79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"20" серпня 2025 р. Справа №914/2735/23
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від прокурора: Винницька Л.М.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Медвідь Ю.О.;
розглянув апеляційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури б/н від 09.05.2025,
на рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2025, суддя Іванчук С.В., м. Львів, повний текст рішення складено 01.05.2025
у справі №914/2735/23
за позовом керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова, м. Львів,
до відповідача-1 Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Автосвіт», с. Рясне-Руське, Яворівський район, Львівська область,
про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:014:0013,
Короткий зміст позовних вимог позивача
11.09.2023 керівник Франківської окружної прокуратури міста Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Львівської міської ради та обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» про визнання недійсним рішення органом місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:014:0013.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4405 від 22.10.2020 земельну ділянку площею 0,1231 га (кадастровий номер 4610137500:11:014:0013) неправомірно передано у приватну власність обслуговуючому кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» для будівництва та обслуговування гаражів за рахунок земель запасу, що належать до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Зазначене рішення прийнято за відсутності належного правового обґрунтування та з порушенням вимог чинного земельного та містобудівного законодавства.
Зокрема, відповідно до Генерального плану м. Львова територія, на якій розташована спірна земельна ділянка, належить до території вулиць та доріг місцевого значення в межах червоних ліній, а згідно з планом зонування - до зони багатоповерхової житлової забудови. Спірна ділянка не включена до меж діючого Генерального плану с. Рясне-Руська, а тому відсутні затверджені план зонування та детальний план території, що виключає можливість її правомірного відведення.
Крім того, прокурор зазначає, що відповідно до статті 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись гаражно-будівельним кооперативам виключно із земель житлової та громадської забудови. Спірна земельна ділянка віднесена до земель транспорту з кодом КВЦПЗ 12.04 - «для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», що не відповідає вимогам зазначеної норми.
Також прокурор наголошує на відсутності в матеріалах справи належної документації із землеустрою, яка б підтверджувала потребу у відведенні саме такої площі для задоволення потреб членів кооперативу. Водночас у зверненні гаражного кооперативу до органу місцевого самоврядування відсутні будь-які відомості щодо кількості членів, наявності у них транспортних засобів для обґрунтування розміру земельної ділянки.
Аналіз положень статуту кооперативу та даних ЄДРПОУ свідчить про те, що відповідач-2 створений не для задоволення потреб своїх членів, а з метою здійснення прибуткової діяльності.
Прокурор також звертає увагу на те, що протягом 2020 року Рясне-Руською сільською радою безоплатно передано у власність гаражно-будівельним кооперативам понад 60 га земель, що за умовами території сільської ради є надмірним та свідчить про системне порушення вимог законодавства та інтересів територіальної громади.
У зв'язку з припиненням повноважень Рясне-Руської сільської ради, 29.11.2020 її правонаступником є Львівська міська рада, яку залучено до участі в справі як відповідача.
Отже з метою реалізації конституційної функції представництва прокурор звернувся з позовом в інтересах держави, визначивши орган місцевого самоврядування (раду) відповідачем у справі.
З огляду на зазначене, просить суд визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради № 4405 від 22.10.2020 та скасувати державну реєстрацію права власності обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» на земельну ділянку, з кадастровим номером 4610137500:11:014:0013.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.04.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду обґрунтовано тим, що прокурором, звертаючись із позовом в інтересах держави, обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
Суд зазначив, що за наявності в прокурора підстав для представництва інтересів держави в зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог земельного законодавства, заявлені позовні вимоги - про визнання незаконним та скасування рішення ради, а також скасування державної реєстрації права власності - не забезпечують реального поновлення порушеного речового права на земельну ділянку.
На момент звернення до суду спірна земельна ділянка перебувала у приватній власності юридичної особи. За таких обставин єдиним належним способом захисту порушеного права могло бути витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України).
Оскільки прокурором обрано неналежний спосіб захисту, що є обов'язковою умовою ефективного поновлення порушеного права, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Обставина неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача
12.05.2025 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга прокурора Львівської обласної прокуратури б/н від 09.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2025 в справі №914/2735/23.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, неправильно визначивши зміст спірних правовідносин та ефективність обраного способу захисту, чим порушив норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 2 ГПК України.
Прокурор не погоджується з висновками суду першої інстанції про неефективність обраного способу захисту, який на його думку є ефективним, відповідає чинному законодавству і фактичним обставинам, забезпечує повне відновлення порушених прав територіальної громади, виключає необхідність подання інших позовів, відповідає цілям судочинства та принципу процесуальної економії.
Відовідач-1 подав письмові пояснення у справі б/н від 18.06.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/4802/25 від 18.08.2025), у яких підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2025 у справі № 914/2735/23 скасувати.
Відповідач-2 подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 27.05.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/4171/25 від 27.05.2025) в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2025 в справі №914/2735/23 залишити без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2025 справу №914/2735/23 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Львівської обласної прокуратури б/н від 09.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2025 в справі №914/2735/23.
Ухвалою від 10.06.2025 призначено справу №914/2735/23 до розгляду у судовому засіданні на 09.07.2025.
Ухвалою суду від 09.07.2025 розгляд справи відкладено на 20.08.2025.
У судове засідання 20.08.2025 з'явилися прокурор та представник відповідача-2, відповідач-1 в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив.
У судовому засіданні суд заслухав міркування прокурора та представника відповідача-2 щодо можливості розгляду справи за відсутності відповідача-1, який в судове засідання не з'явився, які не заперечили проти розгляду справи за відсутності представника.
Прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, навів доводи аналогічні викладеним у ній, просив її задоволити.
Відповідач-2 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому наводив доводи, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
Львівською міською радою 14.02.2019 прийнято ухвалу №4647 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою): земельної ділянки №2 площею 7,6991 га (кадастровий номер №4610137500:11:015:0010), у тому числі площею 2,2757 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п. 1.2).
Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати, зазначену у пункті 1.2 цієї ухвали земельну ділянку № 2 площею 7,6991 га (кадастровий номер №4610137500:11:015:0010) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:11:015:0010.
Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 № 916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято, зокрема, земельну ділянку площею 7,6991 га (кадастровий номер № 4610137500:11:015:0010, КВЦПЗ - 16.00) (пункт 1.2 Розпорядження).
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності за Львівською обласною державною адміністрацією на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:015:0010.
Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 № 1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, зокрема, земельна ділянка площею 7,6991 га (кадастровий номер № 4610137500:11:015:0010, КВЦПЗ - 16.00).
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 № 3365 «Про прийняття земельних ділянок з державної у комунальну власність» прийнято у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:11:015:0010, та 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності.
03.01.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення № 3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл зокрема на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за кадастровим № 4610137500:11:015:0010 площею 7,6991 га на 6 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку № 3 площею 0,1231 га (пункт 2 Рішення).
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 3693 від 28.04.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 7,6991 га на 6 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку № 3 площею 0,1231 га №4610137500:11:014:0013.
13.05.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:11:014:0013.
21.10.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» за вх. № 1481 про передачу у власність обслуговуючого кооперативу земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:014:0013, площею 0,1231 га.
22.10.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4405 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» земельної ділянки» земельну ділянку площею 0,1231 га (кадастровий № 4610137500:11:014:0013), Львівська область, м. Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на неруховме майно, 19.11.2020 зареєстровано право приватної власності обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:11:014:0013.
Вищевказане підтверджується інформацією Відділу №1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Львівській області, листом №32-13-0.91-1389/15-23 від 08.05.2023.
Відповідно до інформації Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування ЛМР, земельна ділянка з кадастровим номером №4610137500:11:014:0013 розташована в межах м. Львова, відповідно до відкоригованого Генерального плану м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради 30.09.2010 № 3924, знаходиться в межах території вулиць та доріг місцевого значення в червоних лініях.
Відповідно до Плану зонування території Шевченківського району м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 №4657 вказана земельна ділянка розташована в межах функціональної зони Ж 4 - зона багатоповерхової квартирної забудови (9-16 пов.)
Ухвалою Львівської міської ради № 6 від 29.12.2020 вирішено визначити Львівську міську територіальну громаду правонаступником усього майна, прав та обов'язків, зокрема Рясне-Руської територіальної громади, територія якої включена до території Львівської міської територіальної громади.
Ухвалою Львівської міської ради № 7 від 29.12.2020 ухвалено припинити шляхом приєднання до Львівської міської ради юридичні особи, зокрема Рясне-Руську сільську раду (п. 1.10 Ухвали).
Враховуючи наведене, прокурор звернувся до суду із позовною заявою до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» про визнання недійсним рішення сільської ради №4405 від 22.10.2020 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо належності представництва інтересів держави прокурором в цій справі апеляційний суд зазначає, що встановлення підстав представництва знаходяться поза межами апеляційного перегляду в розумінні ч.4 ст. 269 ГПК України, колегія суддів під час розгляду справи не встановила порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права на момент ухвалення судового рішення місцевим господарським судом в частині належності представництва.
Рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2025 у цій справі оскаржується прокурором в повному обсязі.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації речового права.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)].
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року, у справі № 446/478/19, від 04.07.2023, у справі №233/4365/18, від 21 вересня 2022 року, в справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Щодо визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації на земельну ділянку
Предметом спору в цій справі є визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4405 від 22.10.2020 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:014:0013. Що зареєстрована за відповідачем-2.
Судами встановлено, що зазначене рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію виконанням, шляхом передачі обслуговуючому кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» спірної земельної ділянки, який здійснив державну реєстрацію речового права і є титульним володільцем цієї земельної ділянки.
Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)].
Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.
Однією з загальних засад державної реєстрації прав є обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до статті 126 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2013) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, такі речові права, як право власності.
Згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку повинно бути зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Судами не становлено існування договірних відносин між відповідачем-2 та територіальною громадою міста Львова (в особі Львівської міської ради) стосовно спірної земельної ділянки, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин. Зазначене зумовлює використання відповідних способів захисту.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
Як зазначалось, особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.
Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку.
Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60), в справі № 446/478/19 від 22 січня 2025 року.
Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
У цій справі судами встановлено, що за відповідачем-2 зареєстроване право власності на спірну земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (дата реєстрації 19.11.2020). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.
За такого правового регулювання скасування державної реєстрації речового права на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, належним способом захисту права особи(територіальної громади міста Львова), яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.02.2025 року у справі №922/985/24.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі “Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За змістом частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин першої та другої статті5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Оскільки на момент звернення прокурора з позовом до господарського суду рішення Рясне-Руської сільської ради №4405 від 22.10.2020 року було реалізоване шляхом державної реєстрації за ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» права власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним і скасування зазначеного рішення саме по собі, без заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній в пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21; пункті 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункті 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21),у постанові від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22.
Враховуючи зазначене, спірна земельна ділянка може бути повернута лише за позовом власника про її витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України, якщо для цього є правові підстави.
За таких обставин всі заявлені прокурором вимоги спрямовані, на його думку, на захист права власності держави (про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності відповідача-2) є неефективними.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127).
Отже, позовна вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність відповідача-2 , не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави.
Подібний висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 911/665/22, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.
Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з обранням неефективного способу захисту.
Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в судовому засіданні, а заперечення відповідача-2 були підтвердженні дослідженими матеріалами справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2025 у справі №914/2735/23 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, які б спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури б/н від 09.05.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2025 у справі №914/2735/23 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.08.2025
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.