ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.08.2025Справа № 910/4971/25
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Ягельської А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/4971/25
за позовом Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту
Державної служби України з надзвичайних ситуацій
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМТК ТРЕЙД"
про стягнення 19 246 960,73 грн
За участю представників сторін:
від позивача: Бежовець І.О;
від відповідача: Кузнецов І.С.
Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМТК ТРЕЙД" про стягнення 19 246 960,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем строків виконання зобов'язань за Договором № 187 від 28.06.2024 щодо поставки продукції, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача неустойку за порушення строків виконання зобов'язань у розмірі 1 301 203,55 грн, штраф за прострочення понад 15 календарних днів - 4 349 861,24 грн та штраф за невиконання своїх зобов'язань в повному обсязі у розмірі 13 595 895, 94 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 прийнято справу №910/4971/25 до провадження та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 29.05.2025.
15.05.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 підготовче засідання у справі призначено на 03.07.2025, оскільки на дату проведення підготовчого засідання у справі суддя Привалов А.І. перебував у відрядженні.
20.06.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 підготовче засідання у справі призначено на 10.07.2025, у зв'язку з перебуванням судді у відрядженні на дату проведення судового засідання 03.07.2025.
04.07.2025 через систему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2025 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "УМТК ТРЕЙД" адвоката Кузнецова І.С. про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Присутні у судовому засіданні 10.07.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав; представник відповідача проти позову заперечив.
Ураховуючи відсутність у підготовчому засіданні 10.07.2025 будь-яких заяв і клопотань представників сторін, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.08.2025, яка занесена до протоколу судового засідання від 10.07.2025.
12.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення неустойки.
Представник позивача у судовому засіданні 21.08.2025 позовні вимоги підтримав повністю з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 90%, у разі задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні 21.08.2025, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28.06.2024 між Управлінням забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (за договором - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УМТК ТРЕЙД" (за договором - Постачальник) було укладено Договір № 187, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується у 2024 році поставити у власність Замовнику костюм літній повсякденний робочий (згідно з ДК 021:2015 код 18130000-9 Спеціальний робочий одяг) (далі - продукція) в кількості, комплектації та якості згідно із специфікацією на Продукцію до Договору (додаток № 1 до договору), що є невід'ємною частиною Договору, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Продукцію на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 Договору, закупівля продукції здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" зі змінами.
Ціна договору становить 67 979 479,68 грн, в тому числі ПДВ 11 329913,28 грн, відповідно до тендерної пропозиції ідентифікатора закупівлі UA-2024-04-18-013125-а та Специфікації (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 3.2 Договору продукція має бути поставлена Замовнику у повному обсязі до 30.11.2024 р. включно. За погодженням сторін допускається дострокова поставка продукції окремими партіями або продукції у повному обсязі, про що постачальник повинен повідомити замовника письмово за три робочих дні та узгодити дату поставки.
Згідно з п. 3.5 Договору, датою виконання Постачальником зобов'язань щодо поставки продукції є дата підписання Замовником акту приймання-передачі продукції та видаткової накладної за договором.
Пунктом 11.1 Договору встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання та реєстрації в Державній казначейській службі України та діє до 20 грудня 2024 року, а в частині виконання зобов'язань з оплати за цим Договором - до повного виконання.
Сторони погодили, що істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань у повному обсязі, крім випадків, визначених у п. 19 Особливостей постанови КМУ № 1178 від 12.10.2022 (зі змінами) (п. 14.10 договору).
Як убачається з матеріалів справи, 10.12.2024 відповідач поставив позивачу продукцію вартістю 5 838 604,80 грн, що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною № 390 від 10.12.2024 та Актом № 390/1 приймання-передачі продукції від 10.12.2024.
20.12.2024 відповідач поставив позивачу продукцію вартістю 27 683 040,00 грн, що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною № 392 від 20.12.2024 та Актом № 392/1 приймання-передачі продукції від 20.12.2024.
Отже, відповідач здійснив часткову поставку продукції за договором на загальну суму 33 521 644,80 грн та з порушенням строків, визначених у п. 3.2. Договору.
Відповідно до пункту 8.3 Договору, за порушення строків виконання зобов'язань, зазначених у пункті 3.2 Договору, з постачальника стягується неустойка у розмірі 0,1%, вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад п'ятнадцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. У випадку порушення строку поставки продукції нарахування неустойки починається з наступного дня після визначеної Договором дати поставки Продукції за весь період прострочення зобов'язання.
Згідно з пунктом 8.5 Договору, у разі неправомірної односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов'язань за Договором (та/або неможливістю їх виконання), постачальник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20% ціни Договору.
Оскільки відповідач порушив строки виконання зобов'язання за договором та здійснив поставку продукції за Договором на суму 33 521 644,80 грн з порушенням строку, а решту продукції взагалі не поставив, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення неустойки в загальному розмірі 19 246 960,73 грн, з яких: неустойка у розмірі 0,1%, вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, - 1 301 203,55 грн; штраф у розмірі 7% за прострочення поставки продукції понад 15 календарних днів - 4 349 861,24 грн, штраф, нарахований відповідно до пункту 8.5 Договору, у розмірі 20% ціни Договору - 13 595 895,94 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що:
- пеня, згідно п. 8.3 договору, нарахована з урахуванням днів, в які відбулася поставка товару, що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки неустойка може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення неустойки;
- позивачем не правильно визначено початок періоду нарахування неустойки, а саме - не враховано норми ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки кінцевий строк поставки (30.11.2024) припав на вихідний день - суботу, відтак останнім днем виконання зобов'язання є понеділок (02.12.2024), а з урахуванням положень п. 8.3 договору нарахування неустойки має починатися з наступного дня після кінцевої дати поставки, а саме - з 03.12.2024;
- вірним розрахунком неустойки є період з 03.12.2024 по 19.12.2024 - 17 днів (оскільки дата припинення зобов'язання не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення неустойки, а день виконання зобов'язання припадає на вихідний день);
- з огляду на виконання поставки у період дії форс-мажорних обставин (відповідно до сертифікату ТПП України з 13.11.2024 по 13.12.2024 ), то період з 01 або 03.12.2024 по 13.12.2024 не повинен вважатись виконаним із простроченням, тому, взагалі не повинні бути нараховані пеня та штраф за цей період;
- також неправильно розраховано штраф у розмірі 7%, згідно п.8.3 Договору, оскільки мало місце прострочення поставки товару лише на 10 днів, враховуючи період дії форс-мажорних обставин з 13.11.2024 по 13.12.2024, а відтак, взагалі відсутні підстави для нарахування штрафу у розмірі 7% за прострочення поставки понад 15 днів;
- безпідставним є застосування штрафу у розмірі 20% ціни Договору, оскільки це є подвійною відповідальністю за одне і те саме правопорушення.
Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій, нарахованих позивачем за невиконання зобов'язань за договором, у зв'язку із виникненням форс-мажорних обставин під час дії договору.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
На підставі Договору № 187 від 24.06.2024, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статей 11, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, договір як підстава для виникнення господарських зобов'язань є обов'язковим для виконання сторонами, за загальним правилом сторони не мають права змінити умови відповідного зобов'язання в односторонньому порядку, а повинні виконувати його належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
За змістом ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 10.12.2024 відповідач поставив позивачу продукцію вартістю 5 838 604,80 грн, що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною № 390 від 10.12.2024 та Актом № 390/1 приймання-передачі продукції від 10.12.2024.
20.12.2024 відповідач поставив позивачу продукцію вартістю 27 683 040,00 грн, що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною № 392 від 20.12.2024 та Актом № 392/1 приймання-передачі продукції від 20.12.2024.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, наявними у справі доказами доведено, що відповідач здійснив часткову поставку продукції за договором на загальну суму 33 521 644,80 грн та з порушенням строків, визначених у п. 3.2. Договору.
За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
З пояснень відповідача слідує, що він не заперечує щодо поставки товару поза межами встановленого договором строку та не в повному обсязі, однак, таке прострочення було спричинене форс-мажорними обставинами, на підтвердження чого відповідачем надано до матеріалів справи сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-34-2311 від 17.12.2024 р., яким засвідчено дію форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації) для ТОВ "УМТК ТРЕЙД" за договором № 187 від 28.06.2024 р. у період з 13.11.2024 р. по 13.12.2024 р.
Частиною першою статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини другої статті 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (стаття 549 ЦК України).
Стосовно доводів відповідача про виникнення форс-мажорних обставин, слід зазначити таке.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №904/6463/14).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.
Відповідно до п. 9.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. До обставин непереборної сили належать обставини, визначені Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні".
Згідно з п. 9.2 Договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України постраждалій стороні за цим договором (п. 9.3 Договору).
Відповідач вказує, що повідомив позивача про настання 13.11.2024 обставин непереборної сили листом від 18.11.2024 № 11/49.
Зі змісту сертифікату Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати від 17.12.2024 № 3200-24-2311, який надано відповідачем суду, вбачається, що форс-мажорними обставинами вважається: військова агресія Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану, як наслідок: загальна військова мобілізація, продовження дії правового режиму воєнного стану, введення комендантської години, постійні масовані ракетні та артилерійські обстріли, пошкодження об'єктів енергетичної інфраструктури у м. Києві та Київської області, що спровокувало дефіцит енергопотужностей та вимушене обмеження споживання електроенергії, збільшення кількості та тривалості повітряних тривог в зв'язку з цим, унеможливлення виконання роботи тривалий час, що стало перешкодою для здійснення виробничих процесів, сповільнення (призупинення) здійснення господарської діяльності та унеможливлення виконання зобов'язань за укладеними договорами.
Суд наголошує, що Договір укладено сторонами 28.06.2024 і на момент укладення вказаного правочину майже всі перелічені у вказаному вище сертифікаті обставини існували тривалий час, починаючи з 24.02.2022, а тому Товариство повинно було усвідомлювати всі ризики ведення підприємницької діяльності в Україні під час дії воєнного стану.
Отже, з огляду на вказані приписи чинного законодавства, посилання у сертифікаті Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати на неможливість виконання відповідачем своїх зобов'язань в силу обставин, які наведені вище, не може слугувати підтвердженням форс-мажорних обставин у цій справі.
Таким чином, засвідчені сертифікатом Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-34-2311 від 17.12.2024 р. форс-мажорні обставини, не звільняють відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, оскільки дані обставини існували на момент укладення договору, що, в свою чергу, суперечить п. 9.1 договору.
Щодо періоду нарахування неустойки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, ураховуючи умови п. 3.2. Договору та приписи ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якими визначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, відповідач мав поставити товар за договором на загальну суму 67 979 479,68 грн не пізніше 02.12.2024.
Відтак, починаючи з 03.12.2024, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з поставки товару.
Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.
За приписами ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Таким чином, суд вважає обґрунтованим нарахування неустойки у розмірі 0,1% вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, на суму 67 979 479,68 грн саме за період прострочки поставки товару з 03.12.2024 по 09.12.2024. За розрахунком суду розмір неустойки за вказаний період становить 475 856,36 грн.
За період з 10.12.2024 по 19.12.2024 на суму 62 140 874,88 грн розмір неустойки становить 621 408,75 грн.
Таким чином, загальний розмір неустойки становить 1 097 265,11 грн.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Крім того, суд вважає, що штраф на підставі п. 8.5. Договору нараховано позивачем правомірно, оскільки до матеріалів справи не надано доказів повного виконання умов договору щодо поставки товару на загальну суму 67 979 479,68 грн, відповідно зі сторони відповідача має місце одностороння відмова від виконання договору.
Відтак, штрафи нараховані відповідачу, на підставі п. 8.3. та п. 8.5. Договору, за різні види порушень зобов'язань за договором.
Здійснивши перевірку наведених позивачем у позовній заяві розрахунків штрафів, суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, відтак, позовні вимоги у цій підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд відзначає наступне.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду(п. 7.42 постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Враховуючи, інтереси обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин несвоєчасного виконання договірних зобов'язань з поставки товару, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, враховуючи діяльність відповідача, а також ураховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення відповідачем зобов'язання, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність), суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафів на 50% від обґрунтованого їх розміру. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. В частині стягнення штрафу, суд не вбачає підстав для його зменшення, враховуючи його невеликий розмір
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають штрафні санкції у загальному розмірі 9 521 511,45 грн, що становить 50% від суми визнаних судом обґрунтованими вимоги у розмірі 19 043 022,29 грн.
Суд зазначає, що за приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, виходячи з суми 19 043 022,29 грн, оскільки штрафні санкції було зменшено за клопотанням відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УМТК ТРЕЙД" (02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, 4/39 А, код ЄДРПОУ 42657940) на користь Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (04082, м. Київ, вул. Бережанська, 7, код ЄДРПОУ 33945469) штрафні санкції у розмірі 9 521 511 грн 45 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 285 645 грн 33 коп.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 29.08.2025.
Суддя А.І. Привалов