20 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 203/2761/21
провадження № 61-12370св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2023 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., та касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП в Дніпропетровській області) про відшкодування шкоди, завданої діями органу досудового розслідування та прокуратури.
Позов мотивовано тим, що позивач є приватним нотаріусом. У період із 15 серпня 2011 року до 27 січня 2012 року стосовно нього були порушені кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами другою, третьою статті 358, частиною третьою статті 28 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 06 вересня 2019 року кримінальне провадження стосовно позивача закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень. Отже, позивач незаконно притягався до кримінальної відповідальності і протягом 121 місяця стосовно нього вчинялися незаконні слідчі та процесуальні дії.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд стягнути з держави Україна в особі ДКС України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, компенсацію заподіяної немайнової (моральної) шкоди в сумі 4 760 000,00 грн, компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 591 589,33 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 55 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Кіровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з держави України в особі ДКС України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 компенсацію заподіяної немайнової (моральної) шкоди в сумі 4 356 000,00 грн, компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 369 083,33 грн, компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 55 000,00 грн, а всього стягнув 4 780 083,33 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в результаті вчинення органами досудового розслідування, прокуратури та суду незаконних дій ОСОБА_1
у період із 15 серпня 2011 року і до дня звернення до суду 18 жовтня 2021 року
(121 повний місяць) незаконно переслідувався за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, частинами другою, третьою статті 358 КК України.
Позивач протягом шістнадцяти місяців був позбавлений волі з 15 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, доведення невинуватості у вчиненні злочинів, зазнав травми у вигляді розриву мишечної тканини лівого плеча, розриву зв'язок лівого ліктьового суглобу, у зв'язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні, був позбавлений виконувати функції нотаріуса і заробляти собі на життя, а також права на користування, володіння та розпорядження власним рухомим та нерухомим майном.
Суд першої інстанції погодився з твердженням позивача про те, що кримінальне переслідування досі триває, оскільки, незважаючи на закриття кримінального провадження, усе рухоме та нерухоме майно позивача залишається обтяженим.
Врахувавши характер правопорушення та глибину моральних страждань, яких позивач зазнав, принципи розумності та справедливості, місцевий суд визначив відшкодування моральної шкоди у сумі 4 356 000,00 грн та компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 369 083,33 грн. Визначаючи розмір майнової шкоди, суд першої інстанції взяв до уваги відомості, що містяться у деклараціях позивача про доходи, одержані за 2009, 2010 роки, і вважав за необхідне стягнути на його користь 369 083,33 грн.
У задоволенні решти майнових вимог (72 500,00 грн - перебування у слідчому ізоляторі, 150 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу під час здійснення кримінального провадження) суд першої інстанції відмовив, оскільки на їх підтвердження позивачем не надано належних та допустимих доказів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 12 липня 2023 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2023 року змінив у частині розміру суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , зменшивши її з 4 356 000,00 грн
до 576 000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Компенсував Дніпропетровській обласній прокуратурі за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4 211,57 грн. Компенсував ГУНП в Дніпропетровській області, з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року про виправлення описки, за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3 561,95 грн.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , однак зазначив, що межі відшкодування цієї шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеному законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, а розмір відшкодування такої шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно виходив з мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи судом, а саме з розміру 6 000,00 грн, визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Однак з урахуванням періоду перебування позивача під слідством і судом із 15 серпня 2011 року до 06 вересня 2019 року, тобто 96 місяців, мінімальний розмір відшкодування, завданої позивачу моральної шкоди, становить 576 000,00 грн.
Щодо відшкодування майнової шкоди апеляційний суд врахував, що позивач був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, відсторонений від посади, та вважав, що заявлений позивачем позов обґрунтованим у частині відшкодування неотриманого заробітку. Суд апеляційної інстанції погодився з визначеним місцевим судом розміром майнової шкоди та взяв до уваги відомості, що містяться у деклараціях позивача про доходи, одержані за 2009, 2010 роки, і вважав за необхідне стягнути на користь позивача 369 083,33 грн.
У задоволенні решти вимог щодо відшкодування майнової шкоди у сумі 72 500,00 грн - перебування у слідчому ізоляторі, та 150 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу під час здійснення кримінального провадження, апеляційний суд відмовив, погодившись із рішенням суду першої інстанції про те, що на їх підтвердження позивачем не надано належних та допустимих доказів.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 вересня 2023 року виправив описку
в п'ятому абзаці резолютивної частини постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, зазначивши у резолютивній частини постанови: «Компенсувати Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у сумі
3 561,95 грн».
Короткий зміст вимог касаційних скарг
1. 14 серпня 2023 року ГУНП в Дніпропетровській області, засобами поштового зв'язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
2. 14 вересня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою
на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року і залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2023 року.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
1. У касаційній скарзі ГУНП в Дніпропетровській області посилається на пункт
1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/144448/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17.
Заявник вказує, що позивач не надав суду доказів оскарження дій органу розслідування та визнання їх незаконним. Слідчі органи діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки обов'язковою умовою для можливості відшкодування моральної шкоди судом має бути доведення у належний процесуальний спосіб фактів настання такої шкоди, протиправністю дій, а також наявності між цими фактами причинно-наслідкового зв'язку, але позивач не надав суду таких доказів.
Заявник зазначає, що статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянину внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення у ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Однак позивач не надав суду будь-яких доказів оскарження дій органу досудового розслідування та визнання дій незаконними, та стверджує, що слідчі під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12113040000000150 діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законам України.
Не погоджуючись із стягненням на користь позивача суми відшкодування майнової шкоди, зазначає, що позивач не надав докази, які б підтвердили, що він міг отримати дохід у відповідному розмірі, а діяльність органів досудового розслідування стала достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати дохід. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково взяли до уваги декларацію позивача про доходи, отримані за період з 2009 до 2010 років. Звертає увагу, що пред'явлення вимоги про відшкодування майнової шкоди як неодержаних доходів повинно ґрунтуватися на доказах, які підтверджували те, що позивач міг і повинен був отримати доходи, і саме діяльність органів досудового розслідування стала єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості отримати дохід у зазначений період та вказує, що позивачем не надано доказів існування домовленостей між ним та фізичними та/або юридичними особами за вчинення нотаріальних дій відповідно до Закону України «Про нотаріат» з 15 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року.
Також заявник не погоджується з висновками судів про розмір відшкодованих витрат на правову допомогу в сумі 55 000,00 грн, яку заявник вважає завищеною, невиправданою, та не розумною. Вказує, що при встановлені розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час, при цьому заявник зазначає, що позивач має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
2. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 та від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц.
Заявник не погоджується із визначеним апеляційним судом періодом, за який відшкодовується моральна шкода, та зазначає, що в межах кримінального провадження 16 серпня 2011 року на все майно позивача накладено арешт, який на час звернення з позовом до суду не скасовано. Вказує, що у період з 18 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року позивач утримувався в умовах слідчого ізолятора, а надалі до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд до 06 вересня 2019 року.
Звертає увагу, що пунктом 2 частини першої статті 284 КПК України передбачено вжиття прокурором невідкладних дій спрямованих на вжиття заходів щодо скасування арешту майна у разі закінчення кримінального провадження, однак такий обов'язок прокурором невиконаний, жодних дій спрямованих на скасування арешту майна не вживалось. Зазначає, що незаконне накладення та наявність нескасованого арешту на все рухоме та нерухоме майно позивача є процесуальною дією, що обмежує право позивача розпоряджатися своїм належним йому майном до теперішнього часу і є шкодою в розумінні пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Вказує, що оскільки захід забезпечення, застосований у кримінальній справі, не скасований, права позивача залишаються порушеними внаслідок його існування навіть за відсутності виключних випадків і виключного кола суб'єктного складу учасників процесу, до яких він може бути застосованим, передбачених КПК України, та вважає, що стосовно нього кримінальне переслідування продовжується дотепер. Тому позивач зазначає, що строк перебування позивача під кримінальним переслідуванням складає 121 місяць, тобто з 15 серпня 2011 року і до моменту звернення до суду з уточненим позовом 18 жовтня 2021 року.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні дійшов помилкового висновку щодо зменшення суми компенсації моральної шкоди до мінімального розміру та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, не з'ясував усіх доводів позивача, наведених ним на обґрунтування як обставин завдання так і розміру моральної шкоди, не дослідив зібрані у справі докази та не оцінив їх в сукупності з урахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційні скарги Дніпропетровська обласна прокуратура просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження
у справі за касаційною скаргою ГУНП в Дніпропетровській області, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
Верховний Суд ухвалою від 12 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2
у справі, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року справу призначив до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 здійснює нотаріальну діяльність і є приватним нотаріусом.
15 серпня 2011 року стосовно позивача було порушено кримінальні справи: № 36111020 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті
190 КК України; № 36111020/1 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України; № 36111020/2 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України.
16 серпня 2011 року та 01 вересня 2011 року старшим слідчим ГУ МВС України в Дніпропетровській області Шендриком Ю. В. ухвалено постанови про накладення арешту на вклади, цінності, все рухоме та нерухоме майно позивача. Дотепер накладений на рухоме та нерухоме майно арешт не скасовано.
17 серпня 2011 року позивачу пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190 КК України.
19 серпня 2011 року наказом начальника Головного управління юстиції
у Дніпропетровській області № 1062 нотаріальну діяльність позивача у зв'язку
з кримінальним переслідуванням припинено до 16 листопада 2011 року,
а 13 листопада 2012 року наказом № 1503 - зупинено до 02 грудня 2012 року.
24 жовтня 2011 року стосовно позивача порушено кримінальну справу № 36111020/3 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України.
30 листопада 2011 року стосовно позивача порушено кримінальну справу № 36111020/4 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертої статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України.
26 січня 2012 року стосовно позивача порушено кримінальні справи:
№ 36111020/5 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України;
№ 36111020/6 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України;
№ 36111020/7 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України;
№ 36111020/8 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України;
№ 36111020/9 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України;
№ 36111020/10 за ознаками злочинів, передбачених частинами другою, третьою статті 358 КК України.
27 січня 2012 року стосовно позивача порушено кримінальну справу № 36111020/11 за ознаками злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 366 КК України, а 31 січня 2012 року позивачу пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, частинами другою, третьою статті 358 КК України.
Зазначені кримінальні справи були об'єднані у єдине провадження - кримінальну справу № 36111020.
У період із 18 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року позивач утримувався в умовах слідчого ізолятора.
11 квітня 2014 року постановою Красногвардійського районного суду
м. Дніпропетровська у справі № 419/1636/12 кримінальну справу № 36111020 направлено прокурору для організації додаткового розслідування.
27 серпня 2015 року у зв'язку із внесенням змін до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) відомості щодо кримінальної справи №36111020 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження №12013040000000150).
06 вересня 2019 року прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури
№ 3 прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12013040000000150 у зв'язку із встановленням відсутності в діяннях позивача складів кримінальних правопорушень.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов такого висновку.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування
за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Щодо позовних вимог про відшкодування майнової шкоди
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22) зазначено, що згідно з положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовують (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону).
Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення) передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Відповідно до підпункту 3 пункту 9 Положення середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється для громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, - шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік. У цьому випадку йдеться, зокрема, про доходи осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю та іншими видами діяльності, заснованими виключно на особистій праці цих осіб, членів їх сімей.
Правовий статус приватного нотаріуса в Україні визначено Законом України
від 02 вересня 1993 року «Про нотаріат».
Стаття 3 цього Закону визначає, що нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.
Приватний нотаріус є самозайнятою особою.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, визначаючи розмір заробітку, який позивач втратив у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та розслідуванням кримінальної справи, правильно виходив із розміру заробітної плати, наведеного позивачем у деклараціях за 2009-2010 роки, врахувавши перебування позивача під вартою з 15 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року, та дійшов обґрунтованого висновку, що за цей час позивач був позбавлений можливості виконувати трудову діяльність, у зв'язку з чим правомірно компенсував на користь позивача суму заподіяної майнової шкоди у розмірі 369 083,33 грн.
Доводи ГУНП у Дніпропетровській області про те, що позивач не довів, що він міг і повинен був отримати доходи, та те, що діяльність органів досудового розслідування стала єдиною і достатньою причиною, що позбавила можливості отримати дохід позивачу у зазначений період, вказуючи на відсутність існування домовленостей між позивачем та фізичними та/або юридичними особами за вчинення нотаріальних дій у відповідності до норм Закону України «Про нотаріат» з 15 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року, як наслідок суди безпідставно взяли до уваги подані позивачем декларації про доходи за 2009-2010 роки, колегія суддів не бере до уваги.
У період із 18 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року позивач утримувався в умовах слідчого ізолятора, що позбавило можливості позивача отримувати дохід від нотаріальної діяльності. Крім того, внаслідок кримінального переслідування наказом начальника Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 19 серпня 2011 року № 1062 нотаріальну діяльність позивача було припинено до 16 листопада 2022 року, а 13 листопада 2012 року наказом № 1503 - зупинено до 02 грудня 2012 року.
З огляду на викладене оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди підлягають залишенню без змін.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також
з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем визначено випадки, за наявності яких особа може вимагати відшкодування моральної шкоди, і такі випадки у наведеній статті закону перелічені через кому.
Виходячи із буквального тлумачення норми закону, можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як-то:
- незаконне засудження;
- незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;
- незаконне взяття і тримання під вартою;
- незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки;
- незаконне накладення арешту на майно;
- незаконне відсторонення від роботи (посади);
- інші процесуальні дій, що обмежують права громадян -
є самостійними підставами відшкодування моральної шкоди, тобто такими що не залежать від початку перебування особи під слідством та до постановлення виправдувального вироку суду або закриття кримінального провадження.
У своєму позові ОСОБА_1 просив відшкодувати йому моральну шкоду за:
- притягнення до кримінальної відповідальності, пред'явлення обвинувачення, визнання підозрюваним, обвинуваченим;
- застосування міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
- проведення обшуків;
- накладення арешту на майно.
Отже, за кожну із незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду особа може вимагати відшкодування моральної шкоди.
При цьому необхідно враховувати, що, проведення в особи виїмки, обшуку, не обов'язково пов'язується з тим, що ця особа перебуває під слідством і судом. За КПК України у редакції 1960 року існував перелік слідчих дій, які могли здійснюватися до порушення кримінальної справи, а саме: огляд, обшук, виїмка, освідування, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих, свідків. Отже, не можна пов'язувати перелік обставин (незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду), за яких громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода, із обставинами перебування такого громадянина під слідством і судом.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц (провадження № 61-9875св20).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
- постановлення виправдувального вироку суду;
- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п'ятій статті 4 цього Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 28 липня 2025 року у справі № 331/3223/24, провадження № 61-4080св25).
Водночас, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), від 15 листопада 2024 року у справ № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24).
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише
від доказування та фактичних обставин конкретної справи.
У цій справі позивач, звертаючись із позовом, просив стягнути на його користь з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, компенсацію заподіяної немайнової (моральної) шкоди в сумі 4 760 000,00 грн, нараховану за період із 15 серпня 2011 року до 18 жовтня 2021 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2021 рік у розмірі 6 000,00 грн.
Суди встановили, що 15 серпня 2011 року стосовно позивача вперше порушено кримінальну справу № 36111020 за ознаками злочину, передбаченого частиною
третьою статті 190 КК України. Надалі стосовно позивача було порушено низку кримінальних справ, які були об'єднані в єдине провадження - кримінальну справу № 36111020, а 31 січня 2012 року позивачу пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, частинами другою, третьою статті 359 КК України. У період від 18 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року позивач утримувався в умовах слідчого ізолятора.
16 серпня 2011 року та 01 вересня 2011 року старшим слідчим ГУ МВС України
в Дніпропетровській області Шендриком Ю. В. ухвалено постанови про накладення арешту на вклади, цінності, все рухоме та нерухоме майно позивача. Суди не встановили, чи накладений на рухоме та нерухоме майно арешт скасований, водночас позивач стверджував, що арешт не скасований і дотепер.
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 11 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2015 року у справі № 419/1636/12, кримінальну справу № 36111020 направив прокурору для організації додаткового розслідування.
27 серпня 2015 року у зв'язку з унесенням змін до КПК України відомості щодо кримінальної справи № 36111020 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 12013040000000150).
06 вересня 2019 року прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури
№ 3 Бойко І. І. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12013040000000150 у зв'язку із встановленням відсутності в діяннях позивача складів кримінальних правопорушень.
Суд першої інстанції, стягуючи моральну шкоду за період із 15 серпня 2011 року і до дня звернення до суду 18 жовтня 2021 року (121 місяць) у розмірі 4 356 000,00 грн, виходив із того, що позивач протягом шістнадцяти місяців був позбавлений волі з 15 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, доведення невинуватості у вчиненні злочинів, зазнав травми у вигляді розриву м'язової тканини лівого плеча, розриву зв'язок лівого ліктьового суглобу, у зв'язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні, був позбавлений виконувати функції нотаріуса і заробляти собі на життя, а також права на користування, володіння та розпорядження власним рухомим та нерухомим майном. При цьому, визначаючи період стягнення у 121 місяць, суд першої інстанції погодився із твердженням позивача про те, що кримінальне переслідування досі триває, оскільки, незважаючи на закриття кримінального провадження, усе рухоме та нерухоме майно позивача залишається обтяженим.
Апеляційний суд, зменшуючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди до 576 000,00 грн, зазначив, що суд першої інстанції правильно виходив із мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи судом, а саме з розміру 6 000,00 грн, визначеного статтею
8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», однак з урахуванням періоду перебування позивача під слідством і судом із 15 серпня 2011 року до 06 вересня 2019 року апеляційний суд вважав, що моральна шкода повинна бути відшкодована за 96 місяців, що становить 576 000,00 грн.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що внаслідок неправомірних дій органом досудового розслідування позивачу завдано моральної шкоди.
Такий висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року
у справі 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17, на які посилається ГУ НП в Дніпропетровській області в касаційній скарзі.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не перевірив усіх доводів позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, не навів обґрунтованих мотивувань щодо необхідності зменшення розміру моральної шкоди, внаслідок чого дійшов передчасного висновку щодо стягнення 576 000,00 грн, при цьому, встановивши, що моральна шкода повинна бути відшкодована за 96 місяців, не надав належну оцінку доводам позивача про те, що 16 серпня 2011 року та 01 вересня 2011 року старшим слідчим ГУ МВС України в Дніпропетровській області Шендриком Ю. В. винесено постанови про накладення арешту на вклади, цінності, все рухоме та нерухоме майно позивача, які дотепер не скасовані.
За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є передчасним, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення арешту на майно, отже суд апеляційної інстанції не врахував, що з урахуванням арешту кримінальне переслідування позивача продовжується до його скасування, та не перевірив доводи позивача про те, що арешт дотепер не скасовано.
Крім того, суд апеляційної інстанції хоч і зазначив, що розмір моральної шкоди вираховується із мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи судом, але не звернув уваги, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся 29 березня 2023 року, а тому застосування положень статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» в частині мінімального розміру заробітної плати у розмірі 6 000,00 грн є помилковим, оскільки в цьому випадку застосуванню підлягали положення статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
У зв'язку з тим, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню, оскаржувана постанова в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо вирішення судових витрат та ухвала Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року про виправлення описки також підлягають скасуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, касаційні скарги ГУНП в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 рокув частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та залишення без змін рішення суду щодо стягнення судових витрат скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року про виправлення описки також підлягає скасуванню.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня
2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року
в частині вирішення позовних вимог про стягнення майнової шкоди підлягає залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 411, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та в частині залишення без змін рішення суду щодо стягнення судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року про виправлення описки скасувати.
Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня
2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року
в частині вирішення позовних вимог про стягнення майнової шкоди залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачВ. В. Сердюк
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська