13 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/2432/21 (922/2817/24)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К. М.- головуючого, Жукова С. В., Картере В. І.
за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.
за участю представника ОСОБА_1 - Колісниченка А. С.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2025
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2025
у справі № 922/2432/21 (922/2817/24)
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4
про визнання правочину недійсним
у межах справи № 922/2432/21
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність
У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №922/2432/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідачка-2) на стадії процедури погашення боргів, введеної постановою цього суду від 17.01.2022.
Короткий зміст заявлених вимог
09.08.2024 до Господарського суду Харківської області від ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивачка) надійшла позовна заява, в який позивачка просить суд визнати недійсним договір позики від 05.10.2017, укладений між ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , відповідач-3) (позикодавець), з однієї сторони, та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач-1) (позичальники), з іншої сторони, на суму 2 843 000,00 грн; стягнути з відповідачів на користь позивача усі понесені судові витрати.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка стверджувала про наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним з огляду на його фіктивність, оскільки спірний договір був вчинений боржниками ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з єдиною метою - зупинити стягнення на підставі виконавчого документа та перешкоди ОСОБА_2 (позивачці) реалізувати своє право на задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки.
Цей спір розглядався господарським судом в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 (відповідачки-2) у порядку вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) із присвоєнням єдиного унікального номера справі 922/2432/21 (922/2817/24).
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 05.10.2017 між відповідачем-3 (позикодавцем) та відповідачкою-2 (позичальником) було укладено договір позики (далі - Договір позики), відповідно до пункту 1-3 якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 2 843 000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю суму позики в строк, встановлений цим договором.
На момент укладення цього договору грошові кошти в сумі 2 843 000,00 грн позикодавець передав позичальнику в повному обсязі, що підтверджується підписанням останніми цього договору, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк до 18.05.2019.
У подальшому, 02.05.2019 між відповідачем-1, відповідачкою-2 (разом - позичальники) та відповідачем-3 (позикодавець) було укладено додаткову угоду до Договору позики, згідно з якою позичальники визнають, що позикодавець передав у власність позичальників грошові кошти в сумі 2 843 000,00 грн за Договором позики і що позичальники мають обов'язок повернути вказану суму за цим Договором; сторони визнають, що за час дії Договору позики позичальники повернули позикодавцю грошові кошти у загальній сумі 357 000,00 грн; позичальники визнають, що їх борг перед позикодавцем станом на день підписання цієї додаткової угоди складає 2 486 000,00 грн; сторони змінюють солідарний обов'язок позичальників за договором, та позичальники зобов'язуються повернути борг перед позикодавцем наступним чином: 1 243 000,00 грн зобов'язана повернути відповідачка-2, 1 243 000,00 грн зобов'язаний повернути відповідач-1.
Крім того, додатковою угодою від 02.05.2019 до Договору позики сторони змінили встановлений договором позики строк повернення боргу та встановили його до 01.05.2021.
У подальшому відповідачка-2 повернула кредитору ще 56 000,00 грн., в підтвердження чого до матеріалів справи боржницею були надані копії відповідних розписок.
Ухвалою Господарського суду Харківської області суду від 15.11.2021 за результатами попереднього засідання були визнані, зокрема, вимоги відповідача-3 до відповідачки-2 на загальну суму 1 187 000,00 грн.
При цьому тією ж ухвалою за результатами попереднього засідання були визнані вимоги позивачки на загальну суму 210 671,92 грн як вимоги, що забезпечені заставою (іпотекою) майна боржниці відповідно до іпотечного договору від 21.03.2019. Зазначені вимоги виникли на підставі договору позики від 21.03.2019, який був укладений між відповідачкою-2 і відповідачем-1 як солідарними позичальниками та позикодавцем - ОСОБА_5 , який у подальшому уступив право вимоги на користь позивачки відповідно до укладеного договору позики на суму 9 640,00 доларів США, строк виконання зобов'язань за яким настав 06.10.2020.
Судами встановлено, що відповідачка-2 (разом з відповідачем-1) була солідарним боржником забезпеченого кредитора позивачки.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно боржникам відповідачці-2 та відповідачу-1 належала частка в розмірі 1/2 кожному в спільній частковій власності на 2-кімнатну квартиру загальною площею 53,1 кв. м., житлова площа 29,5 кв. м., РНОНМ 1714560463101 (далі - Квартира).
Квартира знаходилась в іпотеці (№ запису про іпотеку 30828469 від 21.03.2019) у забезпеченого кредитора на підставі іпотечного договору № 673 від 21.03.2019, у зв'язку з чим були визнані вимоги забезпеченого кредитора - позивачки в сумі 210 671,92 грн як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника.
В рамках цієї справи позивачка подала позов про визнання недійсним Договору позики як такого, що вчинений боржниками (відповідачкою-2 та відповідачем-1) з єдиною метою - зупинити стягнення на підставі виконавчого документа та перешкодити позивачці реалізувати своє право на задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки.
При цьому позивачка вказувала на те, що у неї , як у забезпеченого кредитора, виникли об'єктивні сумніви у дійсності спірного Договору позики, а саме у тому, що цей Договір було укладено саме 05.10.2017, а не пізніше, а також обґрунтовані підозри, що і сам договір є фіктивним, і сама процедура банкрутства відповідачки-2 є штучно створеною.
Разом з тим судоми попередніх інстанцій встановлено, що 13.11.2023 в межах провадження у справі № 922/2639/21 про неплатоспроможність відповідача-1, який є солідарним боржником разом з відповідачкою-2, кошти в сумі 210 671,92 грн (що становить повне погашення вимог позивачки) перераховані кредитору позивачці.
З наведеного суди з'ясували, що в межах провадження у справі про неплатоспроможність усі вимоги позивачки до солідарних боржників відповідачки-2 та відповідача-1 були повністю погашені, зобов'язання відповідачки-2 перед позивачкою станом на момент розгляду цієї справи судом першої інстанції було припиненим. Факт погашення вимог позивачки в повному обсязі за рахунок продажу предмету іпотеки представником позивачки не заперечувався ані при розгляді справи в суді першої інстанції, ані при її апеляційному перегляді.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.01.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі № 922/2432/21 (922/2817/24), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що станом на час розгляду справи судом першої інстанції права позивачки як забезпеченого кредитора відповідача-1 та відповідачки-2 не порушені жодним чином, оскільки внаслідок судових процедур у справах про неплатоспроможність зазначених боржників вимоги позивачки були погашені в повному обсязі, що свідчать про неефективність обраного способу захисту цивільного права, що, своєю чергою, є підставою для відмови у позові.
Судами також враховано, що позивачкою не наведено жодних доводів, яким саме чином оспорюваний нею Договір позики порушив (зачіпив) її права та законні інтереси з урахуванням тієї обставини, що в межах справи про неплатоспроможність було досягнуто одну з основних цілей цієї процедури - максимально можливе задоволення вимог кредитора, в тому числі і позивачки.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Позивачка (скаржниця) подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у цій справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржниця визначила такі:
- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України через застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах (щодо застосовування принципу добросовісності та конструкції недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора, фраудаторності правочину як підстави його недійсності), викладеного у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6- 1873цс16), від 23.08.2017 у справі 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц та постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц;
- пункт 4 частини другої статті 287 з урахуванням пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання позивачки про витребування у відповідачів доказів (копій/оригіналів спірного Договору позики та додаткової угоди до нього) та про призначення в рамках справи судової технічної експертизи документів.
За змістом наведених у скарзі доводів скаржниця стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень статті 203 частини першої статті 234, частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Відповідачка-2 подала відзив, у якому просила касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
За змістом поданого відзиву стверджує, що аргументи скаржниці про необґрунтоване відхилення клопотання про витребування доказів судом є безпідставними, адже позивачка свідомо не цікавилася рухом призначеного за його клопотанням підготовчого судового засідання та не зверталася у передбачений законом строк із клопотанням про витребування доказів в межах саме справи позовного провадження.
Також у відзиві відповідачка-2 стверджує, що усі доводи позивачки відносно не встановлення судом «об'єктивної істини» спростовуються матеріалами справи та є хибними, а, крім того, позивачкою не наведено жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх «сумнівів» щодо вимог інших кредиторів.
Відповідачка-2 переконує в обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій про відсутність порушення будь-якого права чи охоронюваного законом інтересу позивачки.
Касаційне провадження
13.06.2025 до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 (позивачки).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 для розгляду касаційної скарги у справі визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Картере В. І., Жуков С. В.
Ухвалою від 25.06.2025 Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_2 без руху та надав скаржнику строк для усунення недоліків.
27.06.2025 до касаційного суду від позивачки надійшло клопотання про усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою від 16.07.2025 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі № 922/2432/21 (922/2817/24); призначив касаційну скаргу до розгляду на 13.08.2025 о 10:15.
У судовому засіданні 13.08.2025 взяв участь представник відповідачки-2, який надав пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги. Інші учасники справи, у тому числі скаржниця (позивачка), явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов'язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників судового процесу чи їх повноважних представників.
Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Предметом позову в цій справі є вимога про визнання недійсним Договору позики з підстав його фіктивності.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
За змістом положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою та п'ятою статті 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним (частини перша та друга статті 234 ЦК України).
Таким чином, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)).
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Поряд з цим цьому Верховний суд акцентує, що в розумінні положень статей 203, 215 оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Своєю чергою, оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (вказані висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18 в розвиток цих позицій також зазначено, що вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити
Верховний Суд у постанові від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22 виснував, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, 22.03.2023 у справі № 509/5080/18.
Під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій з'ясували, що позивачка оспорює дійсність Договору позики з підстав його фіктивності, оскільки вважає, що спірний договір укладено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, натомість такий вчинено з єдиною метою - зупинити стягнення на підставі виконавчого документа та перешкодити позивачці реалізувати своє право на задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки.
Щодо цього суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачка у цій справі № 922/2432/21(922/2817/24) є забезпеченим кредитором у справі №922/2432/21 про неплатоспроможність відповідачки-2 із сумою вимог у розмірі 210 671,92 грн (забезпечених іпотекою майна боржниці).
При цьому на підставі наявних у справі доказів суди дослідили, що:
- в межах провадження у справі про неплатоспроможність усі вимоги позивачки до солідарних боржників (відповідачки-2 та відповідача-1) були повністю погашені, тобто зобов'язання відповідачки-2 перед позивачкою станом на момент розгляду цієї справи судом першої інстанції було припиненим (що не заперечувалось і представником позивачки при розгляді цієї справи);
- на час розгляду цієї справи № 922/2432/21 (922/2817/24) в суді першої інстанції солідарні по відношенню до позивачки (за Договором позики) боржники відповідачка-2 та відповідач-1 вже були визнані неплатоспроможними в рамках справ № 922/2639/21 та № 922/2432/21, а тому посилання на фіктивність зазначених проваджень не несе правового навантаження та не є актуальним;
- в ухвалі Господарського суду Харківської області у справі № 922/2639/21 від 18.06.2024, зокрема, встановлено, що за рахунок продажу майна боржника відповідача-1 були погашені вимоги кредиторів, серед інших, позивачки - повне погашення вимог забезпеченого кредитора у розмірі 210 671,92грн, що підтверджується платіжною інструкцією №6 від 13.11.2023;
- чинною ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.01.2025 у справі №922/2432/21 затверджено звіт керуючого реалізацією та завершено процедуру погашення боргів відповідачки-2;
- позивачкою не наведено жодних доводів, яким саме чином оспорюваний нею Договір позики порушив її права та законні інтереси з урахуванням тієї обставини, що в межах справи про банкрутство було досягнуто одну з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе задоволення (в повному обсязі) вимог кредиторів, у тому числі і позивачки.
Ураховуючи наведені вище обставини, встановлені попередніми судовими інстанціями, та практику Верховного Суду щодо застосування приписів статей 15, 16 ЦК України, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим викладений в оскаржуваних судових рішеннях висновок про те, що обраний позивачкою спосіб захисту цивільного права не є неефективним, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Таким чином, у касаційного суду відсутні підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень попередніми судовими інстанціями було неправильно застосовано відповідні норми матеріального права та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, адже зміст таких висновків повністю узгоджується із здійсненим судами правозастосуванням.
Також безпідставними є посилання скаржниці в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у перелічених у скарзі постановах Верховного Суду, з огляду на нерелевантність зазначеної практики обставинам цієї справи.
Колегія суддів зазначає, що відмова у позові через обрання позивачкою неефективного способу захисту свого майнового інтересу (у цій справі - як заставного кредитора), у свою чергу, виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржниці (зокрема щодо необґрунтованого відхилення клопотання позивачки про витребування доказів чи проведення судової експертизи спірного правочину та додаткової угоди до нього).
Більш того, у цьому зв'язку суд апеляційної інстанції правильно аргументував, що представник позивачки (як учасниці справи про неплатоспроможність відповідачки-2) не був позбавлений права звернутись з заявою (клопотанням) про ознайомлення з матеріалами такої справи або безпосередньо до керуючого реструктуризацією та зробити необхідні копії документів самостійно.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що оскільки відсутні підстави для задоволення клопотання про витребування у відповідачів оригіналу Договору позики та додаткової угоди до нього, то відсутні й підстави для задоволення похідного від нього клопотання про призначення експертизи зазначених документів.
З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства та на підставі належно встановлених судами попередніх інстанцій обставин і оцінених доказів, тому доводи скаржниці про невірне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм підлягають відхиленню з підстав їх необґрунтованості.
Інших порушень норм процесуального права, які є підставами для обов'язкового скасування оскарженого судового рішення, колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилалася скаржниця.
Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведені вище мотиви та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивачки та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі № 922/2432/21 (922/2817/24) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Огороднік
Судді С. В. Жуков
В. І. Картере