Справа № 466/8032/25
Провадження № 1-кс/466/2514/25
29 серпня 2025 року м. Львів
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянув клопотання слідчого СВ ВП №1 Львівського районного управління поліції №1 ГУНП у Львівській області ОСОБА_4 , яке погоджено прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Брянськ, російської федерації, українця, громадянина України, неодруженого, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого, відносно якого 13 листопада 2024 року скеровано обвинувальний акт до Жовківського районного суду Львівської області за ч. 4 ст. 185 КК України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 призваного по мобілізації, у військовому званні «солдат», за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023050010001160 від 18.04.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст. 408 КК України, -
29 серпня 2025 року слідчий СВ ВП №1 Львівського районного управління поліції ГУНП у Львівській області ОСОБА_4 звернулася до суду з клопотанням, погодженим прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування клопотання покликається на те, що у провадженні слідчого відділення відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області перебуває кримінальне провадження зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №62023050010001160 від 18 квітня 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади військової частини НОМЕР_3 №5-рс від 06 січня 2023 року, солдата ОСОБА_5 , від 06 січня 2023 року зараховано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період до списків особового складу частини НОМЕР_3 та призначено на посаду командира бойової машини - командира відділення 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону.
Будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 призваним на військову службу за мобілізацією в умовах воєнного стану солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст.11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався нормативно-правовими актами та триває до теперішнього часу.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
В подальшому, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 №1551 від 22 лютого 2023 року (по стройовій частині) солдату ОСОБА_5 , командиру бойової машини - командиру відділення 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону, з 22 лютого 2023 року за самовільне залишення військової частини НОМЕР_3 припинено виплату грошового забезпечення.
У порушення вказаних вимог нормативно-правових актів, солдат ОСОБА_5 , самовільно залишив військову частину тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, при наступних обставинах.
Так, військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, у точно не встановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше 20 години 00 хвилин 22 лютого 2023 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_3 , що знаходиться у населеному пункті АДРЕСА_3 , тривалістю понад три доби та перебував поза її межами до моменту повернення на службу до військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_4 , а саме до 15 листопада 2024 року.
Відтак, у період з 22 лютого 2023 року по 15 листопада 2024 року солдат ОСОБА_5 , проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби приховував.
Під час незаконного перебування за межами військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_5 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об'єктивно мав можливість це вчинити.
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Крім цього, досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №13-РС від 25 січня 2025 року, старшого солдата ОСОБА_5 , від 26 січня 2025 року зараховано на військову службу до списків особового складу військової частини та призначено на посаду навідника 1 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 .
13 квітня 2025 року військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_5 було евакуйовано на лікування до КНП «Міська лікарня №4» Запорізької міської ради Запорізької області, що знаходиться за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Оптимістична, будинок №1. Разом з тим, 28 квітня 2025 року військовослужбовець ОСОБА_5 на момент обходу відділення був відсутній та був виписаний із лікувального закладу за порушення режиму із зобов'язанням повернутись на службу до 29 квітня 2025 року.
В подальшому, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №124 від 30 квітня 2025 року старшому солдату ОСОБА_5 , навіднику 1 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , з 30 квітня 2025 року за самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 припинено виплату грошового забезпечення.
У порушення вказаних вимог нормативно-правових актів, старший солдат ОСОБА_5 , не з'явився з метою ухилитися від військової служби на службу з лікувального закладу в умовах воєнного стану, при наступних обставинах.
Так, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, повторно, бажаючи назавжди ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, не отримавши відповідного дозволу командира, з метою ухилення від військової служби назавжди не з'явився на службу з КНП «Міська лікарня №4» Запорізької міської ради Запорізької області без поважних причин до розташування свого підрозділу військової частини НОМЕР_1 та перебував поза межами розташування підрозділу, а саме: АДРЕСА_3 до моменту його виявлення працівниками відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 ГУНП у Львівській області 29 серпня 2025 року, за місцем проживання, а саме АДРЕСА_2 , тобто був без поважних причин відсутній на службі у період часу з 29 квітня 2025 року по 29 серпня 2025 року.
Відтак, у період з 29 квітня 2025 року по 29 серпня 2025 року старший солдат ОСОБА_5 , проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби приховував.
Під час незаконного перебування за межами військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_5 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об'єктивно мав можливість це вчинити.
Так, старший солдат ОСОБА_5 , внаслідок нез'явлення вчасно на службу в умовах воєнного стану без поважних причин, з метою ухилення від військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 29 квітня 2025 року по 29 серпня 2025 року свої обов'язки не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживав, а займався особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у дезертирстві, тобто нез'явленні з метою ухилитися від військової служби на службу з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
29 серпня 2025 року слідчим слідчого відділення відділу поліції №1 Львівського РУП №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області лейтенантом поліції ОСОБА_4 , за погодженням із прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України ОСОБА_5 .
Відомості про підозрюваного: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Брянськ, російської федерації, українець, громадянин України, неодружений, згідно ст. 89 КК України раніше не судимий, відносно якого 13 листопада 2024 року скеровано обвинувальний акт до Жовківського районного суду Львівської області за ч. 4 ст. 185 КК України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 призваний по мобілізації, у військовому званні «солдат».
Обгрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчинені вказаного кримінального правопорушення підтверджується доказами, зібраними під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, а саме: повідомленнями про вчинене кримінальне правопорушення, актами та матеріалами службового розслідування, протокол допиту свідка ОСОБА_8 ; протокол допиту свідка ОСОБА_9 ; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення.
Положеннями ч.2 ст.29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог п.п. 3,4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Крім того, відповідно до положень ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Як зазначено у пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, п.32 рішення у справі «Фокс, Кампбел і Хартлі проти Сполученого Королівства» слідчий суддя (суд) повинен виходити з того, що підозра визнається обґрунтованою лише у тому випадку, якщо існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення.
Таким чином, зібрані в ході досудового розслідування докази у їх сукупності дають підстави вважати підозру ОСОБА_5 обґрунтованою.
Отримані на даному етапі досудового розслідування відомості задокументовані у відповідний процесуальний спосіб передбачений КПК України і вказують на причетність ОСОБА_5 до вчинення зазначеного кримінального правопорушення, при цьому таке цілком узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначив, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла вчинити правопорушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Влох проти Польші»).
Згідно з п.175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, N 182).
Також, розглядаючи скаргу у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, Європейський суд з прав людини підкреслив, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Оцінюючи особу підозрюваного ОСОБА_5 та вчиненого ним кримінального правопорушення, досудове слідство приходить до переконання в наявності передбачених ст. 177 КПК України ризиків невиконанням останнім процесуальних обов'язків, а саме:
1. переховуватися від органів досудового розслідування та суду;
2. незаконно впливати на свідків кримінальному провадженні;
3. перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Оцінюючи особу підозрюваного та кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється та враховуючи те, що у разі визнання винним у вчиненні інкримінованого злочину підозрюваному ОСОБА_5 загрожує покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років, а також те, що на даний час органом досудового розслідування ще не проведено всіх необхідних слідчих (розшукових) та процесуальних дій, сторона обвинувачення приходить до висновку в наявності передбачених ст. 177 КПК України підстав для застосування запобіжного заходу, з огляду на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_5 з метою уникнення кримінальної відповідальності та призначення вищевказаного покарання може:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки у разі визнання винуватим, підозрюваному ОСОБА_5 загрожує покарання у виді позбавленням на строк до п'яти років, а тому страх та невідворотність в майбутньому покарання за вчинене ним діяння, може спонукати останнього перебуваючи на волі ухилитися (змінити місце проживання, можливість підозрюваного залишити територію України, оскільки незважаючи на введення воєнного стану, така можливість залишається доступною для багатьох категорій громадян) від органів досудового розслідування, суду з метою уникнення покарання.
Водночас, відповідно до п. 36 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України», Європейський суд зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Підозрюваний ОСОБА_5 з метою уникнення від кримінальної відповідальності, у випадку доведення його вини судом може незаконно впливати на свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інших осіб у даному кримінальному провадженні, шляхом їх переконання та залякування, та схилити їх до зміни даних ними показань чи до дачі неправдивих показань, які б виправдовували останнього, що підтверджується, зокрема, характером і способом вчинення кримінального правопорушення, що інкримінується підозрюваному. При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати передбачену статтями 23 та 224 КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема може негативно впливати на хід досудового розслідування, перешкоджати проведенню слідчих дій, узгоджувати свої показання з показаннями інших осіб, які визнані потерпілим та свідками, давати цим особам поради з врахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі алібі щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, тим самим перешкоджати кримінальному провадженню, оскільки на даний час не проведено всіх слідчих (процесуальних) дій та ще триває проведення експертиз.
З урахуванням викладених ризиків та особи підозрюваного, обставин вчинення та суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у скоєнні якого підозрюється ОСОБА_5 , сторона обвинувачення приходить до висновку про необхідність застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи не в силі запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
З урахуванням викладених ризиків та особи підозрюваного, обставин вчинення та суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у скоєнні якого підозрюється ОСОБА_5 , сторона обвинувачення приходить до висновку про необхідність застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи не в силі запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
На думку сторони обвинувачення, саме такий вид запобіжного заходу забезпечить виконання підозрюваним ОСОБА_5 обов'язків, передбачених КПК України, та зможе запобігти спробам останнього ухилитися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного ОСОБА_5 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому кримінальному провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справах «Фокс, Камбел і Харлі проти Об'єднаного Королівства» від 10.08.1990, «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Беручи до уваги вищенаведене, наявність обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, може незаконно впливати на свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення, з метою забезпечення участі підозрюваного ОСОБА_5 у досудовому розслідуванні та судовому розгляді, виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а також недопущення вчинення ним нових кримінальних правопорушень, знищення речових доказів та враховуючи, що менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вищевказаним ризикам, тому слід застосувати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 та слідчий ОСОБА_4 підтримали клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили заявлене клопотання задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 просили відмовити у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили застосувати більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Заслухавши думку прокурора, слідчого, пояснення підозрюваного та його захисника, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, слідчий суддя установив наступне.
Судом встановлено, що у провадженні слідчого відділення відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області перебуває кримінальне провадження зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №62023050010001160 від 18 квітня 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України.
29 серпня 2025 року слідчим слідчого відділення відділу поліції №1 Львівського РУП №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області лейтенантом поліції ОСОБА_4 , за погодженням із прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України ОСОБА_5 .
З пояснень прокурора, слідчого, копій матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вбачається наявність обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст. 408 КК України.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ч. 5 ст. 407 КК України за вчинення даного злочину, може бути призначено покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Згідно ч. 4 ст. 408 КК України за вчинення даного злочину, може бути призначено покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
Відповідно до ст.12 КК України дані кримінальні правопорушення відносяться до категорії тяжких злочинів.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Тому вважаю, що визначення застави не є доцільним.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_5 , крім наявності підстав, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, пояснень учасників, приймає до уваги наявність обґрунтованої підозри вчинення ним даних кримінальних правопорушень, передбаченого строку покарання, можливого до призначення у разі доведеності вини, а також те, що підозрюваний ОСОБА_5 згідно ст. 89 КК України раніше не судимий, відносно якого 13 листопада 2024 року скеровано обвинувальний акт до Жовківського районного суду Львівської області за ч. 4 ст. 185 КК України, неодружений, тобто немає міцних соціальних зв'язків, на його поведінку ніхто немає впливу, а тому він буде мати можливість переховуватись від слідства та суду, а також вчиняти інші кримінальні правопорушення, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. Крім того, судом не встановлено у ОСОБА_5 тяжких хворіб та інвалідності, які б перешкоджали утриманню його під вартою.
З урахуванням наведених обставин, слідчий суддя вважає, що до підозрюваного ОСОБА_5 не може бути застосований більш м'який запобіжний захід.
Враховуючи обставини справи, суд вважає, що термін запобіжного заходу слід встановити 60 днів без визначення застави з моменту постановлення ухвали.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 177, 183, 193,194,196, 309 КПК України, слідчий суддя,-
постановив :
клопотання про обрання підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави строком 60 днів з утриманням у Львівській установі виконання покарань УДПтСУ у Львівській області.
Дія ухвали закінчується 27 жовтня 2025 року включно.
Виконання ухвали доручити слідчому СВ ВП №1 Львівського районного управління поліції №1 ГУНП у Львівській області ОСОБА_4 .
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 .
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1