61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
20.08.2025 Справа №905/33/25
За позовомЗаступника керівника Бахмутської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави
в особіДонецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації
доСіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство «Лиманське лісове господарство»
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області
провитребування земельної ділянки
Суддя Хабарова М.В.
Секретар судового засідання Сухіна В.А.
за участю представників (в режимі відеоконференції):
від прокуратуриКлейн Л.В.
від позивачаБусел С.Ю.
від відповідачане з'явились
від третіх осібне з'явились
Заступник керівника Бахмутської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, повноваження якої виконує Донецька обласна військова адміністрація звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом про витребування у власність держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, повноваження якої виконує Донецька обласна військова адміністрація, з незаконного володіння Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області земельну ділянку з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 площею 3,3860 га в категорію земель лісогосподарського призначення.
В обґрунтування позовних вимог заступник керівника прокуратури посилається на те, що Бахмутською окружною прокуратурою Донецької області за результатами опрацювання стану використання земель лісогосподарського призначення на території Бахмутського району Донецької області встановлено порушення вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду та їх передачі у комунальну власність, внаслідок чого з державного лісового фонду та постійного користування Ямпільського лісництва Державного підприємства «Лиманське лісове господарство» вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка повністю накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.01.2025 відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 04.03.2025; залучено до участі у справі Державне підприємство «Лиманське лісове господарство» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
10.02.2025 на електронну пошту суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
21.02.2025 до суду від відповідача надійшла заява про визнання позову та розгляд справи за відсутності відповідача.
26.02.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
26.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження підготовчого провадження, у якому позивач зазначає, що звернувся до Донецької обласної прокуратури з листом щодо уточнення позовних вимог у справі, однак відповіді щодо розгляду вказаного листа не надходило.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.03.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі №905/33/25 на 30 днів; залучено до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області третьою особою-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; відкладено підготовче засідання у справі на 01.04.2025.
11.03.2025 через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшли докази направлення копії позовної заяви з доданими до неї додатками третій особі-2.
12.03.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшла заява про зміну предмета позову. Прокурор посилається на те, що відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі рішення суду. У даному спорі порушені інтереси держави можливо остаточно поновити шляхом витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння відповідача у державну власність з одночасним виправленням державним кадастровим реєстратором помилки у відомостях Державного земельного кадастру про цільове призначення земельної ділянки шляхом віднесення її до категорії земель лісогосподарського призначення. Таким чином, просить змінити позовні вимоги, викладені в п. 3 позовної заяви, та викласти позовні вимоги в наступній редакції: « 3.Витребувати у власність держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації з незаконного володіння Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області повноваження якої виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, земельну ділянку з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 площею 3,3860 га в категорію земель лісогосподарського призначення шляхом виправлення Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області помилки у відомостях Державного земельного кадастру про цільове призначення земельної ділянки».
27.03.2025 через систему «Електронний суд» від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення по справі.
Підготовче засідання, призначене на 01.04.2025, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Хабарової М.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.04.2025 призначено підготовче засідання у справі на 30.04.2025
04.04.2025 до суду засобами поштового зв'язку від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення по справі.
30.04.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.04.2025 прийнято до розгляду заяву прокурора про зміну предмету позову, подану 12.03.2025; відкладено підготовче засідання у справі на 27.05.2025; запропоновано відповідачу у строк до 16.05.2025 надати суду письмові пояснення/заперечення (відзив) по суті спору з урахуванням заяви про зміну предмету спору, одночасно позивачу - копію відповідних пояснень/заперечень (відзиву), докази такого направлення надати суду.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.05.2025 призначено підготовче засідання у справі на 03.06.2025, оскільки судове засідання в даній справі, що призначене на 27.05.2025, не відбудеться, у зв'язку з перебуванням судді Хабарової М.В. 27.05.2025 у відпустці.
У судовому засіданні 03.06.2025 відкладено підготовче засідання у справі на 24.06.2025.
16.06.2025 через систему «Електронний суд» до суду від представника прокуратури надійшли письмові пояснення по справі.
23.06.2025 до суду засобами поштового зв'язку від прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі щодо підтвердження накладення земельної ділянки з кадастровим 1420989200:01:184:0012 площею 3,3860 га на землі державного лісового фонду, а саме на квартал 188 Ямпільського лісництва ДП «Лиманське лісове господарство».
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.07.2025.
У судовому засіданні 22.07.2025 оголошено перерву в розгляді справи по суті до 20.08.2025.
В судове засідання 20.08.2025 в режимі відеоконференції з'явились представники прокуратури та позивача. Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились, про судове засідання з розгляду справи по суті були повідомлені належним чином.
Прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити.
У судовому засіданні 20.08.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, Господарський суд Донецької області
Відповідно до наказу №482-СГ від 24.01.2020 Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про проведення державної інвентаризації земель» було проведено інвентаризацію земель на території Донецької області загальною площею 51000,0000 га несформованих земельних ділянок державної власності та земельних ділянок державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, шляхом формування земельних ділянок для наповнення Державного земельного кадастру.
На підставі вищезазначеного наказу була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, за межами населених пунктів) на території Серебрянської сільської ради Бахмутського району Донецької області.
За фактом виконання робіт щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення на території Серебрянської сільської ради Бахмутського району Донецької області, вказаною технічною документацією визначено, що за результатами вимірювань та обстежень було сформовано 16 земельних ділянок загальною площею 103,1080га.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Донецької області»№710-р від 12.06.2020 Серебрянська сільська рада увійшла до складу територій Сіверської територіальної громади.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» №3-ОТГ від 23.11.2020, Сіверській об'єднаній територіальній громаді у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 614,5469га, які розташовані в адміністративних межах Сіверської об'єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області за межами населеного пункту згідно з актом приймання-передачі.
У додатку до наказу в пункті 42 зазначена спірна земельна ділянка 1420989200:01:184:0012 площею 3,3860, цільове призначення: землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
На підставі акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 23.11.2020, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області відповідно до наказу №3-ОТГ від 23.11.2020 передало із державної власності, а Сіверська об'єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність Сіверської об'єднаної територіальної громади, в тому числі, і спірну земельну ділянку (п.42).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 03.03.2021, земельна ділянка, площею 3.386га, з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 належить на праві власності Сіверській міській раді Бахмутського району Донецької області; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрація прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57004067 від 10.03.2021; документи подані для державної реєстрації: наказ про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, серія та номер: №3-ОТГ, виданий 23.11.2020; видавник: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області; акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, серія та номер: б/н, виданий 23.11.2020, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, Сіверська міська рада.
Листами №03-73 від 01.04.2024 та №03-229 від 06.08.2024, наданими у відповідь на запит прокуратури, Державне підприємство «Лиманське лісове господарство» зазначило, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 накладається на землі лісогосподарського призначення, які входять до лісового фонду Державного підприємства «Лиманське лісове господарство» Ямпільського лісництва; погодження на вилучення вищевказаних земельних ділянок чи зміну їх цільового призначення підприємство не надавалося.
До матеріалів справи також долучені матеріали космічного знімання за період з 2018 по 2024 роки, надані у відповідь на запит прокуратури Національним центром управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України з листом №1036-4-04.03.2024 від 28.03.2024, що, за твердженням прокуратури, також підтверджує накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення.
Бахмутська окружна прокуратура Донецької області звернулась до Кабінету Міністрів України з запитом щодо вилучення із постійного користування ДП «Лиманське лісове господарство» земель лісогосподарського призначення державної форми власності, в тому числі з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012. Секретаріат Кабінету міністрів України у листі №17938/0/2-24 від 26.07.2024 повідомив, що Кабінетом Міністрів рішення про вилучення з постійного користування державного підприємства «Лиманське лісове господарство» земельної ділянки із зазначеним кадастровим номером для передачі її з державної власності у комунальну власність не приймалось.
Вважаючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Лиманське лісове господарство» та безпідставно віднесена до земель комунальної власності Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, прокуратура, діючи в інтересах держави, звернулася до суду з метою захисту прав Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації.
Давши правову оцінку документам і матеріалам, які подані учасниками судового процесу, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд зазначає наступне.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
У першому випадку передбачено наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
У п. 37 - 40, 43 - 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Велика Палата ВС звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.
Згідно з частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4)орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
У даному випадку виник спір про право на землю, що належить державі і не може перебувати у комунальній власності.
Відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає лише земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративного-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, Кабінет Міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі які є обмеженими в обороті.
Згідно з ст. 149 Земельного кодексу України такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до ст. 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Приписами пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення належать до земель державної форми власності.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Донецька обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.
Бахмутська окружна прокуратура листом №50-2071ВИХ-24 від 25.07.2024 звернулася до начальника Донецької обласної військової адміністрації з метою розгляду питання щодо вжиття належних заходів організаційно-правового та/або позовного характеру, направлених на захист прав та законних інтересів держави, оскільки спірна земельна ділянка незаконно інвентаризована як землі сільськогосподарського призначення та вилучені з постійного користування ДП «Лиманське лісове господарство».
Донецька обласна державна адміністрація, Донецька обласна військова адміністрація листом №0.3/24-3900/4-24 від 23.08.2024 повідомила, що оскільки територія Сіверської міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області є територією де ведуться активні бойові дії, повноваження державних кадастрових реєстраторів щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру та надання відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру на цій території не здійснюється, тому у облдержадміністрації відсутні достатні підстави для звернення до суду з позовом.
Бахмутська окружна прокуратура листом №50-3437вих-24 від 30.12.2024 повідомила позивача про представництво інтересів держави в суді.
Враховуючи вище викладені обставини, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
Зазначене свідчить про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, суд визнає, що предметом позову є вимога заступника керівника Бахмутської окружної прокуратури Донецької області про витребування земельної ділянки з комунальної власності у державну.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об?єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України).
Частиною 2 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 55 Земельного кодексу України).
Визначення поняття «землі лісогосподарського призначення» також закріплено у ст. 5 Лісового кодексу України, відповідно до якої до таких земель належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст. 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з положеннями статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 57 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно з ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній і приватній власності.
За приписами статті 45 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об?єкта лісовпорядкування. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов?язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів (ст.48 Лісового кодексу України).
Відповідно до пункту 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 №848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним лісовим агентством України (Держлісагентством) за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді.
Наказом Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 №119 було створено Українське державне проектне виробниче об'єднання (ВО «Укрдержліспроект»), засноване на державній власності, яке належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України та було створено з метою проведення лісовпорядкування на всій території України, яке включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони і захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Судом встановлено, що на запит прокуратури ВО «Укрдержліспроект» надав картографічні матеріали з нанесеними межами, в тому числі кварталу 188 Ямпільського лісництва ДП «Краснолиманський лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2019 року та межами земельних ділянок згідно з наданими кадастровими номерами, в тому числі і щодо спірної земельної ділянки. З наданого фрагменту картографічних матеріалів вбачається, що спірна земельна ділянка повністю накладається на квартал 188.
Згідно п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України .
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25.01.2015 у справі №6-224цс14, від 23.12.2015 №6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.
Отже, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.
Із наявних матеріалів справи вбачається, що Державним підприємством «Лиманське лісове господарство» на запит Бахмутської окружної прокуратури було надано відповідь 03-73 від 01.04.2024 в якій зазначено, що співставивши ділянки, в тому числі з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 публічної кадастрової карти з квартальною сіткою планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування виявлено, що така земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, які входять до лісового фонду Державного підприємства «Лиманське лісове господарство» Ямпільського лісництва, в тому числі, у кварталі 188. Крім того, зазначають, що погодження на вилучення земельної ділянки чи зміну її цільового призначення Державне підприємство «Лиманське лісове господарство» не надавало. До вказаного листа було додано планово-картографічні матеріали по Ямпільському лісництву Державного підприємства «Лиманське лісове господарство» (квартал 188).
Крім того, у листі №03-229 від 06.08.2024 ДП «Лиманський лісгосп» зазначило, що згідно з матеріалами лісовпорядкування квартал 188 відноситься до Національного природного парку «Святі гори» (зона регульованої рекреації).
Національний природний парк «Святі гори» був створений Указом Президента України №135/97 від 13.02.1997 на території Краснолиманського та Слов'янського районів Донецької області. Відповідно до додатку №2 до вказаного Указу землекористувачем, землі якого включаються до складу Національного природного парку «Святі гори» (без вилучення), зокрема, є Краснолиманське державне лісогосподарське підприємство (нині - Державне підприємство «Лиманське лісове господарство»), у тому числі, Ямпільське лісництво.
Також, Бахмутська окружна прокуратура зверталась із запитом про надання інформації до Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України, в якому просила надати знімки аерокосмічних систем нагляду та контролю, в розрізі відомостей, за допомогою яких можливо встановити станом на 2020 рік розташування земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 (площею 3,386га) та по теперішній час в межах земель державного лісового фонду.
Національний центр управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України надав відповідні графічні матеріали.
Згідно інформації, що зазначена ДП «Лиманське лісове господарство», територія Ямпільського лісництва знаходиться в зоні проведення активних бойових дій, забруднена вибухонебезпечними предметами та замінована, доступ до спірних лісових ділянок відсутній. У зв'язку з цим проведення натурного обстеження меж цих лісових ділянок, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 на даний час є неможливим.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується, що на момент проведення інвентаризації земельна ділянка, яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012, перебувала в постійному користування Державного підприємства «Лиманське лісове господарство».
Відповідно до ч. 1-2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов?язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частиною 5 ст. 149 Земельного кодексу України передбачено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев?ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства; будівництва об?єктів, пов?язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.
Секретаріат Кабінету Міністрів України в листі повідомив, що рішень про вилучення з постійного користування Державного підприємства «Лиманське лісове господарство» спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012, площею 3.386 га, для передачі з державної власності у комунальну власність не приймалось.
Донецька обласна державна адміністрація, Донецька обласна військова адміністрація, як розпорядник земель лісового фонду, згоди на вилучення спірної земельної ділянки, яка розташована в адміністративних межах Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області за межами населених пунктів, не надавала, будь-які рішення щодо зміни її цільового призначення не приймала, а отже вказана земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею. Також вказана земельна ділянка містить явні ознаки заліснення, що підтверджується наданими до матеріалів справи картографічними матеріалами.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1, п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 звернула увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Правову позицію в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду підтверджено, відповідно до пунктів 6.35, 6.45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц.
У відповідності до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Положеннями статті 153 Земельного кодексу України унормовано, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно із ч.1 ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути в нього витребувано.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Суд зазначає, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред?явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Суд зазначає, що віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 907/452/20, від 05.09.2023 у справі № 910/2722/22, від 25.07.2023 у справі № 914/106/22, від 27.06.2023 у справі № 916/2851/17.
Отже, з урахуванням положень статті 387 Цивільного кодексу України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/8298/21, від 25.07.2023 у справі №914/106/22.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема, не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 915/690/19, від 09.02.2023 у справі № 904/4140/21, від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, від 25.07.2023 у справі №917/1058/22.
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340 (провадження №12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження №12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 70)).
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Отже, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
У справі, що розглядається незаконні накази органів державної влади, та відповідно державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах, фактично стали інструментом, які обумовили формальне набуття відповідачем власності на спірну земельну ділянку. При цьому, їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога пре витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володінні відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справ №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14- 208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).
Суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка площею 3.386га з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 на час прийняття наказу №3-ОТГ від 23.11.2020 Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та на цей час належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства - Державного підприємства «Лиманське лісове господарство».
Матеріали справи не містять жодних рішень Донецької обласної державної адміністрації чи Донецької обласної військової адміністрації на відчуження земельної ділянки та її передачу у комунальну власність, що доводить той факт, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.
Крім того, внаслідок незаконного вилучення земельної ділянки відбулася зміна цільового призначення, а саме з лісогосподарського на сільськогосподарське, а також змінився розпорядник з держави на територіальну громаду.
З інформації, що внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 є територіальна громада в особі Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області.
Указом Президента України від 04.07.2022 №469/2022 створено Сіверську міську військову адміністрацію Бахмутського району Донецької області.
Згідно з п.26 ч.2 ст.15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік).
Верховною Радою України прийнято постанову №2542-ІХ від 30.08.2022, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Сіверської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області тимчасово уповноважений на виконання функцій міської ради як органу місцевого самоврядування, зокрема, і у сфері регулювання земельних відносин.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку, в даному випадку - Сіверська міська рада Бахмутського району Донецької області, повноваження якої виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області.
Відповідачем була подана заява (вх.№1044/25 від 21.02.2025), в якій останнім зазначено, що позовні вимоги визнає.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги заяву відповідача про визнання позову, що фактично стосується первісних позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог в частині витребування у власність держави з незаконного володіння земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 площею 3,386га в категорію земель лісогосподарського призначення.
Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав (подібна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №911/3135/20).
Близькі за змістом висновки також сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21, від 20.09.2023 у справі №910/3453/22.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги Заступника керівника Бахмутської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації до Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої тимчасово здійснює Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, в частині витребування у власність держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації, з незаконного володіння Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 площею 3,386га в категорію земель лісогосподарського призначення є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про виправлення Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області помилки у відомостях Державного земельного кадастру про цільове призначення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру регулюються нормами Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 цього Закону державним земельним кадастром є єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Відповідно до п.1 ч.2. ст.7 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, зокрема, належить ведення та адміністрування Державного земельного кадастру.
Процедура та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру регулюються Порядком ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051.
Положеннями п.п. 4,5 Порядку ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр. Функції адміністратора Державного земельного кадастру виконує визначене Держгеокадастром за погодженням з Мінагрополітики державне підприємство або державна установа, що належить до сфери управління Держгеокадастру. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком.
У разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб. Повідомлення про виявлення помилки може бути надіслано також в електронному вигляді з Державного аграрного реєстру через Єдиний портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровану з ним інформаційну систему центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч.1 ст.37 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
У разі виявлення технічної помилки, допущеної в записах Державного земельного кадастру органом, що здійснює його ведення, зазначений орган у п'ятиденний строк письмово повідомляє про це заінтересовану особу. Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах. Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації. Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду (ч.ч.2-5 ст.37 Закону України “Про Державний земельний кадастр»).
Пунктом 138 Порядку визначено види помилок, які можуть бути допущені у у Державному земельному кадастрі, а саме: 1) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру; 2) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру (в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру); 3) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель щодо визначення характеристик об'єктів Державного земельного кадастру в натурі (на місцевості) із порушенням (зміною) їх значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж земельних ділянок та/або площі (в тому числі виявлена під час або після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про земельні ділянки та інші об'єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 01 січня 2013 року до Державного фонду документації із землеустрою); 4) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії; 5) технічна помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, яка не була зареєстрована в державному реєстрі земель; 6) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки; 7) помилка у застосуванні систем координат земельних ділянок (в тому числі помилка, що виникає під час перерахунку із однієї системи координат в іншу), які були сформовані до 01 січня 2013 року та відомості про які були перенесені до Державного земельного кадастру, та помилка у відомостях щодо місця розташування земельних ділянок (зміщення, розворот, віддзеркалювання) з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань.
Приписами п.139 Порядку №1051 передбачено, що у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описки, друкарської, граматичної, арифметичної чи іншої помилки) заінтересована особа письмово повідомляє про це за формою згідно з додатком 29 органові, що здійснює ведення Державного земельного кадастру. У повідомленні викладається суть виявлених помилок. До повідомлення додаються документи, що містять зазначені у повідомленні технічні помилки, та документи, що підтверджують такі помилки і містять правильну редакцію відповідних відомостей. Повідомлення разом із доданими до нього документами надсилається заінтересованою особою в електронній формі технічними засобами електронних комунікацій з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобу електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі через веб-сторінку Держгеокадастру. Повідомлення про виявлення помилки може бути надіслано також в електронній формі з Державного аграрного реєстру з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі через веб-сторінку Держгеокадастру.
Згідно з п.143 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор під час розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей.
Відповідно до п.144 Порядку №1051, якщо факт невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, Державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру: 1) складає в електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису протокол виправлення помилки за формою згідно з додатком 30; 2) безоплатно виправляє допущену помилку (крім випадків, коли технічна помилка допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру); 3) письмово повідомляє не пізніше наступного дня про виправлення помилки заінтересованим особам за формою згідно з додатком 31 (у тому числі власників, користувачів земельних ділянок, а також третіх осіб, інтересів яких стосувалося виправлення помилок); 3-1) надсилає державному реєстраторові прав на нерухоме майно повідомлення за формою згідно з додатком 31 в електронній формі; 4) безоплатно видає заявникові за його бажанням витяг, довідку з Державного земельного кадастру, викопіювання з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру на заміну документа, в якому виявлено помилку. Технічний адміністратор Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в режимі реального часу забезпечує передачу повідомлення Державного кадастрового реєстратора до державного реєстратора прав на нерухоме майно, яким надсилалося повідомлення відповідно до пункту 139-1 цього Порядку.
Виправлення технічної помилки здійснюється Державним кадастровим реєстратором у Державному земельному кадастрі, витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру та всіх документах, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру (в електронній та паперовій формі) та містять відповідні відомості, шляхом повторного виготовлення (в електронній та паперовій формі) відповідних документів (їх аркушів) (п.146 Порядку №1051).
Згідно з п. 149 Порядку №1051, якщо за результатами розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки Державним кадастровим реєстратором встановлено, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, та не потребують виправлення у зв'язку з не виявленням відповідних технічних помилок у таких документах, Державний кадастровий реєстратор повідомляє заявникові (у випадку, передбаченому пунктом 139-1 цього Порядку, - державному реєстраторові прав на нерухоме майно у порядку, передбаченому пунктом 144 цього Порядку) про відмову у виправленні вказаних у його повідомленні помилок із зазначенням причини відмови згідно з додатком 33.
З наведеного слідує, що з метою виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру необхідно попередньо звернутися до органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, з відповідною заявою. При цьому, суд звертає увагу на те, що у разі необґрунтованої відмови виправити помилку, заявник може звертатися до суду з метою оскарження таких дій.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних відомостей на підтвердження звернення прокуратури чи позивача до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із заявою про виправлення помилок в порядку, визначеному законодавством, та як наслідок, відсутні докази щодо відмови у внесенні таких відомостей.
Крім того, суд зазначає, що задоволення такої вимоги фактично призведе до зобов'язання третьої особи-2 вчинити відповідні дії, що порушує вимоги Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактично заявлено вимогу до учасника, який не набув статусу відповідача, як передбачено ч.4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 вказала на те, що не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов'язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що ця позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки захисту підлягає вже порушене право, а права прокуратури та/чи позивача третьою особою-2 на день звернення з позовом до суду порушені не були.
Одночасно суд звертає увагу, що відмова у задоволенні позовних вимог у частині виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру про цільове призначення земельної ділянки не перешкоджає позивачу звернутись до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в порядку передбаченому п.139 Порядку ведення Державного земельного кадастру та статтею 37 ЗУ «Про Державний земельний кадастр».
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» також встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що відповідачем визнано позов, 50% суми судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають поверненню з Державного бюджету України на користь Донецької обласної прокуратури, як платника згідно із платіжною інструкцією №2796 від 18.12.2024.
В той же час, згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України 50% судового збору в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню з відповідача на користь Донецької обласної прокуратури.
Незважаючи на часткову відмову у позові, суд вважає доцільним саме зазначений розподіл судового збору, оскільки вимога про виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру фактично сформульована прокурором як складова вимоги про витребування земельної ділянки, яку задоволено судом.
Керуючись ст.ст. 73-80, 129, 130, 231, 236, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2. Витребувати у власність держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації (84306, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд.6, ідентифікаційний код 00022473) з незаконного володіння Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області (84522, Донецька область, Бахмутський р-н, м. Сіверськ(пн), вул. Центральна, 8, ідентифікаційний код 04053097), повноваження якої виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області (84522, Донецька область, Бахмутський р-н, м. Сіверськ(пн), вул. Центральна, 8, ідентифікаційний код 44762032), земельну ділянку з кадастровим номером 1420989200:01:184:0012 площею 3,3860 га в категорію земель лісогосподарського призначення.
3. Стягнути з Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області (84522, Донецька область, Бахмутський р-н, м. Сіверськ(пн), вул. Центральна, 8, ідентифікаційний код 04053097), повноваження якої тимчасово здійснює Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області (84522, Донецька область, Бахмутський р-н, м. Сіверськ(пн), вул. Центральна, 8, ідентифікаційний код 44762032) на користь Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул.Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002; фактична адреса: 49003, м. Дніпро, вул. Майдан Озерний, 32) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Повернути Донецькій обласній прокуратурі (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, ідентифікаційний код 25707002; фактична адреса: 49003, м. Дніпро, вул. Майдан Озерний, 32) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп., сплачений на підставі платіжної інструкції №2796 від 18.12.2024.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 01.09.2025
Суддя М.В. Хабарова