29 серпня 2025 рокуСправа №160/14466/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
19.05.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не розгляду рапорту від 02.04.2025 (Вх.№9527/8 від 12.04.2025) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт від 02.04.2025 (Вх.№9527/8 від 12.04.2025) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення за результатом розгляду рапорту від 02.04.2025 (Вх.№9527/8 від 12.04.2025), яким звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач вказує, що його матір, ОСОБА_2 , згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №258/25/873/Р від 13.03.2025, має другу групу інвалідності з 01.01.2025 на п'ять років, з батьком вони розлучені, а ще один син з 2021 року є громадянином російської федерації, спілкування з ним відсутнє, батьки матері померли. У зв'язку із наявністю інвалідності у матері та керуючись нормою підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», 02.04.2025 на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт про звільнення з військової служби (вх.№9527/8 від 12.04.2025). До рапорту були додані документи на підтвердження викладених в ньому обставин, які дають право на звільнення з військової служби. Однак, станом на дату подання цього позову, рапорт позивача від 02.04.2025 не було розглянуто. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», що порушує його права, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Разом з позовною заявою, позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 18.06.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
28.05.2025 на адресу суду від відповідача через систему “Електронний суд» надійшов відзив на позов, у якому представник у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що військовослужбовець, який бажає звільнитися з військової служби, подає по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення. Натомість, як вбачається з поданого позивачем 02.04.2025 рапорту, він скерований одразу на командира Військової частини НОМЕР_1 , пропускаючи визначений порядок звернення до його прямого командирів. З огляду на викладене, позивач не звертався до свого прямого командира із рапортами про звільнення, а отже в розрізі даних правовідносин посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 не було вчинено протиправної бездіяльності щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.04.2025 (Вх.№9527/8 від 12.04.2025) про звільнення з військової служби. Щодо звільнення позивача з військової служби представник зазначає про дискреційні повноваження відповідача щодо розгляду питання щодо наявності підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби. У даному випадку рапорт позивача не був розглянутий, оскільки позивач порушив порядок звернення із вказаним рапортом, а отже військова частина не використала надане право на прийняття певного рішення за наслідками звернення позивача.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 13.02.2025 призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 “Про загальну мобілізацію»; згідно з відомостей з військового квитка з 13.02.2025 зарахований до Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 21.05.1993, мовою оригіналу: « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 » є батьками « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 було внесено актовий запис №155 від 21.05.1993 про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, номер витягу №258/25/873/В (дата прийняття рішення 13.03.2025, номер рішення 258/25/873/Р) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 01.01.2025 встановлено другу групу інвалідності (дата повторного оцінювання - 01.01.2030); причина інвалідності - загальне захворювання.
02.04.2025 позивачем подано рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 (вх.№9527/8 від 12.04.2025), в якому просив про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г» (необхідність постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 ) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
До рапорту позивач долучив наступні копії документів: військового квитка; паспорта та РНОКПП позивача; свідоцтва про народження; паспорта ОСОБА_2 ; витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №258/25/873/В від 13.03.2025; довідки лікаря-інфекціоніста від 19.02.2025; довідки №154 від 26.03.2025; свідоцтва про укладання шлюбу та свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_2 ; паспорту рф ОСОБА_6 ; заява ОСОБА_2 щодо обрання ОСОБА_1 для свого утримання (догляду).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII було визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170).
Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом “г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом “ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом “г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).
Отже, законодавством передбачалось, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
При цьому, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
З матеріалів справи встановлено, позивач призваний на військову службу до лав Збройних Сил України під час загальної мобілізації з 13.02.2025 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 02.04.2025 (вх.№9527/8 від 12.04.2025) подано до командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд звертає увагу, що в рапорті від 02.04.2025 зазначено, що причиною звільнення з військової служби є необхідність постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 .
На підтвердження вказаних підстав звільнення позивачем до рапорту долучено наступні копії документів: військового квитка; паспорта та РНОКПП позивача; свідоцтва про народження; паспорта ОСОБА_2 ; витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №258/25/873/В від 13.03.2025; довідки лікаря-інфекціоніста від 19.02.2025; довідки №154 від 26.03.2025; свідоцтва про укладання шлюбу та свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_2 ; паспорту рф ОСОБА_6 ; заява ОСОБА_2 щодо обрання ОСОБА_1 для свого утримання (догляду).
У рапорті від 02.04.2024, міститься резолюція: «опрацювати встановленим порядком».
Однак, Військовою частиною НОМЕР_1 не надано жодних доказів на підтвердження розгляду командиром Військової частини НОМЕР_1 рапорту позивача по суті з обґрунтуванням підстав для відмови у звільненні позивача з військової служби, так само як і відсутні в матеріалах справи будь-які докази, що підтверджували б прийняття рішення на користь позивача.
Натомість представник відповідача у відзиві на позов вказує на те, що позивачем поданий рапорт в порушення порядку, оскільки рапорт скерований одразу до командира Військової частини НОМЕР_1 , пропускаючи визначений порядок звернення до його прямого командирів, а тому підстави для розгляду рапорту у командира Військової частини були відсутні.
Суд звертає увагу, що статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Відповідно до статті 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Пунктом 12 Положення № 1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
Щодо порядку звільнення, як зазначалось, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції №170 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23 виснував, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Варто вказати, що рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Подання рапорту “по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Суд зауважує, що рапорт із висновком прямого начальника, який клопоче перед вищим командуванням або ж вказує про відсутність підстав для звільнення, за будь-якого рішення передається до крайнього командира, який наділений повноваженнями вирішувати питання звільнення зі служби військовослужбовця. Остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром військової частини або іншою посадовою особою, що наділена правом вирішувати питання по суті.
У справі, що розглядається, рапорт позивача не розглядався командиром Військової частини НОМЕР_1 , однак на рапорті міститься резолюція: «опрацювати відповідним порядком», проте не вбачається можливим встановити якою посадовою особою вчинена ця резолюція та кому вона адресована.
Належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні.
При цьому, прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту, зокрема, щодо звільнення з військової служби належить до компетенції відповідача.
Суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту позивача від 02.04.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акта організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити згідно відповідних законодавчих приписів.
У судовій правозастосовчій практиці Верховного Суду України (постанова від 13.06.2017 у справі №21-1393а17), а також Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), від 13.12.2018 у справі №800/434/17 та інших) неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо нерозгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 від 02.04.2025, тому з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача від 02.04.2025 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г» (необхідність постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 ) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, оскільки саме такий спосіб захисту прав є належним і це необхідно для ефективного захисту порушеного права.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби, не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів порушеного права в цій частині позовних вимог.
Натомість, станом на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів розгляду рапорту позивача. Водночас, судовому захисту підлягає лише порушене право, захист непорушених прав не узгоджується із завданням та принципами адміністративного судочинства.
При вирішенні спору суд зобов'язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також суд зобов'язаний визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.05.2024 у справі №160/14647/22.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дії у спірних правовідносинах.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується платіжним документом №ПН215600426655 від 16.05.2025.
Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З урахуванням перебування головуючого судді у відпустці у період з 15.08.2025 по 28.08.2028, рішення ухвалено першого робочого дня - 29.08.2025.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.04.2025 (Вх.№9527/8 від 12.04.2025) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» (необхідність постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 ) пункту 2 частини 4 статті 26, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.04.2025 (Вх.№9527/8 від 12.04.2025) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» (необхідність постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 ) пункту 2 частини 4 статті 26, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) в рахунок відшкодування судових витрат зі сплати судового збору 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець