14 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 465/763/24
провадження № 61-9837ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Ковальчука Романа Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживача та
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 34 483,60 грн.
Посилався на те, що є клієнтом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») та активно користується його послугами, має відкриті рахунки у цьому банку. На підставі заяви приєднання в нього було відкрито банківський рахунок НОМЕР_1 та видано платіжну картку № НОМЕР_2 . 06 грудня 2023 року за вказаним банківським рахунком було перевипущено картку на нову № НОМЕР_3 .
05 грудня 2022 року він виявив, що з його рахунку було здійснено несанкціоновані перекази на картку Акціонерного товариства «Приватбанк» (далі - АТ «Приватбанк» № НОМЕР_4 , на загальну суму 34 483,60 грн, з яких: 05 грудня 2022 року о 21:41 год. (номер операції 233961573097) на суму 29 300,00 грн, комісія 300,00 грн; 05 грудня 2022 року о 21:42 год. (номер операції 23396157352) на суму 4 830,00 грн та комісія в розмірі 53,60 грн. Жодних
смс-повідомлень про списання коштів з рахунку позивача чи
кодів-підтверджень для здійснення операцій на мобільний телефон позивачу не приходило.
Вказуває, що не надавав банку згоду на здійснення відповідних платежів, мобільний телефон не губив та нікому не довіряв, не повідомляв номер картки, ПІН-код, СVV-код, тому відбувся несанкціонований вхід у банківську систему та, як наслідок, несанкціоновані перекази коштів, або протиправні дії працівників банку, які мали доступ до його даних.
Відразу після виявлення несанкціонованих переказів коштів він звернувся на гарячу лінію АТ «Ощадбанк» та повідомив про несанкціоноване списання коштів та заблокував платіжну картку № НОМЕР_2 .
Згідно з квитанцією про здійснені несанкціоновані перекази обидва платежі здійснювались через мобільний банкінг (інтернет-банкінг), тобто з використанням платіжної системи «Ощад24/7».
Позивач звернувся із заявою щодо повернення несанкціоновано списаних коштів, у відповідь на яку, банк рекомендував звертатись до правоохоронних органів. Пізніше він отримав відповідь від АТ «Ощадбанк» від 26 квітня 2023 року вих. № 3290, в якій банк послався на підпункт 9.14 розділу 9 «відповідальність клієнтів та банку» згідно договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 05 серпня 2015 року із змінами та доповненнями, та вказав, що це вина позивача, що з його картки було несанкціоновано стягнено кошти.
Вважає, що відповідач порушив умови договору банківського зберігання та не забезпечив схоронність коштів позивача, відмовився їх повертати та не вчинив жодних дій для відновлення становища, порушивши його права.
11 березня 2025 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.
03 липня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про захист прав споживача задоволено.
Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 34 483,60 грн.
У липні 2025 року представник АТ «Ощадбанк» - адвокат Ковальчук Р. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року, в якій просить її скасувати та передати справу на новий розгляд до Київського апеляційного суду.
Необхідно відмовити в відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі незначної складності про захист прав споживачів з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
У справі предметом позову є вимога про захист прав споживача, зокрема стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 34 483,60 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90 840,00 грн).
У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для АТ «Ощадбанк».
Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарги касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre
v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на судове рішення в справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Ковальчука Романа Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживача.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська