ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.08.2025Справа № 910/11314/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/11314/24
За позовом Фізичної особи-підприємця Голод Олени Валеріївни
до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго»
про стягнення 30225,97 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Фізична особа-підприємець Голод Олена Валеріївна (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» (далі - відповідач) про стягнення 30225,97 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач одержав право вимоги до відповідача за договором відступлення права вимоги від 30.12.2023, на розмір невідшкодованої відповідачем суми страхового відшкодування за ДТП 18.09.2023, встановленої висновком експерта №4011/23 від 24.11.2023, а тому позивачем заявлено до стягнення страхове відшкодування у розмірі 27465,97 грн та витрати на оплату послуг експерта у розмірі 2760,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/11314/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено строк на подачу заяв по суті спору.
06.11.2024 року через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив та вказав, що ним було сплачено на користь позивача оцінену вартість матеріального збитку у розмірі 54536,20 грн, що встановлена звітом про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №57895 від 19.12.2023, а тому підстави для стягнення з відповідача залишку страхового відшкодування у розмірі 27465,97 грн відсутні. Також відповідач звернув увагу на те, що наданий позивачем висновок судового експерта №4011/23 від 24.11.2023 містить протокол технічного огляду, де перелік пошкоджень ТЗ заповнений іноземною мовою, а судовий висновок виготовлений на підставі заяви ОСОБА_4 представника по довіреності, втім сам висновок такої довіреності не містить, що свідчить про його неповноту та необґрунтованість. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що позивач в порушення пункту 1 договору відступлення права вимоги від 31.12.2023 не замовив проведення нового незалежного висновку експерта для встановлення дійсного розміру матеріального збитку.
25.02.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Фізичної особи-підприємця Голод Олени Валеріївни надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів, наведених у відзив, та зазначив, що звіт оцінювача Берегового В.М. про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №57895 від 19.12.2023 не може вважатися належним доказом розрахунку матеріальної шкоди, оскільки оцінювач в порушення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, самостійно не оглядав пошкоджений автомобіль, а тому і не міг достовірно визначити характер пошкодження об'єкта оцінки. Водночас позивач наголошує, що відповідачем у відзиві не спростовано поданого позивачем висновку експерта №4011/23 від 24.11.2023, який складений на українській мові і судовий експерт самостійно оглядав пошкоджений транспортний засіб, що свідчить про відповідність висновку судового експерта вимогам чинного законодавства. Також позивач наголосив, що договір відступлення права вимоги від 30.12.2023 у встановленому законом порядку не оспорено, не розірвано та не визнано недійсним, а посилання відповідача на те, що позивачем не замовлялося нового висновку для встановлення вартості заподіяної шкоди, не спростовує того факту, що належний розмір заподіяної шкоди було встановлено на підставі висновку експерта №4011/23 від 24.11.2023 та акту виконаних робіт від 15.12.2023.
03.11.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зауважив, що станом на момент укладення договору відступлення права вимоги від 30.12.2023 обсяг переданих первісним кредитором позивачу прав вимоги (вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля) договором не визначено, а відтак позивач не підтвердив наявність у нього права на отримання страхового відшкодування, у відповідності до вимог Закону.
11.03.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Фізичної особи-підприємця Голод Олени Валеріївни надійшли письмові пояснення, у яких позивач вказав, що окремої експертизи на виконання умов пункту 1 договору відступлення права вимоги від 30.12.2023 не проводилось, адже в момент укладення договору пошкоджений автомобіль був повністю відремонтований, що ускладнює проведення відповідної експертизи, у той же час у позивача вже був наявний висновок експерта Дроздова Ю.В. №4011/23 від 24.11.2023, яким визначено належний розмір заподіяної шкоди.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
18.09.2023 року приблизно о 01 год. 30 хв. поблизу будинку №114 по вул. Великій Васильківській в місті Києва відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 , а саме: ОСОБА_1 здійснивши стоянку залишила транспортний засіб, не вживши всіх заходів та допустила самовільний рух автомобіля марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок чого останній здійснив наїзд на припаркований автомобіль марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 , що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 08.11.2023 у справі №752/20287/23 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим її притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
09.11.2023 року судовим експертом Дроздовим Ю.В. було складено протокол огляду колісного транспортного засобу (КТЗ), яким зафіксовано обсяг, характер та ступінь складності ушкоджень колісного транспортного засобу та прийняті спроби та методи їх усунення (види ремонтних операцій) транспортного засобу автомобіля марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Також 09.11.2023 року уповноваженою особою АТ «СК «Інго» було складено протокол огляду колісного транспортного засобу №55070, у якому було зафіксовано комплектацію автомобіля, елементи кузова пошкоджені корозією, оббивку салона, кабіни, хромові деталі, скло, а також зазначено назву деталей та опис пошкодження.
24.11.2023 року судовим експертом Дроздовим Ю.В. (свідоцтво Міністерства юстиції України №544 від 28.09.2001р., видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії) було складено та підписано висновок експерта (товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ) №4011/23, яким встановлено, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіля «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 83602,17 грн.
ОСОБА_2 , як власник автомобіля марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 , звернувся до СТО - ФОП Голод О.В. для проведення відновлювальних робіт та ремонту автомобіля марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Згідно виставленого СТО - ФОП Голод О.В. рахунку №209 від 27.11.2023 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 134302,00 грн.
30.10.2023 року ОСОБА_2 , як власник автомобіля марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 на електронну адресу АТ «СК «Інго» направила заяву на виплату страхового відшкодування від 30.10.2023 та повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 30.10.2023, у яких просила здійснити відшкодування оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП - 18.09.2023 спричиненого автомобілем марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго» виконуючи обов'язки покладені на них Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сплатило на рахунок СТО - ФОП Голод О.В. страхове відшкодування у загальному розмірі 54536,20 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №24840 від 29.11.2023 на суму 35884,59 грн та №27058 від 27.12.2023 на суму 18651,61 грн.
15.12.2023 року ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем Голод Оленою Валеріївною було підписано акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №100, у якому встановлено, що загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 83970,00 грн.
При цьому, 08.12.2023 року ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 звернулася до АТ «СК «Інго» із запитом щодо надання документів на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди та вимогою щодо доплати страхового відшкодування, у вказаному запиті заявник просив страховика здійснити доплату страхового відшкодування згідно висновку експерта Дроздова Ю.В. №4011/23 від 24.11.2023 та надіслати документи на підставі яких страховою компанією було оцінено розмір заподіяної шкоди.
Крім того, 12.12.2023 року ОСОБА_2 за допомогою електронного звернення направила на корпоративну електронну пошту Національного Банку України скаргу на дії страхової компанії (АТ «СК «Інго») щодо недоплати страхового відшкодування.
Втім, як зазначає позивач, відповідач залишив запит без відповіді та задоволення, як і Національний банк України не надав відповіді на скаргу, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 979 Цивільного кодексу України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів.
Частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктом 3 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
При цьому, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ст. 8 Закону України «Про страхування»).
Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_1 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 , відшкодовується ОСОБА_1 як особою, яка на законних підставах керувала транспортним засобом «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 18.09.2023 суду не надано.
Під час розгляду справи судом встановлено, що Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго» укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом ЕР №215709091, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 , який був діючим на момент ДТП - 18.09.2023.
Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_1 експлуатувала автомобіль марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 , на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго».
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
При цьому, виплата страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин / відновлюваного ремонту на суму, що включає податок на додану вартість, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №311/1683/17.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Статтею 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону; шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну життю та здоров'ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України "Про страхування"; шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях; шкоду, яка прямо чи опосередковано викликана чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядерної сполуки чи її ядерного компонента; шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу; шкоду, заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, філателістичних, нумізматичних та інших колекцій; шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою; шкоду, заподіяну життю та здоров'ю водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
За змістом пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (далі - Методика) вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
Згідно із пунктом 1.6. Методики величина втрати товарної вартості (далі - ВТВ) - умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.
Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Згідно із пунктом 8.6.1. Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.
За змістом пункту 8.6.2. Методики величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується: у разі заміни окремих складників, що не потребують пофарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо).
Згідно висновку експерта (товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ) №4011/23 від 24.11.2023, складеного судовим експертом Дроздовим Ю.В. (свідоцтво Міністерства юстиції України №544 від 28.09.2001р., видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії) вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіля «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 83602,17 грн.
Відповідач сплатив на рахунок СТО - ФОП Голод О.В. лише частину вартості відновлювального ремонту (страхового відшкодування) у загальному розмірі 54536,20 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №24840 від 29.11.2023 на суму 35884,59 грн та №27058 від 27.12.2023 на суму 18651,61 грн.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Вказаним договором (поліс ЕР №215709091) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 160000,00 грн., франшиза - 1600,00 грн.
Відтак, за наведених у сукупності обставин та наявних у матеріалах справи доказів, у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку, виник обов'язок відшкодувати ОСОБА_2 , як власнику пошкодженого транспортного засобу автомобіля марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 , шкоду за страховим випадком, за вирахуванням розміру франшизи, що становить 27465,97 грн (83602,17 грн (вартість матеріального збитку) - 54536,20 грн (сплачена відповідачем сума страхового відшкодування) - 1600,00 грн (франшизи).
При цьому, 30.12.2023 року між ОСОБА_2 (далі - кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Голод Оленою Валеріївною (далі - новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги (далі - договір), за умовами пункту 1 якого в порядку, та на умовах визначених цим договором, кредитор передає (уступає), а новий кредитор набуває право вимоги щодо стягнення з АТ «СК «Інго», де застрахована цивільно - правова відповідальність винної у ДТП особи (відповідальної за спричинені збитки особи) заборгованості в розмірі матеріального збитку (у т.ч. право вимоги по сплаті неустойки (пені) та витрат в порядку ст. 625 ЦК України), який буде встановлений висновком незалежної судової експертизи проведеної на замовлення нового кредитора та який спричинено кредитору в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 18.09.2023 в м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114 за участі автомобіля «Renault Trafic», д.р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Volkswagen Caddy», д.р.н. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 2 договору в порядку, та на умовах визначених цим договором, кредитор передає (уступає), а новий кредитор набуває право вимоги щодо стягнення з винної особи у дорожньо-транспортній пригоді (вина якої буде встановлена постановою суду або європротоколом), або від будь-якої іншої особи, що в силу закону несе відповідальність за спричинені винною особою (вина якої буде встановлена постановою суду або європротоколом) збитки, відшкодування заборгованості в розмірі матеріального збитку (у т. ч. право вимоги по сплаті неустойки (пені), втрати товарної вартості наземного транспортного засобу та витрат в порядку ст. 625 ЦК України), який буде встановлений висновком незалежної судової експертизи проведеної на замовлення нового кредитора та який спричинено кредитору в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 18.09.2023 в м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114 за участі автомобіля «Renault Trafic», д.р.н. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Volkswagen Caddy», д.р.н. НОМЕР_6 під керуванням ОСОБА_1 .
Згідно пункту 3 договору після підписання теперішнього договору кредитор втрачає право вимагати від страхової компанії АТ «СК «Інго», де застрахована цивільно-правова відповідальність винної у ДТП особи (відповідальної за спричинені збитки особи), та від винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, або від будь-якої іншої особи, що в силу закону несе відповідальність перед кредитором за спричинені винною особою збитки, компенсації матеріального збитку та страхового відшкодування (у т. ч. компенсації неустойки (пені), втрату товарної вартості наземного транспортного засобу та витрат в порядку ст. 625 ЦК України, франшизи, втрати товарної вартості наземного транспортного засобу), заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що зазначена у п. 1 цього договору.
Пунктом 4 договору після підписання теперішнього договору, у разі отримання кредитором страхового відшкодування по зазначеному у п. 1 та п. 2 цього договору страховому випадку або отримання від винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, або від будь-якої іншої особи, що в силу закону несе відповідальність перед кредитором за спричинені винною особою збитки, компенсації матеріального збитку, кредитор зобов'язаний на протязі двох днів після вищезазначених подій передати новому кредитору отримане відшкодування (матеріальну компенсацію), а також компенсувати різницю розміру збитку, встановленого висновком експерта автотоварознавця, проведеної на замовлення нового кредитора, якщо страхове відшкодування сплачено у меншому розмірі, ніж розмір матеріального збитку встановлений висновком експерта автотоварознавця, проведеної на замовлення нового кредитора.
Цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 5 договору).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 515 Цивільного кодексу України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
У разі заподіяння шкоди (майну, життю, здоров'ю), зокрема внаслідок ДТП, між особою, якою було завдано шкоду, та потерпілим виникають деліктні зобов'язання.
На деліктні зобов'язання, як на особливий різновид цивільних зобов'язань поширюється дія положень глав 47, 48 Цивільного кодексу України, а тому в деліктних зобов'язаннях існує можливість заміни сторони у зобов'язанні, при цьому, допускається заміна як кредитора так і боржника.
У деліктних зобов'язаннях кредитором виступає особа, якій було завдано шкоду, та яка має право вимагати компенсації завданої шкоди, а боржником є особа, яка завдала шкоду та яка зобов'язана відшкодувати завдану шкоду.
Водночас особа яка має право на відшкодування та власник такого майна можуть бути різними особами, аналогічно і боржник не завжди є особою, яка завдала шкоду майну, та особа яка зобов'язана здійснити відшкодування завданої шкоди.
Аналіз змісту наведених вище норм свідчить, що правочин по заміні сторони у зобов'язані має здійснюватись у тій же самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання.
На переконання суду, хоч деліктне зобов'язання і виникло не на підставі певного письмового правочину, правочин із заміни сторони у деліктному зобов'язанні слід вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів, та здійснюється без згоди боржника. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/6553/17.
З аналізу згаданих вище положень глав Цивільного кодексу України вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №918/1174/20.
Тобто, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20).
Отже, суд виходячи з наведеного вище, дійшов висновку, що починаючи з 30.12.2023 кредитором у договірному зобов'язанні за страховою подією (дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 18.09.2023) в частині невідшкодованої суми страхового відшкодування у розмірі 27465,97 грн є позивач у даній справі - Фізична особа-підприємець Голод Олена Валеріївна.
Приймаючи до уваги встановлені вище обставини страхового випадку, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми, яка є різницею між розміром шкоди та здійсненим страховим відшкодуванням, у розмірі 27465,97 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Разом з тим, позивачем у позові заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг експерта в розмірі 2760,00 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_4 було замовлено виготовлення висновку експерта (товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ) №4011/23 (судовий експерт Дроздов Ю.В. (свідоцтво Міністерства юстиції України №544 від 28.09.2001р., видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії), яким встановлено, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіля «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 .
14.12.2023 року ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_4, було сплачено на користь судового експерта Дроздова Ю.В. вартість виготовлення висновку у розмірі 2760,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3358165181.1, з призначенням платежу: «Визначення суми матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ RENAULT TRAFIC, рнз НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, через представника ОСОБА_4».
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).
ЄСПЛ неодноразово вказував, що початок «вирішення спору» щодо своїх «прав та обов'язків цивільного характеру» пов'язується з поданням цивільного позову (рішення від 21 червня 2007 року у справі «Редька проти України» (Redka v. Ukraine), заява № 17788/02, від 10 грудня 2009 року у справі «Васильчук проти України» (Vasilchuk v. Ukraine), заява № 31387/05).
Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру (рішення ЄСПЛ від 01 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (Litvinyk v. Ukraine), заява № 55109/08).
Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, «підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №712/4126/22.
У той же час, як встановлено судом ОСОБА_2, як первісним кредитором, було відступлено на користь Фізичної особи-підприємця Голод Олени Валеріївни, як нового кредитора, на підставі договору відступлення права вимоги від 30.12.2023, право вимоги щодо стягнення з АТ «СК «Інго» заборгованості в розмірі матеріального збитку (у т.ч. право вимоги по сплаті неустойки (пені) та витрат в порядку ст. 625 ЦК України) в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 18.09.2023 в м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114 за участі автомобіля «Renault Trafic», д.р.н. НОМЕР_3 та автомобіля «Volkswagen Caddy», д.р.н. НОМЕР_4 .
Як про це зазначалося судом вище, за змістом статті 512 Цивільного кодексу України підставою для заміни кредитора у зобов'язанні визначено передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, законодавець передбачив можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов'язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво).
Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №910/16585/18.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України)
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
З аналізу змісту договору відступлення права вимоги від 30.12.2023, не вбачається, що ОСОБА_2, як первісним кредитором, було відступлено на користь позивача будь-які додаткові права вимоги, зокрема, щодо компенсації витрат на виготовлення висновку судового експерта.
Умовами договору відступлення права вимоги від 30.12.2023, право вимоги позивача обмежується лише вимогою про стягнення з АТ «СК «Інго» суми матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відтак, оскільки в договорі відсутнє посилання на передачу права вимоги компенсації витрат на експертизу та з огляду на те, що ці витрати не є складовою матеріального збитку, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача, в частині стягнення з відповідача витрат на оплату послуг експерта в сумі 2760,00 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статтей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині суми страхового відшкодування.
При цьому, суд не приймає доводи відповідача про те, що ним було сплачено на користь позивача належним чином оцінену вартість матеріального збитку у розмірі 54536,20 грн, що встановлена звітом про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №57895 від 19.12.2023, який долучено до відзиву на позовну заяву.
Так, правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Згідно із частиною 4 статті 3 зазначеного Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлено у статті 12 цього Закону.
Підставою для проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (частина 1 статті 10, частина 1 статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
У частині 1 статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
За змістом статті 3 зазначеного Закону оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Згідно із частиною 6 статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 (далі - Національний стандарт № 1) є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому стандарті, використовуються в інших національних стандартах.
Згідно з положеннями пункту 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладення якої проводиться оцінка.
Пунктом 51 Національного стандарту № 1 встановлено, що незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані з об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.
Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна та з дотриманням вимог законодавства (пункт 54 Національного стандарту №1).
За змістом пункту 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об'єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
Виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього.
Крім того, відповідно до пункту 8.5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2/2092 (далі - Методика), калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду колісного транспортного засобу.
Як вбачається зі звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №57895 від 19.12.2023, його було складено суб'єктом оціночної діяльності Береговим В.М., має вищу освіту, кваліфікацію оцінювача дорожніх транспортних засобів, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача Фонду Державного майна України МФ №5837 від 05.04.2008, та свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів Фонду Державного майна України 15.09.14 №821, підвищення кваліфікації оцінювача МФ8121-ПК від 16.02.2022 та сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №425/22, виданого Фондом Державного майна України від 22.08.2022.
Доказів того, що Береговим В.М., як суб'єктом оціночної діяльності у встановленому порядку проводився огляд пошкодженого транспортного засобу автомобіля марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 матеріали справи не містять.
За таких обставин, оскільки звіт про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №57895 від 19.12.2023 складений суб'єктом оціночної діяльності без огляду автомобіля марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_2 , суд не приймає його до уваги так як він складений всупереч приписам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету міністрів України від 10.09.2003 № 1440 та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
Відхиляє суд і доводи відповідача про те, що позивач в порушення пункту 1 договору відступлення права вимоги від 31.12.2023 не замовив проведення нового незалежного висновку експерта для встановлення дійсного розміру матеріального збитку, оскільки у позивача вже був висновок судового експерта Дроздова Ю.В. №4011/23 від 24.11.2023, яким підтверджено розмір заподіяної шкоди.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки на момент відступлення права вимоги до відповідача, у останнього існувало зобов'язання сплатити вартість страхового відшкодування у розмірі встановленому висновком судового експерта №4011/23 від 24.11.2023, то не виготовлення позивачем, як новим кредитором, нового висновку щодо визначення вартості матеріального збитку пошкодженого транспортного засобу, не нівелює обов'язок відповідача відшкодувати раніше визначену суму страхового відшкодування на підставі первісного висновку експерта.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Голод Олени Валеріївни до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про стягнення 30225,97 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 33; ідентифікаційний код 16285602) на користь Фізичної особи-підприємця Голод Олени Валеріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) страхове відшкодування у розмірі 27465 (двадцять сім тисяч чотириста шістдесят п'ять) грн 97 коп. та судовий збір у розмірі 2751 (дві тисячі сімсот п'ятдесят одна) грн 51 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 29.08.2025.
СуддяТ.В. Васильченко