Справа № 420/14677/25
27 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор», в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» щодо ненадання засудженому ОСОБА_2 послуги телефонної розмови за письмовими заявами від 07.12.2024 року, від 08.12.2024 року;
- зобов'язати Державну установу «Чернівецький слідчий ізолятор» притягнути до дисциплінарної відповідальності із накладенням грошових штрафів до винних службових осіб за протиправні дії, які виразилися у ненаданні ОСОБА_2 послуги телефонної розмови за письмовими заявами від 07.12.2024 року, від 08.12.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що всупереч вимогам кримінально-виконавчого законодавства України в частині надання засудженим послуги телефонної розмови за письмовими заявами (ст.ст.107, 110 КВК України) відповідальними службовими особами ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» послугу телефонної розмови 07.12.2024р. та 08.12.2024р. позивачу не надано, чим порушено право на телефонні дзвінки.
Ухвалою від 19.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх№ЕС/54087/25 від 30.05.2025р), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що установа працює за п'ятиденним робочим тижнем. Заяви позивача щодо надання йому послуги користування глобальною мережею Інтернет та телефонними розмовами не могли бути розглянуті 07.12.2024 та 08.12.2024 оскільки ці дні були вихідними. У вихідні дні в установі перебуває черговий помічник начальника слідчого ізолятора, який має виводити засуджених/ ув'язнених для здійснення телефонних дзвінків. Але у вихідні у зв'язку з відсутністю працівників бухгалтерії, неможливо дізнатись чи є у засудженого/ ув'язненого на рахунку кошти для здійснення телефонного дзвінку. Крім того зазначено, що 09.12.2024 та 10.12.2024 згідно із письмовою заявою позивача йому була надана можливість скористатись своїм правом. Ці обставини підтверджуються підписом позивача на самих заявах та записом у Журналі обліку телефонних розмов засуджених державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор». Таким чином, Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор» не вбачає порушення прав позивача у відносинах що склалися.
Крім того відповідач зазначив про неможливість надання витребуваних судом копій документів, оскільки з 26.03.2025 позивач вибув для подальшого відбування покарання з Державної установи "Чернівецький слідчий ізолятор" до Державної установи "Одеська виправна колонія (№14)".
Від позивача надійшла відповідь на відзив (вх№60383/25 від 16.06.2025р), в якій позивач зазначає, що обмежень для засуджених (середнього рівня безпеки) у здійсненні телефонних дзвінків тривалістю 15 хвилин на день немає, відповідно його право на телефонні розмови було порушено.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений до 7 років позбавлення волі за ч.3 ст.186 КК України (грабіж).
Відповідно до довідки ДУ«Чернівецький слідчий ізолятор» засуджений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тримався в ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» з 28.11.2024р. по 26.03.2025р. Після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в Шевченківському районному суді м.Чернівці, плановою залізничною вартою вибув для подальшого відбування покарання до ДУ «Одеська ВК (№14)».
Перебуваючи у Державній установі «Чернівецький слідчий ізолятор», 07 грудня 2024р. та 08 грудня 2024р. звернувся із письмовими заявами про надання послуг з доступу до глобальної мережі Інтернет та телефонних розмов.
Позивач зазначає, що у наданні таких послуг йому було відмовлено, в зв'язку з чим останній звернувся зі скаргою на ім'я начальника Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» від 09.12.2024р., на яку отримав відповідь №7/М-161/24-М-162.
Листом Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» №7/М-161/24-М-162-М/163 від 09.12.2024р. позивача проінформовано, зокрема, що державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор» працює за п'ятиденним робочим тижнем, тобто з понеділка по п'ятницю, субота та неділя є вихідними днями. Для забезпечення права на телефонні розмови у вихідні дні рекомендовано заявнику заздалегідь звертатись із письмовою заявою про необхідність здійснення телефонної розмови у вихідні дні.
Вважаючи, що відповідачем порушено його право на телефонні дзвінки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (частина 3 статті 63 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частини 1, 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.
Перелік прав та обов'язків засуджених до позбавлення волі наведено у статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, частиною 1 якої визначено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі й здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.
Особливості реалізації права засуджених на телефонні розмови врегульовано ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу України. Частиною 5 указаної статті передбачено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет.
Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.
Водночас ч. 8 ст.110 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.
На реалізацію положень статей 107 та 110 Кримінально-виконавчого кодексу України наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року №2823/5 затверджені Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила №2823/5), згідно з пунктом 2 розділу 2 яких, засуджені мають право вести телефонні розмови у порядку, встановленому розділом XІV цих Правил.
Так, розділом XІV Правил №2823/5 деталізовано особливості реалізації прав засуджених на телефонні розмови. Зокрема, пунктом 2 розділу XІV Правил №2823/5 передбачено, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час.
З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин. Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи. Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. За необхідності та за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонну розмову може бути надано у будь-який час. Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови. У разі якщо засуджений набирає телефонний номер абонента, який не зазначений у заяві, вживає під час телефонної розмови нецензурні слова, телефонна розмова припиняється, про що робиться відмітка на заяві засудженого. Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.
Системний аналіз приписів частини 5 статті 110 КВК України та пункту 2 розділу XIV Правил свідчить про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на телефонні розмови, не обмежуючи при цьому їх кількості у визначений розпорядком дня час. Однак, з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених підзаконним нормативно-правовим актом передбачено обмеження тривалості розмови засудженого, що не може перевищувати 15 хвилин. Умовою реалізації права засудженого на телефонну розмову є його звернення до адміністрації із письмовою заявою в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
Системний аналіз приписів частини 5 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України та пункту 2 розділу XІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року №2823/5, свідчить про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на телефонні розмови, не обмежуючи при цьому їх кількості у визначений розпорядком дня час; однак, з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених підзаконним нормативним актом передбачено обмеження тривалості розмови засудженого, що не може перевищувати 15 хвилин.
Як вбачається з заяв позивача, останній просив надати послуги з телефонної розмови з родичами та іншими особами, а саме: мати- ОСОБА_3 , родичів- ОСОБА_4 , друзі- ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , адвокат-Гук Г.І., з зазначенням телефонних номерів (а.с.4,5).
З відповіді відповідача від 09.12.2024р. вбачається, що заяви позивача від 07.12.2024р. та 08.12.2024р. розглянуто та надано відповідь, якою проінформовано, зокрема, що державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор» працює за п'ятиденним робочим тижнем, тобто з понеділка по п'ятницю, субота та неділя є вихідними днями. Для забезпечення права на телефонні розмови у вихідні дні рекомендовано заявнику заздалегідь звертатись із письмовою заявою про необхідність здійснення телефонної розмови у вихідні дні.
Суд наголошує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
В даному випадку, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не спростував обставин, викладених у позовній заяві щодо незабезпечення засудженому ОСОБА_2 права на здійснення телефонних розмов 07.12.2024 року та 08.12.2024 року. Протилежного відповідачем не доведено.
Суд зазначає, що відсутність уповноваженого працівника відповідального за організацію надання телефонних розмов або його зайнятість іншою діяльністю не може слугувати підставою для обмеження прав засуджених, в тому числі права на здійснення телефонної розмови.
Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор» зобов'язана побудувати та організувати свою діяльність таким чином, щоб права засуджених в повній мірі було захищено.
Отже, Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор» не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонні розмови 07.12.2024р. та 08.12.2024р..
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Тросін проти України" (заява №39758/05) від 23 лютого 2012 року, відповідно до пункту 39 якого Суд повторює, що тримання під вартою або будь-який захід, яким особа позбавляється свободи, тягне за собою невід'ємні обмеження щодо приватного та сімейного життя. Проте, важливим елементом права ув'язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому державними органами можливості або, за потреби, допомоги у підтриманні зв'язків зі своїми близькими.
Відтак, за встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не забезпечено право позивача на здійснення телефонних розмов 07.12.2024р. та 08.12.2024р., а тому заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, суд зазначає, що пункт 2 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань встановлює обов'язок адміністрації установи виконання покарань у забезпеченні права засуджених на телефонні розмови, а тому питання щодо зобов'язання відповідача забезпечити право позивача на телефонні розмови, у даному випадку окремого окреслення судовим рішенням не потребує.
Порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор», що полягає у незабезпеченні права засудженого ОСОБА_1 на здійснення телефонних розмов 07.12.2024р. та 08.12.2024р.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а також встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Зобов'язання ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» притягнути до дисциплінарної відповідальності із накладенням грошових штрафів до винних службових осіб за протиправні дії, які виразилися у ненаданні ОСОБА_2 послуги телефонної розмови за письмовими заявами від 07.12.2024 року, від 08.12.2024 року не відновить порушених прав позивача та є неефективним способом захисту.
Відтак, у задоволенні цієї частини позовних вимог суд відмовляє.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі ухвали суду, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 ) до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» (площа Соборна, 6, м. Чернівці, Код ЄДРПОУ 08565032) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор», що полягає у незабезпеченні права засудженого ОСОБА_1 на здійснення телефонних розмов 07.12.2024р. та 08.12.2024р.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.