01.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2173/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 (суддя Євстигеєва Н.М., повний текст якого підписаний 09.06.2025) у справі № 904/2173/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астон Сефеті", с. Дороге Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія", м.Дніпро
про стягнення 200 000,00грн
До Господарського суду Дніпропетровської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Астон Сефеті" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 200 000,00грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що помилково перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 200 000,00грн, що підтверджується платіжним дорученням №502 від 19.05.2021. Між позивачем та відповідачем не укладався договір про поворотну фінансову допомогу №19-05/21-ФД від 19.05.2021.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 у справі №904/2173/25 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астон Сефеті" безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 200 000,00грн. та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 422,40грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія", в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована спливом строків позовної давності та тим, що позивач самостійно вчинив активні дії з перерахування коштів і зазначення саме такої підстави для перерахування коштів; в такому випадку його дії підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366 Кримінального кодексу України - коли службова особа вносить в офіційний платіжний документ завідомо неправдиву інформацію.
Позивач у відзиві просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 по справі №904/2173/25 без змін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 01.07.2025 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
04.07.2025 матеріали справи №904/2173/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 у справі № 904/2173/25; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Астон Сефеті" перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" кошти у розмірі 200 000,00грн згідно платіжного доручення №502 від 19.05.2021. Призначення платежу: перерахування поворотної фінансової допомоги згідно договору 19-05/21-ФД від 19.05.2021 (а.с. 3).
При цьому, як зазначає позивач, та не заперечується відповідачем, письмовий договір про поворотну фінансову допомогу №19-05/21-ФД від 19.05.2021, на який є посилання у призначенні платежу, між сторонами не укладався.
06.03.2025 позивач направив на адресу відповідача повідомлення №1 від 05.03.2025 з вимогою протягом семи днів з дня отримання сплатити на розрахунковий рахунок грошові кошти у розмірі 425 000,00грн, у тому числі за платіжним дорученням №502 від 19.05.2021 на суму 200 000,00грн (а.с. 4).
Повідомлення отримано відповідачем 10.03.2025 та залишено без задоволення (а.с. 5 на звороті).
Відповідачем не спростовано доводів позивача та не подано до матеріалів справи доказів повернення відповідачем коштів у розмірі 200 000,00грн, які перераховано за платіжним дорученням №502 від 19.05.2021.
Незадоволення відповідної вимоги та неповернення коштів і стали підставою звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що скаржник вказує на те, що відповідачем безпідставно утримуються грошові кошти, перераховані йому позивачем згідно платіжного доручення №502 від 19.05.2021 на суму 200 000,00грн. Відповідач не заперечує факт отримання грошових коштів у сумі 200 000,00грн за вказаним вище платіжним документом. Також відповідачем не було надано суду доказів щодо наявності правових підстав отримання ним грошових коштів у сумі 200 000,00грн.
Крім того, суд зазначив, що строк позовної давності за вимогами позивача про стягнення безпідставно одержаних коштів, який обчислюється з 20.05.2021, на дату звернення з позовом до суду (01.05.2025), не сплинув.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних мотивів.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частин 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).
У постанові від 02.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.
Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 "Договір позики" глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.
За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За положеннями частини 1 статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, договір № 19-05/21-ФД від 19.056.2021 можна вважати укладеним лише після його підписання обома сторонами або отримання позивачем письмової відповіді відповідача про повне й безумовне прийняття пропозиції щодо укладення вказаного договору на визначених ним умовах та фактичного отримання відповідачем за цим договором грошових коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, та вірно зазначено Господарським судом, договір №19-05/21-ФД від 19.056.2021 укладений між позивачем та відповідачем у вигляді окремого юридичного документу не був, отже, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Колегія суддів відзначає, що обставини справи свідчать про набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем на користь відповідача на підставі платіжного доручення № 502 від 19.5.2021 були перераховані грошові кошти в сумі 200 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "перерахування поворотної фінансової допомоги згідно з договором №19-05/21-ФД від 19.056.2021.
Відповідач факт отримання грошових коштів у сумі 200 000 грн. 00 коп. за вказаним вище платіжним документом не заперечує. Також відповідачем не було надано суду доказів щодо наявності правових підстав отримання ним грошових коштів у сумі 200 000 грн. 00 коп.
Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що застосуванню підлягають положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, та зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зокрема, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов'язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.
В свою чергу, платіжне доручення № 502 від 19.05.2021 суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів у сумі 200 000 грн. 00 коп., а отже, вказаний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретного зазначеного в платіжному дорученні господарського договору.
В даному випадку майном є грошові кошти в сумі 200000 грн. 00 коп., які були отримані відповідачем у зв'язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору, тобто отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" без достатніх правових підстав.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України, як і норми глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.
Наразі відповідачем у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами факт відсутності правових підстав для перерахування спірних грошових коштів у сумі 200 000 грн. 00 коп.
Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.
З огляду на наведені приписи матеріального права, враховуючи відсутність укладених між сторонами договорів поворотної фінансової допомоги, отримані відповідачем від позивача грошові кошти в сумі 200 000 грн. 00 коп., що перераховані відповідно до платіжного доручення № 502 від 19.05.2021, підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.
Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із вимогою (повідомлення № 1 від 06.03.2025) щодо повернення протягом семи днів з дня отримання повідомлення, зокрема, грошових коштів у сумі 200 000 грн. 00 коп., перерахованих відповідно до платіжного доручення № 502 від 19.05.2021 (а.с.5). Докази направлення вказаної вимоги відповідачу на юридичну адресу та докази її отримання відповідачем 10.03.2025 наявні в матеріалах справи (а.с.5).
Як зазначав позивач, вимога про повернення поворотної фінансової допомоги (повідомлення № 1 від 05.03.2025) залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Визначаючись із строком виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, суд враховує наступне.
Згідно із частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як зазначено в пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов'язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов'язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов'язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
У статті 1212 Цивільного кодексу України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна (п.92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23)).
Норма частини другої статті 530 Цивільного кодексу України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України не застосовується (п.93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23)).
Таким чином, обов'язок повернути грошові кошти в сумі 200 000,00 грн у відповідача виник відразу після їх безпідставного набуття.
Відносно доводів скаржника щодо пропуску позивачем строку позовної давності розцінюються судом критично, з огляду на таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ).
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
На дату перерахування грошових коштів на рахунок відповідача (19.05.2021) діяв Закон України №540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.
Закон України №540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин, дія якого тривала до 30 червня 2023 року.
24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Тобто, ст. 257 ЦК України підпадає під перелік статей, строки яких продовжені на період дії в Україні воєнного стану.
Оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно, починаючи з 02.04.2020 було фактично зупинено перебіг строків позовної давності.
Отже, строк виконання зобов'язання з повернення грошових коштів у сумі 200 000 грн. 00 коп. настав 20.05.2021, тому строк позовної давності у даному випадку не є пропущеним.
Чим спростовуються доводи відповідача, що на час виникнення спірних відносин відповідних змін у Прикінцеві та перехідні положення ЦК внесено не було.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Слід відзначити, що доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 200 000 грн. 00 коп. позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції правомірно задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 200 000 грн. 00 коп. безпідставно отриманих грошових коштів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, розглядаючи позов, дав оцінку наданим сторонами доказам, правильно застосував норми права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 у справі № 904/2173/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 у справі № 904/2173/25 - залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 01.09.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя В.Ф. Мороз