ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про залишення апеляційної скарги без руху
01 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5532/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі судді-доповідача Таран С.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025, прийняте суддею Сулімовською М.Б., м. Одеса, повний текст складено 27.06.2025,
у справі №916/5532/24
за позовом: Одеського обласного центру зайнятості
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
про стягнення 250 000 грн
У грудні 2024 р. Одеський обласний центр зайнятості звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просив стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 250000 грн на рахунок уповноваженого банку, з якого відповідачеві здійснювалося перерахування зазначеної суми коштів.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 14.01.2025 відкрито провадження у справі №916/5532/24.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24 (суддя Сулімовська М.Б.) задоволено позов; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 250000 грн на рахунок уповноваженого банку, з якого здійснювалося перерахування коштів - отримувач: АТ "Ощадбанк", код отримувача: 00032129, надавач платіжних послуг отримувача: АТ "Ощадбанк", рахунок отримувача: НОМЕР_1 ; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Одеського обласного центру зайнятості 3750 грн судового збору.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24 було подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції, що зумовило неотримання апеляційним господарським судом матеріалів даної справи, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи №916/5532/24 з суду першої інстанції, а також зобов'язано Господарський суд Одеської області направити на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали зазначеної справи.
Ознайомившись з матеріалами справи після їх надходження до Південно-західного апеляційного господарського суду, а також з апеляційною скаргою та доданими до неї документами, суддя-доповідач вбачає, що дана апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, його ухвалено 19.06.2025, а повний текст останнього складено та підписано 27.06.2025.
Отже, кінцевим строком для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24 є 17.07.2025.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що з апеляційною скаргою на вищенаведене судове рішення скаржник звернувся з пропуском встановленого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження, а саме: 21.08.2025.
Між тим, скаржником заявлено клопотання про поновлення вищенаведеного процесуального строку, мотивоване перебуванням останнього на службі у Збройних Силах України.
На підтвердження вказаних обставин скаржником до апеляційної скарги додано копії довідок Військової частини НОМЕР_2 від 02.03.2025 №882 та Військової частини НОМЕР_3 від 18.08.2025 №490 про перебування ОСОБА_1 на військовій службі, а також виданого апелянту військового посвідчення.
Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Сам по собі факт подання стороною клопотання про поновлення строку не зобов'язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки вказане клопотання з огляду на приписи процесуального закону повинно містити обґрунтування поважності пропуску такого строку, а за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються до господарського суду на загальних підставах.
Отже, поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку учасником справи і лише сам факт звернення з відповідним клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду поновити цей строк.
З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (частина перша статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
В силу частини четвертої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать відомості про місцезнаходження фізичної особи-підприємця (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем).
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 вказаного Закону, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на момент звернення з позовом та відкриття провадження у цій справі відповідач не зареєстрував припинення здійснення ним господарської діяльності в статусі фізичної особи-підприємця, при цьому зареєстрованим місцезнаходженням Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 була адреса: АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, судова кореспонденція у цій справі надсилалася Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку за вищенаведеною адресою, між тим остання поверталася на адресу суду з проставленими на конвертах позначками "адресат відсутній за вказаною адресою".
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила надання послуг поштового зв'язку).
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв'язку).
При цьому до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.
Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що скаржник безпосередньо в апеляційній скарзі підтверджує те, що він був обізнаний про існування даної справи та під час її розгляду у місцевому господарському суді неодноразово повідомляв Господарський суд Одеської області про своє перебування на військовій службі.
Поряд з цим, суддя-доповідач вбачає, що у матеріалах справи відсутні повідомлення відповідача про зміну свого зареєстрованого місцезнаходження, необхідність направлення поштової кореспонденції за іншою адресою тощо.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічна стала правова позиція Верховного Суду викладена у низці постанов останнього, зокрема, від 24.01.2024 у справі №910/13145/22, від 22.03.2024 у справі №922/1648/19, від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 01.03.2023 у справі №910/18543/21, від 06.06.2023 у справі №922/3604/21 тощо.
За таких обставин, суд першої інстанції, направляючи відповідачу рекомендованими листами судову кореспонденцію у справі №916/5532/24 за належною поштовою адресою, відображеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення ОСОБА_1 про існування даної справи та ухвалення оскаржуваного рішення, при цьому враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, колегія суддів зазначає про те, що в силу приписів частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України копії всіх надісланих скаржникові судом документів вважаються врученими відповідачеві з дати проставлення на конверті відміток про відсутність адресата.
В силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд апеляційної інстанції також зауважує на тому, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, що узгоджується зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, вказаною, зокрема, в рішенні останнього у справі "Пономарьов проти України".
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в якому рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24 було оприлюднене 01.07.2025, тим більше, що відповідач безумовно був обізнаний про існування даного судового провадження, а тому є безпосередньо зацікавленим вчиняти дії з метою одержання інформації про хід та стан справи і несе ризик настання несприятливих наслідків в результаті невжиття заходів щодо отримання інформації про рух справи.
Подібна правова позиція міститься в ухвалі Верховного Суду від 17.01.2022 у справі №922/2487/19.
Твердження скаржника про введення воєнного стану судом до уваги не приймаються, оскільки сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, натомість такими підставами повинні бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку, при цьому суд має оцінити поважність цих підстав індивідуально в межах справи, яка розглядається, відповідно до положень процесуального закону, у тому числі, дослідивши відповідні докази, подані заявником на підтвердження своїх доводів про поважність пропуску процесуального строку.
Введення в країні воєнного стану дійсно суттєво ускладнило (подекуди унеможливило) повноцінну життєдіяльність, між тим сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, та підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Відповідний сталий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв'язку із запровадженням такого стану, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків, викладено в постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22.
Посилання апелянта на неможливість своєчасного апеляційного оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24 внаслідок мобілізації відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки надані відповідачем копії довідок Військової частини НОМЕР_2 від 02.03.2025 №882 та Військової частини НОМЕР_3 від 18.08.2025 №490 лише підтверджують перебування ОСОБА_1 на військовій службі, проте не містять при цьому жодних відомостей про те, що вказана особа протягом строку на апеляційне оскарження виконувала бойові завдання у зоні бойових дій, особисто не перебувала у зоні постійної дислокації, а знаходилися у зоні бойових дій. Поряд з цим, сам факт мобілізації без підтвердження належними та допустимими доказами об'єктивної неможливості звернення до суду з апеляційною скаргою у встановлені строки внаслідок перебування на службі не може безумовно вважатись поважною причиною для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду про те, що в контексті поновлення процесуального строку необхідним є подання заявником доказів виконання бойових завдань та/або перебування у зоні бойових дій, повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, відображеною в постанові від 07.04.2025 у справі №260/651/24.
Відтак суд апеляційної інстанції зауважує на недостатності самого факту введення воєнного стану і формального перебування особи у складі Збройних Сил України, оскільки не кожен структурний елемент в складі Збройних Сил України переведений на воєнний стан, тобто виконує бойові завдання у зоні бойових дій (постанови Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №380/7845/21 та від 31.05.2023 у справі №160/1543/21).
Поряд з цим, обставина мобілізації відповідача не завадила останньому 22.04.2025, тобто ще за два місяці до ухвалення оскаржуваного рішення, укласти договір про надання правничої допомоги з кваліфікованим фахівцем у галузі права - адвокатом Чижовим Віталієм Андрійовичем (реквізити зазначеного договору, у тому числі і дата його укладення, вказані в ордері, доданому до апеляційної скарги). Водночас жодних доводів щодо неможливості подання адвокатом відповідача апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24 протягом встановленого законом двадцятиденного строку скаржником не наведено.
Суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що труднощі у своєчасності реалізації учасником справи своїх процесуальних прав, у тому числі і права на апеляційне оскарження судового рішення, є виключно проблемою організації життєдіяльності такої особи, а тому зазначені апелянтом підстави не є тими обставинами, які перешкоджали оскаржити судове рішення в найкоротший строк, адже вони є суб'єктивними (такими, що залежать виключно від організованості відповідача), натомість відповідач, будучи незгодним з оскаржуваним рішенням, про існування якого повідомлявся належним чином, діючи добросовісно, розумно та обачливо, повинен був з достатнім поспіхом вчиняти дії щодо оскарження відповідного рішення, між тим апеляційну скаргу було подано з істотним пропуском строку (21.08.2025).
Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення, виникнення організаційних складнощів для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настають у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги (постанови Верховного Суду від 09.10.2024 у справі №915/1401/23, від 03.11.2022 у справі №560/15534/21, від 28.11.2022 у справі №560/10645/21 тощо).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що несвоєчасне оскарження відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24, з огляду на наведені скаржником доводи, які не підтверджені належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, не зумовлене обставинами, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення особи та пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії, натомість подання апеляційної скарги з істотним пропуском визначеного процесуальним законом строку зумовлене виключно власною недбалістю апелянта, який, будучи належним чином обізнаним про існування даної справи, не виявив жодного інтересу до цієї справи, хоча, діючи розумно та обачливо, повинен був розуміти наслідки своєї пасивної поведінки.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 29.10 2010 у справі "Устименко проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані".
Європейський суд з прав людини в рішенні від 13.03.2018 у справі "Кузнєцов та інші проти Росії" підкреслив, що поновлення строків на оскарження означає відступ від принципу res judicata, а тому особи, які оскаржують рішення за межами наданих законом строків, мають діяти з достатнім поспіхом.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що причини пропуску строку, зазначені апелянтом в обґрунтування відповідного клопотання, не є поважними для поновлення процесуального строку на оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24, що відповідно до вимог процесуального закону є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для зазначення інших підстав для поновлення пропущеного строку.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України "Про судовий збір".
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Згідно з підпунктом 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").
Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову у даній справі становить 250000 грн, відтак в силу підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити 3750 грн (розраховано наступним чином: 250000 грн х 1,5% = 3750 грн).
Судом враховується, що ставка судового збору при розрахунку його сплати за подання до суду апеляційної скарги є незмінною, повинна відповідати вимогам Закону України "Про судовий збір" та не залежить від розміру сплаченого судового збору позивачем з понижуючим коефіцієнтом при поданні позовної заяви в електронній формі.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 02.07.2024 у справі №160/19149/23.
Отже, розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24, яке оскаржується апелянтом у повному обсязі, складає 5625 грн - 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (розраховано наступним чином: 3750 грн х 150% = 5625 грн).
При цьому апеляційний господарський суд вбачає, що дану апеляційну скаргу ОСОБА_1 було подано в електронній формі з використанням системи "Електронний суд" через електронний кабінет представника відповідача - адвоката Чижова Віталія Андрійовича.
За умовами частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Вказана норма була включена до Закону України "Про судовий збір" на підставі Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147а-VIII від 26.05.2021.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що на офіційному сайті Верховної Ради України опублікована редакція Закону України "Про судовий збір" з урахуванням змін, внесених Законом України №2147а-VIII від 26.05.2021, у тому числі в частині доповнення частиною третьою статті 4, яка має статус чинної з 04.10.2021, тобто була чинною станом і на час звернення з вищенаведеною апеляційною скаргою у цій справі.
Особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір".
Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22.
Таким чином, беручи до уваги те, що скаржник має обґрунтовані підстави вважати, що у разі подання ним апеляційної скарги в електронній формі до встановленої законом ставки судового збору мав бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір", Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що за подання вищенаведеної апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24 апелянт повинен був сплатити судовий збір у розмірі 4500 грн (розраховано наступним чином: 5625 грн х 0,8 = 4500 грн).
За умовами частини другої статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до вказаної норми суд апеляційної інстанції перевірив зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України та встановив, що в Комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" у реєстрі підтверджень оплат із Казначейства не зафіксована сплата скаржником судового збору за розгляд апеляційної скарги у справі №916/5532/24.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вбачає, що скаржником безпосередньо в апеляційній скарзі зазначено про звільнення останнього від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Пункт 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначено у статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12 та 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 12.02.2020 у справі №545/1149/17 і про відсутність підстав для відступу від нього в подальшому вказано в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2025 у справі №905/1426/23.
Крім того, згідно з відкритими та загальнодоступними даними офіційного вебпорталу парламенту України у березні місяці 2020 року у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт Закону про внесення зміни до статті 5 Закону України "Про судовий збір" (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
До проєкту цього Закону було надано пояснювальну записку та висновки комітетів Верховної Ради України, з яких вбачається, що метою цього законопроєкту було усунення суперечності, що буде сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до вимог принципів верховенства права та правової визначеності, а саме: запропоновано внести зміни до Закону України "Про судовий збір" в частині викладення пункту 13 частини першої статті 5 зазначеного Закону в такій редакції: "учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав".
Проте, Верховна Рада України не прийняла Закон про внесення зміни до статті 5 Закону України "Про судовий збір" (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України). Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.
Аналогічна позиція Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості звільнення учасників бойових дій на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору при зверненні до суду у зв'язку з порушенням будь-яких їх прав, а не тільки тих, що безпосередньо пов'язані з їх соціальним статусом учасника бойових дій, міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №567/79/23.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що, з огляду на предмет та підстави позову Одеського обласного центру зайнятості, а також характер та природу спірних правовідносин, спір у цій справі жодним чином не пов'язаний із комплексом прав ОСОБА_1 саме як учасника бойових дій або з виконанням ним військового обов'язку, або виконанням службових обов'язків.
Отже, враховуючи те, що позов не стосується прав апелянта, які випливають із статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та не зачіпає обсяг соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій, Південно-західний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для застосування у даному випадку пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" та, як наслідок, для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24.
Згідно з частиною другою статті 260 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу у вигляді залишення апеляційної скарги без руху.
Встановивши недоліки апеляційної скарги ОСОБА_1 (неповажність зазначених причин пропуску строку на апеляційне оскарження та відсутність доказів сплати судового збору у передбачених чинним законодавством порядку і розмірі), колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду залишає вказану апеляційну скаргу без руху з метою надання скаржникові можливості усунути вищезазначені недоліки, а саме: вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24 з наданням доказів, що їх підтверджують, а також сплатити визначену судом апеляційної інстанції суму судового збору.
Керуючись статтями 6, 42, 174, 232-235, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/5532/24 залишити без руху.
Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків його апеляційної скарги: 10 днів з дня вручення даної ухвали.
Роз'яснити скаржникові, що якщо ним не будуть усунуті недоліки у строк, встановлений судом, апеляційна скарга вважається неподаною і повертається особі-апелянту, а у разі неподання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з зазначенням поважних причин його пропуску або якщо вказані ним у заяві про усунення недоліків апеляційної скарги підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовить у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.В. Таран