Постанова від 20.08.2025 по справі 922/1052/25

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2025 року м. Харків Справа № 922/1052/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання Довгань А.О.

за участю представників:

позивача - Макаренко О.М.

відповідача - Трофименко Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка", (вх.№1568 Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 (повне рішення складено 18.06.2025, суддя Усата В.В.) та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 (повне рішення складено 30.06.2025, суддя Усата В.В.) у справі №922/1052/25,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка", м. Харків,

до Фізичної особи-підприємця Славтіч Олександра Володимировича, м. Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Славтіча Олександра Володимировича, в якому просило:

- стягнути з фізичної особи-підприємця Славтіча Олександра Володимировича неустойку за неповернення орендованого приміщення в розмірі 675 784,84 грн;

- судові витрати покласти на відповідача, стягнути з фізичної особи - підприємця Славтіча Олександра Володимировича витрати на правничу допомогу в розмірі 70000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вважав про наявність у Товариства як орендодавця права вимоги до відповідача як орендаря про стягнення неустойки в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України за період з 01.10.2024 по 22.12.2024 (далі - спірний період), посилаючись на невиконання орендарем обов'язку з повернення орендованих нежитлових приміщень загальною площею 120,32 м2, розташованих на першому поверсі ТРЦ "Французький бульвар" (нежитлова будівля літ. "Ю-4"), що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б, отриманих за договором оренди №25-02-20-2 від 27.02.2020 (далі - договір оренди від 27.02.2020, договір №25-02-20-2).

Позивач обґрунтовуючи позов повідомляв, що рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 у справі №922/2826/23, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 та постановою Верховного Суду від 02.10.2024, встановлено факт припинення договірних правовідносин та стягнуто з відповідача заборгованість з орендної плати, 3% річних, інфляційні втрати, а також неустойку в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за травень 2023 року у розмірі 219411,60 грн; зобов'язано ФОП Славтіча О.В. звільнити від свого майна та майна інших осіб орендовані приміщення та повернути орендоване майно позивачу шляхом виселення з приміщень.

Також у жовтні 2024 року позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення неустойки за неповернення приміщення після розірвання договору оренди за період з червня 2023 року по вересень 2024 року в розмірі подвійної орендної плати (3 699 125,40 грн) за користування орендованими приміщеннями, які задоволені судами в повному обсязі; судами встановлено факт неповернення орендованих приміщень позивачу.

Посилаючись на те, що відповідач продовжував користуватись та не повернув позивачу орендоване приміщення до 23.12.2024, позивач вважав про наявність підстав для нарахування неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період з 01.10.2024 по 22.12.2024 в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки задоволено.

Зменшено розмір заявленої до стягнення неустойки на 40%.

Позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Славтіч Олександра Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" неустойку за неповернення орендованого приміщення в розмірі 405 470,90 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 8109,42 грн.

В решті позову, а саме в частині стягнення неустойки у розмірі 270 313, 94 грн - відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Славтіч Олександра Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Зокрема, визнавши право позивача на стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру неустойки на 40 %, стягнувши з відповідача 60% від заявленої у позові суми. У цьому суд вважав, що стягнення неустойки у розмірі 60% від заявленої суми позову не призведе до непомірного тягаря для відповідача та не стане підставою для невиправданих додаткових прибутків позивача; зменшення неустойки у такому розмірі буде відповідати принципу справедливості, добросовісності, розумності, а також дотриманню балансу інтересів як позивача, так і відповідача.

За результатом розгляду заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заява ТОВ "Чаплинка" про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню частково; стягненню з відповідача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою адвоката у суді першої інстанції.

Також суд не вважав за необхідне покладати витрати позивача в частині сплати "гонорару успіху" в розмірі 35 000,00 грн на відповідача, оскільки вважав, що задоволення вимоги про стягнення гонорару за позивний результат розгляду справи не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору та справедливості, у зв'язку з чим його відшкодування матиме надмірний характер.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чаплинка", частково не погодившись з рішенням Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 та додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 у даній справі, звернулось 08.07.2025 через підсистему "Електронний суд" до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить:

- прийняти апеляційну скаргу до провадження та здійснити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням учасників справи;

- рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 у справі №922/1052/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позову, позов задовольнити в повному обсязі;

- додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 у справі №922/1052/25 скасувати в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, задовольнити заяву в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує таким доводами:

- лист відповідача №3 від 26.11.2024, про який зазначає суд в контексті «намагання відповідача повернути приміщення», не підтверджує дії відповідача щодо повернення приміщення, оскільки вказаний лист було надано у відповідь на пропозицію позивача про повернення приміщення; прибувши на місце зустрічі позивач побачив, що приміщення зайняті майном відповідача та третіх осіб, що зафіксував шляхом фотозйомки, та про що склав акт, який відповідач підписувати відмовився. Отже, жодних доказів призначення відповідачем зустрічі для повернення приміщення матеріали справи не містять; докази факту не звільнення відповідачем приміщень 14.12.2024 (акт відмови повернення приміщень та фото таблиця до нього) суд до уваги не прийняв;

- акт повернення приміщення, що доданий до листа №3 від 26.11.2024 датований 01.05.2023 (заднім числом), що свідчать про намагання відповідача уникнути відповідальності за неповернення приміщення впродовж всього строку неправомірного користування ним;

- судом не враховано, що період часу, включно до 14.12.2024, був предметом дослідження судів усіх інстанцій на предмет повернення об'єкту оренди і судами встановлено, що в цей період відповідач позивачу приміщення не повернув та не намагався повернути;

- твердження суду про те, що протягом тривалого часу позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення об'єкта оренди не відповідає дійсності, оскільки вперше позивач просив повернути приміщення під час особистої зустрічі з відповідачем 02.05.2023. Проте відповідач відмовився повернути приміщення, що і стало підставою для звернення до суду з позовом. Після звернення до суду з позовом, в якому однією з вимог також було повернення приміщень шляхом звільнення його від майна відповідача та третіх осіб, та задоволення позову усіма інстанціями, відповідач приміщення також не повернув. В листопаді 2024 року позивач у листі запропонував відповідачу повернути об'єкт оренди та призначив дату зустрічі на об'єкті 14.12.2024. Зустріч відбулася, однак приміщення були зайняті майном відповідача та третіх осіб, а на одному з трьох приміщень висів замок і доступу до нього не було. Усі ці факти підтверджуються складеним за участі директора ТОВ «Чаплинка», адвоката Макаренко О.М. та Ткачова І.В. актом та фототаблицею до нього (знаходяться в матеріалах справи). Проте даний акт відповідач підписувати відмовився, про що в ньому зроблена відмітка та засвідчено усіма підписантами. Даний акт не був розглянутий та оцінений судом, що призвело до неправильного вирішення справи та винесення незаконного рішення;

- у постанові Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі №922/3639/24 суд встановив, що необхідність виконання Орендарем обов'язку з повернення об'єкту оренди, що виник з 01.05.2023 в силу приписів ч.1 ст.785 ЦК, не узалежнюється від необхідності ухвалення рішення на підтвердження цього обов'язку із звернення його до примусового виконання для цілей нарахування стягуваної неустойки; активні дії з повернення майна мали бути вчинені саме відповідачем, і відповідних доказів на їх вчинення щодо розглядуваного періоду останнім не надано;

- при винесенні рішення суд не з'ясував обставин недобросовісної поведінки відповідача, який весь період часу з травня 2023 року до дати набуття законної сили рішенням суду (червень 2024 року) не виконував іншу частину судового рішення щодо повернення приміщень, не повертав приміщення позивачу, не сплачував заборгованість з орендної плати, намагався створити докази про нібито звільнення приміщень «заднім числом» тощо. Тобто, поведінка відповідача як в період дії договору, так і після закінчення його дії була недобросовісною та містила ознаки декількох складів злочинів, що стало підставою для відкриття за заявою ТОВ «Чаплинка» кримінального провадження №120232212000003032 від 13.12.2023, що розслідується СВ ХРУП №3 ГУНП в Харківській області;

- про недобросовісність дій відповідача впродовж всього строку договору оренди та після його закінчення свідчать такі дії:

1. відповідач підробив односторонній «акт повернення приміщень» від 30.04.2021 (і навіть приклав його до відзиву в дану справу), який не мав права складати в односторонньому порядку, оскільки він складений з порушенням чинного законодавства та Договору оренди, що встановлено судами усіх інстанцій; 2. відповідач вводив в оману суд про підписання з завідомо не уповноваженою особою Бучковським А.В. додаткових угод до Договору оренди (які визнані судами неукладеними); 3. відповідач вводив в оману суд щодо «неодноразових намагань повернути приміщення» 25.06.2023 та 09.08.2023 та прикладав для доказу даного факту квитанцію від іншого листа, якими направлявся відзив по іншій справі, що встановлено і визнано самим відповідачем; 4. відповідач направив листа 26.11.2024 і склав та приклав до нього акт повернення, датований заднім числом 01.05.2023, який власноруч підписав. 5. відповідач в травні 2025 року підробив та надав до суду «акт огляду» приміщень від 28.11.2024, який насправді не складався і про який відповідач ніколи не заявляв. Проте суд першої інстанції не надав таким діям жодної оцінки, не врахував їх при винесенні рішення;

- судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 15.03.2018 у справі №904/1183/17, від 12.09.2018 у справі №912/3594/17, від 20.06.2018 у справі №905/2135/17, від 21.02.2018 у справі №910/6984/17 про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушенні та його наслідки) тощо; суд не взяв до уваги позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, про те, що зменшення розміру штрафних санкцій нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання;

- до клопотання відповідач не надав документів та доказів на підтвердження поважності причин неповернення приміщень, про майновий стан відповідача, тощо;

- суд безпідставно не прийняв надані позивачем фотографії в якості належних доказів з тих підстав, що з них нібито неможливо встановити, які саме приміщення зображені фото та чи є ці приміщення спірним об'єктом, хоча фотографії добре відображають, що це приміщення, які дотичні до льодового катка у ТРЦ Французький бульвар, на ньому видно і не тільки самі приміщення, а і їх місце розташування у ТРЦ, коридори, інші магазини, а також на деяких фото присутній і сам ОСОБА_1 ;

- додаткове рішення суд мотивував тим, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 35000,00 грн не є співмірним предмету позову у даній справі, а отже стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 35000,00 грн суд вважав необґрунтованим. Разом з цим, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу; суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню;

- в судовій практиці не міститься значної кількості справ саме такого характеру, що передбачає значні зловживання з боку відповідача, його недобросовісні дії, подання ним завідомо неправдивих документів до суду, на які представнику доводиться реагувати, що збільшує вартість правничих послуг. Отже, висновки суду про незначну складність справи також не відповідають дійсності, що є підставою для скасування додаткового рішення в апеляційному порядку; 35000,00 грн не є надмірно великою сумою, оскільки дорівнює десяти прожитковим мінімумам, а її зменшення до 20000,00 грн є неспівмірним по відношенню не лише до суми спору і вартості правничої допомоги, а і до загальних соціальних норм рівня життя, оскільки для представництва інтересів юридичних осіб необхідно мати вищу юридичну освіту, адвокатське свідоцтво, досвід, вміння, знання та навички у сфері застосування законодавства; наведені елементи здобуваються впродовж багатьох років, протягом яких здійснювались витрати на їх здобуття.

На думку скаржника суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, проте дійшов неправомірних висновків про наявність підстав для її зменшення з посиланням на нібито неодноразові намагання повернути приміщення ТОВ «Чаплинка».

Таким чином, предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 у справі №922/1052/25 в частині задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки та додаткове рішення від 23.06.2025 у справі №922/1052/25 в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі .

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2025, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" на рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 у справі №922/1052/25. Розгляд справи призначено на 20.08.2025. Встановлено сторонам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.

У відзиві на апеляційну скаргу від 31.07.2025 відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржувані рішення законними, обґрунтованими та такими, що винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права з таких підстав:

- надавши оцінку наявним доказам по справі та оцінивши конкретні обставини справи, суд реалізував свої дискреційні повноваження, користуючись нормами статей 554 ЦК України та 233 ГК України та зменшив неустойку на 40%, саме такий розмір на розсуд суду є справедливим у даній справі;

- відповідач не заперечує, що факт довготривалого неповернення приміщень мав місце, але причини такого неповернення не залежали від відповідача у зв'язку з постійним ухиленням позивача від документального оформлення повернення приміщень; висновок суду про те, що відповідач неодноразово намагався зустрітись з позивачем та підписати Акт повернення приміщень є вірним та підтверджується листами, копії яких наявні в матеріалах справи;

-твердження позивача про продовження користування відповідачем орендованим майном до 23.12.2024 року (що нібито було встановлено судами всіх інстанцій), та наявність у зв'язку з цим підстав для нарахування та стягнення неустойки у відповідності до ст. 785 ЦК України не є вірним, адже судами у справах № 922/2826/23 та № 922/3639/24 встановлено не фактичне користування відповідачем спірними приміщеннями після розірвання договору оренди та передачу його в суборенду, а несвоєчасне повернення майна, що відбулось не з вини відповідача, про що зазначено в рішенні суду;

- у відзиві на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу відповідач вважав, що підготовка представника позивача до цієї справи не вимагала від адвоката тривалої підготовки, опрацювання нормативно-правових актів та дослідження судової практики; всупереч висновкам позивача, з тексту додаткового рішення не вбачається ознак втручання судді у договірні відносини між адвокатом і клієнтом; судом першої інстанції в повній мірі були досліджені докази на підтвердження надання позивачу правничої допомоги та прийнято рішення про розумність і пропорційність стягнення витрат в сумі 20 000,00 грн;

- в кожній справі суд визначає розмір понесених витрат на правничу допомогу з урахуванням конкретних обставин справи, отже посилання представника позивача на інші справи, за якими за заявами представника відповідача стягнуто суми витрат на правничу допомогу, які є більшими, ніж у даній справі, є недоречними; суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення витрат на правничу допомогу, адже правова позиція позивача вже була сформована при розгляді аналогічних справ за позовами позивача до відповідача про стягнення неустойки (справи №922/2826/23, №922/3639/24).

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2025, у зв'язку із знаходженням у відпустці судді Крестьянінова О.О. та судді Тарасової І.В., для розгляд справи №922/1052/25 визначено колегію суддів у такому складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

У судовому засіданні 20.08.2025, що відбувалось в режимі відеоконференції, представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та задовольнити в повному обсязі позовні вимоги. Додаткове рішення просив скасувати в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та задовольнити заяву позивача в повному обсязі.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

В судовому засіданні 20.08.2025 представником позивача також заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги стосуються незгоди ТОВ «Чаплинка» з рішенням суду першої інстанції в частині підстав для зменшення розміру неустойки, а додаткове рішення - в частині відмови у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу. Тому судові рішення першої інстанції підлягають апеляційному перегляду в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, зазначає таке.

Обставини у справі свідчать, що спірні правовідносини сторін виникли з підстав виконання договору оренди №25-02-20-2 (далі - Договір) від 27.02.2020, укладеного між ТОВ «Чаплинка» (орендодавець) та ФОП Славтіча О.В. (орендар).

Зокрема, за встановленими судом першої інстанції обставинами, 27.02.2020 між ФОП Славтічем Олександром Володимировичем (далі - ФОП Славтіч О. В., Підприємець, орендар, відповідач), та ТОВ “Чаплинка» (далі - ТОВ "Чаплинка", Товариство, орендодавець, позивач) укладено договір оренди №25-02-20-2 (далі - Договір).

Згідно з п. 2.1. Договору Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі ТРЦ (нежитлова будівля літ. “Ю-4»), загальною площею 120,32 кв.м. (сто двадцять цілих тридцять два сотих метра квадратних), іменовані далі за текстом - “Об'єкт оренди», “Приміщення» (далі - орендоване, приміщення, об'єкт оренди, орендоване майно).

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до закінчення строку оренди (п. 9.1. Договору).

Строк оренди триває по 28 лютого 2021 року (включно). У разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору щонайменше за 5 днів до дати завершення строку оренди, цей договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах (п. 9.2. Договору).

Об'єкт оренди передається орендарю на підставі акта приймання-передачі в орендне користування, в якому може вказуватись опис технічного стану, кінцевий розмір площі, технічні специфікації. Приміщення може передаватись в орендне користування (повертатися з орендного користування) частинами з підписання сторонами відповідних актів прийому-передачі (п. 10.1 Договору).

Об'єкт оренди передається орендарю на підставі акту прийому-передачі в орендне користування (п. 10.2. Договору).

Згідно з пунктом 10.3 Договору після закінчення строку оренди, а також у разі дострокового припинення дії цього договору, орендар звільняє приміщення і повертає приміщення орендодавцеві протягом 10 робочих днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин.

У випадку відмови орендодавця від підписання акта прийому-передачі (акта повернення) в останній день строку дії цього договору, факт передачі (повернення) об'єкта оренди орендодавцю підтверджується актом про повернення приміщення, складеним представником орендаря. Даний акт є підставою для припинення нарахування будь-яких платежів за договором. Дата підписання зазначеного акта вважається останнім днем оренди та строку дії договору.

У пункті 15.2 договору № 25-02-20-2 сторони погодили, що застосуванню до орендаря будь-яких фінансових санкцій за порушення умов цього договору буде передувати письмове попередження про усунення в розумний (більше десяти днів) термін причин, що можуть викликати їх застосування.

01.03.2020 сторонами підписано Акт прийому-передачі об'єкта в оренду, згідно з яким Орендар прийняв, а Орендодавець передав у тимчасове платне користування (оренду) нежитлові приміщення, загальною площею 120,32 кв.м., згідно Додатку № 1 до Договору, розташовані на першому поверсі ТРЦ “Французький бульвар» (нежитлова будівля літ. “Ю-4»), що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б.

Сторони визначили, що підписання цього Акту прийому- передачі Об'єкту оренди є підтвердженням початку фактичного користування Орендарем Об'єктом оренди. (п. 3 Акту).

За умовами п.9.1., п. 9.2. Договору договір вступає в силу з моменту його підписання та триває по 28 лютого 2021 року (включно). В разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору щонайменше за 5 днів до дати завершення Строку оренди, цей договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах.

Після закінчення строку оренди, встановленого в п. 9.2. Договору жодна зі сторін не повідомила іншу про припинення цього договору, відповідач продовжив користування орендованим приміщенням.

Зважаючи на умови п. 9.2., Договір оренди №25-02-20-2 від 27.02.2020 поновлювався на кожний наступний місяць, починаючи з 01.03.2021 та фактично діяв до 30.04.2023.

25.04.2023 позивач направив відповідачу вимогу від 18.04.2023 про сплату заборгованості за договором оренди №25-02-20-2 від 27.02.2020 з орендної плати у розмірі 2295426,88 грн (за період березень 2021 року - червень 2023 року), 3% річних від простроченої суми за користування чужими коштами у розмірі 64283,04 грн, інфляційні втрати у розмірі 417492,30 грн (докази направлення а.с. 30 т. 1 зворотній аркуш).

Одночасно у вказаній вимозі ТОВ «Чаплинка» повідомляло орендаря про припинення договору оренди №25-02-20-2 від 27.02.2020 - з 01.05.2023.

Також орендодавець вимагав звільнити орендовані за Договором приміщення з 01.05.2023.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що вимоги позивача про звільнення орендованих приміщень з 01.05.2023 відповідачем не виконано, що мало наслідком звернення ТОВ «Чаплинка» до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати та усунення перешкод у користуванні майном.

Повідомляв, що рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 у справі №922/2826/23 було встановлено факт припинення договірних відносин та стягнуто з відповідача в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України заборгованість з орендної плати за травень 2023 року, а також фінансові санкції та зобов'язано ФОП Славтіча О.В. звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому, повернути нерухоме майно ТОВ "Чаплинка" шляхом виселення з приміщень, загальною площею 120,32 кв.м, що розташовані на першому поверсі ТРЦ “Французький бульвар» (нежитлова будівля літ. “Ю-4»), позначені штриховкою у плані розміщення Об'єкту оренди, що є Додатком №1 до Договору оренди № 25-02-20-2 від 27.02.2020.

Зазначав, що судовим рішенням у справі №922/3639/24 з відповідача стягнуто неустойку за період з червня 2023 по вересень 2024 року. Поряд з цим, до 23.12.2024 орендоване приміщення не було повернуто відповідачем позивачу за Актом прийому-передачі.

Позивач стверджував, що намагався виконати рішення суду самостійно, прибувши за попереднім письмовим повідомленням орендаря до об'єкту оренди 14.12.2024. Однак, орендовані приміщення були зайняті відповідачем. Більша частина приміщень була зайнята майном відповідача та третіх осіб, одне приміщення з трьох було зачинене на замок і через вітрину було візуально зафіксовано знаходження у ньому майна відповідача та третіх осіб, при цьому фізичного доступу до цього приміщення відповідачем надано не було.

Позивач також зазначав, що знаходження майна відповідача в орендованих приміщеннях свідчить про те, що навіть до грудня 2024 року приміщення не були звільнені, про що позивач склав акт та зафіксував на фото. Лише 23.12.2024 приміщення були нарешті звільнені від майна відповідача, про що під час виконання рішення суду по справі №922/2826/23, державним виконавцем було складено акт приймання-передачі повернення орендованого приміщення.

Вказані обставини позивач вважав такими, що порушують його права та охоронювані законом інтереси і є підставою для стягнення з відповідача неустойки в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України за період з 01.10.2024 по 22.12.2024.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), відповідно до якого та в силу ст.759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом статті 785 Цивільного кодексу України, яка визначає обов'язки наймача у разі припинення договору найму, суд у разі звернення з позовною заявою про повернення орендованого майна та стягнення неустойки зобов'язаний встановити факт як припинення дії договору оренди, так і факт користування/володіння річчю, яка є предметом договору оренди поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 року по справі № 922/2826/23 задоволено повністю позовні вимоги ТОВ "Чаплинка". Стягнуто з ФОП Славтіча Олександра Володимировича на користь ТОВ "Чаплинка" за Договором оренди №25-02-20-2 від 27.02.2020: заборгованість з орендної плати в розмірі 2514838,48 грн, 3% річних в розмірі 76215,43 грн, інфляційні втрати в розмірі 437058,38 грн, штраф за неповернення орендованого приміщення в розмірі 219411,60 грн.

Постановлено усунути перешкоди в реалізації позивачем права власності на нерухоме майно: зобов'язано Фізичну особу-підприємця Славтіча Олександра Володимировича звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому та повернути нерухоме майно Товариству з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" шляхом виселення з приміщень, загальною площею 120,32кв.м., що розташовані на першому поверсі ТРЦ “Французький бульвар» (нежитлова будівля літ. “Ю-4»), позначені штриховкою у плані розміщення Об'єкту оренди, що є Додатком №1 до Договору оренди № 25-02-20-2 від 27.02.2020.

В подальшому, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача про стягнення неустойки за неповернення приміщення після розірвання договору оренди в період з червня 2023 року по вересень 2024 року.

За наслідками розгляду справи №922/3639/24, з відповідача було стягнуто суму неустойки за період з червня 2023 року по вересень 2024 року у розмірі 3699125,40 грн.

Під час розгляду справ №922/2826/23 та №922/3639/24 судами встановлено, що відповідач тривалий час не виконував зобов'язання з повернення приміщення з оренди після припинення договору оренди (з травня 2023 року).

У зв'язку з цим, за наслідками розгляду справ №922/2826/23 та №922/3639/24 з відповідача стягнуто неустойку за травень 2023 року та за наступний період з червня 2023 по вересень 2024 року.

Суд першої інстанції врахував, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, місцевий господарський суд в ході розгляду справи встановив, що об'єкт оренди був звільнений відповідачем 23.12.2024, про що під час виконання рішення суду по справі №922/2826/23, державним виконавцем було складено Акт приймання-передачі повернення орендованого приміщення.

Оскільки відповідачем вчасно не були повернуті орендовані приміщення, суд вважав про наявність у позивача права вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення в порядку ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України після спливу строку дії договору оренди. Позивачем здійснено нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, а саме у розмірі 675784,84 грн за період 01.10.2024 - 22.12.2024, і такий розмір визнано судом першої інстанції арифметично правильним.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру неустойки. У поданому клопотанні відповідач просив зменшити розмір неустойки на 40%. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 40%, є предметом апеляційного перегляду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 785 ЦК України також передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, з припиненням договірних відносин у наймача виникає обов'язок повернути наймодавцеві майно та відсутні правові підстави для подальшого користування ним.

Крім того, після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірність користування майном, яке було передане в найм (оренду), а тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних (договірних) правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 ЦК України.

Підставою звернення позивача до суду у даній справі є обставини, за яких позивач вважав, що не зважаючи на припинення договору оренди 01.05.2023, відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення орендованого ним майна орендодавцю як його власнику та продовжував користуватись орендованим майном.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, обов'язки наймача у разі припинення договору найму регулює ст. 785 ЦК України.

Невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Здійснюючи аналіз ст. 785 ЦК України, Верховний Суд неодноразово висновував таке:

- неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном (див. постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19);

- законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі (див. також постанову Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №910/2597/14). У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 ЦК України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі. Частиною 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Отже, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, п. 9.20 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19);

- відповідно до ст. 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав (див. постанови Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 911/255/23, від 30.08.2019 у справі №910/13695/18).

Як вже зазначалося, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.

Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу) (див. постанову Верховного Суду від 16.08.2024 у справі №910/14706/22).

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Поряд з викладеним, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 також звернула увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 ЦК України та у статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 %, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, об'єднана палата Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 виснувала про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру неустойки, заявленої ТОВ «Чаплинка» до ФО-П Славтіч О.В. за весь період прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкту оренди, відповідач зазначав, що він не здійснював перешкод для отримання позивачем його майна та не користувався ним з метою отримання прибутку. В свою чергу, зазначав відповідач, позивач не здійснював активних дій з повернення свого майна, не намагався передати його в оренду іншим орендарям, а тому документальне оформлення повернення об'єкту оренди відбулось лише 23.12.2024 за участі державного виконавця. Вважав, що порушення зобов'язання у вигляді несвоєчасного повернення об'єкту оренди не призвело до безповоротних та негативних наслідків для позивача.

Також у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях від 29.05.2025 відповідач наголошував, що з моменту подання позивачем позову про стягнення неустойки за попередній період (з 01.06.2023 по 30.09.2024), з метою запобігання накладення нових санкцій за несвоєчасне повернення об'єкту оренди, відповідачем були здійснені всі можливі заходи задля належного оформлення повернення з оренди нежитлових приміщень.

Відповідач зазначає, що 26.11.2024 на адресу позивача був направлений лист №3 та Акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди. Даним листом відповідачем було запропоновано позивачу зустрітись на об'єкті оренди, провести його спільний огляд та підписати двосторонній Акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди. Проте, зазначав відповідач, на дану зустріч позивач або його представники не з'явились.

09.12.2024 на адресу позивача був направлений лист №4 з повторною пропозицією зустрітись 14.12.2024, спільно оглянути приміщення та підписати Акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди. За результатами зустрічі позивач відмовився від підписання акту, посилаючись на те, що приміщення нібито зазнали значних переобладнань, не звільнені від зайвих речей і відповідач продовжує здійснювати там свою господарську діяльність.

14.12.2024, за результатами зустрічі, на адресу позивача був направлений лист №5 з додаванням Акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди з пропозицією підписати Акт зі своїми зауваженнями та один екземпляр повернути відповідачу. Але позивач знову відмовився від підписання Акту з тих же підстав.

11.12.2024 за заявою позивача державним виконавцем Індустріального відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові було відкрито виконавче провадження №76757231 з примусового виконання рішення суду №922/2826/23 в частині виселення відповідача зі спірних приміщень та надано 10-денний строк для добровільного виконання.

20.12.2024 року (після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу) на адресу Індустріального відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові відповідачем було направлено лист про готовність передати спірні приміщення та сприяти державному виконавцю у виконанні судового наказу.

23.12.2024 року державним виконавцем був складений акт про добровільне виконання ФОП Славтіч О.В. наказу Господарського суду Харківської області №922/2826/23 у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження термін.

В матеріалах справи міститься лист ФОП Славтіча О.В. №3 від 26.11.2024 (а.с. 82 т.1), в якому відповідачем повідомлено ТОВ «Чаплинка», що приміщення є вільними і ТОВ «Чаплинка» має можливість їх прийняти у будь-який зручний для Товариства час, про що завчасно повідомити орендаря для підписання акту.

Позивач, не заперечуючи проти отримання вказаного листа, між іншого, у листі від 03.12.2024 №31224 (а.с. 89-90 т. 1) на адресу відповідача, пропонував ФОП Славтічу О.В. привести приміщення у належний стан, в якому воно було прийняте в оренду та повернути його разом з ключами представникам ТОВ «Чаплинка» 14.12.2024 і підписати відповідний акт здачі-приймання (повернення) об'єкту оренди в день повернення приміщення. Також ТОВ «Чаплинка» зазначило, що не може підписати наданий відповідачем з листом від 26.11.2024 акт прийманні-передачі (повернення) об'єкту оренди, оскільки такий складено «заднім числом - 01.05.2023», а не в день повернення, без огляду приміщень і без встановлення їх фактичного стану.

У листі №4 від 09.12.204 (а.с. 87-88 т. 1) на адресу ТОВ «Чаплинка», у відповідь на лист позивача від 03.12.2024 №31224, відповідач наголошував, що ТОВ «Чаплинка» жодного разу не зверталось до ФОП Славтіч О.В. про бажання здійснити доступ до Об'єкту оренди; ТОВ «Чаплинка» не зверталась й за виконанням рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 по справі №922/2826/23 в частині усунення перешкод в користування майном, яке набрало законної сили 25.06.2024, тобто більш ніж п'ять місяців поспіль. Проте, 14.10.2024 ТОВ «Чаплинка» звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення неустойки за несвоєчасно повернутий Об'єкт оренди; Об'єкт оренди в тому стані в якому було прийнято ФОП Славтіч О.В. в оренду, в такому ж стані перебуває і на теперішній час, в об'єкт оренди за весь час оренди не вносилось жодних змін; просив надати відповідь на лист та повідомити в чому полягає неможливість прийняття ТОВ «Чаплинка» зазначених приміщень.

З матеріалів справи також вбачається, що 14.12.2024 сторонами проведено спільну зустріч за місцем розташування Об'єкту оренди, про що свідчить наявний в матеріалах справи Акт прийому-передачі (повернення) Об'єкта з оренди до Договору оренди №25-02-20-2 від 27.02.2020 (а.с. 62 т.1 зворотній аркуш). Як зазначено в Акті від 14.12.2024, об'єкт оренди -приміщення, не звільнені від майна орендаря та третіх осіб, переобладнані, змінено планування, тому від повернення в такому стані орендодавець відмовляється прийняти об'єкт оренди. Вказаний Акт з урахуванням наведених заперечень позивача, відповідачем не було підписано.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2024 державним виконавцем при виконанні ВП 76752731 був складений акт про добровільне виконання ФО-П Славтіч О.В. наказу Господарського суду Харківської області від 29.11.2024 №922/2826/23 у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження термін.

Зважаючи на викладене, колегія суддів також приходить до висновку, що нежитлові приміщення були звільнені відповідачем 23.12.2024, проте починаючи з 26.11.2024 відповідачем було здійснено ряд активних дій, які свідчать про неодноразові намагання зустрітись з позивачем для підписання двостороннього Акту приймання-передачі (повернення) орендованого майна та передачі приміщень позивачу.

В апеляційній скарзі апелянт вважає, що лист відповідача №3 від 26.11.2024, про який зазначає суд першої інстанції в контексті «намагання відповідача повернути приміщення», не підтверджують дії відповідача щодо повернення приміщення, оскільки, зазначає позивач, вказаний лист було надано у відповідь на пропозицію позивача про повернення приміщення; прибувши на місце зустрічі позивач побачив, що приміщення зайняті майном відповідача та третіх осіб, що зафіксував шляхом фотозйомки, та про що склав акт від 14.12.2024, який відповідач підписувати відмовився. Отже, вважає позивач, жодних доказів призначення відповідачем зустрічі для повернення приміщення матеріали справи не містять; докази факту не звільнення відповідачем приміщень 14.12.2024 (акт відмови повернення приміщень та фото таблиця до нього) суд до уваги не прийняв.

Разом з цим, зважаючи на досліджене листування сторін, що наведено вище, колегія суддів вважає, що наводячи такі доводи, апелянт не надає доказів того, що відповідач ухилявся від зустрічі для передачі спірних приміщень, не надавав позивачу доступу до приміщень, або ж утримував орендовані приміщення. Натомість листування сторін свідчить лише про намагання відповідача передати об'єкт оренди позивачу, що і було виконано сторонами 23.12.2024 за добровільно встановленим відповідачем терміном виконання.

Як зазначає апелянт, в листопаді 2024 року позивач у власному листі запропонував відповідачу повернути об'єкт оренди та призначив дату зустрічі на 14.12.2024 для підписання Акту здачі-приймання (повернення) об'єкту. Втім, з листування сторін вбачається, що дата зустрічі для підписання Акту хоча і була визначена саме позивачем на 14.12.2024 у листі від 03.12.2024 №31224/2, але лише на пропозицію зустрічі, висловлену відповідачем у листі №3 від 26.11.2024, отримання якого 02.12.2024 підтверджує сам позивач у листі від 03.12.2024 №31224/2 (а.с. 85-86 т. 1).

Факт зайняття орендованих приміщень майном відповідача та третіх осіб позивач підтверджував фотографіями до Акту відмови повернення приміщень від 14.12.2024 (фототаблиця до Акту, а.с. 63-64 т. 1). Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем фотографії не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів, оскільки з них неможливо встановити, які саме приміщення зображені фото та чи є ці приміщення спірним об'єктом.

Крім того, посилання на здійснені відповідачем у спірних приміщеннях переобладнання та перепланування (про що зазначено в Акті від 14.12.2024), позивач також не підтверджує жодними доказами. В той же час, відповідно до додатку №3 до Договору, стан приміщення на момент надання в орендарю допуску до об'єкта оренди вказується в акті огляду, який додається до Акта прийому-передачі. Разом з цим, акт огляду позивачем до матеріалів справи не надавався. Поряд з цим, відповідно до ст. 773 ЦК України якщо внаслідок зміни наймачем стану переданої у найм речі без згоди наймодавця наймодавцю завдано збитки, він має право вимагати їх відшкодування.

Також скаржник вважає, що акт повернення приміщення, що доданий до листа №3 від 26.11.2024 датований 01.05.2023 (заднім числом), свідчать про намагання відповідача уникнути відповідальності за неповернення приміщення впродовж всього строку неправомірного користування ним.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що зазначення відповідачем на Акті іншої дати не спростовує факту намагання відповідача здійснити його підписання і за наявності у позивача зауважень щодо дати складеного відповідачем Акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди, позивач не був позбавлений можливості на зазначення іншої дати його підписання в разі своєї незгоди.

В аспекті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що згідно з усталеною та послідовною практикою Верховного Суду у застосуванні положень частини 2 статті 785 ЦК України, сам факт невикористання об'єкта оренди орендарем не звільняє відповідача від виконання обов'язку повернути об'єкт оренди після припинення строку дії договору. Водночас у кожному конкретному випадку суд повинен дослідити та встановити обставини щодо наявності вини орендаря у неповерненні об'єкта оренди та наявності можливості у орендаря виконати свій обов'язок щодо повернення об'єкта оренди. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною 2 статті 785 ЦК України, обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки, як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин (див. постанову Верховного Суду від 26.06.2025 у справі №910/8009/24)

Як вже зазначалось вище, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку (схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18).

В свою чергу, колегія суддів вважає, що встановлені у справі обставини не свідчать про те, що відповідач будь-яким чином ухилявся у спірний період з 01.10.2024 по 22.12.2024 від повернення орендованих приміщень, про невжиттям орендарем заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, що протягом спірного періоду орендар ухилявся від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди або ж утримував нежитлові приміщення або ж перешкоджав у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди. Також встановлені у справі обставини не свідчать про наявність у відповідача умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди.

Отже, суд першої інстанції правомірно вважав, що позивачем не надано доказів того, що у спірний період існували об'єктивні перешкоди у доступі до об'єкту оренди та не надано доказів того, що відповідач вчиняв активні дії по ухиленню від передання об'єкту оренди; доказів, що відповідач чинив перешкоди у доступі позивача до об'єкту оренди чи ухилявся від повернення об'єкту оренди; доказів, що відповідач здійснював використання об'єкту оренди у спірний період.

Напроти, як ґрунтовно зазначав місцевий господарський суд, зазначені відповідачем у клопотанні обставини свідчать про намагання вчинення ним дій з повернення орендованого майна та свідчать про відсутність наміру ухилення від виконання свого обов'язку.

В той же час, місцевий господарський суд правомірно врахував, що позивач протягом тривалого часу не звертався до відповідача з вимогою про повернення об'єкту оренди, а звернення до виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення у справі №922/2826/23 (набрало законної сили 25.06.2024) в частині виселення відбулось лише 11.12.2024, тобто через кілька місяців після набрання чинності рішенням суду, що не свідчить про заінтересованість позивача у звільненні відповідачем орендованих приміщень для їх використання в господарській діяльності. Поряд з цим, з матеріалів справи також вбачається, що у справі №922/2826/23 та у справі №922/3639/24 з відповідача було стягнуто неустойку за травень 2023 року та за наступний період з червня 2023 по вересень 2024 року відповідно. Тобто, позивач скористався наданим правом на стягнення неустойки у розмірі подвійної плати в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Не спростовуючи право позивача на отримання неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, колегія суддів також вважає, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Розглядуваним періодом про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у даній справі є період з 01.10.2024 по 23.12.2024, отже судом надавалась оцінка діям відповідача у період, інший ніж був предметом розгляду у справах №922/2826/23 та у справі №922/3639/24, на які посилається апелянт. Як встановлено під час розгляду даної справи №922/1052/25, у спірний період відповідачем вчинено активні дії щодо повернення орендованого майна та повернуто орендовані приміщення позивачу. Тому, колегія суддів вважає, що встановлені у справі обставини та докази, надані на їх підтвердження, не можуть не враховуватись під час розгляду заявленого відповідачем клопотання зменшення розміру неустойки.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки правомірно врахував, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.05.2025 у справі №922/3639/24 за позовом ТОВ “Чаплинка» до ФОП Славтіч О.В., предметом розгляду якої було стягнення неустойки за період з 01.06.2023 по 30.09.2024 зазначено, що забезпечення компенсаційної функції неустойки в цій справі унеможливлює її стягнення в меншому обсязі, ніж сума орендної плати за цей же період, що дає підстави для висновку про неправомірність зменшення судом першої інстанції неустойки навіть на 50 %. При цьому застосування апеляційним судом дискреційного повноваження зі зменшення розміру стягуваної неустойки передбачає, що в спірних правовідносинах максимально допустимими зменшенням, за якого зберігатимуться компенсаційний та мінімальний стимулюючий характер стягуваної неустойки, є 40 %.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру неустойки на 40%, оскільки в такому випадку стягнення неустойки у розмірі 60 % від заявленої позивачем у позовній заяві суми виконають мету встановлену законом, не призведуть до непомірного тягаря для відповідача та не матимуть наслідком для невиправданих додаткових прибутків позивача. Таке зменшення буде відповідати принципу справедливості, добросовісності, розумності, а також дотриманню балансу інтересів як позивача так і відповідача.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, отже підстави для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування чи зміни рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 у справі №922/1052/25 в частині задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру неустойки на 40% відсутні.

Щодо доводів апелянта з приводу додаткового рішення суду першої інстанції, суд зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 заяву ТОВ "Чаплинка" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Славтіч Олександра Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Мотивуючи додаткове рішення суд вважав, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 35000,00 грн не є співмірним предмету позову у даній справі, в той час як витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою адвоката у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що в судовій практиці не міститься значної кількості справ саме такого характеру, що передбачає значні зловживання з боку відповідача, його недобросовісні дії, подання ним завідомо неправдивих документів до суду, на які представнику доводиться реагувати, що збільшує вартість правничих послуг. Отже, висновки суду про незначну складність справи не відповідають дійсності, що є підставою для скасування додаткового рішення в апеляційному порядку; 35000,00 грн не є надмірно великою сумою, оскільки дорівнює десяти прожитковим мінімумам, а її зменшення до 20000,00 грн є неспівмірним по відношенню не лише до суми спору і вартості правничої допомоги, а і до загальних соціальних норм рівня життя, оскільки для представництва інтересів юридичних осіб необхідно мати вищу юридичну освіту, адвокатське свідоцтво, досвід, вміння, знання та навички у сфері застосування законодавства; наведені елементи здобуваються впродовж багатьох років, протягом яких здійснювались витрати на їх здобуття.

З урахуванням висновків суду першої інстанції та доводів апелянта, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої стаття 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу приписів статей 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу для надання якої в Україні діє адвокатура, а стаття 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Пункт 4 частини першої статті 1 Закону визначає, що договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19).

Адвокатський гонорар може існувати у двох основних формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката, залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Особливим різновидом адвокатського гонорару визнається "гонорар успіху" - додаткова винагорода, що є платою адвоката за досягнення конкретного результату, обумовленого сторонами. Чинне законодавство, хоча й не містить визначення такого виду гонорару, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху", визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі такого виду винагороди, що відповідає принципу свободи договору та практиці Європейського суду з прав людини.

Встановлюючи "гонорар успіху", сторонам договору достеменно не відомо, як буде вирішений судовий спір. Втім, за умови досягнення адвокатом заздалегідь визначеного результату, що прогнозується при укладенні договору, у клієнта виникає обов'язок сплатити додаткову грошову винагороду.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги.

Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі №910/5810/24 вказав, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За загальним правилом такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі.

В позовній заяві ТОВ «Чаплинка» було зазначено, що попередній (орієнтовний) розмір витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції 70 000,00 грн.

Позивач зазначав, що з метою захисту свого порушеного права позивачем укладено між позивачем та ФОП Макаренко О.А. 12.03.2025 укладено договір №12/03-25 про надання правової допомоги.

Позивач також повідомляв, що сплатив на професійну правничу допомогу 35 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №3 від 24.03.2025 та у разі вирішення судом справи на користь позивача, зобов'язується сплатити «гонорар успіху» у розмірі 35000,00 грн не пізніше 45-ти календарних днів з моменту прийняття судового рішення.

Додатково повідомляв, що детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також акт виконаних робіт будуть надані у встановлений законом строк.

Зокрема, на виконання приписів ч.8 ст.129 ГПК України позивачем 12.06.2025 направлено до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення до якої додано відповідні докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, а саме:

- Договір №12/03-25 про надання юридичних послуг від 12.03.2025 року;

- Акт приймання-передачі наданих юридичних послуг №1 від 12.06.2025 за договором №12/03-25 про надання юридичних послуг від 12.03.2025 року;

- Детальний опис робіт по справі № 922/1052/25 відповідно до Договору №12/03-25 про надання юридичних послуг від 12.03.2025 року;

- рахунок-фактуру № 12/03-25 від 24.03.2025 на суму 35 000,00 грн за договором №12/03-25 про надання юридичних послуг від 12.03.2025;

- платіжну інструкцію № 3 від 24.03.2025 на суму 35 000,00 грн щодо оплати послуг за Договором № 12/03-25 від 12.03.2025;

- ордер серія АХ №1222213 від 24.03.2025 року.

Отже, позивачем згідно з вимогами статті 74 ГПК України надано докази на обґрунтування понесених витрат.

Як вбачається з наданого позивачем Договору №12/03-25 від 12.03.2025 між ТОВ "Чаплинка" (замовником) та Фізичною особою-підприємцем Макаренко Оксаною Андріївною (виконавцем, адвокатом) укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого адвокат виконував роботи та надавав послуги у обсязі та порядку, встановленому за домовленістю сторін.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що юридичні послуги, які надаються Замовнику складаються з правової допомоги по захисту інтересів Замовника, що стосуються зі стягнення з Фізичної Особи-підприємця Славтіча Олександра Володимировича неустойки за невиконання зобов'язання щодо повернення майна за період 01.10.2024 по 22.12.2024: приміщень, загальною площею загальною площею 120,32 кв.м., що розташовані на першому поверсі ТРЦ “Французький бульвар» (нежитлова будівля літ. “Ю-4») за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б та позначені штриховкою у плані розміщення Об'єкту оренди, що є Додатком N91 до Договору оренди №25-02-20-2 від 27.02.2020, а саме: підготовки та подання позову до суду та представництва інтересів Замовника в суді при розгляді справи з наступним процесуальним обсягом повноважень Виконавця: всі права, що надані просувальним законодавством представнику позивача, відповідача, третьої особи, включаючи, але не обмежуючись: подавати та підписувати позовні заяви; підписувати та подавати до суду апеляційні скарги, касаційні скарги, інші документи; укладати мирові угоди; змінювати підстави, предмет позову; збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог; відмовлятися від позову, апеляційної скарги, касаційної скарги; визнавати позов, апеляційну скаргу, касаційну скаргу повністю або частково; мати інші права, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до п.3.1. Договору за надання Виконавцем юридичних послуг Замовник сплачує Виконавцеві грошову винагороду не пізніше 5-ти календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактури. Вартість послуг Виконавця складає 35000,00 (тридцять п'ять тисяч) грн. за вивчення документів, підготовку та подання позовної заяви. За участь у судових засіданнях в суді, грошова винагорода виконавця складає 3000 (три тисячі) грн. за одне судове засідання. Загальна вартість наданих послуг зазначається в акті здачі-прийняття виконаних робіт. До вказаної вартості не включається вартість надання послуг Виконавцем при апеляційному та/або касаційному розгляді справи. Вартість надання послуг Виконавцем при апеляційному та/або касаційному розгляді справи буде встановлюватись сторонами у окремих додаткових угодах до цього договору.

У разі вирішення судом справи на користь Замовника, останній сплачує Виконавцю гонорар успіху у розмірі 35000,00 (тридцять п'ять тисяч) грн. не пізніше 45-ти календарних днів з моменту прийняття судового рішення.

За результатами виконання договору сторони складають акт здачі-прийняття виконаних робіт. В акті здачі-приймання виконаних робіт Виконавець зазначає перелік наданих послуг та виконаних робіт за Договором, а також вартість виконаних робіт. Замовник на протязі п'яти робочих днів зобов'язаний підписати та повернути акт виконаних робіт Виконавцю, або направити письмову мотивовану відмову від його підписання (п.3.2. Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору між сторонами підписано акт №1 від 12.06.2025 (а.с.233 т.1), відповідно до якого адвокатом (ФОП) Макаренко О.А (Виконавцем) виконано, а ТОВ «Чаплинка» (Замовником) прийнято надані юридичні послуги на загальну суму 35 000,00 грн.

Згідно детального опису робіт (наданих послуг) по справі № 922/1052/25, відповідно до Договору №12/03-25 про надання юридичних послуг від 12.03.2025 року адвокатом надані наступні послуги:

- Підготовка та подання позову, включаючи формування додатків до позову, здійснення розрахунку неустойки;

- Складення та подання заяви про участь у справі в режимі відеоконференції;

- Складення та подання відповіді на відзив;

- Складення та подання заяви проти заяви про зупинення провадження, додаткових пояснень у справі;

- Участь у судових засіданнях 21.04.2025, 05.05.2025, 29.05.2025;

- Складення заяви про прийняття додаткового рішення та долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу.

В детальному описі робіт вказано, що вартість виконаних робіт відповідно до Договору № 12/03-25 про надання юридичних послуг від 12.03.2025р. становить 35000,00грн. Гонорар успіху становить 35000,00 грн. Вартість виконаних робіт відповідно до Договору № 12/03-25 про надання юридичних послуг від 12.03.2025р. із гонораром успіху становить 70000,00 грн.

Згідно платіжної інструкції № 3 від 24.03.2025 (а.с. 234 т. 1) позивачем здійснено перерахування адвокату ФОП Макаренко О.А. за юридичні послуги за Договором № 12/03-25 про надання юридичних послуг від 12.03.2025 у розмірі 35 000,00 грн.

Таким чином, матеріали справи підтверджують фактичне вчинення представником дій, вказаних в акті №1 від 12.06.2025 та документально підтверджено надання послуг правничої допомоги у даній справі у суді першої інстанції.

У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Колегія суддів також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Також частини четверта - шоста, сьома, дев'ята статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (така ж правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Колегія суддів також звертається до правового висновку, який викладено у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».

Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом першої інстанції під час вирішення питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу враховано, що заперечуючи проти заявлених до стягнення витрат на правову допомогу (заперечення від 20.06.2025, а.с. 243 т. 1), відповідач наполягав на тому, що заявлена сума судових витрат є завищеною, неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, з огляду на таке:

- “Підготовка та подання позову, включаючи формування додатків до позову, здійснення розрахунку неустойки» - аналогічний позов до того ж відповідача, з тих самих підстав та предмету позову (тільки за інший період) подається представником позивача не вперше і не потребує багато часу та зусиль для підготовки;

- “Складення та подання заяви про участь у справі в режимі відеоконференції» - також не потребує багато зусиль та часу з огляду на те, то на теперішній час переважна більшість справ слухається в режимі відеоконференції і підготовка таких заяв не викликає складнощів;

- “Складення та подання відповіді на відзив» - аналогічні відповіді на відзиви відповідача також подавались представником позивача не вперше в аналогічних справах;

- “Складення та подання заяви проти задоволення заяви про зупинення провадження, додаткових пояснень у справі» - висновки, викладені в цих документах, також аналогічні висновкам у попередніх подібних справах і не потребують додаткового опрацювання та вивчення судової практики;

- “Участь у судових засіданнях 21.04.2025; 05.05.2025; 29.05.2025» - засідання відбувались в режимі відеоконференції і не потребували витрачання часу на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування тощо;

- “Складення заяви про прийняття додаткового рішення та долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу» - така робота не відноситься до робіт, пов'язаних з відшкодуванням витрат на правничу допомогу.

Приймаючи до уваги наведені доводи відповідача, суд першої інстанції погодився з тим, що підготовка цієї справи до розгляду, подання додаткових пояснень та заяв не вимагала опрацювання значного обсягу матеріалів, оскільки правова позиція позивача вже була сформована до розгляду цієї справи в інших аналогічних справах (№922/2826/23, №922/3639/24), в яких вже досліджувались питання стягнення неустойки за договором оренди між цими сторонами. А отже, розгляд справи за цим позовом не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики. Як вважав суд, даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності та наявні матеріали позову для кваліфікованого юриста не потребують багато часу для їх дослідження.

Також, суд вважав слушними доводи відповідача про те, що участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції також не потребувала значного часу, а складання та подання заяв про участь у справі в режимі відеоконференції не викликали складнощів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції оскільки вважає, що надання такої послуги як складання та подання заяви про участь у справі в режимі відеоконференції (що є заявою з процесуальних питань) залежить виключно від волевиявлення учасника справи і є його правом, а також, не вимагає значного часу та є радше технічною дією, а шаблон заяви існує в ЄСІКС.

Що ж до послуги складання заяви про прийняття додаткового рішення та долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу, то суд наголошує, що заява сторони про розподіл судових/ухвалення додаткового рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, фактично є проявом реалізації принципів диспозитивності та відшкодування судових витрат, про що також правомірно зазначено місцевим господарським судом.

Також суд враховує, що судове засідання у суді першої інстанції 21.04.2025 тривало 15 хв. та було відкладено, 05.05.2025 - тривало 7 хв. та було відкладено, 29.05.2025 - тривало 14 хв, отже, на участь у судових засіданнях, в яких представник позивача приймав участь в режимі відеоконференції, не вимагали витрат значного часу для представника.

Крім того, правова позиція позивача є сталою та не зазнавала змін протягом розгляду спору, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, адвокат Макаренко О.М. надавав правову допомогу позивачу під час розгляду справ №922/2826/23 та №922/3639/24, сторонами у яких були ті ж самі сторони, а предмет спору був агалогічним із справою №922/1052/25, тому, відповідно, обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають. Доказів додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин позивачем не надано.

З урахуванням викладеного вище, зважаючи на рівень складності справи, надані адвокатом послуги, критерії розумності, справедливості та реальності судових витрат, керуючись критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши заяву позивача та документи щодо витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідача на заяву, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції про те, що справедливим, розумним, реальним, обґрунтованим та співмірним слід вважати розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 20 000,00 грн.

Що стосується вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу у вигляді "гонорару успіху" у розмірі 35 000,00 грн, то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд цілком обґрунтовано виходив з того, що у цій справі підставою для звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи статей 123, 126, 129, 244 ГПК України і вимога позивача обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених ним судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягають розподілу між сторонами.

“Гонорар успіху» не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.

Одночасно така додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як “гонорар успіху», за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні пункту 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно вважав про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат позивача в частині сплати "гонорару успіху" в розмірі 35 000,00 грн, розмір якого, доречі, становить 50% від загального розміру витрат на правничу допомогу, заявлену позивачем, оскільки задоволення вимоги щодо стягнення гонорару за позивний результат розгляду справи не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору та справедливості, у зв'язку з чим його відшкодування матиме надмірний характер.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У даному випадку, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення та додаткового рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, в тому числі за результатом перегляду справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 у справі №922/1052/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 01.09.2025.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Н.О. Мартюхіна

Попередній документ

129848507

Наступний документ

129848509

Інформація про рішення:

№ рішення:	129848508
№ справи:	922/1052/25
Дата рішення:	20.08.2025
Дата публікації:	03.09.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Східний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (09.06.2025)
Дата надходження:	26.03.2025
Предмет позову:	стягнення коштів

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

21.04.2025 11:15	Господарський суд Харківської області
09.06.2025 13:20	Господарський суд Харківської області
23.06.2025 11:30	Господарський суд Харківської області
20.08.2025 10:30	Східний апеляційний господарський суд
22.09.2025 12:15	Господарський суд Харківської області