Справа № 307/3031/25
Провадження № 3/307/1135/25
29 серпня 2025 року м. Тячів
Суддя Тячівського районного суду Закарпатської області Бряник М.М розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з Тячівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 184 КУпАП,
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №695561 від 30.07.2025 року вбачається, що 12.07.2025 року о 19 год. 57 хв. в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ухилилася від виконання передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України батьківських обов'язків, що виразилося в тому, що 12.07.2025 року її неповнолітній син ОСОБА_2 2012 р.н., вживав алкоголь з друзями, чим вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.
ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнала. Пояснила, що друзі її сина змушували вживати алкогольні напої, на що вона викликала працівників поліції та самостійно повідомила працівників поліції про даний інцидент.
Розглянувши дану справу вважаю, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП - ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона).
Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння. Крім того, серед ознак об'єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення.
Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є провина (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).
Відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП передбачена за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків, щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Тобто, адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає у разі ухилення батьків від виконання обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням їхнього належного виховання, навчання та створення необхідних умов життя.
Так, складом наведеного порушення є саме: незабезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх.
Права, обов'язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини встановлено статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року, №2402-III, статтями 150, 180 Сімейного кодексу України.
Частиною 1 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, №789 встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.2 ст.27 Конвенції ООН).
Обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини закріплений у ст.150 Сімейного Кодексу України. До кола обов'язків батьків входить турбота про здоров'я, фізичний, психічний і моральний розвиток дитини. У розумінні положень ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Таким чином, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
При цьому у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» визначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.
Виходячи з наведеного, ухилення від виконання батьківських обов'язків (об'єктивна сторона складу правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 184 КУпАП) може проявлятись у різних формах.
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 12.07.2025 року о 19 год. 57 хв. в АДРЕСА_1 , ухилився від передбачених ст. 150 СК України батьківських обов'язків, що виразилося в тому, що її неповнолітній син ОСОБА_2 , 2012 року народження вживав алкоголь з друзями.
Однак у ньому не вказано причинного зв'язку між вказаною подією та незабезпеченням матір'ю дитини, передбачених ст. 184 КУпАП її обов'язків. Відповідно до пояснень, ОСОБА_1 наданих в судовому засіданні, встановлено, що вона сама звернула в поліцію і повідомила, що друзі її сина змушували його вживати алкоголь. Твердження ОСОБА_1 підтверджено також доданим до протоколу про адмінстративне правопорушення рапорту старшого інспектора Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Габор О.В. від 12.07.2025 де заявником події зазначено саме ОСОБА_1 . Вказана обставина дає підстави стверджувати зворотнє, а саме належне здійснення матір'ю, яка переймалася станом дитини та заявила про це в поліцію, виконуючи свої батьківські обов'язки відносно малолітнього сина.
За наведених обставин, слід зауважити, що складення протоколу за ч.1 ст. 184 КУпАП відносно матері, яка заявляє в поліцію про вчинення неправомірних дій відносно своєї дитини, не сприяє належному виконанню батьками вимог ст. 150 СК України.
Окрім цього у інкримінованому ОСОБА_1 правопорушенні не вказано причинного зв'язку між вказаною подією та незабезпеченням матір'ю дитини, передбачених ст. 184 КУпАП її обов'язків.
Разом з цим, у матеріалах справи будь-які дані про ухилення чи невиконання покладених на ОСОБА_1 батьківських обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, виховання та навчання малолітнього сина відсутні.
Наведені факти свідчать про неналежність доказів у справі, які не підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню в рамках даної справи, зокрема стосовно обставин вчинення особою діяння, що ставиться їй у провину.
Указані обставини не дають підстав для висновку про наявність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Згідно зі ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений і обов'язок доводити свою невинуватість в учиненні адміністративного правопорушення.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
З контекстного аналізу зазначених вимог закону випливає, що висновки судді щодо оцінки доказів мають вказуватись у точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.
Суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю відповідно до вимог ст. ст.252, 280 КУпАП.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Згідно п. 1) ч. 1ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 284 КУпАП постанова про закриття справи виноситься, зокрема, при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
З урахуванням наведених обставин, вважаю, що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Керуючись ст.ст.247, 252, 280, 283, 284 КУпАП,
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд на протязі десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Суддя Бряник М.М.