27 серпня 2025 року
м. Київ
Справа № 759/22741/23
Провадження № 61-2036св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенова Олексія Володимировича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2024 року в складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року в складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої входить частина квартири АДРЕСА_1 .
Згідно із заповітом від 22 червня 2011 року ОСОБА_2 заповіла йому все своє майно, тому він є єдиним спадкоємцем після смерті матері, інших спадкоємців за заповітом чи законом немає.
03 грудня 2021 року постановою державного нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері у зв'язку з пропуском строку для подачі заяви про прийняття спадщини.
Вважає, що починаючи з 12 березня 2020 року на час дії карантину, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, а також ризику для власного життя (враховуючи вік позивача) та введення в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року у нього існувала поважна причина пропуску строку на прийняття спадщини.
Просив визначити йому додатковий строк для подання до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті його матері ОСОБА_2 , тривалістю шість місяців з дня набрання рішенням законної сили.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
23 квітня 2024 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1
06 грудня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не був позбавлений можливості протягом шестимісячного строку після смерті матері подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, зокрема шляхом направлення засобами поштового зв'язку з подальшим дооформленням належним чином або особистим прибуттям до нотаріуса з урахуванням наданої позивачем своєму синові довіреності на представництво його інтересів з оформленням спадкових прав на майно, що залишилося після смерті матері ОСОБА_2 . Суди виснували, що не існувало жодних перешкод, які б стали підставою неможливості подання заяви про прийняття спадщини в строк.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Семенов О. В. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, про те, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і зберіглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі.
- Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 580/1300/22, про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування;
- Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року в справі № 521/20201/21, про те, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Вважає, що суди не врахували, що постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня до 31 липня 2020 року в Україні було запроваджено карантин, який неодноразово продовжувався.
Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2020 року № 1534/19.5/32-20 «Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину» було рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії.
Отже, починаючи з 12 березня 2020 року на час дії карантину у позивача існувала поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини, що підтверджується в постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 953/8112/20.
Суди проігнорували останню волю спадкодавиці, тому оскаржувані рішення не є ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і є непропорційними та обтяжливими для позивача.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 квітня 1993 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (а. с.19).
22 червня 2011 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповідала все майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, і взагалі все те, на що вона за законом матиме право і що буде належати на момент смерті, сину ОСОБА_1 (а. с. 17).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла (а. с. 16).
31 липня 2020 року ОСОБА_1 уповноважив свого сина ОСОБА_3 бути представником, зокрема, в нотаріальних конторах, нотаріальних архівах, державних органах та установах, з питань, пов'язаних з оформлення спадкових прав на майно, яке залишилося після смерті його матері.
03 грудня 2021 року ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , звернувся до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2
03 грудня 2021 року постановою державного нотаріуса Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Чубенку А. Д., який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, що належало ОСОБА_2 , у зв'язку з пропуском передбаченого законодавством строку, встановленого для прийняття спадщини (а. с. 12).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в. порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
За вимогами статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.
Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 20 січня 2021 року в справі № 752/11156/18-ц, від 13 лютого 2025 року в справі № 309/4235/21 та ін.
За вимогами частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Верховний Суд у постановах від 29 травня 2025 року в справі № 707/2544/23, від 07 жовтня 2020 року в справі № 234/17511/19 виснував, що, як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України, до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо (див. постанову Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 154/3452/23).
Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15 та від 14 вересня 2016 року в справі № 6-1215цс16, а також правовій позиції Верховного Суду в постановах від 26 березня 2025 року в справі № 522/18483/21, від 09 жовтня 2024 року в справі № 619/2906/23 та ін.
Водночас під час дії карантину законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Із матеріалів справи вбачається, що як на момент смерті спадкодавиці (16 липня 2020 року), так і час звернення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (03 грудня 2021 року), діяли обмеження у зв'язку із запровадженням карантину, внаслідок чого було обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами й приватними нотаріусами.
Відмовляючи в позові, суди не врахували пояснень позивача, що необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню та поширенню короновірусної хвороби, його обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров'я, враховуючи похилий вік та групу підвищеного ризику цих осіб, створили позивачу перешкоди в тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщину після смерті матері.
Також позивач посилався на те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті матері за заповітом і законом, тому відмова у визначенні йому додаткового строку для прийняття спадщини зумовить перехід частки в квартирі до держави в особі органу місцевого самоврядування.
В апеляційній скарзі заявник вказував, що суд першої інстанції не врахував пояснення представника позивача в суді першої інстанції про те, що нотаріус Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори в телефонній розмові не роз'яснив позивачу можливість надіслати заяву про прийняття спадщини засобами поштового зв'язку, й запевнив, що допоки тривають карантинні обмеження спадщину оформити неможливо, строки прийняття спадщини продовжується на дію карантину і тільки після завершення карантину він зможе звернутися до нотаріуса для оформлення спадкових прав.
Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 953/8112/20 (на яку послався заявник в касаційній скарзі) погодився з висновком апеляційного суду про те, що необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті матері, і те, що позивач є єдиним спадкоємцем матері, яка за життя склала заповіт на його ім'я, є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦКП України).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27 червня 2000 року зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Тому, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
ЄСПЛ у своїх рішеннях також неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження (рішення у справі «Волчлі проти Франції» від 26 липня 2007 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Керуючись цими настановами ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2018 рок в справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18), вказала, що положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року вимагають уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок порушення норм цивільного процесуального права, не повного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалені судами попередніх інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенова Олексія Володимировича задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська