Постанова від 20.08.2025 по справі 913/567/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2025 року м. Харків Справа №913/567/19(913/60/23)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,

за участю представників:

позивача за первісним позовом (в режимі відеоконференції) - Тищенко А.І., за довіреністю №20/11-7;

відповідача за первісним позовом - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», м.Вінниця, (вх.№1595Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 07.10.2024 року у справі №913/567/19(913/60/23)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», м.Вінниця,

про стягнення 11 141 246,16 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», м. Вінниця,

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м. Київ,

про визнання договору припиненим,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ПрАТ «НЕК «Укренерго» звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ЛЕО» заборгованості та штрафних санкцій за фактично надані послуги диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за договором №0694- 03041/У263-19 з урахуванням додаткових угод, а саме: 9335096,15 грн основного боргу, 228622,95 грн 3% річних та 1576402,04 грн інфляційних втрат (з урахуванням заяви позивача про залишення позовної заяви в частині позовних вимог щодо стягнення пені без розгляду).

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору від 18.06.2019 року №0694-03041/У263-19 про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

ТОВ «ЛЕО» подало до суду зустрічний позов, в якому просило суд визнати припиненими з 24.02.2022 року (з урахуванням заяви про виправлення описки) його зобов'язання за договором, а саме: підтримувати в належному стані технічні та технологічні системи експлуатації своїх електроустановок, а також структуру управління цими системами; забезпечити наявність обладнання зв'язку для передачі в режимі реального часу з належним захистом таких сигналів; надавати ОСП, виконавцю свої прогнози споживання та виробництва електричної енергії; повернення ОСП, виконавцю, підписаних зі свого боку актів про надання послуг; невідкладно виконувати розпорядження оперативного персоналу оператора системи передачі (ОСП), виконавця, якщо вони не становлять загрози для життя людей, обладнання та не можуть призвести до втрати живлення власних потреб об'єкта електроенергетики; підтверджувати виконання оперативних команд після їх виконання; невідкладно повідомляти ОСП, виконавця у разі виникнення: на інших об'єктах електроенергетики користувача ситуації, яка вимагає відключення чи значного зниження споживання; невідкладно повідомляти оператора системи передачі (ОСП), виконавця про вимкнення повітряних ліній та обладнання, спрацювання релейного захисту, лінійної автоматики та протиаварійної автоматики, параметри аварійного режиму для визначення місць пошкодження на повітряних лініях, порушення нормальної роботи обладнання та пристроїв, які знаходяться в оперативному управлінні чи віданні оператора системи передачі (ОСП), виконавця, а також про порушення режиму роботи основного і допоміжного генеруючого обладнання електростанції, які призвели або можуть призвести до зниження її навантаження або порушення вимог безпечної експлуатації обладнання.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що з 24.02.2022 року зобов'язання ТОВ «ЛЕО» за укладеним з позивачем договором припинилися через неможливість їх виконання у зв'язку з фактичним обставинами: пошкодженням, руйнуванням, знищенням об'єктів електроенергетики (електричних мереж, трансформаторних підстанцій, приладів обліку електричної енергії) внаслідок бойових дій та практично повною окупацією військовими формуваннями РФ території Луганської області, що встановлено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року №309. Оскільки сторони не могли і не можуть з 24.02.2022 року виконувати свої договірні зобов'язання у зв'язку з обставинами, за які жодна із сторін договору не відповідає, ТОВ «ЛЕО» просило визнати припиненими свої зобов'язання за спірним договором з 24.02.2022 року на підставі статей 509, 607 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 07.10.2024 року (з урахуванням ухвали від 21.10.2024 про виправлення описки) у справі №913/567/19(913/60/23), яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ЛЕО» на користь НЕК «Укренерго» заборгованість у сумі 9335096,15 грн, 3% річних у сумі 228622,95 грн, інфляційні втрати 1576402,04 грн. У частині стягнення пені у сумі 1125,02 грн позов залишено без розгляду. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

В частині первісного позову суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про доведеність позивачем факту невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати заборгованості за надані позивачем послуги, а також відсутності об'єктивних перешкод до виконання такого зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди дійшли висновку про його необґрунтованість, критично розцінивши твердження відповідача, що саме з 24.02.2022 року він втратив повністю можливість виконувати спірний договір по всій території Луганської області в повному обсязі, у зв'язку з чим неможливість виконувати свої обов'язки за договором саме із зазначеної дати на всій території Луганської області, визнав недоведеною.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.06.2025 року постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 року у справі №913/567/19(913/60/23) в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано. Справу №913/567/19(913/60/23) в скасованій частині передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Направляючи справу у відповідній частині на новий розгляд Верховний Суд вказав, що апеляційний господарський суд в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, фактично не здійснив перевірку аргументів апеляційної скарги ТОВ «ЛЕО» та доказів на їх підтвердження.

11.07.2025 року матеріали справи №913/567/19 (913/60/23) надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.07.2025 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Медуниця О.Є.

Розпорядженням заступника керівника апарату суду від 14.07.2025 року у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Мартюхіної Н.О. та судді Медуниці О.Є., які входили до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №913/567/19 (913/73/23).

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.07.2025 року для розгляду справи визначено колегію у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 року призначено справу №913/567/19 (913/60/23) до розгляду на 20.08.2025 року; встановлено учасникам справи строк з моменту отримання ухвали про призначення справи до розгляду для подання письмових пояснень у справі з урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 19.06.2025 року; запропоновано учасникам справи заздалегідь письмово повідомити суд про намір і можливість взяти участь у судовому засіданні для своєчасного вжиття заходів з організації його проведення; повідомлено учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку статті 197 ГПК України.

Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 15.07.2025 року.

23.07.2025 року від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшли письмові пояснення (вх.№9065), в яких звернув увагу, що Верховний Суд не поставив під сумнів обґрунтованість рішень суду першої інстанції по суті, а лише вказав на формальні порушення з боку апеляційного суду. Вказані пояснення досліджено та долучено до матеріалів справи.

Розпорядженням заступника керівника апарату суду від 18.08.2025 року у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Крестьянінова О.О., який входить до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №913/567/19 (913/60/23).

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.08.2025 року для розгляду справи визначено колегію у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

19.08.2025 року від представника Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшло клопотання (вх.№9924), про доручення до матеріалів справи доказів, а саме постанови суду апеляційної інстанції, що є тотожною за змістом спірних правовідносин до даної справи.

У судовому засіданні 20.08.2025 року представник відповідача за зустрічним позовом проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві, що наявний у матеріалах справи, а також з огляду на надані додаткові письмові пояснення.

Представник позивача за зустрічним позовом у судове засідання не з'явився, про час та місце повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Відповідно до ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача за зустрічним позовом.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст. 210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України в межах зустрічних позовних вимог, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач, звертаючись до суду з зустрічним позовом зазначав, що сторони не могли і не можуть з 24.02.2022 року виконувати зобов'язання за договором у зв'язку з обставинами, за які жодна із сторін договору не відповідає. Зокрема, з 24.02.2022 року на території Луганської області, яка знаходилася під контролем влади України з 2014 року, розпочалися активні бойові дії і тимчасова окупація РФ територіальних громад Луганської області.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року №309 затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно якого територіальні громади Луганської області, які знаходилися під контролем влади України з 2014 року, починаючи з 24.02.2022 року тимчасово окуповані РФ.

Підпунктом 2.5 пункту 2 розділу І Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року №309 (із змінами) до території активних бойових дій віднесені - селища та територіальні громади Луганської області - Сватівського і Сєвєродонецького районів.

Пунктом 6 розділу ІІ Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року №309 (із змінами) до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України віднесені всі селища та територіальні громади Луганської області:

- Сватівського району з 05.03.2022, 05.03.2022, 06.03.2022, 08.03.2022, 09.03.2022, 14.03.2022;

- Сєвєродонецького району з 18.04.2022, 07.05.2022, 13.05.2022, 23.06.2022, 25.06.2022, 03.07.2022;

- Старобільського району з 24.02.2022, 26.02.2022, 27.02.2022, 28.02.2022, 03.03.2022;

- Щастинського району з 24.02.2022, 25.02.2022.

Таким чином, на даний час практично вся територія Луганської області є тимчасово окупованою Російською Федерацією, і лише частина територіальних громад Луганської області є територією активних бойових дій.

Майно ТОВ «ЛЕО» - єдиного ОСР на зазначеній території було захоплено військовими формуваннями РФ, військові формування РФ перешкоджали веденню ТОВ «ЛЕО» господарської діяльності на території Луганської області, яка була окупована, блокували і господарську діяльність постачальників електричної енергії, у зв'язку із початком активних військових дій та окупації території Луганської області, були відсутні телефонний зв'язок та Інтернет, що в свою чергу призвело до неможливості для ТОВ «ЛЕО» формування балансу надходження-розподілу електроенергії, а саме: формування фізичного балансу електричної енергії, зняття контрольних показників у побутових споживачів електроенергії, приймання звітів за спожиту електроенергію у споживачів електроенергії юридичного сектору, що унеможливило купівлю відповідачем небалансів електричної енергії в обсягах, зазначених позивачем.

Військовими формуваннями РФ в населених пунктах Луганської області захоплені адміністративні будівлі ТОВ «ЛЕО», в яких розміщувався апарат управління ТОВ «ЛЕО» - адреса: вул. Свободи, 1 Б, м. Старобільськ, Луганська область, та розміщувалися структурні (невідокремлені) підрозділи ТОВ «ЛЕО» - райони електричних мереж (далі - РЕМ) - міста Сватове, Біловодськ, Щастя, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, ділянки РЕМ - смт. Білокуракине, смт. Троїцьке, м. Старобільськ, смт. Марківка, смт. Новопсков, смт. Станиця Луганська, м. Попасна, м. Кремінна.

Крім адміністративних будівель, військовими формуваннями РФ примусово вилучено і інше майно ТОВ «ЛЕО», яке використовувалося для здійснення господарської діяльності, зокрема: об'єкти електроенергетики, прилади обліку електричної енергії, потужні трансформатори, автотранспорт, спеціальна виробнича техніка, комп'ютерна, офісна техніка та інші матеріальні цінності. Також вилучені первинні бухгалтерські документи, документи з кадрової роботи, серверне обладнання з електронними базами даних та інші нематеріальні активи ТОВ «ЛЕО».

В свою чергу, військові дії призвели до руйнування електричних мереж, через які ТОВ «ЛЕО» здійснювало розподіл електричної енергії на визначеній території Луганської області, до складу яких входять трансформаторні підстанції, лінії електропередачі (повітряні та кабельні), розподільні пристрої, що призвело до неможливості фізичного відбору електричної енергії у точках комерційного обліку на відпуск, що розташовані на межі балансової належності електричних мереж.

Про вчинення зазначених злочинів з боку РФ ТОВ «ЛЕО» було подано заяву про кримінальні правопорушення на адреси Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України (від 18.05.2022 року №01-24/2/748). За вказаною заявою відкриті кримінальні провадження: Службою безпеки України - від 17.06.2022 року №22022130000000222, Національною поліцією України - від 15.06.2022 року №12022130000000080.

ТОВ «ЛЕО» звернулося до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із заявою від 04.05.2022 року №01-24/2/732 про часткове призупинення дії ліцензії на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, виданої відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 05 грудня 2001 року №1187. Рішення щодо зазначеної заяви НКРЕКП не прийнято.

Вищезазначені обставини призвели до таких наслідків як: відсутність у ТОВ «ЛЕО» доступу до приладів обліку електричної енергії та знищення таких приладів; відсутність у Луганській області телефонного зв'язку та Інтернету; неможливість ТОВ «ЛЕО» формування балансу надходження-розподілу електроенергії; неможливість обліку та контролю за споживанням електроенергії споживачами ТОВ «ЛЕО»; втрата доступу до бухгалтерського обліку і первинних документів; неможливість виставлення рахунків споживачам; втрата персоналу, що в свою чергу унеможливило для ТОВ «ЛЕО» виконання своїх зобов'язань за договором.

Позивачем за зустрічним позовом надано сертифікат Торгово-промислової палати України №401/05-4, виданим 26.06.2023 року, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «ЛЕО» щодо обов'язку (зобов'язання) належним чином виконувати умови договору.

Таким чином, відповідач вважає, що з 24.02.2022 року зобов'язання ТОВ «ЛЕО», визначені договором, припинилися через неможливість їх виконання у зв'язку з фактичним обставинами: пошкодженням, руйнуванням, знищенням об'єктів електроенергетики (електричних мереж, трансформаторних підстанцій, приладів обліку електричної енергії) внаслідок бойових дій та практично повною окупацією військовими формуваннями РФ території Луганської області, що встановлено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року №309.

У апеляційній скарзі апелянт зазначає, що основний вид його господарської діяльності - розподілення електроенергії, яку ТОВ «ЛЕО» могло та може здійснювати тільки на території Луганської області, яка з 2014 року знаходилася під контролем влади України. На даний час практично вся територія Луганської області визнана тимчасово окупованою РФ та такою, на якій проводяться активні бойові дії, все майно ТОВ «ЛЕО» захоплено (вилучено) збройними формуваннями РФ. На сьогоднішній день ТОВ «ЛЕО» не має можливості на території Луганської області здійснювати свою ліцензовану діяльність, забезпечити організаційні та технічні умови, необхідні для виконання працівниками ТОВ «ЛЕО» робіт, передбачених трудовими договорами, виконувати податкові зобов'язання, встановлені чинним законодавством України.

Починаючи з 24.02.2022 року у зв'язку із вищезазначеними обставинами, ані ПАТ «НЕК «Укренерго» - оператор системи передачі, ані ТОВ «ЛЕО» - оператор системи розподілу достовірно не можуть ні підтвердити надання послуги за договором від 18.06.2019 року №0694-03041/У-263-19 про надання послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, в редакції додаткової угоди від 17.09.2021 року, ні визначити її обсяг за період лютий - травень 2022 року.

В частині незгоди з відмовою у задоволенні зустрічного позову зазначав, що судом безпідставно не прийнято до уваги неможливість виконання спірного договору з 24.02.2022 року через наявність форс-мажорних обставин (окупації території Луганської області), які підтверджені сертифікатом ТПП та які є підставою до задоволення зустрічного позову.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

У цій справі позивач за зустрічним позовом звернувся з позовом про визнання припиненими з 24.02.2022 року (з урахуванням заяви про виправлення описки) зобов'язання ТОВ «ЛЕО» за договором 18.06.2019 року №0694-03041/У-263-19 про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що такий спосіб захисту є неналежним, оскільки незважаючи на зазначення у позовній заяві про припинення зобов'язань за договором та переліку зобов'язань з акцентом «у томі числі» є фактично позовом про визнання договору припиненим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 року у справі №905/2260/17 (провадження №12-173гс18) зробила висновок про те, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як на підставу припинення зобов'язань позивач за зустрічним позовом посилається на положення статті 607 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об'єктом виконання).

Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов'язання (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 року у справі №910/3319/18).

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що був затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року №309 території Луганської області були тимчасові окуповані не 24.02.2022 року, а протягом лютого - липня 2022 року.

За таких обставин, твердження позивача за зустрічним позовом, що саме з 24.02.2022 року він втратив повністю можливість виконувати спірний договір по всій території Луганської області в повному обсязі, оцінюється критично. При цьому, апелянт самостійно як у позові так і в апеляційній скарзі визначає, що окупація була поступовою і не на всю територію області з 24.02.2022 року.

Основним видом господарської діяльності ТОВ «ЛЕО» є розподілення електроенергії, а саме є постачальником послуг комерційного обліку електроенергії і здійснювало діяльність тільки на території Луганської області.

Слід відзначити, що постачання від відповідача за зустрічним позовом до точок комерційного обліку позивача за зустрічним позовом здійснювалось автоматично. До повноважень позивача за зустрічним позовом належить зокрема здійснювати контроль та облік постачання і розподіл його за споживачами на території Луганської області. Здійснюючи розгляд даної справи за первісним позовом встановлено, що постачання до контрольних точок позивача за зустрічним позовом здійснювався до травня 2022 року. Відсутність можливості позивачем за первісним позовом фізично проконтролювати на місці та підтвердити той обсяг, що обліковується за даними позивача за первісним позовом не свідчить, що договір не виконувався, постачання не було і наявні підстави вважати, що саме з 24.02.2022 року втрачено повністю можливість виконувати спірний договір.

Стосовно посилання на сертифікат Торгово-промислової палати України №401/05-4, виданим 26.06.2023 року, яким Торгово-промислова палата України засвідчила ТОВ «ЛЕО» форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання з 24.02.2022 року зобов'язань за спірним договором, суд зазначає, що ст. 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Тобто, відповідний сертифікат є належним доказом для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, однак не є належним доказом у підтвердження припинення зобов'язання за договором.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постановах Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 року у справі №906/540/22 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.

Колегія суддів також зазначає, що у розділі 7 договору було визначено порядок дій у випадку виникнення форс-мажорних обставин і про необхідність їх повідомлення. Так, сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, якщо вони є наслідком непереборної сили (пожежі, повені, землетрусу, стихійного лиха, воєнних дій та інших обставин непереборної сили), якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання договору. Сторона, яка не може виконати зобов'язання за договором, повинна письмово не пізніше 5 (п'яти) днів з дня настання форс-мажорних обставин повідомити про це іншу сторону. У випадку не повідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону посилатися на обставини форс-мажору як на підставу для звільнення від відповідальності.

Натомість в матеріалах справи відсутні докази вчинення дій у відповідності до договору про наявність та повідомлення іншої сторони щодо форс-мажорних обставин.

При цьому сторони також погодили, що у разі дії форс-мажорних обставин більше шести місяців сторони мають право відмовитись від подальшого виконання зобов'язань і в цьому випадку договір вважається припиненим у випадку досягнення сторонами згоди про правові наслідки по всіх умовах договору. У той час матеріали справи не містять доказів, що позивач за зустрічним позовом ініціював процедуру розірвання договору чи іншим шляхом визначеним договором або законодавством припинити зобов'язання.

Так, позивач за зустрічним позовом виклав перелік зобов'язань, що просить припинити з 24.02.2022 року посилаючись на неможливість їх виконання через окупацію території, де здійснює господарську діяльність. У той час доказів у підтвердження таких вимог не надано. Та обставина, що 24.02.2022 року почалась повномасштабна агресія з боку РФ не свідчить про неможливість виконання зобов'язань за договором. При цьому певні дії за договором в силу технічної специфіки провадяться автоматично, а відсутність контролю за такими діями з боку позивача - ТОВ «ЛЕО» не є тотожним поняттю невиконання зобов'язання та припинення його.

Врахуванню також підлягає те, що між сторонами вже після 24.02.2022 року укладено новий договір про інформаційну взаємодію на ринку електричної енергії №19. Тобто з боку позивача за зустрічним позовом вживались дії, що свідчать про наявність необхідних умов для здійснення своїх функцій на ринку електроенергетики.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих доказів у розрізі принципу вірогідності на підтвердження своєї позиції по справі, зокрема, що зобов'язання за договором припиняються неможливістю його виконання саме з 24.02.2022 року у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Луганської області від 07.10.2024 року у справі №913/567/19(913/60/23) в частині розгляду зустрічних позовних вимог має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 07.10.2024 року у справі №913/567/19(913/60/23) в частині зустрічного позову залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 01.09.2025 року.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Н.О. Мартюхіна