вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"26" серпня 2025 р. Справа №918/1048/22
Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., за участю секретаря судового засідання Оліфер С.М., розглянувши
заяву ліквідатора Мельник Ірини Анатоліївни про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства у справі
за заявою Головного управління ДПС у Рівненській області
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарчик - Захід"
про банкрутство
Учасники провадження у справі не з'явились.
Головне управління ДПС у Рівненській області звернулось до Господарського суду Рівненської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарчик - Захід".
Ухвалою суду від 19.12.2022 прийнято до розгляду заяву Головного управління ДПС у Рівненській області про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарчик - Захід" та призначено до слухання у підготовчому засіданні на 10.01.2023.
Ухвалою суду від 24.01.2023 відкрито провадження у справі № 918/1048/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарчик - Захід", визнано вимоги кредитора Головного управління ДПС у Рівненській області у розмірі 1 202 950,08 грн податкового боргу та 24 810,00 грн судового збору, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів, до 13 липня 2023 року (включно), розпорядником майна призначено Мельник Ірину Анатоліївну, проведення попереднього засідання суду призначено на 14.03.2023.
Постановою від 23.05.2023 затверджено Звіт про роботу розпорядника майна Мельник Ірини Анатоліївни у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарчик - Захід", припинено процедуру розпорядження майном боржника, припинено повноваження розпорядника майна Мельник Ірини Анатоліївни, визнано банкрутом ТОВ "Дарчик - Захід", відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, призначено ліквідатором банкрута ТОВ "Дарчик - Захід" арбітражного керуючого Мельник Ірину Анатоліївну, підприємницьку діяльність банкрута завершено, строк виконання всіх грошових зобов'язань вважати таким, що настав 23.05.2023, припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Також, з метою виявлення кредиторів з вимогами за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному вебпорталі судової влади України, припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном з 23.05.2023.
18.07.2025, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від ліквідатора надійшла заявою про покладення субсидіарної відповідальності, у якій просить суд покласти субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями ТОВ "Дарчик - Захід" на його засновників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також, просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарчик - Захід" грошові кошти в сумі 1 688 509,31 грн субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням до банкрутства.
Ухвалою суду від 21.07.2025 заяву ліквідатора Мельник І.А. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника прийнято до розгляду та призначено в судовому засіданні на 05.08.2025. Запропоновано ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали подати відзив на заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника.
05.08.2025 від арбітражного керуючого Мельник І.А. на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду заяви, оскільки не отримувала жодного відзиву від осіб, щодо яких заявлено вимогу та має намір подати до суду свої пояснення по справі.
Ухвалою суду від 05.08.2025 розгляд заяви ліквідатора Мельник І.А. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника відкладено на 26.08.2025, запропоновано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконати вимоги ухвали суду від 21.07.2025.
26.08.2025 через підсистему "Електронний суд" від арбітражного керуючого Мельник І.А. надійшло клопотання про проведення судового засідання без її участі. Додатково зазначено, що заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.
У судове засідання 26.08.2025 учасники провадження у справі не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином у встановлений законом строк.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (надалі - ГПК України), іншими законами України.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд враховує, що ухвали суду скеровувались засновникам ТОВ "Дарчик - Захід" на адресу реєстрації та адресу проживання, однак до суду повернулись конверти адресовані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з відміткою пошти "адресати відсутні за вказаною адресою"
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Крім того пунктом 7 статті 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Таким чином суд вважає, що засновники ТОВ "Дарчик - Захід" ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду заяви повідомлені належним чином і їх неявка не перешкоджає розгляду скарги.
При цьому, судом зазначається, що у даній справі судом не визнавалася необхідність обов'язкової участі учасників справи.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується подана ліквідатором заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення, прийшов до наступних висновків.
Згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками ТОВ "Дарчик - Захід" є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
За змістом ч. 2 ст. 61 КУзПБ, під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) дійшов висновку, що у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.
Визначене нормами частини 2 статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об'єкт та суб'єкт правопорушення, а також об'єктивна та суб'єктивна сторони правопорушення.
Об'єктом правопорушення є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ.
Об'єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб'єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).
Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи (зокрема такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №904/8850/14).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв'язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб'єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов'язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.
За змістом частини 2 статті 61 КзПБ вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
Суб'єкт (суб'єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.
Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов'язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.
Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини, та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
Водночас Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21) наголосив, що однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності. Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.
В умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна / активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ).
Отже, навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ.
Враховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Верховний Суд у вказаній постанові, з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначив, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.
Тобто, відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт / висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об'єктивної сторони відповідного правопорушення.
В Постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 13.08.2025 у справі № 910/8137/19 викладено висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п'ятий частини 1 статті 61 КУзПБ).
Необхідна сукупність обставин, що утворюють склад відповідного правопорушення, зокрема доведення боржника до банкрутства його засновником (учасником, керівником тощо), недостатність майна / активів у складі ліквідаційної маси для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів та розмір субсидіарної відповідальності, повинна бути підтверджена доказами, які відповідають засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд під час розгляду відповідної заяви оцінює подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, зокрема, з точки зору відповідності їх наведеним у критеріям.
До таких доказів належать, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, висновок про наявність або відсутність ознак доведення боржника до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення, складені відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, тощо. КУзПБ не містить вичерпного переліку доказів, які підтверджують факт доведення боржника до банкрутства та / або спростовують такий факт.
При цьому, господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
Проаналізувавши доводи, викладені ліквідатором у поданій заяві, а також дослідивши долучені арбітражним керуючим Мельник І.А. докази, судом встановлено наступне.
Обґрунтовуючи подану заяву ліквідатор зазначає, що з метою проведення аналізу фінансово - господарської діяльності ТОВ "Дарчик - Захід" було отримано інформацію від Головного управління статистики в Рівненській області, згідно якої боржник взагалі не подавав до органу статистичної звітності, а тому в розумінні методичних рекомендації, які закріплені на законодавчому рівну, провести відповідну оцінку фінансового стану боржника не має можливості так як відсутнє джерело даної інформації, яке необхідне для арбітражного керуючого.
Крім того, зазначає, що направлялись запити щодо отримання фінансової звітності підприємства на адресу боржника та його засновників. Однак станом на дату звернення з клопотанням залишилися проігноровані.
Вказує, що здійснено аналіз фінансово-господарської діяльності банкрута за наявними матеріалами, отриманими в ході ліквідаційної процедури, зокрема, отримано відповіді з усіх установ, що здійснюють реєстрацію рухомого та нерухомого майна; дані з органів податкової служби та інформацію від потенційних контрагентів боржника, встановлено відсутність будь-яких ресурсів для задоволення вимог кредиторів.
Отже, зазначає, що як під час ведення процедури розпорядження майном ТОВ "Дарчик - Захід", так і під час ліквідації даної юридичної особи, встановлено, що відсутні будь-які активи для задоволення вимог кредиторів, що включенні до реєстру вимог по даній справі про банкрутство, що є підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників товариства.
Суд зазначає, що ліквідатором не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю керівників/учасників боржника та розміром кредиторської заборгованості ТОВ "Дарчик - Захід", наслідком чого стала неплатоспроможність товариства.
Крім того, ліквідатором не доведено того, що наявна кредиторської заборгованості ТОВ "Дарчик - Захід" є не наслідком звичайної підприємницької діяльності боржника, яка передбачає зміну відповідних розмірів показників активу та пасиву товариства протягом усього періоду її здійснення, а є наслідком умисних дій/бездіяльності керівників/учасників підприємства, спрямованих на доведення боржника до стану неплатоспроможності.
Наведені ліквідатором обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю засновників боржника, виникненням податкового боргу, неможливістю його погашення, а також подальшим впливом такої заборгованості на банкрутство ТОВ "Дарчик - Захід".
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд прийшов до висновку, що ліквідатором не доведено належними та допустимими доказами існування причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з доведенням Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарчик - Захід" до банкрутства.
Керуючись ст.ст. 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви ліквідатора Мельник Ірини Анатоліївни про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства у справі - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття 26.08.2025 та може бути оскаржена до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 254 - 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повна ухвала виготовлена та підписана 29.08.2025.
Суддя А.М. Горплюк