12 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 704/397/24
провадження № 61-9040ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2024 року, постанову Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди та
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 17 500,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 7 962,27 грн, три проценти річних у розмірі 1 599,45 грн, а також у відшкодування моральної шкоди 7 125,00 грн.
Посилався на те, що наприкінці 2020 року він натрапив на шахрайську фінансову організацію під назвою «Траст Макворі Кепітал». Менеджер цієї організації запропонував йому фінансові послуги - заробіток на продажу акцій через інтернет-біржу. Фінансова організація виявилася організованою групою шахраїв, від її імені було вчинено декілька платежів.
У період з грудня 2020 року до січня 2021 року позивач вчинив декілька платежів з метою внесення коштів на свій «торговий рахунок» у компанії «Траст Макворі Кепітал».
Вказує, що у подальшому менеджер повідомив йому, що з метою убезпечення від можливих помилок необхідно сплатити страховий платіж для «страхування» переказу коштів з банку «Barclay's» на рахунок в українському банку.
12 лютого 2021 року на виконання цієї вимоги ОСОБА_1 погодився сплатити кошти в розмірі 17 500,00 грн. Платіж фактично виконувався менеджером компанії «Траст Макворі Кепітал» через віддалений доступ до телефону позивача. Як виявилося, кошти в розмірі 17 500,00 грн фактично були сплачені на зазначений вище рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
Позивач зрозумів, що має справу із шахрайською схемою та дізнався, що фінансової організації з назвою «Траст Макворі Кепітал» офіційно не існує ані в Україні, ані за кордоном. Від імені цієї «організації» на території України не виступає жоден легітимний суб'єкт господарської діяльності.
05 березня 2021 року він подав заяву до Голосіївського Управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві стосовно вказаних подій.
Вважає, що грошові кошти були сплачені на користь відповідача без будь-якої правової підстави.
03 квітня 2024 року ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів передано на розгляд до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.
12 березня 2025 року рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області в задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання стягнення судових витрат.
13 червня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року залишено без змін.
У липні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2024 року, постанову Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2025 року, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до Тальнівського районного суду Черкаської області.
Необхідно відмовити в відкритті касаційного провадження ,з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційнийперегляд справи та у визначених законом
випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Щодо касаційного оскарження ухвали Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2024 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року Верховний Суд зазначає таке.
Частиною першою статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень, встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:
1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Пунктом 9 статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.
За змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України та
пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України судові рішення першої та апеляційної інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду, не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року в справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).
Системне тлумачення статей 353, 389 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 27 жовтня 2020 року в справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
В ухвалах від 30 січня 2025 року в справі № 369/2762/24 (провадження № 61-901ск25), від 19 травня 2025 року в справі № 450/2296/24 (провадження № 61-5945ск25), від 04 червня 2025 року в справі № 758/16425/24 (провадження № 61-6467ск25) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду також виснував про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі з огляду на те, що судові рішення щодо передачі справи на розгляд іншого суду (пункт 9 частини першої статті 353 ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, а саме на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду
від 05 червня 2024 року, тому у відкритті касаційного провадження в цій частині необхідно відмовити.
Щодо касаційного оскарження рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2025 року Верховний Суд зазначає таке.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження в справі, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі з ціною позову, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
У справі предметом позову є стягнення з відповідача коштів в розмірі 17 500,00 грн, інфляційних втрат в розмірі 7 962,27 грн, трьох процентів річних у розмірі 1 599,45 грн та відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 7 125,00 грн.
Загальна сума, яку позивач просить стягнути з відповідача складає 34 186,72 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90 840,00 грн).
У касаційній скарзі заявник вказує, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки під час розгляду подібних справ судами порізному вирішується питання застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Про актуальність проблеми свідчить значне поширення псевдоінвестиційних організацій та зростання кількості позовів про захист прав споживачів, пов'язаних із діяльністю таких організацій. Зокрема, частину позовів про захист прав споживачів суди розглядали залежно від фактичного обґрунтування ознак нечесної підприємницької практики, а в частині позовів виснували про відсутність між сторонами споживчих правовідносин та розглядали позовні вимоги на підставі статті 1212 ЦК України. Є рішення суду, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог про захист прав споживачів виключно з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, та ті в яких суди застосовували одночасно і Закон України «Про захист прав споживачів», і статтю 1212 ЦК України.
Також зазначає, що фундаментальне значення має питання про належний стандарт доказування в певній категорії цивільних справ про захист прав споживачів або стягнення безпідставно одержаних коштів, які пов'язані з платежами на користь незареєстрованих інвестиційних або брокерських компаній. В частині справ суди виснували про необхідність стягнення спірних коштів з відповідачів, а в частині - про відсутність підстав для їх стягнення.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, заявником не обґрунтовано.
Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки він на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарги касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, які не підлягають касаційному оскарженню, та на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2025 року в справі з ціною позову, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,що також не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, частиною першою, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2024 року, постанову Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська