м. Вінниця
29 серпня 2025 р. Справа № 120/7708/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності та рішення протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності та рішення протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача, що полягає у не продовженні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при продовження строку проведення мобілізації без повторного надання документів, що підтверджують право на відстрочку та протиправністю рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом Комісії №41 від 23 травня 2025 року, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Надалі, представником позивача подано заяву про забезпечення позову гляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в цій адміністративній справі.
Ухвалою суду вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №120/7708/25.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки в заяві від 15.05.2025 року військовозобов'язаним ОСОБА_1 не підтверджено відсутність або неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати особу з інвалідністю ІІ групи, також із заяви від 25.05.2025 року неможливо встановити наявність кількох військовозобов'язаних.
Таким чином, відповідач відмовивши позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" діяв у порядку, спосіб та межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року у справі №120/12596/24 було визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом Комісії №25 від 06 вересня 2024 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Цим же рішенням суд зобов'язав комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, вказаних у цьому рішенні.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року у справі №120/12596/24 ІНФОРМАЦІЯ_3 було видано довідку про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка була чинною до 09.05.2025 року, про що свідчить довідка ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.03.2025 року №362/5205.
15.05.2025 року позивачем було подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки його батько є особою з інвалідністю ІІ групи.
До даної заяви ОСОБА_1 додав копії наступних документів:
- копію паспорта громадянина України заявника серія НОМЕР_1 ;
- копію картки фізичної особи платника податків;
- тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 17.02.2023 року;
- копію свідоцтва про народження заявника серія НОМЕР_3 ;
- копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 ;
- копію довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_2 серія 12ААГ №337803;
- копію паспорта громадянина України ОСОБА_2 серія НОМЕР_5 ;
- копію свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_6 ;
- копію витягу з ДРАЦС №00042048852 від 27.10.2023 року;
- копію рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року;
- копію довідки про відстрочку №5205 від 25.03.2025 року.
Однак, рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №41 від 23.05.2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Причиною для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації слугувало наступне.
До звернення не доданий один із документів, визначених Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року, що підтверджує відсутність або неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати особу з інвалідністю ІІ групи, а саме: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Також у повідомленні відповідач посилається на норми статті 76 Сімейного кодексу України та вказує, що розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" (далі - Указ №64/2022) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ від 21.10.1993 року (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
В свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Відповідно до Додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), документами, що підтверджують право на відстрочку за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є:
- для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Із матеріалів справи судом встановлено, що позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації фактично із тих причин, що утримання батька позивача ОСОБА_2 , як особи з інвалідністю ІІ групи має здійснювати його колишня дружина - ОСОБА_3 , невійськовозобов'язана особа.
Проте, на переконання суду, зазначені доводи відповідача є протиправними, з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що право позивача на отримання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією вже було предметом розгляду в межах розгляду адміністративної справи №120/12596/24.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року у справі №120/12596/24 було визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом Комісії №25 від 06 вересня 2024 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
При цьому, суд у рішенні від 25.02.2025 року по справі №120/12596/24 вказував: "Отже, відповідач відмовивши позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Таким чином суд доходить висновку про протиправність рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії №47 від 06 вересня 2024 року, в частині відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_4 ".
Більше того, суд у рішенні від 25.02.2025 року по справі №120/12596/24 зазначив: "Враховуючи вищевикладене, саме на позивача, як сина, покладено обов'язок утримувати батька з інвалідністю, а не на колишню дружину".
ІНФОРМАЦІЯ_3 на виконання згаданого вище рішення було надано ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", яка була чинною до 09.05.2025 року, про що свідчить довідка ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.03.2025 року №362/5205.
Жодна із встановлених рішенням суду у справі №120/12596/24 обставин не змінилась на час звернення позивача (15.05.2025 року) до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до норм частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , з якою відповідний шлюб було розірвано 23.07.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 .
Правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя з утримання регулюються главою 9 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Так, згідно положень частини 2 та частини 4 статті 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Згідно з частинами 1, 3 статті 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.
Частинами 1 і 3 статті 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема:
- перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;
- непрацездатність одного з подружжя;
- потреба в матеріальній допомозі;
- нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.
Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму.
Разом з тим, за відсутності рішення суду про присудження аліментів колишньому чоловіку, відсутні підстави вважати, що у колишньої дружини виник обов'язок утримувати останнього, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Суд звертає увагу, що у главі 9 СК України, яка регулює правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя, йдеться саме про право особи на утримання після розірвання шлюбу, яке має бути встановлене судом, а не обов'язок.
Поряд з цим саме частиною першою статті 201 Сімейного кодексу України визначено імперативний обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
В контексті наведеного, зважаючи на норми згаданих вище нормативно-правових актів, суд доходить висновку, що обов'язок утримання особи з інвалідністю І чи ІІ групи (батька чи матері) в силу Закону покладений виключно на працездатних дітей такої особи.
В силу наведеного, суд вважає необґрунтованими доводи сторони відповідача, що у розглядуваному випадку, обов'язок із здійснення утримання/догляду за батьком ОСОБА_1 має здійснювати саме його колишня дружина ОСОБА_3 .
Більше того, вказані вище обставини є преюдиційними, оскільки безпосередньо досліджувалися і встановлені судом в межах розгляду справи №120/12596/24 і в силу положень статті 78 КАС України не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи.
При цьому, вони є обов'язковими для відповідача, який був стороною по справі, оскільки рішення суду набрало законної сили.
Відтак, аргументи відповідача, що покладені в основу спірного рішення №41 від 23.05.2025 року не знайшли свого підтвердження при розгляді цієї справи (справа № 120/7708/25), а також були спростовані рішенням суду від 25.02.2025 року у справі 120/12596/24.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявних в матеріалах справи документів було достатньо для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, адже такі документи підтверджують як наявність батька позивача із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, так і неможливість іншими особами здійснювати утримання та догляд за ОСОБА_2 , а тому рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом №41 від 23.05.2025 року про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у не продовженні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при продовження строку проведення мобілізації без повторного надання документів, що підтверджують право на відстрочку, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2025 року №519 "Про внесення змін до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" було доповнено пункт 60 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" новими абзацами:
"відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надана (оформлена) відповідно до пунктів 57-58-1 Порядку №560, у разі продовження строку проведення мобілізації продовжується районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки без повторного надання військовозобов'язаним документів, що підтверджують право на відстрочку, за наявності у нього законних підстав на відстрочку (відповідно до раніше поданих військовозобов'язаним документів для оформлення відстрочки) на строк, установлений Указом Президента України про продовження строку проведення мобілізації, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави для відстрочки, шляхом внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про зміну дати закінчення дії відстрочки.
Перевірка підстав у військовозобов'язаного щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім випадків, коли відстрочка від призову оформляється та надається автоматично відповідно до пункту 59 цього Порядку) здійснюється посадовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) відповідно до їх функціональних обов'язків за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних.
Перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється протягом п'яти днів у разі:
- подання військовозобов'язаним заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- видання указу Президента України про проведення мобілізації (продовження строку проведення мобілізації);
- надходження звернення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування;
- отримання офіційної інформації (повідомлення) про втрату особою законних підстав для відстрочки.
У разі виявлення відсутності законних підстав у військовозобов'язаного для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (комісія Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) скасовує таку відстрочку протягом семи днів з дати виявлення відсутності законних підстав у військовозобов'язаного для відстрочки."
Верховна Рада України ухвалила подані Президентом Володимиром Зеленським 15 квітня законопроєкти: №13172 «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні"» та № 13173 «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації"». 18 квітня Президент підписав відповідні закони № 4356 та № 4357, а 19 квітня їх опубліковано в "Голосі України". Ними передбачено продовження воєнного стану та загальної мобілізації з 05:30 09.05.2025 на 90 діб до 05:30 07.08.2025.
Як свідчать встановлені обставини спору, позивачу видана довідка про відстрочку від 25.03.2025 року №362/5205. На дату звернення до відповідача із заявою від 15.05.2025 відстрочка була чинною до 09.05.2025.
Таким чином, відповідач мав обов'язок з'ясувати, чи не відпали обставини, що стали підставою надання позивачу відстрочки, та автоматично продовжити йому відстрочку без отримання повторної заяви. Доказів його виконання суду не надано, посилання позивача на вказану обставину не спростовано. Крім того, у відповіді на адвокатський запит від 20.05.2025 року №4728, відповідач самостійно вказує на те, що станом на 20.05.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 не приймалось рішення про надання чи відмову у наданні відстрочки віл призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Отже, в спірних правовідносинах наявна протиправна бездіяльність відповідача саме щодо непродовження відстрочки від призову за мобілізацією на особливий період шляхом внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про зміну дати закінчення дії відстрочки.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача необхідно керуватись принципом верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Оскільки відповідачем протиправно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, які є необґрунтованими, а інших підстав для відмови не вбачається, враховуючи повторність звернення позивача до суду за захистом своїх прав, виходячи з обставин цієї справи, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідну інформацію.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1211,20 грн. судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Заходи забезпечення позов, вжиті судом у судій справі, зберігають свою дію да набрання законної сили рішенням суду у адміністративній справі №120/7708/25.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України,-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непродовження відстрочки ОСОБА_1 від призову за мобілізацією на особливий період шляхом внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про зміну дати закінчення дії відстрочки.
Визнати протиправним рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №41 від 23.05.2025 року, в частині відмови надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідну інформацію.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Суддя Свентух Віталій Михайлович