18 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 538/1780/24
провадження № 61-10078ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2025 року в справі за позовом Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування незаконно набутої земельної ділянки та
У вересні 2024 року Миргородська окружна прокуратура Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області (далі - Лохвицька міська рада), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 листопада 2023 року,
НСР 002840, реєстровий номер 1498, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ряжко О. В.;
- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Лохвицької міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га.
Вказувала, що 27 липня 2023 року рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області в справі № 538/1247/23 встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є троюрідною тіткою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнано за ним у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га, в межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лохвицької міської ради (колишньої Лучанської сільської ради) та належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 057030, виданого 19 лютого 1998 року Лохвицькою районною державною адміністрацією Полтавської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 25 вересня 2023 року ОСОБА_2 на підставі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2023 року зареєстрував право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765.
13 листопада 2023 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею
2,82 га, ОСОБА_3 .
Зазначає, що дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час укладення договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки не відповідають засадам добросовісності, оскільки ця земельна ділянка була продана за заниженою ціною та не відповідає ринковій вартості майна.
Відповідно до пункту 9 договору купівлі-продажу від 13 листопада 2023 року, ОСОБА_3 довела до відома продавця зміст заяви ОСОБА_1 про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки; справжність його підпису на заяві засвідчено приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавській області
Ряжко О. В. 02 грудня 2022 року, запис в реєстрі за № 1142, тобто більше ніж за півроку до прийняття рішення Лохвицьким районним судом Полтавської області в справі № 538/1247/23.
Станом на 02 грудня 2022 року ОСОБА_2 не був власником спірної земельної ділянки.
27 квітня 2023 року ОСОБА_1 сформований Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ 9919012302023, який використаний ОСОБА_2 як доказ до позову у справі № 538/1247/23.
Договір купівлі-продажу від 13листопада 2023 року укладений між сторонами через один місяць і вісімнадцять днів після державної реєстрації права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 - 25 вересня 2023 року, що, зважаючи на обставини справи, не є проявом добросовісної поведінки.
Вважає, що намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки в ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виник задовго до звернення до Лохвицького районного суду Полтавської області з позовною заявою ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, а також винесення на користь ОСОБА_2 рішення Лохвицьким районним судом Полтавської області, тобто 02 грудня 2022 року, що порушує майнові інтереси Лохвицької територіальної громади в особі Лохвицької міської ради.
Укладення договору купівлі-продажу від 13листопада 2023 року, реєстровий
№1498, за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки правочин не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, це є порушенням частинпершої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до його статті 234.
20 травня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду в справі
№ 538/1247/23 рішення Лохвицького районного суду Полтавської області
від 27 липня 2023року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено взадоволенні позову ОСОБА_2 до Лохвицької міської ради про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом на вказану земельну ділянку. Апеляційний суд виснував, що, оскільки спадщина (на час розгляду спору - земельна ділянка з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею
2,82 га) у встановлений законом строк ніким не була прийнята, заповіт не складався, тому відповідно до вимог статті 524 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - ЦК УРСР) за правом спадкоємства перейшла до держави.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції в сфері земельних відносин» Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) від 28 квітня
2021 року розділ X «Перехідні положення» доповнено пунктом 24, згідно з яким органам місцевогосамоврядування надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності.
Зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га вибула з володіння держави, власником якої в силу положень статті 524 ЦК УРСР, статті 83, пункту 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, є Лохвицька територіальна громада.
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, що є підставою для її витребування.
16 січня 2025 року рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області в задоволенні позову Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради,
ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відмовлено.
03 липня 2025 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 16 січня
2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -ОСОБА_1 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування незаконно набутої земельної ділянки задоволено частково.
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Лохвицької міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 9 084 грн, по 4 542 грн з кожного.
У липні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2025 року, в якій просить її скасувати в частині задоволення позову про витребування земельної ділянки, рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області
від 16 січня 2025 року залишити в силі.
Необхідно відмовити в відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
У справі предметом позову є вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування незаконно набутої земельної ділянки.
З касаційної скарги убачається, що заявник оскаржує судове рішення в частині задоволення позову про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади Лохвицької міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765,
площею 2,82 га.
Із оскаржуваного рішення убачається, що 13 листопада 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 5322684400:00:003:0765, площею 2,82 га, що знаходиться на території Лучанської сільської ради, наданої для товарного сільськогосподарського товариства, посвідчений приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавській області
Ряжко О. В.
Згідно з договором купівлі-продажу, який апеляційним судом не було визнано недійсним, продаж спірної земельної ділянки вчинено за 93 000,00 грн, нормативна грошова оцінка її становить 92 667,42 грн, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (242 240,00 грн).
Іншої вартості спірної земельної ділянки заявником не надано та в касаційній скарзі не зазначено.
У касаційній скарзі заявник вказує, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (постанова Верховного Суду
від 02 липня 2025 року в справі № 686/18076/24). Спори, пов'язані з витребуванням майна, право на яке набуте на підставі скасованого в майбутньому судового рішення, наразі є досить численними, а правова конструкція, яка визначає добросовісність набувача майна та підстави для витребування майна від добросовісного набувача, великою мірою віддані на розсуд суду без чіткого правового регулювання. Вирішення цих питань дозволить в майбутньому уніфікувати розгляд спорів в подібних правовідносинах, надати відповідь потенційному добросовісному набувачу щодо наявності чи відсутності підстави для витребування в нього майна в майбутньому в подібних правовідносинах, визначити, чи суперечить законодавству та інтересам громади визнання позову в майнових спорах органами місцевого самоврядування.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, заявником не обґрунтовано.
Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки він на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарги касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на судове рішення в справі незначної складності з ціною позову, яка не перевищує вісімдесятрозмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2025 року в справі за позовом Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування незаконно набутої земельної ділянки.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська