ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.08.2025Справа № 910/3843/25
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_1
про стягнення 4 833,09 грн,
Суддя Смирнова Ю.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - позивач, ПрАТ«СК «Уніка») звернулося до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» (далі - відповідач, ПрАТ «Європейський страховий альянс») про стягнення страхового відшкодування у розмірі 4 833,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Сертифікату добровільного страхування наземного транспорту «Автоцивілка навпаки» № 030221/4640/0000780 від 25.09.2023 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Lexus LX570, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв'язку чим, відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування», позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Volkswagen ID.4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно ДТП, застрахована ПрАТ «Європейський страховий альянс» на підставі Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс серії ЕР № 222645039), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/3843/25 та справу передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.
Ухвалою суду від 02.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі ОСОБА_1 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; зобов'язано позивача до початку розгляду справи по суті надати докази направлення третій особі копії цієї ухвали та позовної заяви з додатками; встановлено строк для подання пояснень третьою особою щодо позову - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали, а також зобов'язано Моторне (транспортне) страхове бюро України надати суду відомості щодо реквізитів полісу ЕР № 222645039, яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу Volkswagen, державний номер НОМЕР_2 (страховик, страхувальник, ліміт відповідальності, період дії, розмір франшизи тощо).
Згідно з повідомленнями суду про доставлення процесуального документу до електронного кабінету особи, документ в електронному вигляді «ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін)» від 02.04.2025 по справі № 910/3843/25 було надіслано одержувачам ПрАТ«СК «Уніка» та ПрАТ «Європейський страховий альянс» та доставлено до їх електронних кабінетів 03.04.2025 о 12:20.
В п. 41 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Таким чином, приймаючи до уваги вимоги ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ухвала суду про відкриття провадження у справі (без виклику сторін) від 02.04.2025 вважається врученою позивачу та відповідачу 03.04.2025.
14.04.2025 Моторним (транспортним) страховим бюро України на виконання вимог ухвали суду від 02.04.2025 було надано Інформацію з єдиної централізованої бази даних МТСБУ про дані полісу серії ЕР № 222645039.
17.04.2025 в системі «Електронний суд» відповідачем був сформований відзив на позову заяву, в якому останній просив суд задовільнити позовну заяву про стягнення 4 833,09 грн страхового відшкодування, посилаючись на обґрунтованість вказаної суми, проте зазначав, що позивач не звертався до відповідача з вимогами про виплату страхового відшкодування у спосіб, визначений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і жодних документів, що підтверджують майнові вимоги, не надав, про огляд пошкодженого транспортного засобу, оцінку збитку не повідомляв, а відповідач не знав про існування будь-яких вимог у позивача, оскільки не мав можливості дізнатись про такі вимоги самостійно, у зв'язку з чим в даному випадку відсутнє порушення прав позивача зі сторони відповідача.
Також відповідач заперечував проти заявленого розміру витрат на правову допомогу та зазначав, що, враховуючи незначну складність справи, немалу кількість аналогічних однотипних справ за позовами позивача у ЄДРСР, беручи до уваги, що дані справи розглядаються судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, ціну позову, критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, реальним розміром адвокатських витрат у справі з такою ціною позову, на думку відповідача, може бути 1 000,00 грн, а не 7 000,00 грн.
Крім того, відповідач зазначав, що не відмовляв позивачу у виплаті у порядку суброгації, не порушував строків для прийняття рішення, не порушував права потерпілої особи та позивача, а тому, і спору по суті не виникло, і необхідності судового захисту з використанням правової допомоги у позивача немає, а позивач позбавив можливості відповідача здійснити виплату страхового відшкодування в досудовому порядку, уникнути додаткових витрат у вигляді судового збору та правової допомоги.
Враховуючи, що до часу звернення в суд з позовом відповідач не був повідомлений в іншій спосіб про виникнення обов'язку сплатити страхове відшкодування на користь позивача, а також те, що до вирішення спору по суті не минув 90 денний строк, передбачений п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та те, що станом на дату розгляду даного спору права позивача не були порушені, а відповідачем не було прострочено виконання свого обов'язку із здійснення страхового відшкодування, відповідач просив суд понесені по справі судові витрати стосовно вимог ст. 129 ГПК України покласти на позивача, з вини якого виник спір у даній справі.
За приписами частини п'ятої ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до частини п'ятої ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
25.09.2023 між ПрАТ«СК «Уніка» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено Сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «Автоцивілка навпаки» № 030221/4640/0000780 (надалі - Договір страхування), предметом якого згідно розділу 4 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом, вказаним у розділі 6 Договору, а саме: автомобілем Lexus LX570, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску (далі - ТЗ), та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням, яке ходять до його комплектації згідно зі специфікацією заводу-виробника.
Відповідно до розділу 5 Договору страхування, страхові ризики: дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю двох та більше учасників, у скоєнні якої встановлена вина третьої особи (повна або часткова).
Страхова сума ТЗ складає 160 000,00 грн. Франшиза (безумовна) становить 0,00 грн. (розділи 7 та 8 Договору страхування).
Згідно з розділом 11 Договору страхування, період страхування: початок 27.09.2023/закінчення 26.09.2024. Строк дії Договору з 27.09.2023 до 26.09.2024 (розділ 12 Договору страхування).
22.09.2024 о 17 год. 30 хв. у місті Києві сталася ДТП за участю автомобіля Lexus LX570, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Volkswagen ID.4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Вищезазначена ДТП за взаємним погодженням водіїв була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (електронним європротоколом № 18ED1135Е179 від 22.09.2024).
Згідно з абз. 3 п. 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (в редакції, чинній на момент ДТП) (далі - Правила дорожнього руху), у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами «д» - «є» пункту 2.10 цих Правил.
Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, який втратив чинність з 01.01.2025 на підставі Закону № 3720-IX від 21.05.2024, однак чинного на момент ДТП, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
Згідно з частиною другою ст. 31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.04.2024 № 3720-IX, у разі настання контактної (наявне зіткнення) дорожньо-транспортної пригоди за участю лише двох забезпечених транспортних засобів, за умови заподіяння шкоди майну виключно у вигляді пошкодження (знищення) транспортного засобу, незаподіяння шкоди життю та здоров'ю фізичних осіб, відсутності у водіїв обох транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, впливу лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції, а також за умови досягнення згоди таких водіїв щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, такі водії мають право без залучення відповідних підрозділів Національної поліції України спільно скласти для надання страховику (МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у паперовій чи електронній формі за формою і відповідно до інструкції, затверджених МТСБУ. Після складення такого повідомлення водії транспортних засобів мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформування відповідних підрозділів Національної поліції України про настання дорожньо-транспортної пригоди.
Наявне в матеріалах справи повідомлення про ДТП (електронний європротокол № 18ED1135Е179 від 22.09.2024) є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди, а також відсутні зауваження водіїв стосовно відомостей, які зазначені у даному електронному європротоколі. Крім того, у повідомленні міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Отже, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства, суд приймає вищевказаний електронний європротокол як належний доказ настання 22.09.2024 ДТП за участю транспортних засобів Lexus LX570, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та Volkswagen ID.4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Дослідивши схему та обставини ДТП, які вказані водіями у електронному європротоколі, суд приходить до висновку про порушення Правил дорожнього руху водієм транспортного засобу Volkswagen ID.4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 та наявності її вини у вчиненні ДТП.
11.10.2024 позивачем було складено страховий акт № 22739947301, в якому було визначено суму страхового відшкодування на підставі ремонтної калькуляції № 2273994730 від 11.10.2024, складеної за допомогою комп'ютерної програми «Audatex», відповідно до якої вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Lexus LX570, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 8 033,09 грн без ПДВ.
В свою чергу слід зазначити, що визначення розміру збитків на підставі ремонтної калькуляції, складеної за допомогою комп'ютерної програми «Audatex», не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність, оскільки комп'ютерна програма «Audatex» рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003.
При цьому, дані, зазначені у вказаній ремонтній калькуляції, відповідають встановленим в п. 4.4 вказаної Методики, зміст ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність та чітко відображає суму завданих збитків, а також не заперечується відповідачем.
З огляду на зазначене, суд приймає як належний та допустимий доказ визначення розміру вартості відновлювального ремонту ремонтну калькуляцію № 2273994730 від 11.10.2024.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі Страхового акту № 22739947301 від 11.10.2024 та заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування № 22739947301, позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором страхування, здійснив відшкодування завданої шкоди внаслідок ДТП шляхом виплати коштів у сумі 8 033,09 грн без ПДВ на рахунок страхувальника - ОСОБА_2 , що підтверджується платіжною інструкцією № 193988 від 14.10.2025.
Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частиною першою ст. 108 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 8 033,09 грн без ПДВ право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частиною першою ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.п. 1, 3 частини першої ст. 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно з Інформацією з єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, наданою на запит суду, станом на момент ДТП цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Volkswagen ID.4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована ПрАТ «Європейський страховий альянс» на підставі Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс серії ЕР № 222645039) із встановленим розміром франшизи 3 200,00 грн та страховою сумою за шкоду, заподіяну майну, - 160 000,00 грн.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов'язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні (частина перша ст. 18 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.04.2024 № 3720-IX).
Згідно з п. 1 частини першої ст. 92 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), страховик за договором страхування зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.
Відповідно до п. 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Пунктом 77 частини першої ст. 1 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX, франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством.
Частиною четвертою ст. 94 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX передбачено, що договором страхування може передбачатися франшиза, яка може бути умовною та безумовною. У разі зазначення в договорі страхування умовної франшизи страховик не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо збиток перевищує розмір франшизи. У разі зазначення в договорі страхування безумовної франшизи страховик вираховує розмір франшизи при здійсненні страхової виплати за кожним страховим випадком.
В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Згідно полісу серії ЕР № 222645039, франшиза становить 3 200,00 грн, а отже, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Lexus LX570, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним полісом за спірним страховим випадком, розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач з відповідача, зменшується на суму франшизи у розмірі 3 200,00 грн.
Суд зазначає, що спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29); відповідно до п. 32.4, п. 32.7 ст. 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п. 12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
При цьому страховик винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Так, положеннями ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
При цьому, згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.03.2017 у справі № 910/3650/16, від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 у справі № 910/5001/17, від 14.05.2018 № 910/5092/17, у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Отже, виходячи з указаної норми, застосування коефіцієнту зносу на нові складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов'язковим.
Відповідно до вимог п. 8.2., з урахуванням п. 7.3. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2023 № 142/5/2092, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1- Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, до ремонтної калькуляції № 2273994730 від 11.10.2024 не включена вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, а передбачені лише ремонтно-відновлювальні роботи, тому коефіцієнт фізичного зносу не застосовується до робіт та матеріалів по формулі, визначеній у п. 8.2. зазначеної Методики.
Заперечень щодо незастосування коефіцієнту фізичного до визначення вартості відновлювального ремонту у спірному випадку відповідачем не надано.
Отже, матеріалами справи підтверджується та відповідачем належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України не спростовано, що фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля Lexus LX570, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП становить 8 033,09 грн без ПДВ.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що з огляду на визначені полісом серії ЕР № 222645039 страхову суму та франшизу, розмір шкоди, право на вимогу якої перейшло до позивача, а також фактичну вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, у відповідача виник обов'язок за спірним страховим випадком відшкодувати позивачу витрати в розмірі 4 833,09 грн (8 033,09 грн - 3 200,00 грн франшизи за полісом).
Слід зазначити, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказував на обґрунтованість суми страхового відшкодування у розмірі 4 833,09 грн та просив суд задовільнити позовну заяву у цій частині.
Разом з тим, відповідач зазначив про відсутність порушеного права позивача та передчасність звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки позивачем не направлялась вимога про виплату страхового відшкодування.
За приписами п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
За положенням п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст. 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Суд зауважує, що держава може стимулювати до вирішення правових спорів у межах відповідних позасудових процедур, утім, їх використання є правом, а не обов'язком особи, а відтак не повинно позбавляти її можливості на судовий захист права, яке є порушеним уже в силу самого факту заподіяння шкоди ДТП.
У той же час, з урахуванням положень п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV, відповідач, мав можливість (за відсутності заперечень щодо розміру такого відшкодування) здійснити виплату страхового відшкодування. Проте відповідач своїм правом на виплату страхового відшкодування в межах 90 - денного строку не скористався. Доказів протилежного суду не надано.
За приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Частинами першою та другою ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, оскільки на момент прийняття рішення доказів на підтвердження факту виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку суду не надано, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягає задоволенню у заявленому розмірі 4 833,09 грн.
Також позивач просив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7 000,00 грн.
Відповідно до частини першої ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 частини третьої ст. 123 ГПК України).
Частиною першою ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга ст. 161 ГПК України).
У позовній заяві було зазначено, що позивач поніс судові витрати у вигляді, зокрема, 7 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Згідно з частиною третьою ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами частин третьої та четвертої ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною восьмою ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу адвоката, позивач надав копію Договору № 1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020, укладеного між позивачем (далі - Клієнт) та Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» (нова назва згідно даних ЄДРПОУ - Адвокатське бюро «Лисов2856 «Еквіт») (далі - Бюро), згідно з п. 1.1. якого, Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Повноваження Бюро щодо представництва інтересів Клієнта та обов'язки Клієнта визначені у розділах 2 та 3 Договору.
Згідно з п. 4.1. Договору, ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що визначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
Вартість наданої юридичної допомоги Бюро визначає самостійно після одержання від Клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє Клієнту відповідний рахунок (п. 4.2. Договору).
У відповідності 4.5. Договору, за результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої Бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація. Акт прийому-передачі наданих послуг передається до канцелярії Клієнта Бюро особисто, або надсилається поштовою кореспонденцією.
Цей договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов і його підписання сторонами договору. Дія договору припиняється 31.12.2021 (п. 6.1. та п. 6.2. Договору).
Додатково угодою № 4 від 07.01.2025 до Договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, сторони домовились викласти п. 6.2. Договору у наступній редакції: «Дія договору припиняється 31.12.2025».
Згідно з Додатком № 1 від 04.03.2025 до договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, Клієнт доручає АБ «Лисов2856 «Еквіт» надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників Клієнта за цивільним або господарським судочинством за таким переліком справ Клієнта, зокрема: за страховим актом № 22739947301 від 14.10.2024 на суму страхового відшкодування 8 033,09 грн (дата випадку 22.09.2024, страхувальник - ОСОБА_2 ). За надання Бюро Клієнтові правової (правничої) допомоги Клієнт платить фіксовану суму гонорару адвоката у розмірі 7 000,00 грн за надання правової допомоги в суді першої інстанції по кожній справі з переліку, фіксована сума гонорару адвоката сплачується на підставі виставленого Бюро Клієнту рахунку.
Також, на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу адвоката, позивач надав копії:
- рахунку № 62 від 04.03.2025 на суму 7 000,00 грн за надання правової допомоги та послуг згідно договору № 1/20ю від 31.12.2020 та додатку до нього від 04.03.2025 по страховій справі № 036482 (страховий акт № 22739947301) за позовом ПрАТ«СК «Уніка» до ПрАТ «Європейський страховий альянс» в фіксованій сумі гонорару;
- платіжної інструкції № 247 від 11.03.2025 на суму 7 000,00 грн про сплату рахунку № 62 від 04.03.2025;
- акту надання послуг № 62 від 27.03.2025 на суму 7 000,00 грн про надання правової допомоги та послуг згідно договору № 1/20ю від 31.12.2020 та додатку до нього від 04.03.2025 по страховій справі № 036482 (страховий акт № 22739947301) за позовом ПрАТ«СК «Уніка» до ПрАТ «Європейський страховий альянс» в фіксованій сумі гонорару;
- ордера на надання правової (правничої) допомоги серії АА № 1278640 від 02.02.2023;
- свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії РН № 1639.
Наданими в матеріали справи документами підтверджується понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 7 000,00 грн.
Відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому, як неодноразово вказував Верховний Суд, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст. 126 ГПК України та у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Так, відповідач заперечував проти розміру та розподілу судових витрат та просив суд покласти їх на позивача, оскільки відповідач не відмовляв позивачу у виплаті у порядку суброгації, не порушував строків для прийняття рішення, не порушував права потерпілої особи та позивача, а тому, і спору по суті, на момент звернення до суду, у позивача не виникло, і необхідності судового захисту з використанням правової допомоги у позивача немає, а позивач позбавив можливості відповідача здійснити виплату страхового відшкодування в досудовому порядку, уникнути додаткових витрат у вигляді судового збору та правової допомоги.
Також відповідач зазначав, що адвокат Білоконь І.В. вже зверталась до відповідача з позовними вимогами в інтересах позивача та надавала тотожні послуги щодо проведення дій, спрямованих на повернення заборгованості, надсилала додатки до договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020 у справах переділених у відзиві, на підтвердження чого долучені відповіді документи.
Слід зазначити, що критично оцінює заперечення відповідача щодо представництва позивача адвокатом Білоконь І.В. в інших справах, оскільки адвокат не позбавлений права представляти інтереси клієнта в межах інших судових справ. Окрім того, суд враховує, що в межах інших справ за участі позивача та його представника є спори щодо інших предметів, з інших підстав та з іншими відповідачами, що вимагає підготовку нових заяв по суті справи та збору доказів щодо спірних правовідносин.
Разом з тим, слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Частиною п'ятою ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини п'ятої ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Як зазанчалось, позивачем у справі підтверджено понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 гривень.
Проте, оскільки ціна позову в даній справі є 4 833,09 грн, а розмір витрат на надання професійної правничої допомоги, які просить стягнути позивач становить 7 000,00 грн, а також суму судового збору, тому така сума в даній справі є не пропорційна щодо предмета позову з врахуванням ціни позову та не співмірною.
З огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, що суперечить принципу розподілу витрат.
Також, судом взято до уваги, що практика в категорії даних справ є сталою та протягом останніх 5-6 років незмінною, а також беручи до уваги, що адвокат який представляє інтереси позивача у відповідності до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю здійснює адвокатську діяльність з 2019 року (6 років) та здійснює представництво в інших справах в даній категорії, що підтверджується відомостями зазначеними в додатку № 1 від 04.03.2025 до договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020 та наданими відповідачем додатками.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн не відповідають критеріям, що визначені в частині п'ятій ст. 129 ГПК України, зокрема не є співмірними зі складністю справи та ціною позову.
Відтак, суд, з огляду на вище встановлене, а також з врахуванням заперечень відповідача проти розподілу судових витрат, суд вважає справедливим покласти на відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, що, на переконання суду, буде співмірним із складністю справи та ціною позову, а також витраченим часом на написання позовної заяви, збір документі та подання позовної заяви до суду.
Відповідно, зазначені витрати суд покладає на відповідача на підставі п. 1 частини четвертої ст. 129 ГПК України.
Також, у зв'язку із задоволенням позову, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (сплачений позивачем з урахуванням понижуючого коефіцієнта у розмірі 0,8), відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» (03039, м. Київ, пр. Науки, буд. 3; ідентифікаційний код: 19411125) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 6, літ. В; ідентифікаційний код: 20033533) суму страхового відшкодування у розмірі 4 833 (чотири тисячі вісімсот тридцять три) грн 09 коп., судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М. Смирнова