Справа № 703/661/23
2/703/27/25
01 вересня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Биченка І.Я.,
за участю
секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Топора І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу №703/661/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Смілянська Хлодня» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ТОВ «Завод Смілянська Хлодня» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він працював у товаристві на посаді завідувача складу.
Накзом керівника товариства №351-к від 28 серпня 2019 року його було звільнено із займаної посади з 15 липня 2019 року за прогули на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
Уважаючи звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 квітня 2021 року, залишеним в силі постановою Черкаського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, позивача було поновлено на роботі, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.
На виконання рішення суду наказом №21-к від 15 квітня 2021 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі.
21 лютого 2022 року позивач отримав лист від відповідача, у якому товариство повідомили, що наказом №21/1-к від 15 квітня 2021 року його знову звільнено із займаної посади у зв'язку із закінченням терміну дії гарантій, на який за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до ст. 119 КЗпП України.
Позивач стверджує, що наказом ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 липня 2019 року він прийнятий на військову службу за контрактом, 15 липня 2019 року він приступив до виконання службових обов'язків за контрактом. А тому вважає, що за ним зберігається місце роботи, посада відповідно до ч.3 ст.119 КЗпПУкраїни.
Крім того, його було і поновлено, і звільнено в один день без жодного попередження про звільнення, а підтвава звільнення, що відображена у наказі, не відповідає пункту та частині статті, яка регулює відповідні правовідносини.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ керівника ТОВ «Завод Смілянська Хлодня» №21/1-к від 15 квітня 2021 року, згідно якого його звільнено з посади завідувача складу з 15 квітня 2021 року відповідно до ч.3 ст. 36 КЗпП України, та поновити його на займаній посаді.
Оскільки нормами чинного законодавства до 17 липня 2022 року закріплювалось право працівника, що призваний на військову службу, на отримання середнього заробітку, у яких вони працювали на час призову, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача 308665,64 грн. середнього заробітку за період часу з 15 квітня 2021 року по 17 липня 2022 року із розрахунку його середньоденного заробітку у розмірі 976,79 грн.
До суду надійшов відзив, у якому відповідач заперечував проти стягнення середнього заробітку у тому розмірі, що просить позивач. Зазначив, що з 01.03.2020 до 01.10.2022 на товаристві встановлено неповний робочий день тривалістю з 08-00 год. до 12-00 год. Оплата праці за роботу на умовах неповного робочого часу проводилась пропорційно відпрацьованому часу оба залежно від виробітку. А тому, сереньодення заробітна плата позивача орієнтовно має становити 488,40 грн із розрахунку 976,79 грн/2. Ураховуючи період, за який ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток, розмір виплати становить 154334, 40 грн., а із урахуванням зменшення на суму податків і зборів розмір середнього заробітку за вказаний позивачем переод складає 124239,20 грн. А тому просив відмовити ОСОБА_1 у стягненні середнього заробітку в повному обсязі, в задоволенні решти позовних вимог не заперечував.
Ухвалою від 17 лютого 2023 року суд відкрив провадження у справі і постановив її розгляд проводити за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.
Ухвалою від 04 жовтня 2023 року суд зупинив провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_1 у складі ЗСУ.
Ухвалою від 28 липня 2025 року суд відновив провадження у справі.
У судове засідання з'явився позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Топор І.О.
Позивач та його представник підтримали позов у повному обсязі. Представник позивача пояснив, що ОСОБА_1 з 15 квітня 2021 року по 22 лютого 2022 року не знав про його повторне звільнення із займаної посади. У подальшому розпочалась військова агресія російської федерації проти України і позивач безпосередньо приймав і приймає участь у військових діях по захисту країни. А тому просив поновити строк звернення до суду з указаним позовом.
Відповідач про причини неявки свого представника не повідовим, хоча про місце, день і час розгляду справи товариство було повідомлено належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу. До суду надійшли письмові пояснення відповідача, у яких товариство зазначило, що за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за нимим місця роботи на термін, що не перевищу. Одного року. Оскільки позивач був прийнятинй на військову службу 08 липня 2019 року , відповідно 08 липня 2020 року строк діїі гарантій закінчився. При цьому, роботодавець не повинен сплачувати заробітну плату працівнику, призваному на військову службу, оскільки такми особам заробітні плати виплачується у формі грошового забезпеченя. Відповідач просив також урахувати, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з наведеним позовом та не навів достатніх обґрунтувань для його поновлення.
Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, доходить наступного висновку.
Судом установлено, що 08 липня 2019 року ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки і призначений водієм-елктриком військової частини НОМЕР_1 Черкаської області, що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сенржанстького та рядового складу, а також витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 27-ОС від 08 липня 2019 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 74 від 15 липня 2019 року ОСОБА_1 наказано вважати таким, що 15 липня 2019 року прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно з послужним списком позивач і станом на день ухвалення рішення виконує обов'язки війської служби.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 квітня 2021 року по справі №703/2247/20 ОСОБА_1 було поновлено на посаді завідувача складу ТОВ «Завод Смілянська Хлодня».
Постановою Черкаського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року вказане рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області залишено без змін.
15 квітня 2021 року на виконання рішення суду т.в.о. директора ТОВ «Завод Смілянська Хлодня» Зайцевим В.В. було видано наказ №21-К про поновлення позивача на посаді завідуючого складом з 16.07.2019.
15 грудня 2021 року позивач направив на адресу відповідача листа, у якому просив надати обґрунтовану відповідь щодо неотриманням ним оплати праці після поновлення на роботі.
Листом, датованим 22.02.2022, відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що у зв'язку із закінченням строку дії гарантій, передбачених ст. 119 КЗпП України щодо збереження за військовослужбовцем місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати, його було звільнено із займаної посади з 15 квітня 2021 року відповідно до наказу №21/1-К від 15.04.2023.
До листа було додано копію вказаного наказу, з якого вбачається що ОСОБА_1 звільнено від виконання службових та посадових обов'язків з посади завідувача складу ТОВ «Завод Смілянська Хлодня» з 15 квітня 2021 року в зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом, під час мобілізації, на особливий період, відповідно до частини 3 статті 36 КЗпП України в зв'язку із закінченням терміну дії гарантій, на який за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до статті 119 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.
За частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби (пункт 2 частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з указом Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» було оголошено та проведено часткову мобілізацію.
Статтею 1 ЗУ «Про оборону України» (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливий період це період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, ЗСУ, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таким чином, на час укладення контракту позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.
Згідно ч.3 ст.119 КЗпП України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
З огляду на наведене на позивача поширюються гарантії, визначені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України. Гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а, отже, при звільненні з роботи були порушені права позивача.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 та постановах Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 683/577/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 235/1195/20.
Згідно ч.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Згідно з довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 20 січня 2023 року ОСОБА_2 дійсно проходить військову службу у вказаній військовій частині з 15 липня 2019 року.
Виходячи з системного аналізу норм ч. 3ст. 119 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» чинне на час звільнення ОСОБА_2 законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин.
Саме на роботодавця покладено обов'язок дотримання законодавства про працю.
Всі інші доводи відповідача не спростовують викладеного.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Оскільки нормами чинного законодавства на час звільнення ОСОБА_1 дії гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України, не обмежувались будь-яким строком, суд уважає, що повторне звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства, в результаті чого він підлягає поновленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.
Крім того, частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Єдиним нормативним актом, який регулює обчислення середньої заробітної плати є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Позивача увільнили від роботи на час проходження військової служби у липні 2019 року, липень ним відпрацьовано не повністю. А тому під час розрахунку середнього заробітку суд виходить з виплат за липень і червень 2019 року.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Відповідно до довідки ТОВ «Завод Смілянська Хлодня», яка визнана сторонами як належна і така, що відповідає дійсності, ОСОБА_1 у червні 2019 року була нарахована заробітна плата у розмірі 19415,51 грн за 18 відпрацьованих днів, у липні 2019 року була нарахована заробітна плата у розмірі 8911,29 грн. за 11 відпрацьованих днів.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8. Порядку).
Ураховуючи наведене суд приходить до висновку, що середньоденна заробітна плата позивача становить: 28326,80/29=976 грн 78 коп., де
28326,80- це сукупний розмір отриманої позивачем заробітної плати за 2 місяці, що передують його увільненню (19415,51+8911,29);
29 - сумарна кількість робочих днів за два місяці, що передують увільненню (11+18).
Суд ураховує, що позивача було звільнено 15 квітня 2021 року, тобто право на середній заробіток у нього виникло 16 квітня 2021 року.
З 16 квітня 2021 року по 17 липня 2022 року включно число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком, становить 315 днів.
Таким чином, середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача складає 307685,70 грн (315х976,78).
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначені суми без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).
Суд не погоджується з твердженням відповідача про необхідність врахування під час визначення середнього заробітку те, що в період часу з 01.03.2020 по 01.10.2022 на товаристві було встановлено неповий робочий час тривалістю з 08-00 год до 12-00 год, відповідно, суму середнього заробітку необхідно розділити на 2, з наступних підстав.
Згідно з наказами №111-ОД від 24 грудня 2019 року та №30/1-ОД від 29 вересня 2022 у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці на ТОВ «Завод Смілянська Хлодня», зменшенням навантаження на працівників та сричиненою цим потребою в оптимізації робочих місць з 01.03.2020 по 01.10.2022 на товаристві було встановлено неповний робочий час, а саме неповний робочий день тривалістю з 08-00 год до 12-00 год для працівників ТОВ «Завод Смілянська Хлодня» згідно Додатку №1.
Посилаючись на вказні накази відповідачем не було додано до матеріалів справи копію додатку №1, з якого б можна було встановити перелік працівників, для яких було встановлено неповний робочий день.
Крім того, Порядком обчислення середньої заробітної плати не передбачено можливості нарахування іншого розміру середньої заробітної плати, в тому числі і у зв'язку із веденням на товаристві певних обмежень щодо робочого часу.
Щодо заяви позивача про поновлення пропущеного з поважних причин строку, то суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні
(стаття 116), минуло не більше одного року.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Такий висновок викладено і в постановах Верхового Суду від 3 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 (провадження № К/990/17641/23), від 2 серпня 2023 року у справі № 380/17776/22 (провадження № К/990/9109/23), від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 (провадження № К/990/5056/23), від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 (провадження № К/990/30421/22), від 21 червня 2023 року у справі № 212/5018/20 (провадження № 61-2744св23.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України термін дії карантину неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.
Отже, як на час звільнення ОСОБА_1 з роботи, так і на час його звернення до суду з позовом, в Україні діяв встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії такого карантину.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
За змістом ч.1,2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
Зважаючи на викладене, а також те, що вимога про стягнення середнього заробітку підлягає до частокового задоволення, з відповідача на користь держави належить стягнути 4150 грн. 46 коп. судового збору (1073,60 грн. - за вимогу немайнового характеру, 3076,86 грн - за вимогу майнового характеру).
Крім того, судом установлено, що згідно договору про надання правничої допомоги від 16 червня 2020 та квитанції від 26.05.2023 та 05.06.2023 позивач сплатив адвокату Топору І.О. за надання правничих послуг з питань, пов'язаних із розглядом справи про поновлення на роботі, 4400 грн. 00 коп.
Відповідно до детального опису виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги від 16 червня 2020 року адвокатом. надано ОСОБА_1 наступні послуги: консультації; підготовка позовної заяви, участь в судових засіданнях.
Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Топор І.О. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №193, виданого 26.02.2003 року.
Отже, судом встановлено документальне підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 4400,00 грн.
При цьому, суд ураховує, що дані витрати пов'язані з розглядом справи, розмір останніх є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
А тому, понесені ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу на підставі ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст. 5, 7,12, 81, 89, 141, 263 - 265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Смілянська Хлодня» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку задоволити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. керівника ТОВ «Завод Смілянська Хлодня» №21/1-К від 15 квітня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача складу з 15 квітня 2021 року відповідно до частини 3 статті 36 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача складу товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Смілянська Хлодня».
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Смілянська Хлодня» на користь ОСОБА_1 307685 грн. 70 коп. середнього заробітку за період часу з 16 квітня 2021 року по 17 липня 2022 року.
У решті позову відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Смілянська Хлодня» на користь ОСОБА_1 4400 грн. понесених ним витрат на правничу допомогу.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Смілянська Хлодня» на користь держави 4150 грн. 46 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний тест рішення складено 01 вересня 2025 року.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Смілянська Хлодня», адреса місцезнаходження: Черкаська область, Черкаський район, с. Холоднянське, вул. Ржевська, 24-Б, код ЄДРПОУ 40817035.
Суддя І.Я. Биченко