ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у забезпеченні позову
01.09.2025Справа № 910/10743/25
Суддя Господарського суду міста Києва Котков О.В., розглянувши
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Артеріум ЛТД"
про забезпечення позову
до пред'явлення
позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Артерім ЛТД"
до Акціонерного товариства «Київмедпрепарат»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: 1) Державне підприємство «Сетам»;
2) приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Маляр Ян Анатолійович
про розірвання ліцензійного договору, припинення неправомірного використання торговельної марки, виключення майна з опису та знаття з нього арешту
без повідомлення учасників справи
27.08.2025 до Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Артеріум ЛТД" (далі - ТОВ "Артеріум ЛТД", заявник) із заявою про забезпечення позову до його подання, у якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення майбутнього позову шляхом:
- зупинення реалізації на електронних торгах ДП «Сетам» майна - лікарських засобів із торговельною маркою "ARTERIUM" у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3, відповідно до переліку, визначеному у заяві;
- заборони державному/приватному виконавцю та ДП «Сетам» здійснювати будь-які дії, спрямовані на продаж зазначених лікарських засобів, маркованих торговельною маркою "ARTERIUM", відповідно до переліку, визначеному у заяві, до вирішення спору по суті;
- зняти арешт з лікарських засобів, накладений постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляром Я.А. від 18.07.2025 у ВП № НОМЕР_1, як такими, що не підлягають реалізації на електронних торгах;
- виключити лікарські засоби, відповідно до переліку, визначеному у заяві, з акту опису та арешту майна, складеному приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Маляром Я.А. від 18.07.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що між ТОВ "Артеріум ЛТД" та АТ «Київмедпрепарат» був укладений ліцензійний договір № 003 від 02.03.2009 на використання знаків для товарів і послуг, відповідно до якого АТ «Київмедпрепарат» надано у користування невиключну ліцензію комбінованим знаком для товарів і послуг "ARTERIUM" та знаком для товарів і послуг "ARTERIUM". Проте, оскільки АТ «Київмедпрепарат» неналежним чином здійснювало виконання своїх обов'язків за вказаним ліцензійним договором, то у останнього виникла заборгованість за цим договором перед ТОВ "Артеріум ЛТД", у зв'язку з чим останнім буде поданий позов про розірвання ліцензійного договору, виключення майна з опису та зняття з нього арешту.
Однак, ТОВ "Артеріум ЛТД" стало відомо, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Маляром Я.А. у ВП № НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу № 910/5178/20 від 22.01.2025 було прийнято постанову від 18.07.2025, якою описано та накладено арешт на лікарські засоби згідно додатків № 1, № 2, що належить АТ «Київмедпрепарат», які, у подальшому, виставлено на торги ДП «Сетам» у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Розглянувши подану заяву та дослідивши надані заявником докази, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд зазначає, що інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Виходячи з положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; імовірності ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту (поновлення) прав та інтересів позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Водночас, суд приймає до уваги, що частиною 12 ст. 137 ГПК України забороняється вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Так, заявник зазначає, що лікарські засоби з використання торговельної марки, що є предметом ліцензійного договору № 003 від 02.03.2009, були виставлені на торги ДП «Сетам» у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3.
За таких обставин, заходи забезпечення позову, що пов'язані із зупиненням реалізації на електронних торгах ДП «Сетам» майна - лікарських засобів із торговельною маркою "ARTERIUM" у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3, відповідно до переліку, визначеному у заяві, про які просить заявник у своїй заяві, не можуть бути застосовані судом, оскільки вони підпадають під пряму заборону закону (ч. 12 ст. 137 ГПК України).
Крім того, як вбачається з доданих матеріалів заяви, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Маляром Я.А. був накладений арешт на лікарські засоби в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 № 910/6178/20, а, як вказує заявник, їх реалізація здійснюється в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Тобто, фактично арешт та реалізація лікарських засобів здійснюється в межах виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
З усталеної позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень вбачається: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції ("Шмалько проти України", заява № 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії", заява № 589498/00, пункт 34).
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Hornsby v. Greece" (заява № 18357/91, пункт 40), "Деркач та Палек проти України" (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", заява № 22774/93, пункт 74).
Відповідно до пункту 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії" (заява № 589498/00), пункту 52 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Крім того, у пункті 33 рішення ЄСПЛ "Сокур проти України" (заява № 29439/02) зазначено про те, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
При виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14).
Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові від 07.12.2022 у справі № 908/309/21.
Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Такої правової позиції дотримується Верховний Суду у постановах від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 04.11.2021 у справі №907/416/21, від 01.10.2020 у справі №524/188/18, від 25.11.2020 у справі №524/7234/18, від 05.10.2022 у справі №705/3587/21-ц, від 08.12.2021 у справі №757/42929/20, від 22.12.2022 у справі №640/31815/21.
За таких обставин, зупинення реалізації на електронних торгах ДП «Сетам» лікарських засобів у ВП № НОМЕР_3; заборона державному/приватному виконавцю та ДП «Сетам» здійснювати будь-які дії, спрямовані на продаж лікарських засобів; зняття арешту з лікарських засобів, накладеного постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляром Я.А. від 18.07.2025 у ВП № НОМЕР_1, а також виключення лікарських засобів з акту опису та арешту майна, складеного приватним виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, про які просить заявник, не відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу.
Отже, заява ТОВ "Артеріум ЛТД" про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у разі відмови у задоволенні такої заяви покладається на заявника.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Артеріум ЛТД" про забезпечення позову
Ухвала набирає законної сили з дня її підписання та з цього дня може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів до суду апеляційної інстанції.
Суддя Котков О.В.