29 серпня 2025 р. № 400/4468/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев'янко Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВідділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті, вул. Космонавтів, 61,м. Миколаїв,54056,
провизнання протиправною та скасування постанови від 27.03.2025 № ПШ 112886,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень № 112886 від 27.03.2025 року по відношенню до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він під час спірних правовідносин не був перевізником, що виключає його відповідальність за ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». В підтвердження своєї позиції позивач послався на наявність договору оренди транспортного засобу, за умовами якого останній перебуває у володінні і використанні іншої особи. Також, позивач мотивує свої вимоги недотриманням відповідачем встановленої процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Ухвалою суду від 09.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, встановлено строк для подання сторонами заяв по суті.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву посилався на те, що під час рейдової перевірки встановлено відсутність документів визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутня товарно-транспортна накладна, що є підставою для притягнення перевізника до відповідальності відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відповідач наполягає, що акт є носієм доказової інформації (доказової бази) і ним встановлено відсутність товарно-транспортної накладної. На думку відповідача, надання до суду інших матеріалів, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в акті проведення перевірки, не створює для цього акта наслідків юридично дефектного документу та не нівелює зафіксованих в акті обставин. Також, відповідач зазначає, що не відповідає дійсності твердження позивача про порушення права останнього на розгляд справи за його участю, оскільки позивачем було отримано запрошення на розгляд справи. Просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач правом подати відповідь на відзив не скористався.
Інших пояснень та заяв по суті справи до суду не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, пояснення, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .
06.03.2025 о 9:32 на а/М-14 126 км посадовими особами відповідача проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
За результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР 087248 від 06.03.2025, в якому зафіксовано порушення вимог абз. 3. ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час надання послуг з перевезення вантажу -«під час здійснення вантажних перевезень за маршрутом м. Миколаїв , Миколаївська області с. Коблево перевізник не забезпечив водія документами, визначеними ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: товарно-транспортною накладною, або іншим передбаченим законодавством документом на вантаж. Маршрут зі слів водія».
11.03.2025 відповідач направив позивачу повідомлення, що розгляд справи про порушення ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відбудеться 27.03.2025 з 10.00 до 12.00 год.
Повідомлення позивач отримав 14.03.2025.
26.03.2025 о 18.03 год представник позивача направив на адресу відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, також просив надати можливість ознайомитись з матеріалами про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом разом з усіма додатками в приміщенні відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області.
27.03.2025 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті Гринюком О. за результатами розгляду Акту №087248 від 06.03.2025 винесено Постанову №ПШ112886 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн (далі - Постанова №112886).
Позивач вважає Постанову №112886 протиправною, що стало підставою для звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова складена у зв'язку із незабезпеченням перевізником наявності товарно-транспортної накладної на час здійснення перевезення. При цьому заперечення позивача ґрунтується на тому, що він не виступав перевізником, а відтак, не повинен нести відповідальність за встановлені під час здійснення перевезення порушення.
Вирішуючи спір, суд враховує такі приписи законодавства України.
Положенням про Державну службі України з безпеки на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 передбачено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади. Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті, здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
В контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку №363 від 14 жовтня 1997 року, визначено:
Перевізник - фізична або юридична особа суб'єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Аналіз вищезазначених положень Правил та форми яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов'язкову інформацію (обов'язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку.
Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні встановлюють, визначають що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов'язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах (тобто коли є послуга перевезення вантажу).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
Вимогами статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
забезпечувати безпеку дорожнього руху.
Закон України «Про автомобільний транспорт» регламентує також загальні положення щодо перевезення пасажирів (глава 7 цього Закону), загальні положення щодо перевезення вантажів (глава 8 цього Закону), положення про міжнародні перевезення пасажирів і вантажів (розділ ІV цього Закону).
Розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Адміністративно-господарський штраф, передбачений статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є за своєю суттю адміністративно-господарською санкцією. Так, приписами ст. 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідальність на підставі статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» при перевезенні вантажу покладається на перевізника.
Нормами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в
Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку № 363 від 14 жовтня 1997 року, визначено:
Перевізник - фізична або юридична особа, суб'єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, якою затверджено перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, визначають, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов'язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах.
Застосовуючи ці приписи до обставин справи, суд зазначає таке.
В ході розгляду справи судом встановлено, що 22.08.2023 між ОСОБА_1 (за договором - Орендодавець) та ТОВ «Сервісопт» (за договором - Орендар) було укладено договір оренди, строком на п'ять років (далі - Договір оренди). Об'єктом договору оренди є, серед іншого, транспортний засіб марки DAF, CF 75.310, тип транспортного засобу - спеціалізований вантажний бортовий тентований (з гідробортом), 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований ТСЦ 4841 21.07.2022 року.
Пунктом 11 договору оренди передбачено, що передання Орендарю транспортних засобів оформляється актом приймання- передачі, який підписується Сторонами даного договору. З моменту підписання зазначеного акта починається обчислення строку даного договору і нарахування орендної плати.
За умовами п. 14 договору оренди, якщо Орендодавець не передає Орендарю транспортні засоби, Орендар має право за своїм вибором: вимагати від Орендодавця передання транспортних засобів і відшкодування збитків, завданих затримкою; відмовитися від даного договору і вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Отже, зі змісту договору оренди суд встановив, що передача транспортних засобів в оренду відбувається за актом; договором врегульовано наслідки непередання транспортних засобів в оренду, що підтверджує, що на момент укладання договору оренди об'єкти оренди не були передані орендарю.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі, який, з огляду на умови договору оренди, був би належним доказом того, що на момент проведення перевірки транспортний засіб перебував у володінні іншої особи відповідно до договору оренди.
Не є спірним, що такий договір не був наданий водієм автомобіля особам, які проводили перевірку, і під час проведення перевірки. Також, водій не заперечив проти змісту акту перевірки, який не містить відомостей про ТОВ «Сервісопт» як перевізника.
Крім того, позивач не скористався можливістю подати відповідачу докази передачі транспортного засобу іншій особі (договір оренди, акт приймання-передачі транспортного засобу) до або під час розгляду відповідачем справи про порушення ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Позивачем не заперечено, що повідомлення про розгляд справи 27.03.2025 було отримано ним 14.03.2025.
Суд вважає, що позивач мав можливість ознайомитись з матеріалами справи і надати відповідачу відповідні докази в спростування висновків акту перевірки щодо особи перевізника до дати розгляду справи.
Суд зауважує, що направлення позивачем 26.03.2025 відповідачу засобами електронної пошти клопотання про ознайомлення з матеріалами справи здійснено за межами робочого часу відповідача. Відтак, суд не має підстав для висновку, що відповідач отримав зазначене повідомлення до 10.00 год 27.03.2025, тобто до часу, на який було призначено розгляд справи.
Суд погоджується з позивачем, що обов'язок із встановлення дійсного автомобільного перевізника має Укртрансбезпека, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов'язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 року у справі № 640/27759/21 зазначив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, посадова особа Укртрансбезпеки використовує, зокрема, відомості з Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
З огляду на зміст документів, які були надані під час проведення рейдової перевірки транспортного засобу, а також враховуючи відсутність як на момент проведення перевірки, так і на час розгляду справи належних документів в підтвердження передання транспортного засобу іншій особі, суд вважає, що представники відповідача не мали сумнівів щодо перебування транспортного засобу у власності позивача, а не в користуванні інших осіб, та перевізником у спірному випадку є саме позивач.
Також, суд, з огляду на відсутність акту приймання-передачі транспортного засобу, повторює, що і ході розгляду справи позивачем не надано належних доказів передачі транспортного засобу іншим особам.
Враховуючи, що водій під час проведення перевірки не мав визначених для водія статтею 48 Закону України №2344-ІІІ документів, на підставі яких виконуються пасажирські і вантажні перевезення автомобільним транспортом, суд дійшов висновку, що позивачем було допущено правопорушення, внаслідок якого відповідачем правомірно прийнято оскаржувану постанову.
З огляду на вищевикладене у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем під час розгляду справи не доведено відсутність порушення.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач довів правомірність оскаржуваних дій та постанови, такі дії та рішення вчинені (прийняті) з дотриманням вимог частини другої статті 2 КАС України, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог про визнання дій протиправними та скасування постанови належить відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Космонавтів, 61,м. Миколаїв,54056 ЄДРПОУ 39816845) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя Л.Л. Дерев'янко