13 серпня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/2216/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Науменка В.В.
секретаря судового засідання Гловацької М.О.,
за участі:
представника відповідача - Андрющенка О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 43995486) про визнання протиправними та скасування рішень, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Кіровоградській області від 07.01.2025 року №000000792404, №000000712404, №000000742404, №000000782404, а також рішення №000000752404.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом було проведено документальну перевірку позивача, за наслідком якої було складено акт та в подальшому винесено оспорювані рішення. Позивач наполягає, що перевірку було проведено з чисельними порушеннями вимог чинного законодавства, що, на думку позивача, свідчить про протиправність винесених ППР. Так, позивач зазначає, що перевірка проведена без належних на те підстав, період діяльності, що охоплювався перевіркою, значно перевищував встановлені законом 1095 днів, а виявлені порушення не відповідають фактичним обставинам.
Ухвалою суду від 09.04.2025 залишено без руху позовну заяву та встановлено строк для усунення виявлених недоліків (т. 1 а.с. 203).
У встановлений строк позивач усунув недоліки позовної заяви та надав до суду докази сплати судового збору.
Ухвалою суду від 21.04.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (т. 1 а.с. 208).
Від відповідача до суду 02.05.2025 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити.
Вказав, що дійсно податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку господарської діяльності позивача, під час якої встановлено чисельні порушення вимог податкового законодавства, що у подальшому обумовило винесення оспорюваних рішень.
Зазначив, що відповідач діяв виключно у межах своєї компетенції у спосіб та на підставі, визначених законом, а отже спірні рішення винесені правомірно та скасуванню не підлягають.
У наданому відзиві відповідач також клопотав про подальший розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін (т. 1 а.с. 212-220).
Ухвалою суду від 08.05.2025 клопотання відповідача задоволено, вирішено подальший розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі (т. 2 а.с. 60).
Інших заяв по суті справи від сторін до суду не надходило.
Разом з тим, 02.06.2025 від позивача надійшла заява, у якій позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні позову, а доводи, викладені у відзиві, вважав такими, що не спростовують позовних вимог. Крім цього просив судове засідання проводити без його участі (т. 2 а.с. 65).
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, наполягав на правомірності оспорюваних рішень контролюючого органу.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані сторонами письмові матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 21.12.2007 року зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основний вид діяльності - 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (т. 1 а.с. 59).
Також встановлено, що у період часу з 20 листопада по 03 грудня 2024 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, дотримання законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2023, за наслідками проведення якої податковим органом складено Акт від 17.12.2024 №17641/11-28-24-04/2775900178 (т. 1 а.с. 15-47).
Перевірка проведена на підставі наказу №822-п від 30.10.2024 (т. 1 а.с. 14), письмового повідомлення (т. 1 а.с. 13), направлень на перевірку №3937 від 18.11.2024 (т. 2 а.с. 45), №3938 від 18.11.2024 (т. 2 а.с. 46).
Зміст направлень на перевірку свідчить про те, що такі направлення та службове посвідчення перед початком проведення перевірки було пред'явлено позивачу, про що свідчить особистий підпис зазначеної особи.
Крім цього, матеріали справи свідчать про те, що 30.10.2024 за №385/11-28-24-04/2775900178 позивачу за податковою адресою направлялось повідомлення (т. 2 а.с. 47), у якому позивача поінформовано про проведення документальної планової виїзної перевірки, зазначено дату початку її проведення, запропоновано забезпечення надання контролюючому органу усіх документів, що підтверджують дані податкових декларацій, до повідомлення додано копію наказу про проведення перевірки.
Відповідно до висновків проведеної перевірки, відображених в Акті від 17.12.2024 №17641/11-28-24-04/2775900178, податковим органом виявлені порушення, зокрема:
- пункту 177.2, підпунктів 177.4.2, підпунктів 177.4.3, підпунктів 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1010608,40 грн., в т.ч.: за 2018 рік у сумі 12730,02 грн., за 2019 рік у сумі 23455,25 грн., за 2020 рік у сумі 390548,14 грн., за 2021 рік у сумі 289772,85 грн., за 2022 рік у сумі 256081,00 грн. та за 2023 рік у сумі 38021,14 грн.
- підпункту 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов'язання з військового збору на загальну суму 84217,36 грн. в т.ч. за 2018 рік у сумі 1060,84 грн., за 2019 рік у сумі 1954,61 грн., за 2020 рік у сумі 32545,68 грн., за 2021 рік у сумі 24147,74грн., за 2022 рік у сумі 21340,08грн. та за 2023 рік у сумі 3168,43 грн.
- пункту 184.7 статті 184, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 пункту 198.5 «г» статті 198, пунктів 200.1 та 200.4 статті 200 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість 79740,00 грн., в тому числі за червень 2018 року - 2720,00 грн., за січень 2021 року - 4971,00 грн., за травень 2021 року - 9235,00 грн., за липень 2021 року - 2022,00 грн., за вересень 2021 року - 13320,00 грн., за грудень 2021 року - 21761,00 грн., за листопад 2022 року - 6122,00 грн., грудень 2022 року - 19589,00 грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2023 року на 9818,00 грн.
- пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201, пункту 89 підрозділу 2 Розділу ХХ «Перехідні положення» та пункту 69.1 статті 69 підрозділу 10 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в частині відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму 86838,00 грн., в тому числі: за січень 2021 року - 4971,00 грн., за травень 2021 року - 9235,00 грн., за липень 2021 року - 2022,00 грн., за вересень 2021 року - 13320,00 грн., за грудень 2021 року - 21761,00 грн., за листопад 2022 року - 6122,00 грн., грудень 2022 року - 19589,00 грн., за грудень 2023 року - 9818,00 грн.
- частина 2 пункту 1 статті 7, частина 5 статті 8 Закону України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження суми єдиного внеску від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 91456,14 грн., в т.ч. за 2018 рік - на суму 15558,91 грн., за 2019 рік - на суму 28667,51 грн., за 2020 рік - на суму 170,58 грн., за 2021 рік - на суму 47059,14 грн.
Відомостей про надання заперечень до Акту перевірки матеріали справи не містять.
За наслідками виявлених порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення
- форми «Р» від 07.01.2025 року № 000000792404, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на доходи з фізичних осіб» на суму 1010608,40 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 82517,86 грн.;
- форми «Р» від 07.01.2025 року № 000000712404, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем «Військовий збір» на суму 84217,36 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 6880,99 грн.;
- форма «Р» від 07.01.2025 року № 000000742404, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 79740,00 грн. та застосована штрафна санкція у розмірі 19935,00 грн.;
- форми «Н» від 07.01.2025 року № 000000782404, яким до платника застосована штрафна санкція в сумі 27200,00 грн. за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних;
а також Рішення від 07.01.2025 року № 000000752404 про застосування штрафної санкції в сумі 36299,19 грн. у зв'язку з не нарахуванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В матеріалах справи відсутні відомості про оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафної санкції позивачем в адміністративному порядку.
Разом з тим, не погоджуючись з такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки (п. 77.4 ст. 77 ПК України).
Як судом зазначено вище, матеріали справи містять копію наказу про проведення перевірки та письмове повідомлення про її проведення із зазначенням дати початку перевірки, а також докази направлення таких документів за місцезнаходженням позивача.
Зі змісту пунктів 42.1, 42.2, 42.5 статті 42 ПК України, податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Матеріали справи містять докази надіслання копії наказу та повідомлення про проведення перевірки, а отже в силу ст. 42 ПК України зазначені документи вважаються врученими платнику податку. Позивачем вказані обставини не заперечувались.
Підпунктами 1-4 пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадові особи податкового органу, приступаючи до проведення перевірки позивача, пред'явили позивачу направлення на проведення такої перевірки та службові посвідчення.
Що стосується доводів позивача щодо його безпідставного включення до плану-графіку проведення документальних планових перевірок на 2024 рік, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п. 69.35-2 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України встановлено, що з 1 грудня 2023 року по 31 грудня 2024 року включно до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на 2023 та 2024 роки можуть бути включені виключно:
1) платники податків, які здійснюють/здійснювали діяльність у сфері виробництва та/або реалізації підакцизної продукції;
2) платники податків, які здійснюють/здійснювали діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні (гральний бізнес);
3) платники податків, які надають/надавали фінансові, платіжні послуги;
4) нерезиденти, які здійснюють/здійснювали в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, та/або відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва нерезидента, які відповідають хоча б одному з таких критеріїв:
рівень зростання податку на прибуток на 50 і більше відсотків менший, ніж рівень зростання доходів платника податків;
декларування нарахованої заробітної плати за відсутності декларування об'єкта оподаткування податком на прибуток або декларування доходу, звільненого від оподаткування відповідно до міжнародного договору України;
5) інші платники податків, які на основі показників, сформованих за підсумками 2021 календарного року, відповідають хоча б одному з таких критеріїв:
рівень сплати податку на прибуток на 50 і більше відсотків менший, ніж рівень сплати податку у відповідній галузі. Цей критерій не поширюється на платників єдиного податку;
рівень сплати податку на додану вартість на 50 і більше відсотків менший, ніж рівень сплати податку у відповідній галузі. Цей критерій не поширюється на платників податків, у яких операції з вивезення товарів за межі митної території України становлять 25 і більше відсотків загального обсягу постачання та одночасно рівень сплати податку на прибуток становить не менше 50 відсотків рівня сплати податку на прибуток у відповідній галузі;
дебіторська заборгованість перевищує кредиторську заборгованість більше ніж у два рази;
загальна сума витрат, відображених у податковій декларації про майновий стан і доходи, становить 75 або більше відсотків суми загального річного доходу, задекларованого у такій декларації, за умови що сума загального річного доходу, отриманого від провадження підприємницької діяльності, становить 10 мільйонів гривень і більше;
нарахування та/або виплата податковим агентом - юридичною особою доходів у вигляді заробітної плати в розмірі менше середньої заробітної плати у відповідній галузі у відповідному регіоні (за основним місцем обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику).
Зі змісту Акту перевірки (т. 1 а.с. 20-зворот - 21) судом встановлено, що критерієм ризику, згідно якого позивача було включено до плану-графіку на IV квартал 2024 року стало декларування сум доходу на рівні або менше рівня витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування - загальна сума витрат, відображених у декларації про майновий стан і доходи становить 75 або більше відсотків суми загального доходу, задекларованого у такій декларації (у даному випадку: за 2017 рік - 97,7%, за 2018 рік - 94,4%, за 2019 рік - 95,6%, за 2020 рік - 93,2%, за 2021 рік - 94,1%, за 2022 рік - 91,3%).
Отже, на думку суду, податковий орган належним чином обґрунтував необхідність включення позивача до плану-графіку проведення планової перевірки, що відповідає вимогам законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин.
Суд не приймає доводи позивача про протиправне, на думку останнього, незазначення підстав включення до плану-графіку у наказі про призначення перевірки, оскільки жодною нормою ПК України та/або іншого нормативно-правового акту не визначено обов'язку органу ДПС зазначати у такому наказі подібні відомості.
Натомість підставою для призначення перевірки, відповідно до змісту наказу №822-п від 30.10.2024, послугували відповідні пункти статті 75 ПК України, що, на переконання суду, є необхідною та достатньою умовою для призначення документальної планової виїзної перевірки платника податку.
Таким чином суд не вбачає порушень з боку відповідача у процедурі призначення та проведення спірної документальної планової виїзної перевірки.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо порушень відповідачем строків проведення перевірки, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 102.1 статті 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).
У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов'язаних з декларуванням податкових зобов'язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.
З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов'язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов'язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами цього Кодексу.
Законом України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено, серед іншого, пунктом 52-2, яким, зокрема, передбачалось, що на період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13 травня 2020 року № 591-IX зазначений абзац пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено у такій редакції: «на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу».
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX дію пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України зупинено, натомість статтю 102 ПК України доповнено пунктом 102.9 такого змісту: "На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи".
Вказана норма закону - п. 102.9 ст. 102 ПК України, була виключена Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30 червня 2023 року № 3219-IX, який набрав чинності з 01.08.2023 року.
Аналіз наведених норм закону надає можливість зробити висновок про те, що починаючи з 18 березня 2020 року по 01.08.2023 року перебіг строків, передбачених статтею 102 ПК України, був зупинений.
Відповідно до матеріалів справи, зокрема Акту перевірки, вбачається, що у спірному періоді позивач перебував на загальній системі оподаткування, а отже відповідно до підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України, податкова декларація за 2017 рік позивачем мала бути подана до 1 травня 2018 року, тобто передбачений статтею 102 ПК України 1095-ти денний строк розпочався 01.05.2018 та повинен був спливти 30.04.2021 року.
Водночас, оскільки з 18.03.2020 та до 01.08.2023 перебіг строків, передбачених статтею 102 ПК України, був зупинений, про що судом вище наведено детальний аналіз, суд приходить до висновку, що під час проведення спірної перевірки податковим органом не було порушено строки, встановлені статтею 102 Податкового кодексу України.
Таким чином, податковий орган мав право проводити перевірку позивача та визначати суми грошових зобов'язань останнього за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, строки, визначені статтею 102 ПК України в даному випадку відповідачем порушені не були, а доводи позивача про порушення податковим органом строку, за який може бути проведено перевірку та визначено суми грошових зобов'язань платника податків, є помилковими.
Отже, зазначені обставини не можуть бути підставою для визнання спірних рішень протиправними та їх скасування.
Що стосується виявлених під час перевірки порушень, суд зазначає, що доводи позивача у цій частині позову зводяться до незгоди з віднесенням витрат, пов'язаних з поточним ремонтом приміщень, до витрат на капітальне будівництво, а також невизнанням органом ДПС витрат на ремонт транспортних засобів, витрат паливно-мастильних матеріалів, а також віднесення частини придбаних ТМЦ до таких, що не пов'язані з провадженням господарської діяльності.
Так, позивач у своєму позові зазначає, що упродовж перевіряємого періоду, зокрема у 2020, 2021 та 2022 роках ним, окрім здійснення капітального будівництва, також проводились поточні ремонти приміщень, що позивач підтверджує актами списання.
Крім цього, позивач зазначив, що упродовж перевіряємого періоду неодноразово здійснював ремонт належних йому транспортних засобів, для чого придбавав запасні частини та, здебільшого, особисто встановлював їх на транспортні засоби, що підтверджував відповідними Актами. Також наполягав на протиправності висновків відповідача щодо завищення витрат на паливно-мастильні матеріали через неврахування контролюючим органом частини актів на списання пального.
Зазначив, що використовував у господарській діяльності певну кількість комп'ютерної техніки та переферійних пристроїв, а отже вважав безпідставним віднесення вказаної техніки до такої, що не використовується у господарській діяльності.
Надаючи оцінку таким доводам позовної заяви, суд виходить з наступного.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Стаття 177 ПК України визначає правила оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування
Пунктом 177.1 статті 177 ПКУ визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПКУ).
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, у відповідності до вимог п. 177.4 ст. 177 ПКУ, належать:
- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
- обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
- суми податків, зборів, пов'язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об'єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, роялті на користь правовласників, як винагорода за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи як відрахування на користь правовласників на підставі договорів, укладених таким платником податку з організаціями колективного управління відповідно до Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов'язаних з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Разом з тим, відповідно до пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПКУ, не включаються до складу витрат підприємця:
- витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;
- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;
- витрати на придбання та утримання основних засобів, визначених абзацами восьмим - десятим підпункту 177.4.6 цього пункту;
- документально не підтверджені витрати.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону N 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
За змістом частини другої статті 9 Закону N 996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Правилу цієї норми Закону N 996-XIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (далі - Положення).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими у господарській діяльності та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону N 996-XIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами.
Суд зазначає, що відповідно до Акту перевірки, контролюючим органом встановлено факт віднесення до складу витрат за 2020, 2021 та 2022 рік вартості будівельних матеріалів та послуг по будівництву.
Відповідно до наданих контролюючому органу на перевірку документів, а також наявних матеріалів справи, такі матеріали та послуги придбавались позивачем з метою будівництва гаражу по вул. Волкова, 41 у м. Кропивницькому, для його подальшого використання у господарській діяльності у якості складського приміщення.
Як вже зазначалось судом, до складу витрат підприємця не включаються витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації, що передбачено пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України.
Відповідно до пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПК України, основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 20000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 20000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Отже, оскільки складське приміщення (гараж) по вул. Волкова, 41 у м. Кропивницькому, відноситься до основних засобів, будь-які витрати на його самостійне виготовлення не мали бути включені позивачем до складу витрат за відповідні звітні періоди, а отже податковим органом зроблено обґрунтований висновок про завищення витрат за такі періоди та у подальшому донараховано податкові зобов'язання у зв'язку із таким завищенням.
Суд не приймає доводів позивача про використання будматеріалів не для капітального будівництва гаражу по вул. Волкова, 41, а для поточного ремонту.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що 03.12.2024 позивачу був особисто вручений запит контролюючого органу про надання інформації та документального підтвердження (т. 2 а.с. 38-39), у якому, серед іншого, пропонувалось платнику податку надати пояснення, до якого саме об'єкту відносяться відповідні витрати, та надати докази правомірності списання будівельних матеріалів, зокрема: акти виконаних робіт, документи, підтверджуючі введення об'єкта в експлуатацію, залишки невикористаних будівельних матеріалів станом на 31.12.2020, 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 року. Крім цього, пропонувалось провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей та надати на перевірку акт інвентаризації.
Відповіді позивача на зазначений запит контролюючого органу матеріали справи не містять.
Крім цього, відповідно до пояснювальної записки позивача б/н б/д (т. 2 а.с. 33-зворот), облік залишків платником податку не вівся взагалі.
Суд зазначає, що пунктом 44.6 статті 44 ПК України визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Відповідно до абзаців 1-3 пункту 44.7 статті 44 ПК України, у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).
У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.
У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.
Відповідно до частини першої пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Цьому обов'язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків первинні фінансово-господарські, бухгалтерські та інші документи (в тому числі, засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) їх копії), що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 ПК.
Отже, обов'язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які відомості стосовно інформування податкового органу під час проведення спірної перевірки щодо наявності у позивача документально підтверджених витрат на проведення поточного ремонту будівель та приміщень, що використовуються у господарській діяльності.
З огляду на викладене, суд не може брати до уваги документи (акти списання), надані до суду платником податків на підтвердження доводів про неправомірність прийнятого щодо нього за результатами перевірки рішення, які не були надані під час перевірки або протягом п'яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, оскільки ці документи не відповідають вимозі щодо допустимості доказів у адміністративній справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 02.02.2021 у справі 826/13307/17.
Що стосується доводів позивача про неврахування податковим органом витрат на ремонт автомобілів та вартості паливно-мастильних матеріалів, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 03.12.2024 позивачу був особисто вручений запит контролюючого органу про надання інформації та документального підтвердження (т. 2 а.с. 38-39), у якому, серед іншого, пропонувалось платнику податку надати в повному обсязі інформацію та документальне підтвердження щодо використання в господарській діяльності та правомірності списання дизельного палива, бензину та газу; щодо понесених витрат, пов'язаних з ремонтом автотранспортних засобів та установкою шин, фільтрів та акумуляторів, тощо.
У матеріалах справи міститься відповідь на зазначений запит (т. 2 а.с. 18-зворот), у якій позивач лише інформує про перелік суб'єктів господарювання, які проводили ремонт автотранспорту та зберігання шин у період з 2017 по 2023 роки.
Відомостей про надання позивачем на перевірку інших пояснень та/або підтверджуючих документів, що стосуються зазначеного питання, матеріали справи не містять.
Відповідно до пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця, серед іншого, документально не підтверджені витрати.
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість віднесення контролюючим органом частини витрат на ремонт автомобілів та паливно-мастильні матеріали до таких, що не підтверджені документально, а отже податковим органом зроблено обґрунтований висновок про завищення таких витрат, з подальшим донарахуванням відповідних податкових зобов'язань у зв'язку із вказаним завищенням.
Щодо безпідставного, на думку позивача, віднесення частини товарно-матеріальних цінностей до таких, що не використовуються у господарській діяльності, суд зазначає наступне.
Так, відповідачем в Акті перевірки зазначено, що позивачем здійснено придбання товарно-матеріальних цінностей, які не використані в господарській діяльності, не рахуються в залишках ТМЦ, та включені до складу податкового кредиту, на загальну суму 301665,80 грн., в тому числі ПДВ - 60334,00.
Повний перелік зазначених ТМЦ наведено контролюючим органом в Додатку 1 до Акту перевірки (т. 2 а.с. 10-12).
Відповідно до п. 198.5 статті 198 ПКУ, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:
придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;
придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Позивач, заперечуючи щодо наведеного порушення, у позові зазначив, що такі ТМЦ ним дійсно придбавались, проте вони використовуються або вже використані у господарській діяльності.
Матеріали справи містять лист позивача (т. 2 а.с. 30), наданий на запит контролюючого органу (т. 2 а.с. 35-37) від 06.12.2024 (отримано позивачем 06.12.2024 особисто), щодо використання ним у господарській діяльності переліку малоцінних та швидкозношуваних предметів з числа тих, що містились у запиті контролюючого органу.
Будь-яких доказів надання позивачем на перевірку інших пояснень та/або підтверджуючих документів зі спірного питання, матеріали справи не містять.
Як вже зазначалось судом, що 03.12.2024 позивачу був особисто вручений запит контролюючого органу про надання інформації та документального підтвердження (т. 2 а.с. 38-39), у якому, серед іншого, пропонувалось платнику податку провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей та надати на перевірку акт інвентаризації.
Відповіді позивача на зазначений запит контролюючого органу матеріали справи не містять.
Крім цього, відповідно до пояснювальної записки позивача б/н б/д (т. 2 а.с. 33-зворот), облік залишків платником податку не вівся взагалі.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем ані під час проведення перевірки, ані до суду не надано жодних доказів про те, що спірні ТМЦ на момент проведення перевірки використовувались та/або були використані у господарській діяльності (повністю або ж у певній частині).
За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність донарахування податковим органом в цій частині податкових зобов'язань з ПДВ та застосування штрафних санкцій.
В іншій частині виявлених контролюючим органом під час проведення перевірки порушень вимог податкового та іншого законодавства, будь-яких доводів позивача до суду не надано.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність спірних рішень підтверджено належними та допустимими доказами.
Отже, судом не встановлено будь-яких ознак протиправності в діях податкового органу під час винесення спірних рішень, а тому позовні вимоги щодо визнання їх протиправними та скасування є такими, що задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, у задоволенні позову необхідно відмовити.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, розподілу не підлягають.
Доказів понесення відповідачем судових витрат у справі до суду не надано.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Судові витрати вважати фактично понесеними.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 25 серпня 2025 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО