01.09.25
Справа 635/7339/24
Провадження № 2/635/4001/2025
01 вересня 2025 року с-ще Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Назаренко О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Літінської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -
позивач Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» в особі представника - адвоката Стецюри Ольги Вікторівни звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яким просить стягнути з останнього на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» грошові кошти у розмірі 51505,84 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7300,00 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 07.09.2021 р. в м. Києві на вул. Героїв Дніпра сталася ДТП за участю транспортного засобу марки "Volkswagen", н.з. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача, та транспортного засобу марки "Renault", н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків. Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 05.11.2021 р. у справі № 3/7622/21 відповідача було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На підставі заяви на виплату страхового відшкодування від 14.12.2021 р., а також, враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 103011,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 07.04.2022 р. Страхувальник самостійно, без участі представників ТДВ "СГ "ОБЕРІГ" уклав електронний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-203071493 щодо транспортного засобу "Volkswagen" н.з. НОМЕР_3 . Відповідно до полісу ЕР-203071493 до транспортного засобу "Volkswagen" н.з. НОМЕР_3 (vin-code НОМЕР_4 ) було невірно зазначено тип транспортного засобу (К1) та застосовано коригуючий коефіцієнт лише - К1=1.14. Однак, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 транспортний засіб "Volkswagen" н.з. НОМЕР_3 (vin-code НОМЕР_4 ) відноситься до типу "Спеціалізований вантажний фургон малотонажний-В", та має повну масу 2800 кг (2,8 т), а масу без навантаження 1813 кг (1,813 т) та має вантажопідйомність 987 кг (0,987 т). Таким чином, полісом ЕР-203071493 щодо транспортного засобу "Volkswagen" н.з. НОМЕР_3 (vin-code НОМЕР_4 ) було застосовано коригуючий коефіцієнт К1=1,14, замість К1=2, тобто значно менший, ніж передбачено нормативно-правовими актами. Враховуючи винність відповідача у настанні ДТП, а також здійснення виплати страхового відшкодування, керуючись положеннями п. 38-1.1 ст. 38-1 Закону № 1961-1V, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» просить стягнути з відповідача 50 % виплаченого страхового відшкодування в розмірі 51 505,84 грн.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 24 липня 2024 року відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою. Розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Заперечень (заяв) проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від сторін по справі не надходило.
26 березня 2025 року представником відповідача - адвокатом Соколенком Микитою Олександровичем направлено відзив на позовну заяву. Представник відповідача зазначає, що з метою укладання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-203071493 відповідач звернувся до страхового агента позивача, на вимогу якого надіслав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, паспорт громадянина України та інші документи, необхідні для укладання договору, після чого сплатив страховий платіж та отримав від страхового агента поліс в електронному вигляді. Відповідач перевірив поліс на предмет правильності зазначення ПІБ, ідентифікаційного коду та адреси відповідача, реквізитів посвідчення водія, а також назви та державного номерного знаку транспортного засобу - дані були зазначені коректно. Відповідач зауважив, що не володіє спеціальними знаннями щодо коефіцієнтів та їх значень, які використовуються у договорах страхування, та об'єктивно не мав змоги перевірити правильність зазначення таких коефіцієнтів на відміну від позивача, що мав можливість проконтролювати правильність внесення даних страхувальником, маючи доступ до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу відповідача, інших документів тощо. Зокрема, страховик мав можливість перевірити свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу до укладення договору, але цього не зробив. Позивач погодився з умовами договору страхування, про що свідчить підписання такого договору, видача полісу, прийняття страхового платежу та внесення інформації про договір до реєстру МТСБУ. Питання про нібито внесення неправдивої інформації відповідачем виникло лише після настання страхового випадку, даний випадок не є поодиноким, позивач неодноразово звертався до судів з аналогічних підстав лише після настання ДТП, що підтверджується судовою практикою, і свідчить про недобросовісність позивача і небажання виконати зобов'язання за договорами страхування. На думку відповідача, під час укладення договору страхування, обов'язок з правильного внесення відомостей до страхового полісу покладається саме на страховика, відтак ризики неправильного заповнення цього документа, за умови надання страхувальником достовірних відомостей, які документально підтверджені, покладається виключно на страховика. Страховик не був позбавлений можливості перевірити надану відповідачем інформацію таким же чином, як це було зроблено ним після настання страхового випадку, проте страховик-позивач не пред'являв до відповідача ніяких вимог та погодився з тими відомостями, які були надані відповідачем. Також стороною відповідача зазначено, що підставою для компенсації страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування на підставі ч. 1 ст. 38-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є порушення особою саме «сфери використання» транспортного засобу, чого в межах розгляду вказаної справи, на їхню думку, не доведено. Стороною відповідач зазначено, що позивач в особі свого представника помилково тлумачить п. 38-1.1 ст.38-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме не звернув увагу на вид коригуючого коефіцієнту, який є визначальним у вказаній ситуації («сфера використання» К3, а не «тип транспортного засобу» К1). Додатково повідомив, що суди, розглядаючи різні категорії справ, у своїх рішеннях називають автомобіль Volkswagen Transporter T5 легковим, на платформах з продажу автомобілів даний транспортний засіб також відображається легковим. Позивачем не надано жодних доказів належності транспортного засобу відповідача до типу вантажних. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судове засідання позивач не з'явився, повідомлений належним чином про час і місце судового розгляду справи, в поданій позовній заяві просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.
Відповідач та її представник у судове засідання не з'явилися, матеріали справи містять заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Дослідивши надані позивачем і долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Судом було встановлено, що 07 вересня 2021 р. о 18 год. 00 хв. в м. Києві на вул. Героїв Дніпра, 38 сталася ДТП за участю транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки «Renault Sandero», н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 05 листопада 2021 року по справі №756/14943/21 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень.
Частиною 6 ст. 82 ЦПК України передбачено, що постанова суду у справі по адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Транспортний засіб «Volkswagen Transporter» державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » застрахований у ТДВ «СГ «Оберіг» відповідно до Полісу № ЕР-203071493 від 10 березня 2021 року про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що станом на 07 вересня 2021 року був чинним.
Відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування від 14.12.2021 р. між потерпілою особою та ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» було узгоджено розмір страхового відшкодування в сумі 103011,69 грн., на підставі чого згідно з платіжним дорученням від 04.07.2022 р. було здійснено виплату страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР), чинного на момент виникнення спірних відносин між сторонами, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі ст. 8 Закону № 85/96-ВР, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Статтею 9 Закону № 85/96-ВР передбачено, що страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV), у зв'язку із пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованому у порядку встановленому законодавством.
У відповідності до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У відповідності до вимог ст. 27 Закону № 85/96-ВР та ст. 993 ЦК України, до позивача, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто право вимоги до відповідача.
Стаття 16 ЦК України, передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Способами захисту в т. ч. є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди.
Частина 1 ст. 22 ЦК України, передбачає, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 38 Закону № 1961-IV передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
Відповідно до пункту 38-1.1 статті 38-1 Закону № 1961-IV у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вказував, що ним не порушено умови договору страхування та всі відомості зазначені правильно. Суд погоджується з твердженнями відповідача, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що на дату настання ДТП 07.09.2021 р. цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника транспортного засобу "Volkswagen Transporter", д.н.з. НОМЕР_1 , була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-203071493.
З метою укладання зазначеного договору відповідач звернувся до страхового агента ОСОБА_2 , на вимогу якої надіслав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, паспорт громадянина України та інші документи, необхідні для укладання договору, після чого сплатив страховий платіж на рахунок ФОП ОСОБА_3 , та отримав від страхового агента поліс в електронному вигляді через месенджер «Вайбер».
Вказані факти позивачем не заперечувалися.
Відповідач перевірив поліс на предмет правильності зазначення ПІБ, ідентифікаційного коду та адреси відповідача, реквізитів посвідчення водія, а також назви та державного номерного знаку транспортного засобу - дані були зазначені коректно.
Позивач погодився з умовами договору страхування, про що свідчить підписання такого договору, видача полісу, прийняття страхового платежу та внесення інформації про договір до реєстру МТСБУ.
При оформленні полісу відповідачем (страхувальником) було надано позивачу всю необхідну інформацію, з якою страховик мав можливість перевірити інформацію щодо належності транспортного засобу до типу вантажних. Страховик не був позбавлений можливості перевірити надану відповідачем інформацію таким же чином, як це було зроблено ним після настання страхового випадку, проте страховик не пред'являв до відповідача ніяких вимог та погодився з тими відомостями, які були надані відповідачем. Відповідач не порушував прав позивача на стадії укладення правочину, докази надання неправдивої інформації позивачем не надано, а сам позивач самоусунувся від встановлення обставин, які мали значення для дотримання вимог закону при укладенні договору страхування.
Позивачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що відповідач при укладенні страхового договору діяв умисно з метою введення позивача в оману стосовно предмету страхування.
У п. 1.8 ст. 1 Закону № 1961-IV визначено, що страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Відповідно до п. 17.3 ст. 17 Закону № 1961-IV при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про необхідність дотримання страхувальником вимог ст. 99 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX, оскільки даний акт не був чинним на момент укладення договору страхування між сторонами.
Особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначені Положенням про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (чинним на момент виникнення спірних відносин між сторонами), затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27 жовтня 2011 року № 673 (далі - Положення).
Відповідно до п. 2.1 Положення при укладанні внутрішнього договору страхування страховик зобов'язаний дотримуватися такого:
Самостійно встановлювати індивідуальний розмір страхового платежу шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів.
Посвідчувати факт укладання внутрішнього договору страхування шляхом надання поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зразок якого затверджено Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, у паперовій формі або шляхом надсилання візуальної форми страхового поліса з відображенням даних електронними засобами у формі, придатній для сприйняття його змісту людиною та відтворення на папері.
Заповнювати поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до порядку заповнення поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який встановлюється МТСБУ.
Внутрішній договір страхування набирає чинності з моменту, зазначеного в полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що посвідчує укладання такого договору, крім внутрішніх електронних договорів страхування.
Разом із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів безоплатно надати страхувальнику в паперовій або електронній формі перелік представників страховика, уповноважених виконувати функцію такого страховика щодо опрацювання претензій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, спеціальний знак та бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка.
Таким чином, під час укладення договору страхування, обов'язок з правильного внесення відомостей до страхового полісу покладається саме на страховика, відтак ризики неправильного заповнення цього документа, за умови надання страхувальником достовірних відомостей, які документально підтверджені, покладається виключно на страховика.
Відповідно до Переліку відомостей, необхідних для укладання внутрішнього електронного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затверджених протоколом Президії МТСБУ від 25 травня 2017 року № 401/2017, для укладання внутрішнього електронного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик повинен мати наступні відомості:
1) Відомості про страхувальника, для фізичної особи: прізвище, ім'я та по-батькові; домашня адреса із зазначенням поштового індексу; адреса електронної пошти; номер контактного телефону; ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичної особи-платника податку (ІНПП) у разі його присвоєння; відомості про реквізити документу, що посвідчує особу (для пільговика - документ, що підтверджує його право на зменшення розміру страхового платежу), а саме: назва документу, його серія, номер, дата видачі та орган, що видав документ;
2) Відомості про транспортний засіб (ТЗ), щодо якого укладається договір страхування: тип ТЗ; державний номерний знак; марка, модель; рік випуску; ідентифікаційний номер VIN (сімнадцятизначний) ТЗ або у разі відсутності в технічному паспорті відомостей про ідентифікаційний номер VIN, номер кузова (шасі, рами) транспортного засобу - відображається «б/н»; номер кузова (шасі, рами); населений пункт місця реєстрації ТЗ.
3) Особливі умови використання забезпеченого ТЗ: ознака використання ТЗ протягом повного строку страхування та номера місяців, в яких використовується ТЗ (у разі укладення договору страхування з обмеженим періодом використання ТЗ протягом року); ознака використання ТЗ як таксі/маршрутне таксі; ознака того, що ТЗ підлягає обов'язковому технічному контролю та дата наступного ОТК (для ТЗ, що підлягає обов'язковому технічному контролю); ознака допущення до керування ТЗ осіб з водійським стажем менше 3-х років.
4) Інші відомості, необхідні страховику для оцінки ризику.
5) Запланована дата початку дії договору страхування та строк страхування.
6) Відомості, зазначені в пунктах 1-4 страховик повинен отримати від страхувальника, але має право перевірити їх достовірність шляхом звірки з наявними даними у власних інформаційних реєстрах та з даними державних інформаційних ресурсів.
Таким чином, страховик не був позбавлений можливості перевірити надану відповідачем інформацію таким же чином, як це було зроблено ним після настання страхового випадку, проте страховик-позивач не пред'являв до відповідача ніяких вимог та погодився з тими відомостями, які були надані відповідачем.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 1961-IV розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону. Страховику забороняється встановлювати або пропонувати встановити розмір страхового платежу, розрахований в інший спосіб.
Пунктом 1 Розділу ІІ Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09.07.2010 року № 566 «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинним на момент укладення договору страхування, (надалі - Розпорядження) визначено, що страховики повинні застосовувати базовий страховий платіж та коригуючі коефіцієнти (крім коригуючого коефіцієнта бонус-малус) в розмірах, затверджених цим розпорядженням.
Відповідно до п. 2 Розділу ІІ. Розпорядження під час розрахунку страхового платежу положення пункту 13.2 статті 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" застосовуються лише за наявності відповідних підтвердних документів.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 04 грудня 2024 року у справі № 369/322/23, від 02 квітня 2025 року у справі № 759/3314/23 відомості про страхувальника, транспортний засіб, щодо якого укладається договір страхування, а також особливі умови використання забезпеченого транспортного засобу страховик повинен отримати від страхувальника, водночас має право перевірити їх достовірність шляхом звірки з наявними даними у власних інформаційних реєстрах та з даними державних інформаційних ресурсів. Таким чином, страховик, отримавши інформацію від страхувальника щодо транспортного засобу та погоджуючись укласти договір страхування на підставі отриманих відомостей транспортного засобу та його технічних характеристик, не був позбавлений можливості додатково здобути інформацію щодо транспортного засобу, перевірити надану відповідачем інформацію. Вказані дії були вчинені ТзДВ «СГ «Оберіг» лише після настання страхового випадку, що свідчить про наявність наміру ухилитися від виплати страхових сум на користь потерпілої внаслідок ДТП особи.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, саме страховику належить право встановлювати розмір страхового платежу, а отже застосовування, або не застосовування самим страховиком відповідного (правильного) коефіцієнту для визначення вірного розміру страхового платежу не може бути підставою для покладання на винного у ДТП водія обов'язку, щодо повернення страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, оскільки страхувальник при укладанні страхового полісу надає лише свідоцтво про реєстрацію ТЗ і водійське посвідчення страховику, та встановлювати (або визначати), який коефіцієнт є необхідним для застосування при визначені розміру страхового платежу знаходиться поза його волею та компетенцією і є фізично неможливим; встановлювати (або визначати), який коефіцієнт є необхідним для застосування при визначені розміру страхового платежу відноситься до компетенції страховика.
Відповідно до пункту 17.3 статті 17 Закону, страхувальник при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Доказів того, що страхувальник, при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що був укладений із позивачем, приховав, або не надав будь-які відомості, які мають істотне значення для оцінки страхового ризику, та які вимагались страховиком, матеріали справи не містять.
За таких обставин, позивачем не надано належних, достовірних і достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач при укладанні страхового договору діяв умисно та повідомив недостовірну інформацію стосовно предмету страхування.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).
У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23).
Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 27 листопада 2021 у справі №910/17876/19 кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману. Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
Страхова компанія с професійним учасником ринку страхування. А споживачем послуг страхування є фізична особа. Страхувальник фактично перебуває у більш вразливому стані порівняно з страховиком, тому щодо нього застосовується інший стандарт поведінки, ніж до Страхової компанії, яка могла і повинна була передбачити ризики укладення Договору страхування як для неї, так ї для страхувальника, та мала вжити всіх залежних від неї дій для уникнення / мінімізації таких ризиків.
Неправильне зазначення коефіцієнту в даному випадку не залежало від волі відповідача, не вплинуло на виникнення страхового випадку, а тому процесуальну поведінку страховика, яка об'єктивно спрямована на відмову у виплаті страхового відшкодування, слід вважати недобросовісною, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у п. 6 ч. 1 ст. 2 ЦК України (справедливість, добросовісність та розумність).
Позивач не довів, що за розумної та добросовісної поведінки позивач не мав можливість з'ясувати помилковість інформації про тип транспортного засобу, оскільки відповідач надав страховику усю необхідну інформацію про його марку, він-код, які надають технічну можливість для страховика навіть за довідковими даними ідентифікувати цей автомобіль, а тому за недоведеності умислу в діях відповідача на обман страховика про укладення договору страхування або приховування інформації доводи позовної заяви є безпідставними та вищезазначених висновків не спростовують.
Відповідно до частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Виходячи з положень вищезазначених процесуальних норм, під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підтверджуються належними доказами, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12-19, 141, 265, 268, 354 ЦПК України, -
у задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг», код ЄДРПОУ 39433769, місце знаходження м. Київ, вул. Василівська 14;
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя О.В.Назаренко