27 серпня 2025 року
м. Київ
Справа № 299/1516/24
Провадження № 61-4071св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника адвоката Стасюка Юрія Павловича на заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року в складі судді Трагнюк В. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року в складі колегії суддів Кожух О. А., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області, про визначення місця проживання дітей та
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що за рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2021 року в справі № 299/29/21 шлюб між сторонами розірвано.
У шлюбі у сторін народилося двоє дітей, які проживають разом з ним.
Мати не цікавиться успіхами дітей, їх станом здоров'я, недостатньо піклується про фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу. Фактично створились умови, які шкодять інтересам дітей.
Він має повну можливість забезпечити дітям належні умови проживання та повною мірою займатися їхнім вихованням.
Просив визначити місце проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
10 липня 2024 року заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області позов задоволено. Визначено місце проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
20 серпня 2024 року ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
13 лютого 2025 року постановою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стасюк Ю. П. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:
- від 11 січня 2023 року в справі № 500/3032/18, від 12 січня 2023 року в справі № 205/3009/16, від 14 лютого 2023 року в справі № 947/15909/21, про те, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов'язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні;
- від 28 березня 2023 року в справі № 711/7486/19, про те, що процесуальний закон щодо наслідків неявки позивача у судові засідання є зрозумілим і передбачуваним для нього, щодо його застосування існує усталена судова практика - залишення позову без розгляду;
- від 30 вересня 2020 року в справі № 569/6512/17, від 07 грудня 2020 року в справі № 686/31597/19, від 20 січня 2021 року в справі № 450/1805/18, про те, що правове значення має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача;
- від 24 липня 2019 року в справі № 757/23967/13-ц, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц, від 12 травня 2022 року в справі № 645/5856/13-ц, про те, що суд зобов'язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі.
Вважає, що оскільки позивач, будучи належним чином повідомлений про день та час розгляду справу двічі не з'явився в судові засідання від 27 травня та 17 червня 2024 року, суд мав залишити його позов без розгляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Також, на думку заявника, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду по суті спору, сформульовані в постановах:
- від 10 грудня 2024 року в справі № 299/8679/23, від 10 липня 2024 року в справі № 127/16211/23, про те, що якщо позивач не довів, що між сторонами в справі існує спір щодо визначення місця проживання дитини, який підлягав би судовому захисту, є підстави для відмови в позові;
- від 11 липня 2018 року в справі № 904/8549/17, про те, ухвалення рішення за відсутності в матеріалах справи належним чином засвідчених письмових доказів суперечить вимогам законодавства;
- від 26 жовтня 2022 року в справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року в справі № 742/2571/21, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 10 січня 2024 року в справі № 183/3958/20, про можливість застосування судами моделі спільної опіки.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказав, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише за умови, якщо вони призвели до неправильного вирішення справи або ухвалення незаконного рішення, чого відповідачкою в касаційній скарзі не доведено. Доводи касаційної скарги по суті спору зводяться до переоцінки доказів та фактичної незгоди заявниці з висновками судів попередніх інстанцій.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 лютого 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, про що зроблено актовий запис № 22 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції в Закарпатській області та видано свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 (а. с. 7).
Під час перебування сторін у шлюбі, в них народилося двоє дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 6), та ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а. с. 5).
22 квітня 2021 року рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області шлюб між сторонами розірвано, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на дітей в розмірі по 1500,00 грн на кожну дитину щомісяця, починаючи з дня звернення до суду до досягнення дитиною повноліття (а. с. 7-10).
Зі змісту висновку органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 29 квітня 2024 року № 02.1-15/1967 про визначення місця проживання дітей вбачається, що метою визначення місця проживання дітей, є скасування заборгованості зі сплати аліментів, так як діти фактично проживають з батьком. ОСОБА_2 офіційно не працевлаштований, займається вирощуванням квітів та сільськогосподарської продукції. За місцем проживання характеризується позитивно. Питання про визначення місця проживання дітей орган опіки та піклування залишив на розгляд суду (а. с. 43, 44).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 28 січня 2025 року № 02.1-15/392 про визначення місця проживання дітей спеціалістом служби у справах дітей та завідувачем відділення соціальної роботи Центру надання соціальних послуг здійснено візит та проведено обстеження умов проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Працівниками соціальної служби встановлено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю ОСОБА_8 , 1960 року народження та батьком ОСОБА_9 , 1959 року народження. Будинок складається з 4-х житлових кімнат та кухні, ванної кімнати, 2-х коридорів. Умови проживання задовільні, для дітей створені належні умови для виховання та розвитку. У дівчат є окрема кімната. На момент візиту діти були у батька.
Працівниками соціальної служби також встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 у будинку матері ОСОБА_10 , 1977 року народження, разом з матір'ю, братами ОСОБА_11 , 2010 року народження, ОСОБА_11 , 2012 року народження. Будинок складається з двох кімнат, кухні та коридора. Опалення - електричний камін, вода - скважина на дворі. ОСОБА_1 повідомила працівників соціальної служби, що офіційно працює за кордоном у м. Будапешті. Повідомила, що згідна підписати мирову угоду про визначення місця проживання дітей з батьком, оскільки планує виїжджати за кордон та забрати дітей до м. Будапешта.
За результатами розгляду питання комісією було прийнято рішення та письмовий висновок органу опіки та піклування, за яким визнано доцільним визначити місця проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до вимог частини першої статті 42, пункту 3 частини другої статті 43 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи, які, зокрема, зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У частині третій статті 131 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, коли від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п'ята статті 223 ЦПК України).
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).
Умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача.
Норми ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є уніфікованими.
Питання наслідків неявки позивача в судове засідання та умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання досліджував Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 18 листопада 2022 року.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду в зазначеній постанові виснувала, що правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез'явлення позивача у судове засідання, передбаченої нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання: 1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання; 2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання; 3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.
Проаналізувавши положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова «може», «має право», «за власної ініціативи» та інші подібні у своєму значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. Формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у частині четвертій статті 202 ГПК України, та формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься в пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене Верховний Суд зазначив про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права відносяться до імперативних.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 червня 2020 року в справі № 910/16978/19, від 17 березня 2023 року в cправі № 910/17906/21, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 травня 2025 року в cправі № 916/718/24, від 04 березня 2025 року в cправі № 911/1902/17 (492/238/23), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 березня 2025 року в справі № 706/208/15-ц, від 11 січня 2023 року в справі № 500/3032/18 та ін.
20 серпня 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу № 760/3970/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21.
Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що залишення позову без розгляду є правом суду, а не його обов'язком.
25 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою повернула справу № 760/3970/20 відповідній колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 35 постанови від 17 квітня 2025 року в справі № 990/307/23 зазначила, що обов'язковою підставою для прийняття ухвали про залишення позову без розгляду є, зокрема, саме повторне неприбуття позивача (якщо він не є суб'єктом владних повноважень) у судове засідання без поважних причин або неповідомлення про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
Верховний Суд у постановах 24 березня 2025 року в справі № 706/208/15-ц, від 10 січня 2024 року в справі № 456/1278/20, від 31 травня 2023 року в справі № 693/1116/20 та ін. виснував, що процесуальний закон не містить вимог про необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути також й поважними. Тож, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати такий позов без розгляду.
Правове значення в такому випадку має лише факт належного повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторний характер неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Alimentaria SandersS. A. v. Spain» (заява № 11681/85) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в судовому розгляді, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України в разі повторної неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, суд зобов'язаний залишити позов без розгляду.
Залишення позову без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання своїми процесуальними правами.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається першорядно на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02).
Суд зобов'язаний припиняти недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду в разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі.
Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема забезпечує захист інтересів відповідача, який вимушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.
За повторної неявки належно повідомленого позивача та (або) його представника без наданої заяви про розгляд справи за їх відсутності, суд першої інстанції мав залишити позов без розгляду відповідно пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
У справі, що переглядається, ухвалою від 07 травня 2024 року Виноградівський міський суд Закарпатської області закінчив підготовче провадження в справі та призначив справу до розгляду по суті 17 травня 2024 року о 15 год (а. с. 47), про що позивач ОСОБА_2 був особисто повідомлений 07 травня 2024 року, що підтверджено його підписом в судовій розписці (а. с. 48).
Судове засідання, призначене на 17 травня 2024 року, проведено за участі позивача, суд ухвалив відкласти розгляд справи на 27 травня 2024 року об 11 год. 30 хв (а. с. 51, 52), про що позивач ОСОБА_2 особисто повідомлений 17 травня 2024 року, що підтверджено його підписом в судові розписці (а. с. 53).
У судове засідання, призначене на 27 травня 2024 року, сторона позивача не з'явилася, суд ухвалив відкласти розгляд справи на 17 червня 2024 року об 11 год. (а. с. 57).
Згідно з розпискою ОСОБА_2 був особисто повідомлений 27 травня 2024 року про розгляд справи 17 червня 2024 року об 11 год, що підтверджено його підписом (а. с. 62).
У судове засідання, призначене на 17 червня 2024 року, сторона позивача не з'явилася, суд ухвалив відкласти розгляд справи на 10 липня 2024 року об 11 год. (а. с. 65, 66).
До матеріалів справи 17 червня 2024 року, вже після підшитого протоколу судового засідання від 17 червня 2024 року, розписки на ім'я ОСОБА_1 щодо відкладення розгляду справи на 10 липня 2024 року, дисків з фіксацією судових засідань, долучено заяву представника позивача - адвоката Продай О. В. від 17 червня 2024 року про розгляд справи без участі позивача та представника (а. с. 69).
Водночас установити, коли саме була подана така заява - до початку судового засідання від 17 червня 2024 року, чи вже після його проведення, Верховний Суд можливості не має, оскільки DVD-R диск, на який мало бути записано судове засідання від 17 червня 2024 року не відображає звуку (а. с. 68). На самій заяві про розгляд справи без участі позивача та представника часу її подання працівником суду не зафіксовано.
Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (пункт 3 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом (частина чотирнадцята статті 7 ЦПК України).
Оскільки основним доводом касаційної скарги є те, що позивач заяву про розгляд справи за його відсутності вчасно не подавав, чим навмисно допустив зволікання з розглядом справи, що відповідно до статей 223, 257 ЦПК України було обов'язковою підставою для залишення судом першої інстанції позову без розгляду, проте із матеріалів справи неможливо встановити, коли саме представником позивача було подано таку заяву - до чи після судового засідання, тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення таких обставин.
Такі порушення судами норм процесуального права є самостійною підставою для скасування судових рішень, тому доводи касаційної скарги заявників по суті спору Верховним Судом не досліджуються.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Тому ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника адвоката Стасюка Юрія Павловича задовольнити частково.
Заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська