ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
27.08.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/889/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Скапровської І. М.,
Секретар судового засідання Пугач А. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ТОВ "Тантум Логістик", вул. Княгині Ольги, буд.100Е, кв. 6, м. Львів, Львівська обл., 79053,
до відповідача: ТОВ "Еко-беррі", вул. Пасічна, буд. 41, кв.28, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76008, про стягнення 368 121,00 грн боргу за надання транспортно-експедиційних послуг та судових витрат,
встановив, що ТОВ "Тантум Логістик" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ "Еко-беррі" про стягнення 368 121,00 грн боргу за надання транспортно-експедиційних послуг та судових витрат.
В обґрунтування позову товариство вказало на те, що відповідач всупереч ЦК України, договору №01/07/24-2 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні від 01.07.2024 не виконав взяті на себе зобов'язання, щодо оплати в обумовленому порядку послуг перевезення вантажів, які надані на підставі заявок №210 від 03.12.2024, №212 від 04.12.2024, №211 від 03.12.2024.
В підтвердження позову надав суду копії: платіжної інструкції №167 від 21.07.2025, договору №01/07/24-2 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні від 01.07.2024, заявок №03/12/24-2 від 03.12.2024, №03/12/24-1 від 03.12.2024, №04/12/24-1 від 04.12.2024, заявок №210 від 03.12.2024, №212 від 04.12.2024, №211 від 03.12.2024, СМR до вказаних заявок, акту надання послуг №138 від 10.12.2024, наказу №03 від 02.03.2020, договору №4 про правову допомогу від 18.07.2025, довіреності від 18.07.2025, квитанції до прибуткового касового ордера №07-07 від 21.07.2025, акту №4 приймання-передачі наданих послуг від 21.07.2025, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008, доказів направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками.
За наслідками розгляду позову, суд відкрив провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 27.08.2025.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався. Про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронних листів від 06.08.2025.
Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд, враховуючи приписи ст.ст. 165, 178 ГПК України, зокрема право суду розглянути справу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк, за наявними в ній матеріалами, розглянув матеріали справи та вважає, що позов слід задоволити.
При цьому суд врахував наступне.
Предметом позову є стягнення заборгованості за надані послуги міжнародного перевезення вантажу.
Ст. 909 ЦК України встановлено, що перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Статтею 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Закон України "Про автомобільний транспорт" визначає, що вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату (ст. 1 Закону).
Відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (далі - Правила) основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.
Згідно вказаних Правил, договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.
Розділом 14 Правил передбачено, що форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються Перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - Замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів (п. 14.1).
За загальним правилом, наведеним в ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як стверджує позивач і не заперечив відповідач, останній подав три заявки про надання транспортних послуг з перевезення вантажу (№210 від 03.12.2024, №212 від 04.12.2024, №211 від 03.12.2024). Позивач перевіз обумовлений в заявках товар за маршрутами с. Тишківці (Коломийський р-н, Івано-Франківська обл.) - м. Ольденбург (Німеччина), с. Тишківці (Коломийський р-н, Івано-Франківська обл.) - м. Твістрінген (Німеччина), с. Тишківці (Коломийський р-н, Івано-Франківська обл.) - м. Бад-Цвішенан (Німеччина), що підтвердив копіями міжнародних товарно - транспортних накладних (СМR). За наслідками надання зазначених послуг, сторони підписали акт надання послуг №138 від 10.12.2024 на суму 122 707,00 грн. Зазначені документи, які є підставою для оплати трьох перевезень позивач направив відповідачу новою поштою і які, як стверджує позивач, відповідач залишив без уваги. Обов'язок замовника оплатити рахунки, після отримання від виконавця повного пакету оригіналів документів, відповідач обумовив у заявках, на підставі яких здійснювались перевезення. Факт направлення документів, позивач підтверджував копією експрес - накладної №59001344555201.
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Слід зазначити, що в господарський процес впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів". Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням даного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене та те, що в заявці сторони обумовили обов'язок замовника оплатити рахунки після отримання від виконавця повного пакету оригіналів документів, відповідач не спростував викладених позивачем обставин, відповідно, не довів безпідставності вимог позивача, вимога про стягнення плати за міжнародне перевезення вантажу підлягає задоволенню.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, слід покласти на відповідача у сумі 5 521,82 грн - судового збору та 8 650 грн - витрат на професійну правничу допомогу, решту - 8 650 грн - залишити за позивачем.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до практики ЄСПЛ з цього питання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Також у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу при розгляді справи №909/889/25 підтверджується: договором №4 про правову допомогу від 18.07.2025, довіреністю від 18.07.2025, квитанцією до прибуткового касового ордера №07-07 від 21.07.2025, актом №4 приймання-передачі наданих послуг від 21.07.2025, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019, що винесені у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що при визначені розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суд взяв до уваги ту обставину, що спір у цій справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України. Великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом, і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час, а арифметичний розрахунок здійснено шляхом сумування трьох доданків.
Отже, оцінивши заявлені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 17 300,00 грн та подані на їх підтвердження докази, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам щодо реальності, розумності їх розміру, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені статтею 126 та частиною п'ятою статті 129 ГПК України).
Згідно з частинами 1-2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи складність справи, виконані представником позивача роботи (надані послуги), принципи реальності, необхідності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу частково - у розмірі 8 650 грн.
В частині вимоги про стягнення з відповідача гонорару успіху у сумі 4 000,00 грн, слід відмовити, оскільки такі вимоги за наведених обставин, є безпідставними.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 86, 129, 236-238, 240-241 Господарсько процесуального кодексу України, суд
позов задоволити.
Стягнути з ТОВ "Еко-беррі" (код ЄДРПОУ 45252288, вул. Пасічна, буд. 41, кв.28, м. Івано-Франківськ, 76008) на користь ТОВ "Тантум Логістик" (код ЄДРПОУ 41089834, вул. Княгині Ольги, буд.100Е, кв. 6, м. Львів, Львівська обл., 79053) - 368 121,00 грн (триста шістдесят вісім тисяч сто двадцять одну гривню) - заборгованості, 5 521,82 грн (п'ять тисяч п'ятсот двідцять одну гривню вісімдесят дві копійки) - судового збору та 8 650 грн (вісім тисяч шістсот п'ятдесят гривень) - витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 650 грн (вісім тисяч шістсот п'ятдесят гривень) - залишити за позивачем.
В задоволенні вимоги про стягнення гонорару успіху (премії) у сумі 4 000 грн (чотири тисячі гривень) - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 01.09.2025.
Суддя І. М. Скапровська