26 серпня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 678/973/24
Провадження № 22-ц/820/1773/25
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Плінська І.П.,
з участю прокурора Русецької О.В.,
представниці відповідачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Летичівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, треті особи - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Хмельницька обласна військова адміністрація, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області, про повернення земельної ділянки у комунальну власність за апеляційною скаргою заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 6 червня 2025 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року керівник Летичівської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Летичівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області (далі - Рада), треті особи - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - Підприємство), Хмельницька обласна військова адміністрація (далі - Облдержадміністрація), до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області (далі - Держгеокадастр), про повернення земельної ділянки у комунальну власність.
Прокурор зазначив, що наказом Держгеокадастру від 27 жовтня 2017 року №22-21535-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6823081600:03:002:0016, розташовану за межами населених пунктів колишньої Горбасівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства (далі - земельна ділянка). На підставі цього наказу 6 листопада 2017 року ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1400804668230).
23 листопада 2017 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Гайдамакою О.В. (зареєстровано в реєстрі за №1802), продала земельну ділянку ОСОБА_3 , а та 27 вересня 2021 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лаврентьєвою В.В. (зареєстровано в реєстрі за №1504), продала її ОСОБА_4 .
На момент передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , а також на момент продажу цієї ділянки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , вона була віднесена до малопродуктивних деградованих земель та законсервована шляхом заліснення, належала Раді та перебувала у віданні Підприємства в складі земель лісового фонду.
Оскільки після вилучення із сільськогосподарського обороту земельна ділянка не може використовуватися за цільовим призначенням та передаватися у приватну власність, то її зайняття треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності територіальної громади. Відтак у порядку задоволення негаторного позову земельна ділянка має бути повернута у комунальну власність.
За таких обставин Прокурор просив суд повернути у комунальну власність територіальної громади Ради земельну ділянку з кадастровим номером 6823081600:03:002:0016.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 6 червня 2025 року в позові відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що Прокурор не довів належними та допустимими доказами віднесення земельної ділянки до малопродуктивних деградованих земель і включення її до проекту землеустрою щодо консервації земель, а тому ця ділянка правомірно вибула з власності держави. Прокурор не заявив позов до орендаря земельної ділянки - Товариства з обмеженою відповідальністю «Олма Агрогруп» (далі - ТОВ «Олма Агрогруп»), хоча рішення у справі може виплинути на його права та обов'язки, а пред'явлення позову не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові. Прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки земельна ділянка може бути витребувана у ОСОБА_4 як добросовісного набувача, яка придбала цю ділянку за відплатним договором і набула право реєстраційного володіння, лише за віндикаційним, а не негаторним позовом.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка віднесена до малопродуктивних деградованих земель та законсервована шляхом заліснення, перебувала у віданні Підприємства в складі земель лісового фонду і не могла бути передана у приватну власність. Зібрані докази достатньо та об'єктивно вказують на незаконність передачі цієї ділянки у приватну власність ОСОБА_2 . Незалучення ТОВ «Олма Агрогруп» до участі у справі як співвідповідача не може бути підставою для відмови в позові, оскільки рішення у справі напряму не буде містити висновки щодо прав та обов'язків цього товариства. Крім того, з огляду на суб'єктний склад сторін, позовні вимоги до ТОВ «Олма Агрогруп» підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Земельна ділянка належить як до земель лісогосподарського призначення, так і до земель природоохоронного призначення, внаслідок чого вона є обмеженою у цивільному обороті. Зайняття такої ділянки треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності територіальної громади. Оскільки в даному випадку порушений публічний порядок набуття права власності на земельну ділянку, то Прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права шляхом пред'явлення негаторного позову про повернення земельної ділянки у комунальну власність. Поведінка відповідачів під час набуття земельної ділянки у приватну власність є недобросовісною, оскільки оцінивши місце розташування земельної ділянки та проявивши розумну обачність, вони повинні були знати про належність земельної ділянки до земель лісового, а не сільськогосподарського призначення.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.
У відзиві на апеляційну скаргу Держгеокадастр вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на правомірність набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку.
Рада, Підприємство, Облдержадміністрація, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
В силу частини п'ятої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції не розглядає доводи апеляційної скарги щодо повернення земельної ділянки у зв'язку із застосуванням правових наслідків нікчемного правочину, який порушує публічний порядок, оскільки такі підстави позову не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Суд першої інстанції неправильно витлумачив норми статей 2, 15, 16, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та неправильно застосував приписи статей 4, 5, 13, 48 ЦПК України.
У зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає зміні в частині мотивів прийнятого рішення.
В решті апеляційна скарга заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
Розпорядженням Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 28 листопада 2005 року №418/04 надано дозвіл Державному підприємству «Летичівське лісове господарство» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою їх заліснення із земель державної власності (землі непридатні для сільськогосподарського використання) на території району.
Рішенням Горбасівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області від 23 березня 2007 року №1 надано дозвіл на заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель загальною площею 60 га із земель запасу.
Згідно з розпорядженням Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 30 жовтня 2009 року №467/2009-р затверджено Cхему консервації малопродуктивних, деградованих і непридатних для сільськогосподарського використання земель державної власності на території Летичівського району Хмельницької області з подальшою подачею під заліснення.
На підставі наказу Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області від 10 вересня 2013 року №106 проведені роботи зі складання робочих проектів землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель державної власності за межами населених пунктів Віньковецького, Летичівського та Хмельницького районів Хмельницької області загальною площею 1196,3804 га.
Наказом Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області від 31 жовтня 2013 року №126 затверджено робочі проекти землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель державної власності за межами населених пунктів Віньковецького, Летичівського та Хмельницького районів Хмельницької області загальною площею 1196,3804 га згідно з яким до цих проектів включені землі Горбасівської сільської ради загальною площею 60,2008 га.
На виконання Державної програми «Ліси України», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2001 року №581, вказаний масив земельних ділянок було заліснене ДП «Летичівське лісове господарство», правонаступником якого є Підприємство.
Наказом Держгеокадастру від 16 червня 2017 року №22-12611-СГ надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (місце розташування об'єкта землеустрою: за межами населених пунктів Горбасівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області; орієнтовний розмір земельної ділянки: 2,0000 га; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства (01.03)).
Наказом Держгеокадастру від 27 жовтня 2017 року №22-21535-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу 6 листопада 2017 року Комунальне підприємство «Спецбудресурс» зареєструвало право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право 23235046).
За договором купівлі-продажу від 23 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Гайдамакою О.В. (зареєстровано в реєстрі за №1802), ОСОБА_2 продала земельну ділянку ОСОБА_3 , яка за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 27 вересня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лаврентьєвою В.В. (зареєстровано в реєстрі за №1504), продала її ОСОБА_4 27 вересня 2021 року приватний нотаріус Лаврентьєва В.В. зареєструвала право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право 44177376).
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
а) щодо позовних вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Частиною першою статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Із положень статті 48 ЦПК України слідує, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Як передбачено статтею 50 ЦПК України, позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що суб'єктами цивільних відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Ці особи вправі захистити свої порушені, невизнані чи оспорювані права, свободи та інтереси, пред'явивши відповідний позов до суду. Відповідачами за таким позовом є особи, які мають безпосередній зв'язок із спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушили, не визнали або оспорили його права, свободи чи інтереси, і тому притягуються до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов'язок визначати відповідача у справі.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 березня 2024 року у справі №522/11722/21 зазначив, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі №642/6181/16-ц).
Прокурор пред'явив негаторний позов про повернення земельної ділянки до трьох відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як колишніх власників земельної ділянки та ОСОБА_4 як теперішньої власниці земельної ділянки.
Фактичним володільцем земельної ділянки є ОСОБА_4 , яка перешкоджає поверненню земельної ділянки у власність територіальної громади. Водночас у справі відсутні докази про спільні чи однорідні права та обов'язки відповідачів.
Зміст і характер спірних правовідносин свідчать про те, що спір у держави в особі Ради виник саме з ОСОБА_4 , яка має відповідати за пред'явленими вимогами.
Отже ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неналежними відповідачами у справі, а тому заявлений до них позов не підлягає задоволенню саме з цих підстав.
Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Водночас апеляційний суд погоджується з доводами прокурора про те, що незалучення ТОВ «Олма Агрогруп» до участі у справі як співвідповідача не може бути підставою для відмови в позові, оскільки рішення у справі напряму не буде містити висновки щодо прав та обов'язків цього товариства. Крім того, з огляду на суб'єктний склад сторін, позовні вимоги до ТОВ «Олма Агрогруп» підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Висновок суду першої інстанції з цього приводу є помилковим.
б) щодо позовних вимог до ОСОБА_4 .
Статтею 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина перша статті 56 ЗК України).
Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (частина третя статті 57 ЗК України).
Таким законом є Лісовий кодекс України (далі - ЛК України).
В силу статті 5 ЛК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Частиною другою статті 171 ЗК України встановлено, що до малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.
Згідно з частиною першою статті 172 ЗК України консервації підлягають земельні ділянки, визначені статтею 51 Закону України «Про охорону земель».
Із положень статті 51 Закону України від 19 червня 2003 року №962-ІV «Про охорону земель» слідує, що консервації, зокрема, підлягають: деградовані землі, малопродуктивні землі, що не мають степового, лучного, лісового рослинного покриву, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, а також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їхнього здоров'я; інші деградовані та малопродуктивні землі.
Як передбачено статтею 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
В силу статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни можуть набувати земельні ділянки у власність, у тому числі в порядку приватизації та за цивільно-правовими угодами.
Землі сільськогосподарського призначення використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції та здійснення сільськогосподарської діяльності. До таких земель належать земельні ділянки особистих селянських господарств.
У разі визнання земель сільськогосподарського призначення малопродуктивними чи деградованими, вони підлягають консервації, тобто вилученню із сільськогосподарського обороту. Такі землі можуть бути заліснені та віднесені до земель лісогосподарського призначення, відтак вони не можуть бути передані у приватну власність.
Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним.
Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.
Також у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року (справа №488/2807/17), визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку в порядку приватизації, а в подальшому продала її ОСОБА_3 , яка, у свою чергу продала цю ділянку ОСОБА_4 .
Виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, до ОСОБА_4 перейшло право власності на земельну ділянку, включаючи право володіння та розпорядження.
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, Прокурор послався на те, що земельна ділянка після консервації та заліснення належить до земель лісового фонду, які перебувають у комунальній власності, її передача у приватну власність здійснена з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення територіальній громаді перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом повернення земельної ділянки у комунальну власність у порядку задоволення негаторного позову.
Натомість суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що територіальна громада, в інтересах якої Прокурор звернувся з позовом до суду, не є володільцем земельної ділянки, а може просити захистити порушене право шляхом витребування цієї ділянки з володіння кінцевої набувачки ОСОБА_4 . Відтак, Прокурором обрано неналежний спосіб захисту цивільного права, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Доводи апеляційної скарги про те, що Прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права шляхом пред'явлення негаторного позову не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.
При цьому висновки суду першої інстанції не суперечать наведеним в апеляційній скарзі правовим позиціям Верховного Суду щодо способу захисту права власності на землю.
Твердження заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури про належність земельної ділянки до земель природоохоронного призначення, внаслідок чого вона може бути повернута в комунальну власність за негаторним позовом, не ґрунтуються на законі.
Так, із положень статті 43 ЗК України слідує, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до статті 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Аналогічні приписи закріплені у Законі України від 16 червня 1992 року №2456-ХІІ «Про природно-заповідний фонд» (статті 3, 7).
Отже за своїми природними (екологічними) ознаками, соціально-економічними і науково-естетичними характеристиками належна ОСОБА_4 земельна ділянка не відноситься до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Посилання заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в апеляційній скарзі на Рекомендації по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України 15 травня 1992 року, є безпідставним, оскільки вказаний нормативний акт не регулює спірні правовідносини.
Оскільки Прокурором обрано неналежний спосіб захисту цивільного права, що є самостійною підставою для відмови в позові, то підстави для відмови в позові за недоведеністю вимог відсутні.
Такий висновок суду першої інстанції слід виключити з рішення.
3.Висновки суду апеляційної інстанції
Під час розгляду справи суд першої інстанції не дотримався норм матеріального та процесуального закону, хоча зробив правильні висновки по суті вирішеного спору.
У зв'язку з цим, мотивувальну частину рішення суду слід змінити.
Підстави для скасування цього рішення відсутні.
Керуючись статтями 374, 376, 377, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
ухвалив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 6 червня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 серпня 2025 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Цибульський Д.В.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47