cправа №947/13958/24
провадження №1-кп/947/480/25
29 серпня 2025 року м.Одеса
Київський районний суд міста Одеси у складі головуючого судді ОСОБА_1 , у присутності секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по кримінальному провадженню №12023163480000808 від 01.12.2023 року,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , його захисника ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_6 ,
1. Зміст клопотання.
У провадженні Київського районного суду міста Одеси знаходиться кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.125 КК України.
29.08.2025 року в судовому засіданні, прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування якого, прокурор зокрема зазначив, що ОСОБА_3 зокрема обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_3 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком дії якої закінчується.
Враховуючи викладене, а також наявність ризиків, передбачених п.1 - 3, ч.1 ст.177 КПК України, які є актуальними і до тепер: зокрема, ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у причетності до вчинення тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді від 7 до 10 років позбавлення волі, не має стійких соціальних зв'язків (не одружений, не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, не працює), це може спонукати останнього вдатися до спроб переховуватися; перебуваючи не під вартою, може вчинити вплив на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений ніде не працює, не навчається, немає джерел доходу, має агресивну поведінку під час вживання алкогольних напоїв.
Вказував, що даний злочин було скоєно із застосуванням насильства, можна зробити висновок, що відносно ОСОБА_3 необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки інші (менш суворі заходи) не забезпечать виконання ним процесуальних обов'язків, передбачених чинним КПК України і його належної поведінки.
Посилаючись на викладене, керуючись зокрема ст.ст.131, 132, 176 - 178, 183, 184, 194, 331 КПК України, просив суд: продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, терміном на 60 діб без визначення розміру застави.
2. Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений та захисник проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечували, у його задоволенні просили відмовити. Захисник зокрема зазначив, що ризики на які посилається прокурор частково відпали, а саме: вплив на потерпілого, оскільки той вже допитаний. Просив змінити на інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачений зокрема заявив, що хотів би надавати допомогу батьку та влаштуватися на роботу.
Потерпілий просив відпустити сина під домашній арешт.
3. Мотиви та висновки суду.
Суд, заслухавши клопотання, дослідивши додані до нього документи та вислухавши думки учасників кримінального провадження, прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з положеннями ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Судом встановлено, що відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 01.12.2023 року, до обвинуваченого ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який в подальшому, ухвалою суду було продовжено до 07.09.2025 року включно.
Під час продовження вказаного запобіжного заходу, судом були враховані ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до змісту ч.3 ст.199 КПК України, однією з підстав для продовження строку тримання під вартою є наявність вважати, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Суд погоджується, що на сьогоднішній день, ризик передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, продовжує існувати, а саме: ОСОБА_3 може переховуватись від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання тільки у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років. Отже, на думку суду на мінімальному рівні існує ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Водночас, суд погоджується зі стороною захисту, що станом на 29.08.2025 року ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України перестав існувати, оскільки потерпілий був допитаний.
Частина 1 ст.194 КПК України передбачає, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п.п.1 та 2 ч.1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені п.3 ч.1 цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.ч.5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04), ЄСПЛ вважає, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою (п.34). Однак, з плином часу ці підстави ставали усе менш обґрунтованими. Тому ЄСПЛ повинен встановити, чи були інші підстави, наведені судами, зокрема тяжкість імовірного покарання, ризик того, що заявник переховуватиметься від слідства і суду та примушуватиме свідків давати неправдиві показання, «достатніми» та «відповідними» (п.35). ЄСПЛ зазначає, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. ЄСПЛ визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, ЄСПЛ неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункти 80-81, рішення від 26.07.2001 року).
Під час судового розгляду, зі сторони обвинувачення, суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що ризики, передбаченіп.п.2, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України з'явилися та продовжують існувати.
Таким чином, суд робить висновок, що існування обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121; ч.2 ст.125 КК України, у сукупності з існуючим ризиком, передбаченим п.1 ч.1 ст.177 КПК України, тривалістю перебування обвинуваченого під вартою, яка станом на 29.08.2025 рок становить 1 рік 7 місяців 29 днів, презумпцію невинуватості та не доведеністю зі сторони прокурора недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику, зазначеному у клопотанні, дозоляють суду змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_3 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, який на думку суду є достатнім для запобігання ризику, передбаченому п.1 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки менш суворі запобіжні заходи, на думку суду, не достатні для запобігання зазначеному ризику.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177, 199, 331, 369 КПК України, суд
1. У клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
2. Змінити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, строком на 2 (два) місяці, тобто до 29 жовтня 2025 року включно.
3. Заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом строку дії домашнього арешту, залишати цілодобово своє житло за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду, за виключенням повітряних тривог, під час яких обвинувачений може відвідувати укриття (бомбосховища), а також відвідування медичних закладів для отримання ним медичної допомоги за направленням лікаря та явки його до суду, з урахуванням часу на проїзд.
4. Зобов'язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом строку дії домашнього арешту: 1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) не відлучатися з м.Одеси без дозволу суду; 3) здати на зберігання до ГУ ДМС в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
5. Роз'яснити ОСОБА_3 положення ч.5 ст.181 КПК України, згідно якої, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
6. Контроль за виконанням цієї ухвали покласти на ВП №4 Одеське РУП №1 ГУНП в Одеській області, якому направити копію цієї ухвали.
7. Роз'яснити, що у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинувачений, який був затриманий негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово.
8. Строк дії цієї ухвали з 29 серпня 2025 року до 29 жовтня 2025 року включно.
9. Ця ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1