вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
28.08.2025м. ДніпроСправа № 904/3298/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Черкас М.В.;
від відповідача: Миджин Г.Є.;
вільний слухач: Приходченко О.С.;
дослідивши матеріали справи № 904/3298/25
за позовом Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЄФТЕК ТРЕЙД"
про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 19.06.2025 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЄФТЕК ТРЕЙД" (далі - відповідач) у якому просить:
визнати недійсним підпункт 3.1 пункту 3 Розділу "Ціна товару та порядок розрахунків" Договору поставки від 26.05.2022 №59-2022, укладеного між Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (код ЄДРПОУ 20001504) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НЕФТЕК ТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 40156582), в частині включення до Договору податку на додану вартість у розмірі 35.654,20;
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕФТЕК ТРЕЙД" на користь Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях безпідставно набуті кошти, які надмірно сплачені за Договором поставки від 26.05.2022 №59-2022, як податок на додану вартість в розмірі 35.654,20 грн, шляхом зарахування 19.269,62 грн на розрахунковий рахунок Головного управління (одержувач - ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях вул. Ярослава Мудрого, 56, м. Краматорськ Донецької області, 84300, код ЄДРПОУ 20001504, розрахунковий рахунок №UA728201720343120001000009054, банк одержувача - ДКСУ м. Київ, МФО 820172) та 16.384,58 грн на розрахунковий рахунок Головного управління (одержувач - ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях вул. Ярослава Мудрого, 56, м. Краматорськ Донецької області, 84300, код ЄДРПОУ - 20001504, розрахунковий рахунок - UA028201720343151001600009054, банк одержувача ДКСУ м. Київ, МФО 820172).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3298/25 визначено суддю СКРИННІКОВУ Наталію Сергіївну, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2025.
Розпорядженням заступника керівника апарату від 23.06.2025 №171 було призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів справи, суддю Скриннікову Н.С. звільнено з посади.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3298/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025.
Ухвалою від 27.06.2025 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу надати суду докази доплати судового збору у розмірі 2.422,40 грн.
Через підсистему "Електронний суд" 30.06.2025 від позивача надійшла заява від 30.06.2025 за вих. №б/н про усунення недоліків, до якої останній додав платіжну інструкцію від 30.06.2025 №1051 на суму 2.422,40 грн.
Ухвалою від 07.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та повідомити учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 06.08.2025.
Через підсистему "Електронний суд" 17.07.2025 від відповідача надійшов відзив.
Ухвалою від 06.08.2025 продовжено строк підготовчого провадження та закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.08.2025.
У судовому засіданні 28.08.2025 позивач та відповідач надали усні пояснення, відповіли на запитання суду. Позивач просив позовні вимоги задовольнити, відповідач заперечив проти їх задоволення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного сторонами договору поставки №59-2022 від 26.05.2022, позивач зайво сплатив на користь відповідача у складі вартості придбаного пального податок на додану вартість в розмірі 35.654,20 грн, адже включення до договірної ціни податку на додану вартість не за нульовою ставкою суперечить законодавству.
Стислий виклад позиції відповідача
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 р. № 169 (в редакції станом на 06.03.2022 року) установлено, що в умовах воєнного стану оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі".
На підставі положень даної постанови ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях звернулося до ТОВ «НЄФТЕК ТРЕЙД» з пропозицією про закупівлю бензину А-95 та дизельного палива та надав проект договору, який було підписано ТОВ «НЄФТЕК ТРЕЙД» без змін та зауважень.
Ціна Договору була самостійно визначена ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях з урахуванням ПДВ та при укладенні Договору не коригувалася.
ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях не було наголошено, що закупівля пального здійснюється для потреб забезпечення оборони України і що відносини, які склалися між Сторонами Договору мають регулюватися Постановою КМУ № 178.
Крім того, укладання договору і фактична поставка товару за договором з ТОВ «НЄФТЕК ТРЕЙД» відбулася після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 року.
З огляду на викладене позивач, будучи обізнаним про набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, мав можливість, укладаючи 26.05.2022 спірний договір, повідомити Відповідача про те, що постачання товару буде здійснюватись для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, та укласти такий договір із відповідними відомостями, а також без включення ПДВ до ціни договору. Проте Договір було підписано і виконано Сторонами без зауважень
Договором не визначено цільове призначення товару. Будь-які посилання стосовно того, що постачання пального здійснювалось з метою заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, тощо, Договір не містить. Отже, після отримання товару за спірним договором, в якому не визначено спеціального предмету та мети придбання товару, позивач має право розпоряджатися ним на власний розсуд як своєю власністю, зокрема, використати у власних потребах або передати його на будь-яких умовах третім особам, тощо
Крім того, позов подано з порушенням строків позовної давності. Договір було підписано 26.05.2022, лист-вимога датований 23.05.2025, отже, про порушення своїх прав позивач знав ще у травні 2022 року. Проте з позовом позивач звернувся лише 19.06.2023, тобто після спливу трирічного строку встановленого законом.
Ціна товару є істотною умовою договору, погодженою сторонами, і вона не може бути змінена односторонньо після виконання зобов'язань. Вимога позивача фактично є спробою стягнення додаткових коштів поза межами договору, що суперечить законодавству та не може бути предметом судового захисту.
З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, які не ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм податкового та цивільного права, та які не підтверджуються умовами договору й фактичними обставинами та подані з пропуском строку позовної давності. Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: виникнення між сторонами господарських зобов'язань; правомірність включення до складу вартості товару за договором поставки №59-2022 від 26.05.2022 у розмірі 6.531,59 грн та у розмірі 35.654,20 грн відповідно, наявність підстав для визнання частково недійсними п. 3.1 договору поставки №59-2022 від 26.05.2022, наявності підстав для повернення спірних коштів.
Між Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НЄФТЕК ТРЕЙД" (далі - відповідач, постачальник) укладено договір поставки №59-2022 від 26.05.2022.
Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити покупцю бензин - А 95, дизельне паливо (надалі іменується «товар»), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.
Поставка товару за цим договором здійснюється на умовах EXW - автозаправні станції постачальника у Дніпропетровському регіоні, перелік яких додається до цього договору та є його невід'ємною частиною, у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору (п. 2.1 договору).
Постачальник разом з видатковою накладною на товар передає покупцеві паперові картки (талони) постачальника, на яких відображено найменування, асортимент та кількість товару. Картки (талони) є власністю постачальника (п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 3.1. договору ціна товару вказується у рахунку на оплату та видаткових накладних на товар. Загальна вартість договору складає 545.000,00 грн, в тому числі ПДВ - 7%.
Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку на протязі 10 (десяти) банківських днів з моменту передачі товару покупцеві, що обумовлений п. 2.6. цього договору (п. 3.3 договору).
Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, шо визначений у цьому договорі (п. 3.4. договору).
Постачальник зобов'язується належним чином і у встановлений законодавством строк складати податкові накладні, розрахунки коригування до податкових і реєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до ст. 201 ПК України та Порядку відповідно до діючого законодавства України (п.3.5. договору).
Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами, що зазначається на першому аркуші договору у верхньому правому куті, та діє до 31.12.2022 включно (п. 7.2. договору).
Відповідно до специфікації на поставку товару, бензин А-95 у кількості 3.000,00 літрів за ціною (без ПДВ) 182.242,99 грн та дизельне паливо 5.000,00 літрів за ціною (без ПДВ) 327.102,81 грн, на загальну суму 545.000,00 грн у тому числі ПДВ 35.654,20 грн.
На виконання умов договору за видатковою накладною №0000000902 від 26.05.2022 позивачу передано товар на загальну суму 545.000,00 грн, з урахуванням 35.654,20 грн податку на додану вартість.
Позивач сплатив вартість отриманого товару в розмірі 545.000,00 грн, в тому числі ПДВ 35.654,20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 14 від 26.05.2022 на суму 250.450,00 грн та платіжним дорученням №544 від 26.05.2022 на суму 294.550,00 грн.
23.05.2025 позивач направив відповідачу на адресу електронної пошти (nеftek-trade@ukr.net) вимогу №78/8-797 щодо відшкодування на бюджетний рахунок Головного управління надмірно сплаченої суми ПДВ у загальному розмірі 35.654,20 грн.
Відповідно до відповіді на претензію відповідач від 26.05.2025 №26/05/25-1 повідомив, що товариство як зареєстрований платник податку на додану вартість зобов'язаний відповідно до положень Податкового кодексу України включати суму ПДВ до вартості товарів, оскільки даний податок є істотною умовою договору. Також, відповідач зазначив, що ним було укладено (підписано) проект договору в редакції наданій позивачем. Таким чином, грошові кошти у вигляді податку на додану вартість отримані відповідачем у відповідності вимог чинного законодавства.
Позивач у позові зазначає, що твердження відповідача про те, що ним укладено (підписано) проект договору в редакції наданій позивачем не відповідає дійсності, оскільки позивачем 25.05.2022 о 13-05 год. представнику відповідача на адресу електронної пошти «ІНФОРМАЦІЯ_1» було надано проект договору, незаповнений в частині визначення ціни товару, а 26.05.2022 ТОВ «НЕФТЕК ТРЕЙД» повернуто позивачу підписаний договір зі специфікацією, видаткової накладною та рахунком-фактурою з визначенням ціни товару з 7% ПДВ в розмірі 35.654,20 грн.
Позивач вважає, що включення до вартості закуповуваного пального (згідно з договором №59-2022 від 26.05.2022) податку на додану вартість у розмірі 35.654,20 грн відповідно та подальша їх сплата постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у сумі 35.654,20 грн є безпідставно набутим майном.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд встановив, що договір поставки №59-2022 від 26.05.2022 укладений сторонами після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 і фактичне постачання товару за цими договорами також мало місце після прийняття вказаної постанови.
Також позивач після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, а саме в травні 2022 року, сплатив ТОВ "НЄФТЕК ТРЕЙД" в тому числі ПДВ на суму 35.654,20 грн.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, що триває по теперішній час.
Відповідно до ст. 3 та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оборону України", п. п. 1, 3, 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Міністерство оборони України забезпечує їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оборону України", ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, передбачених законодавством.
Згідно ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.
Відповідно до п. 15 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 Міноборони є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про Службу безпеки України» з метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України. ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях є розпорядником бюджетних коштів та уповноважене здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Так, ст. 1, 2 зазначеного Закону встановлено, що Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до норм вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".
Разом з тим, Постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Як встановлено судом, у даній справі фактичне постачання товару за вищевказаною поставкою здійснене після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022
Позивач зазначає, що операції з постачання за указаними договорами оподатковуються за нульовою ставкою, а тому включення до договорів сум податку у розмірі у більшому розмірі (ніж 0%) є безпідставним.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (чинного на час спірних правовідносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті).
Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (чинного на час спірних правовідносин) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України (чинного на час спірних правовідносин) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, постанові Центрального апеляційного Господарського суду від 12.03.2025 у справі №904/4182/23, у постановах Верховного Суду у справі №910/15473/23 від 10.04.2025, №910/8235/24 від 26.02.2025, №910/20125/23 від 19.12.2024, №916/3864/23 від 18.09.20204.
Відповідно до правових висновку Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Таким чином ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.
Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
Згідно із підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Судом встановлено, у спірних правовідносинах ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях є розпорядником бюджетних коштів та уповноважене здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та у відповідності до зазначеного законодавства реалізовував заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
У підпункті 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).
У ст. 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою.
Так, відповідно до підпункту 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 ст. 193 цього Кодексу, яка є основною.
Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 ст. 194 Податкового кодексу України).
У ст. 195 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.
За нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством (підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України).
02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (надалі - Постанова № 178 ).
У Постанові № 178 відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Врахувавши позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 Верховний Суд зазначив таке: "Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 р., яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині. Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 договору № 9-22 від 14.03.2022 р. з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість".
До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 р. у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 р. у справі № 910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 р. у справі № 918/587/23, №910/15473/23 від 10.04.2025, №910/8235/24 від 26.02.2025, №910/20125/23 від 19.12.2024, №916/3864/23 від 18.09.20204, №915/1377/23 від 17.09.2024, №916/2677/23 від 12.09.2024, №922/4055/23 від 10.09.2024.
Правовідносини у зазначених справах є подібними правовідносинам даної справи.
Отже, аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178, і обґрунтування позивачем його вимог відповідає такому висновку.
До того ж, постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 р. № 831, яка набрала чинності 01.08.2024 р., внесено зміни до Постанови № 178, а саме: у вступній частині постанови слова і цифри "З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні"," замінено словами "З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації"; пункт 1 викладено в такій редакції: "1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з'єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.".
Отже, враховуючи викладене та встановлені судом обставини справи, зокрема, те, що предметом договору поставки №59-2022 від 26.05.2022 є постачання бензину А-95 та дизельного палива, для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану, та як наслідок спірні умови договору №59-2022 від 26.05.2022 в частині сплати ПДВ суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, а тому, наявні підстави для визнання недійсними спірних пунктів договорів.
З огляду на викладене, суд відхиляє аргументи відповідача щодо неможливості застосування положень Постанови № 178 до спірного договору.
При цьому, посилання відповідача на те, що Договором не визначено цільове призначення товару і позивач має право розпоряджатися ним на власний розсуд, зокрема, використати не для власних потреб, суд відхиляє, оскільки повноваження та обов'язки позивача, визначені вищенаведеними положеннями законодства, не передбачають торгівлю бензином, а тому встановлення факту придбання позивачем бензину для власних потреб є очевидним та відповідає принципу вірогідності.
Таким чином, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до пункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови № 178, застосовується як до операцій з постачання пального для потреб центру (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання).
Відтак, операції з постачання товарів за вищевказаними договорами оподатковуються за нульовою ставкою, а тому включення до договорів сум податку у розмірі більшому ніж 0% є безпідставним.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Оскільки відповідач отримав від позивача сплачений податок на додану вартість у складі ціни товару, враховуючи що відповідний товар не підлягав оподаткуванню, суд погоджується з доводами позивача про наявність підстав для визнання оскаржуваних положень договору недійсними та для повернення сплаченої суми ПДВ в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такого ж висновку дійшли у подібних правовідносинах Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 12.03.2025 у справі №904/4182/23 та Верховний Суд у постановах у справі №910/15473/23 від 10.04.2025, №910/8235/24 від 26.02.2025, №910/20125/23 від 19.12.2024, №916/3864/23 від 18.09.20204.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин
Стосовно тверджень відповідача, що позивачем при зверненні позову було пропущено строки позовної давності, то суд зауважує наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 57 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п. п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 на всій території України установлено карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню респіраторної хвороби COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 17.03.2020 №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві положення» ГК України доповнено п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Також доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зокрема, п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Правова позиція щодо продовження строків позовної давності на період дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) є послідовною у судовій практиці, відповідні викладені у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №199/782/21, від 31.05.2023 у справі №938/632/20, від 09.08.2023 у справі №910/9990/21, від 13.09.2023 у справі №357/9126/22.
Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24 год 00 хв 30.06.2023.
Відповідно до п. 19 Перехідних Положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, що триває станом на час прийняття рішення у справі.
У зв'язку із продовженням та подальшим зупиненням строку, визначеного у ст. 257 ЦК України, станом на час подання позовної заяви (19.06.2025) строк позовної давності не закінчився, а звернення з даним позовом відбулось у межах позовної давності.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Європейський суд з прав людини у пункті 6 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі «Леонтьєв та інші проти України» (Leontyev and оthers v. Ukraine) виснував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09 грудня 1994 року у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47; від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, пункт 25; від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18, 19).
Також Європейський суд з прав людини вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Визнати недійсним підпункт 3.1 пункту 3 Розділу «Ціна товару та порядок розрахунків» договору поставки від 26.05.2022 №59-2022, укладеного між Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (84300, Донецька область, місто Краматорськ, ВУЛИЦЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО, будинок 56; ідентифікаційний код 20001504) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕФТЕК ТРЕЙД» (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНА ПЕРЕМОГИ, будинок 10-К; ідентифікаційний код 40156582), в частині включення до договору податку на додану вартість у розмірі 35.654,20 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕФТЕК ТРЕЙД» (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНА ПЕРЕМОГИ, будинок 10-К; ідентифікаційний код 40156582) на користь Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (84300, Донецька область, місто Краматорськ, ВУЛИЦЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО, будинок 56; ідентифікаційний код 20001504) 35.654,20 грн (тридцять п'ять тисяч шістсот п'ятдесят чотири грн 20 к.) безпідставно набутих коштів, 2.422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 к.) судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 29.08.2025.
Суддя С.А. Дупляк