29 серпня 2025 року Справа № 280/5000/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування наказу та поновлення на військовій службі
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 28.05.2025 №176 про скасування пункту 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 09.05.2025 № 154 про призов на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, солдата запасу ОСОБА_1 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України поновити на військовій службі ОСОБА_1 на умовах, визначених пунктом 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) №154 від 09.05.2025 з 28 травня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №65/2022 наказом командира ВЧ НОМЕР_1 за заявою солдата ОСОБА_1 (позивача), останню було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на посаду бухгалтера категорії розрахункової групи фінансово-економічної служби військової частини за штатом воєнного часу, ВОС-900053А. 09.05.2025 позивачка прийняла присягу, ій видано екіпірування та в подальшому видано зброю та відряджено на полігон для проходження базової загальновійськової підготовки. Позивачка стерджує, що реально приступила до виконання своїх обов'язків. Проте, в порушення ст.43 Конституції України (щодо права кожного на працю) пунктом 3 наказу №176 від 28.05.2025 скасовано наказ, яким призвано позивача на військову службу, як нереалізований у зв'язку з порушенням порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації. Посилаючись на правову практику Верховного Суду (якщо особа встигла приступити до виконання обв'язків або пройти оформлення - акт уже реалізований, тому скасування в одностаронньому порядку є незаконим) позивач зазначає, що процедура призову вже закінчена, а видання оскаржуваного п.3 наказу №176 від 28.05.2025 є протиправним із перевищенням командиром ВЧ службових повноважень. Враховуючи вказане, позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 23 червня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) та запропановано відповідачу надати відзив та документи на його обгрунтування. Ухвалою від 24.07.2025 від відповідача було витребувано необхідні докази. Ухвалою від 12.08.2025 повторно було витребувано необхідні документи.
З тексту отриманого відзиву вбачається, що відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що посада, на яку було прийнято позивачку, згідно штату військової частини, належить до підрозділу управління ВЧ та не відноситься до посад у складі основних (бойових) підрозділів. Призов на обрану (запропоновану) посаду в підрозділах управляння ВЧ можливий лише після укладення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, шляхом подачі відповідних документів. Вказана процедура не була дотриманна при здійсненні призову позивача, тому є підстави вважати, що наказ про призов виданий з порушенням законодавства. Таким чином, при виявленні зазначеного, на підставі рапорту начальника групи персоналу штабу ВЧ, відповідачем було самостійно усунуто недоліки видання наказу, прийнявши спірний наказ №176 від 28.05.2025 про скасування п.1 від 09.05.2025 №154. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом установлені наступні обставини.
На підставі довідки військово-лікарської комісії №2025-0429-1052-1615-0 від 29.04.2025, заяви солдата запасу ОСОБА_1 вх.№1555 від 09.05.2025 та рапорту вх.2464/р від 09.05.2025, пунктом 1 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №154 від 09.05.2025 солдата запасу ОСОБА_1 було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації.
З 09.05.2025 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення і вважається таким, що справи та посаду прийняла і приступила до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом за тарифним розрядом 7 у сумі 3000,00грн на місяць, шпк «старший солдат».
Позивачка стверджує та відповідач не заперечив, що 09.05.2025 нею було прийнято військову присягу на вірність народу України. Як свідчать матеріали справи, службою забезпечення видано відповідне екіпірування та зброю, поставлено на повне продовольство. Також, відповідно до посвідчення про відрядження, позивача було відряджено на полігон для проходження базової загальновійськової підготовки.
Окрім призову на військову службу, тим же пунктом 1 наказу, ОСОБА_1 було призначено на посаду бухгалтера 2 категорії розрахункової групи фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 за штатом воєнного часу, ВОС-900053
ОСОБА_2 на думку позивача, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 фактично до своїх службових обов'язків бухгалтера не приступала. Також, матеріали справи свідчать, що до винесення спірного наказу №176, ОСОБА_1 перебувала у відрядженні у ВЧ НОМЕР_2 для проходження базової загальновійськової підготовки, про що свідчить посвідчення про відрядження від 21.05.2025 №742 з терміном відрядження з 22.05.2025 до окремого розпорядження. Доказів існування окремого розпорядження, яке б свідчило б про закінчення терміну відрядження, сторонами не надано, як і не надано доказів отримання позивачем посадового окладу, премії та надбавок, які було встановлено наказом №154.
Відповідач стверджує, що прийняв спірний наказ №175, яким фактично звільнено солдата ОСОБА_1 з військової служби та з посади бухгалтера на підставі того, що між позивачем та військовою частиною контракт на проходження військової служби не укладався, а посада, яку повина займати позивачка цього вимагає. Оскільки дана посада згідно штатного розкладу військової частини належить до підрозділу управління військової частини та не відноситься до посад у складі основних (бойових) підрозділів, начальник групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 лейтинант ОСОБА_3 було подано рапорт начальнику штабу - заступнику командира військової частини НОМЕР_1 , з проханням скасувати п.1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №154 від 09.05.2025.
Суд звертає увагу, що з тексту спірного наказу вбачається, що наказ №154, який підлягає скасуванню вважається як не реалізований у зв'язку з порушенням порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.
Не погодившись з прийняттям наказу №176, позивач звернулася до суду. Позиція позивача складається з того, що відповідачем було винесено наказ з порушенням ст.43 Конституції України щодо гарантій реалізації вільного вибору праці. В порушення ст.19 Конституції України відповідач видав наказ про скасування свого наказу, тим самим вийшов за межі повноважень. Оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено права командира військової частини скасовувати власні акти індивідуальної дії, які вже є реалізованими. Також, відповідачем порушений порядок встановлений ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». В своїх поясненнях позивачка також звертає увагу, що до неї особисто не був доведений ані рапорт, ані спірний наказ. Крім того, вважає, що за рапортом лейтинанта Лазаревої повина було проведено службове розслідування, що також не відбулося.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №154 від 09.05.2025, солдата запасу ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, на посаду бухгалтера 2 категорії розрахункової групи фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 за штатом воєнного часу, ВОС-900053А.
Частиною 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави є військовозобов'язаними, тобто сторонами не спростовується той факт, що позивачка є військовозобов'язаною.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022 оголошено загальну мобілізацію. Постановлено призов військовозобов'язаних, резервістів здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Частиною 12 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що жінки виконують військовий обов'язок на рівних засадах із чоловіками (за винятком випадків, передбачених законодавством з питань охорони материнства та дитинства, а також заборони дискримінації за ознакою статі), що включає прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, проходження служби у військовому резерві, виконання військового обов'язку в запасі та дотримання правил військового обліку.
Статтею 2 встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; особи, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Частиною 6 цієї статті визначений вичерпний перелік видів військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Суд підкреслює, що позивачку наказом №154 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а не за контрактом.
За вимогою частини 12 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Позивачкою було прийнято Присягу 09.05.2025.
За практикою Верховного Суду, на яку доречно посилається позивачка (постанова в справі №233/2667/23) для особи, призваної на військову службу під час мобілізації на особливий період, початком військової служби є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивачка стверджує, що наказ про призов №154 був реалізований, суд погоджується з вказаним твердженням.
Також, за правовим висновком ВС, висловленим в постанові у справі №160/2592/23, процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попередього становища особи, призваної на військову службу, шляхом звільнення. Суд погоджується з позицією позивача стосовно того, що якщо особа встигла приступити до виконання обов'язків або пройти оформлення (навіть документальне) - акт уже є реалізованим, тому скасування в цієї частині є незаконним.
Проте, враховуючи те, що призов позивача на обрану посаду в підрозділах управління військової чатини можливий лише після укладання контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, шляхом подачі відповідних документів в територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку. Як свідчать матеріали справи, контракт між позивачем та підрозділом управління ВЧ не укладався, необхідну процедуру для прийняття на посаду бухгалтера 2 категорії розрахункової групи фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 - позивачка не пройшла, до виконання обов'язків за посадою - не приступила.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №560. Пунктом 81-1 встановлено, що військовозобов'язані та резервісти, які виявили бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ними військовій частині, призиваються на військову службу на підставі власноруч написаної заяви на ім'я командира військової частини тощо із зазначенням обраної (запропанованої) посади в складі основних (бойових) підрозділів відповідної військової частини тощо.
Відповідачем зазначено, що посада, на яку було призначено позивачку, згідно штатного розкладу військової частини, належить до підрозділу управління військової частини та не відноситься до посад у складі основних (бойових) підрозділів.
Тобто, як вбачається з тексту відзиву, командир ВЧ НОМЕР_1 не мав повноважень приймати військовослужбовця на посаду, яка не є у складі основних (бойових) підрозділів, тим більше без укладання контракту.
Суд звертає увагу, що порушення, про які зазначає позивач, можуть бути вчинені лише при звільненні з військової служби, проте, в даному випадку не була проведена процедура звільненення військовослужбовця, тому посилання на порушення процедури звільнення, з боку позивача, є недоречними.
Разом з цим суд зазначає, що позивач не позбавлена права звернутися до командування військової частини з питання прийняття на посаду за контрактом.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 15.06.2025.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
За приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З огляду на те, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, то розподіл судових витрат не здійснюється. При цьому питання про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону №3674-VI.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст.2, 5, 7, 139, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним і скасування наказу та поновлення на військовій службі - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п.3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 28.05.2025 № 176 в частині скасування пункту 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 09 травня 2025 року №154 про призов солдата запасу ОСОБА_1 на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, яким ОСОБА_1 з 09 травня 2025 року було зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова