вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" серпня 2025 р. Справа№ 911/483/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2025
у справі № 911/483/25 (суддя Д.Г. Заєць)
за позовом Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі:
1. Димерської селищної ради
2. Державної екологічної інспекції Столичного округу
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, -
Вишгородська окружна прокуратура Київської області (далі - Прокурор, прокуратура) інтересах держави в особі Димерської селищної ради (далі - позивач-1) та Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач-2) звернулася до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач) про стягнення 177 446,46 грн шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що під час реалізації представницьких повноважень, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», Вишгородською окружною прокуратурою Київської області було встановлено порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, зокрема, незаконну рубку 18 дерев у кварталі 49 виділу 8 Катюжанського лісництва, постійним користувачем якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», відповідно останній має відшкодувати завдані державі збитки.
Рішенням Господарського суду Київської області від 06.05.2025 у справі №911/483/25 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Димерської селищної ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 177 446,46 грн. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 3 028,00 грн судового збору, сплаченого за подання до суду позовної заяви на користь Київської обласної прокуратури.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач вказує на те, що заявляючи позов про відшкодування відповідачем шкоди, завданої внаслідок пошкодження дерев до припинення ступеня росту, позивач повинен довести наявність усіх зазначених вище елементів складу цивільного правопорушення, в тому числі (але не виключно), і наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, оскільки шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже відшкодування шкоди за пошкодження дерев до припинення ступеня росту об'єктивно може бути наслідком лише активної фізичної поведінки особи, спрямованої на порубку дерев.
На переконання апелянта, ним вживалися усі можливі дії, спрямовані на організацію належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду. В свою чергу, прокурором не визначено та не доведено, які конкретно дії, виконання яких законодавством покладено на відповідача, не були вчиненні останнім.
Апелянт зазначає, що у позовній заяві відсутнє належне обґрунтування підстав звернення саме прокурора в інтересах держави до суду, як того вимагають приписи ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Крім цього, відповідач у силу дії форс-мажорних (введення воєнного стану на території України та встановлення комендантської години на території України) обставин не мав можливості та в повній мірі здійснювати заходи щодо охорони лісів.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2025 у справі №911/483/25. Розгляд вказаної апеляційної скарги ухвалено здійснювати без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 13 червня 2025 року. Витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/483/25.
29.05.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли додаткові пояснення у справі.
04.06.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Вишгородської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, у зв'язку з безпідставністю доводів апеляційної скарги.
Прокурор зазначає, що проявом протиправної бездіяльності постійних лісокористувачів, яким є відповідач, є незабезпечення працівниками таких користувачів охорони та захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування, пошкодження дерев третіми особами.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Прокурор наголошує, що не важливо хто здійснив незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами.
При поданні позовної заяви прокуратурою належним чином обґрунтовано захист інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави та органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в порядку ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурор також зазначив, що відповідачем не доведено наявність форм-мажорних обставин, у зв'язку з настанням яких, останній, з незалежних від нього причин, не міг виконувати свої обов'язки щодо охорони та захисту лісів.
04.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/483/25.
Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, Вишгородською окружною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за результатами вивчення інформації Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та матеріалів, наданих його філією «Димерське лісове господарство», виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів.
Так, за твердженнями прокурора, 10.04.2024 майстром лісу філії «Димерське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Філія), при патрулюванні лісового масиву Катюжанського лісництва, у кварталі 49 виділі 8 Катюжанського лісництва Філії виявлено факт незаконної порубки 18 дерев порід сосна звичайна (сироростуча), сосна звичайна (сухостій), дуб звичайний (сухостій), береза повисла (сухостій), за результатами чого лісничим Катюжанського лісництва Філії - Богданом Сергієм Андрійовичем, за участю майстра лісу Катюжанського лісництва - Сябрука Сергія Миколайовича, складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 10.04.2024 та здійснено розрахунок шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева.
Прокуратурою зазначено, що за фактом здійснення незаконної рубки 18 дерев, на підставі наказу Філії №110/20.13 від 19.04.2024 «Про проведення службового розслідування», комісією у складі головного лісничого, начальника відділу лісового господарства, охорони та захисту лісу і провідного інженера лісового господарства проведено службове розслідування, за результатами якого складено висновок службового розслідування від 23.04.2024, затверджений наказом директора Філії №117/20.13 від 24.04.2024, в якму зазначено, що в діях лісничого Катюжанського лісництва Сергія Богдана та майстра Сергія Сябрука встановлено склад дисциплінарного правопорушення, яке полягає в невиконанні своїх службових обов'язків.
На підтвердження вказаних обставин прокурор долучив до позовної заяви копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 10.04.2024, розрахунку шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 10.04.2024, наказу Філії № 110/20.13 від 19.04.2024 «Про проведення службового розслідування», висновку службового розслідування від 23.04.2024 та наказу директора Філії №117/20.13 від 24.04.2024 «Про результати проведення службового розслідування».
Прокуратура зауважила, що земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», на підтвердження чого долучила до позовної заяви копію проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Димерське лісове господарство» 2015 року.
Отже, спір у даній справі, на думку прокуратури, виник у зв'язку з тим, що внаслідок неналежного виконання працівниками Філії та, відповідно, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», обов'язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок на підвідомчих такому підприємству ділянках із земель лісового фонду, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки у розмірі 177446,46 грн., що підтверджується розрахунком шкоди, здійсненим помічником лісничого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.
Прокурор у позовній заяві визначив позивачами у справі Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Димерську селищну раду, а однією з підстав для представництва - вказав бездіяльність компетентного органу.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У відповідності до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно із ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до п. 1, 3 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Основними завданнями Державної екологічної інспекції України є, зокрема:
1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;
2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства.
Положеннями ч. 1 ст. 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також встановлено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Згідно із п. 1 розділу І, п. 2, 9 розділу II Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України № 18 від 20.02.2023, Державна екологічна інспекція Столичного округу (далі Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.
Повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області.
Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Інспекція наділена повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції.
Враховуючи зазначене, функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено саме на Державну екологічну інспекцію Столичного округу, відтак остання уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, як наслідок, уповноважена на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Державна екологічна інспекція Столичного округу є належним позивачем у даній справі.
Крім того суб'єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є також Димерська селищна рада, яка є співпозивачем у цій справі з огляду на таке.
Приписами ст. 324 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2, ч. 1 ст. 10, ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 60, ч. 1, 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю та природні ресурси.
Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Згідно зі ст. 142, ч. 1, 2 ст. 143, ст. 145 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема, є доходи місцевих бюджетів і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Приписами ст. 15, 41, ч. 1 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також встановлено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природнього середовища передбачають, зокрема, відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 3 ст. 29, ч. 1 ст. 691 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Згідно приписів ч. 6 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.
Оскільки місцем заподіяння екологічної шкоди внаслідок незаконної порубки дерев є Катюжанське лісництво, яке знаходиться в адміністративних межах Димерської територіальної громади, - органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також до бюджету якого перераховуються кошти за заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоду внаслідок господарської та іншої діяльності, є Димерська селищна рада.
Зі свого боку Димерська селищна рада згідно законодавства України є власником комунального майна, відтак саме до компетенції останньої належить, зокрема, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у відповідній сфері правовідносин, тоді як ненадходження грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до державного та місцевого бюджетів перешкоджає державі у здійсненні нею зобов'язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави, підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якою згідно ст. 142 Конституції України, зокрема, є доходи місцевих бюджетів та природні ресурси, що, в свою чергу, завдає істотної шкоди інтересам держави, яка згідно ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на практику Верховного Суду, викладену в аналогічних спорах, зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, у постанові від 24.01.2024 у справі №907/449/22, у яких прокурор в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції та в особі органу місцевого самоврядування звертався до суду з позовами про відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що в спірних правовідносинах саме Державна екологічна інспекція Столичного округу та Димерська селищна рада є уповноваженими органами на подання відповідного позову.
Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Приписами ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, зокрема, в чому полягає порушення інтересів держави, та необхідність їх захисту.
Водночас інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відтак «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала таку правову позицію:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, через призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до приписів ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Із системного аналізу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, тоді як другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України випливає, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
Звертаючись з даним позовом прокурор зазначив, що ані Державна екологічна інспекція Столичного округу, як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ані Димерська селищна рада як орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати захист у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу на території Димерської територіальної громади, належним чином не виконали покладених на них обов'язків щодо захисту відповідних інтересів держави.
В матеріалах справи наявні листи Вишгородської окружної прокуратури від 18.12.2024 №54-6825вих-24 та №54-6834вих-24, яким повідомлено Димерську селищну раду та Державну екологічну інспекцію Столичного округу, відповідно, про порушення інтересів держави, у зв'язку із порушенням вимог лісового законодавства, і наявності підстав для стягнення відповідно завданої шкоди у судовому порядку. Одночасно у зазначених листах прокуратура просила надати інформацію про вжиття Димерською селищною радою та Державною екологічною інспекцією Столичного округу заходів щодо стягнення зазначеної шкоди.
Листом №4830/03-18 від 30.12.2024 Димерська селищна рада повідомила Вишгородську окружну прокуратуру про те, що через відсутність додаткових видатків на сплату судового збору наразі Димерська селищна рада не має можливості вжити заходів щодо стягнення заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоди шляхом подачі позовної заяви до суду, у зв'язку з чим просила прокуратуру провести дії щодо відшкодування завданих збитків територіальній громаді.
Державна екологічна інспекція Столичного округу листом № 9/6/2-30/245 від 23.01.2025 надала відповідь Вишгородській окружній прокуратурі, у якому зазначила, що позбавлена можливості пред'явити позов про стягнення завданої державі шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, водночас щодо пред'явлення Вишгородською окружною прокуратурою позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу про стягнення такої шкоди не заперечує.
В подальшому Вишгородська окружна прокуратура листами-повідомленнями від 30.01.2025 щодо представництва прокурором інтересів держави в суд в особі відповідних суб'єктів владних повноважень № 54-469вих-25 та № 54-467вих-25, повідомила Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Димерську селищну раду щодо звернення до суду в інтересах держави в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Отже, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що підставою для представництва інтересів держави в означеній справі є об'єктивна обставина порушення інтересів держави у зв'язку з бездіяльністю позивачів, яка полягає у відсутності активних дій (підготовка проекту позовної заяви, збір доказів, сплата судового збору тощо), спрямованих на звернення до суду з позовом про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, з відповідача.
Зазначене спростовує доводи апелянта про недотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо надання належних та допустимих доказів на підтвердження наявності повноважень представляти інтереси держави у суді.
Щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природною середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно із ч. 1 ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно зі ст. ст. 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Частиною 2 ст. 19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно зі ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Судом першої інстанції встановлено, що також підтверджується матеріалами справи, земельна ділянка у 49 кварталі Катюжанського лісництва, на якій 10.04.2024 було виявлено незаконну порубку, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке, зі свого боку, відповідно до матеріалів лісовпорядкування є її постійним лісокористувачем.
З наявної в матеріалах справи копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 10.04.2024 випливає, що 10.04.2024 у кварталі 49 виділі 8 Катюжанського лісництва виявлено незаконну рубку 18 дерев, з яких:
10 дерев породи сосна звичайна (сироростуча): діаметром 30 см - 1 дерево, діаметром 37 см - 1 дерево, діаметром 38,5 см - 1 дерево, діаметром 44 см - 1 дерево, діаметром 47 см - 1 дерево, діаметром 38 см - 1 дерево, діаметром 27,5 см - 1 дерево, діаметром 42,5 см - 1 дерева, діаметром 34,5 см - 1 дерево, діаметром 28 см - 1 дерево;
5 дерев породи сосна звичайна (сухостій): діаметром 30 см - 2 дерева, діаметром 48 см - 1 дерево, діаметром 35 см - 1 дерево, діаметром 44 см - 1 дерево;
2 дерева породи дуб звичайний (сухостій): діаметром 39,5 см - 1 дерево, 44 см - 1 дерево;
1 дерево породи береза повисла - діаметром 40 см.
Водночас, згідно з наданим прокуратурою розрахунком шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 10.04.2024 випливає, що шкода, заподіяна внаслідок незаконної вирубки дерев, розрахована за кожне дерево, вирубане до ступеня припинення росту таких діаметрів: 10,0 см і менше у кількості 1 штуки; 10,1-14 см у кількості 1 штуки; 14,1-18,0 см у кількості 1 штуки; 18,1-22,0 см у кількості 2 штук; 22,1-26,0 см у кількості 2 штук; 26,1-30,0 см у кількості 1 штуки; 30,1-34,0 см у кількості 1 штуки; 34,1-38,0 см у кількості 1 штуки; 38,1-42,0 см у кількості 3 штук; 42,1-46,0 см у кількості 1 штуки; 46,1-50,0 см у кількості 4 штук.
Відповідно до положень п. 3.1, п.п. 3.2.2-3.2.4 п. 3.2 статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - підприємство), затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 804 від 26.10.2022, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним порушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.
Також, означені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.
Колегія суддів також зазначає, що акт, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належним та допустимим доказом, відповідно до ст. 76-79 ГПК України, на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства, у зв'язку із чим твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи належних доказів безпідставні.
Таким чином, акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства та вказані в ньому розрахунки завданих збитків, проведені у відповідності вимог чинного законодавства, є належними та допустимими доказами.
Колегія суддів зауважує, що у постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що матеріали перевірки, за результатом яких встановлено лісопорушення працівниками лісокористувача, є достатніми та належними доказами.
Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Згідно зі ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Таким чином, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.
Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні, зокрема, у протиправному знищенні або пошкодженні об'єктів рослинного світу.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.
Нормами чинного законодавства, зокрема, Лісовим кодексом та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 09.08.2018 у справі № 1909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16 та від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
У пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 відображено правову позицію, відповідно до якої, виходячи з вимог ч. 2 ст. 19, ст. ст. 63, 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Тобто, усвідомлюючи свої дії, відповідач неправомірно не здійснив належних заходів для збереження лісонасаджень на земельній ділянці, постійним користувачем якої він є. Вказане свідчить про наявність як вини відповідача, так і протиправної поведінки, а також причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, які спричинили збитки.
Вказані вище обставини та подані докази є належними та допустимими для встановлення факту вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень.
Згідно з розрахунком шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева, датованим 10.04.2024 шкода, заподіяна лісовому господарству внаслідок самовільної рубки у Катюжанському лісництві, становить 177446,46 грн.
Розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, здійснено відповідно до такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев та чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, з урахуванням індексації цін.
Індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться, починаючи з 1 січня 2009 року за формулою:
Ні = Нп х І / 100, де:
Ні - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю;
Нп - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю;
І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.
Здійснивши власний розрахунок наведеного прокурором розміру шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правильність його арифметичного нарахування, обґрунтованості його розміру, а тому вимога прокуратури про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу у розмірі 177446,46 грн є законною, обґрунтованою та такою, що належить до задоволення.
У відповідності до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п. 7 ч. 3 ст. 29, п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення. При цьому джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя 70 відсотків.
За змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.
Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.
Оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Димерської територіальної громади Київської області, - заподіяну шкоду належить стягувати за місцем заподіяння шкоди, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку селищної ради згідно коду бюджетної класифікації. В означеному випадку це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100.
Щодо посилань апелянта на дію форс-мажорних обставин (введення воєнного стану та встановлення комендантської години на території України) як підставу для звільнення від відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч.1 ст.617 ЦК та ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Верховний суд у постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 виокремив наступні елементи форс-мажорних обставин: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
У постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23 також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Колегія суддів наголошує, що матеріалами справи не підтверджено здійснення вирубки дерев саме під час дії комендантської години, як і неможливості виконання своїх обов'язків щодо забезпечення охорони лісових насаджень та недопущення незаконної вирубки дерев внаслідок дії воєнного стану, посилання відповідача на введення на території України воєнного стану та запровадження комендантської години на території Київської області є необґрунтованими.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» необхідно відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2025 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2025 у справі № 911/483/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.05.2025 у справі № 911/483/25 залишити без змін.
3.Матеріали справи №911/483/25 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська