Справа № 466/5515/24
Провадження № 2/466/1278/25
21 серпня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Ковальчука О.І.
з участю секретаря Пилипців О.-І.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача, адвоката Крет О.І.
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача, адвоката Жаровського К.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою адвоката Крета Олега Ігоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про скасування права власності на квартиру
22.05.2024 року адвокат Крет О.І. звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про скасування права власності на квартиру, в якому просить суд ухвалити рішення, яким скасувати право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в частині незаконної приватизації кімнати площею 17,7 м.кв., що була надана ОСОБА_5 згідно ордеру та визнати за позивачем право власності на кімнату площею 17,7 м.кв., що була надана ОСОБА_5 згідно ордеру та яку незаконно приватизували відповідачі.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що згідно рішення Шевченківського районного суду від 12 квітня 2007 року встановлено наступні факти, що вказують на те, що спірною кімнатою Відповідач володіє незаконно, права власності на дану квартиру ним не набуто Відповідно до рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова від 13.05.1980 №134: ОСОБА_5 , покрівельнику ремонтно-будівельне управління по поточному ремонту житлового фонду, черговику за місцем праці з 1977 р. за №3, закріпити кв. АДРЕСА_2 , яка складається з 2-ч кімнат площею 30,4 кв.м., кухні з комунальними вигодами, згідно рішення райвиконкому за №76 від 13.02.79 р. вищезгаданий будинок переданий під гуртожиток для працівників ремонтно будівельного управління.
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2007 року по справі №2п-103/2007 встановлено, що будинок АДРЕСА_3 складався з двох однокімнатних квартир, був в аварійному стані і рішення виконкому Шевченківської районної ради м. Львова за №76 від 13.02.1979 р. переданий РБУ по поточному ремонту житлового фонду Львівського міськжитлоуправління для проведення капітального ремонту та обладнання його під гуртожиток для працівників підприємства. У п. 2 цього рішення було зобов'язано РБУ розробити проектно-технічну документацію на проведення ремонтних робіт та погодити її у встановленому порядку.
ОСОБА_6 працював з 1976 р. на посаді прораба Шевченківської рембуддільниці РБУ і перебував у списку на отримання житла під №1.
ОСОБА_5 з 1977 р. працював на посаді покрівельника Шевченківської рембуддільниці РБУ і перебував у списку на отримання житла під №3.
11.10.1979 р. на розширеному засіданні профкому за участю начальника РБУ розглянуто питання розподілу житлової площі в будинку АДРЕСА_3 між працівниками РБУ Шевченківського району. Вирішено клопотати перед виконкомом Шевченківської районної ради н/д про прописку в квартиру АДРЕСА_4 цього будинку ОСОБА_6 з сім'єю, у квартиру АДРЕСА_5 ОСОБА_5 з сім'єю.
І ОСОБА_6 і ОСОБА_5 написали заяви про закріплення за ними квартир відповідно до рішення профкому.
За підписами керівника РБУ, секретаря партійної організації та голови профкому 2.11.1979 р. були складені клопотання на ім'я голови райвиконкому про закріплення кв. АДРЕСА_6 за ОСОБА_6 і дозвіл на прописку членів його сім'ї.
Списки на закріплення квартир за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , складені і підписані начальником та головою профкому РБУ і були 6.11.1979 р. затверджені головою групкому профспілки.
У вказаних списках зазначено, що сім'ї ОСОБА_6 на 4 особи пропонується закріпити квартиру АДРЕСА_6 : кімнату 18.5 кв.м., кухню 13.5 кв.м., веранду 9.7 кв.м. зі всіма вигодами. Сім'ї ОСОБА_5 на 3 особи пропонується закріпити квартиру АДРЕСА_2 : кімнату 12.7 кв.м., кухню 7.2 кв.м., туалет, кімнату 17.7 кв.м.
Листами начальника РБУ від 24.01.1980р. документи на закріплення вказаних квартир за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , були скеровані у виконком Шевченківської районної ради.
13.05.1980 р. виконком Шевченківської районної ради прийняв рішення за №134, яким ОСОБА_6 , черговику за місцем праці з 1977 р. за №1, на сім'ю з 4-х осіб закріплено квартиру АДРЕСА_6 , яка складається з однієї кімнати площею 18.5 кв.м., кухні, зі всіма комунальними вигодами (п.29). Спірна кімната площею 17.7 кв.м. не була вказана у списку на закріплення квартир за ОСОБА_6 і позивачам не надавалася.
Цим же рішенням (п.35) ОСОБА_5 , черговику за місцем праці з 1977 р. за №3, на сім'ю з 3-х осіб закріплено квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат площею 30,4 кв.м. , кухні, з комунальними вигодами.
На підставі вказаного рішення 21.08.1980 р. на ім'я ОСОБА_6 виписано ордер №449 на квартиру АДРЕСА_4 на одну кімнату площею 18.5 кв.м, на ім'я ОСОБА_5 , виписано ордер №455 на квартиру АДРЕСА_7 . Вказані ордери отримав на руки голова профкому РБУ, що засвідчено його підписом у корінцях ордерів.
Будинок АДРЕСА_3 складався з двох жилих кімнат площею 18.24 кв.м. і 13.35 кв.м. і двох кухонь площами 13.5 кв.м. і 12.3 кв.м. (які збільшилися за рахунок знесення і зменшення кухонних вогнищ). Всі приміщення були з'єднані між собою дверними пройомами. Це стверджується поверховим планом будинку за 1948 р. перевіреними у 1975 р. (інвентарна справа).
З поданих документів, зокрема рішення Шевченківського райвиконкому за №76 від 13.02.1979 р. вбачається, що будинок складався з двох однокімнатних квартир. До квартири АДРЕСА_4 належали житлова кімната площею 18.24 кв.м. і кухня 13.5 кв.м. до квартири АДРЕСА_5 - житлова кімната площею 17.7 кв.м. і кухня 12.2 кв.м.
Як стверджують позивачі, в ході капітального ремонту кімнату площею 17.7 кв.м вилучили зі складу квартири АДРЕСА_5 і включили до квартири АДРЕСА_4 .
Отже в даному випадку така перебудова та перепланування мали відбуватися з обов'язковою згодою наймодавця та дозволом виконкому Шевченківської районної ради. Доказів на підтвердження наявності такої згоди не надано і не здобуто судом.
Поданий позивачем Зведений кошторис капітального ремонту будинку по АДРЕСА_3 , з переліком робіт та їх вартістю, затверджений 02.07.1979 р., не може бути таким доказом. Крім того, не подано жодних доказів того, що такі перепланування були передбачені проектно-технічною документацією на капітальний ремонт, яка повинна була погоджуватися у встановленому порядку.
До зведеного кошторису долучені копія поверхового плану будинку та відомості внутрішніх обмірів, датовані 01.03.1979р. У них відсутній дверний пройом між приміщеннями площею 12,7 кв.м. та площею 17.7 кв.м. та вказані приміщення 2-1, 1 1, 1-2. У суду є сумніви щодо достовірності часу складання цих документів та наведених у них даних, оскільки до капітального ремонту будинку приміщень 2-1, 1-1, 1-2 в будинку не було, дверний пройом між кімнатами існував. Рішення про передачу будинку РБУ для капітального ремонту прийнято 13.02.1979 р., кошторис затверджено лише 02.07.1979 р. Як пояснили сторони, капітальний ремонт закінчився в кінці 1979 р. А отже 1.03.1979 р. на час складання поверхового плану вказані добудови та переобладнання не могли бути проведені. У матеріалах інвентарної справи будинку відсутні будь-які дані, які свідчили б про те, що в БТІ було замовлення на виготовлення поверхового плану і такий виготовлявся 01.03.1979 р. Нумерація частини приміщень не відповідає їх нумерації по інвентарній справі. Цей поверховий план не відповідає поверховому плану будинку від 26.01.1981 р. А як пояснював позивач, після капітального ремонту і до проведення ним добудови в 1983 р., жодних ремонтів і перепланувань ним не робилося.
Позивач пояснив, що на час проведення капітального ремонту будинку АДРЕСА_3 займав посаду прораба та керував роботами по проведенню цього капітального ремонту. А тому суд вважає, що він був зацікавлений у збільшенні житлової площі квартири, яку мав отримати, оскільки був черговиком №1. Відтак судом встановлено, що перепланування та приєднання кімнати площею 17.7 кв.м. до квартири АДРЕСА_4 було проведено самовільно. А самовільні перебудова, перепланування та приєднання житла не є правовими підставами та не породжують жодних прав позивачів на користування кімнатою площею 17.7 кв.м. Такий висновок суду повністю узгоджується з документами та рішеннями адміністрації і профкому РБУ, котре проводила капітальний ремонт і не включило спірну кімнату до приміщень квартири АДРЕСА_4 , рішенням виконкому Шевченківської районної ради від 13.05.19800 р. щодо закріплення житла за ОСОБА_6 і ОСОБА_5 . Покликання позивачів на те, що список на закріплення квартир в будинку датовани 6.11.1979 р. і не міг бути затверджений на спільному засіданні адміністрації та профкому 11.10.1979 р. не відповідають дійсності, бо 6.11.1979 р. це дата затвердження списку вищестоящою профспілковою організацією, а не дата його складання. В ході розгляду справи була проведена судово-технічна експертиза. З висновку експертизи №3812 від 06.02.2007 р вбачається, що у списку на закріплення квартир в будинку АДРЕСА_3 на ім'я ОСОБА_5 у графі «де закріплюється квартира адреса, характеристика» додруковано кімната площею 17,7 кв.м. Даних про те, що ця дописка була зроблена іншою друкарською машинкою і після затвердження даного списку немає.
Дописка у списку на закріплення квартири за ОСОБА_5 кімнати площею 17.7 кв.м. та прийняття райвиконкомом рішення про надання сім'ї ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_5 , до якої входить і саме ця кімната, лише ще раз підтверджує той факт, що спірна кімната не приєднувалася до квартири АДРЕСА_4 і не надавалася позивачам, а надана сім'ї ОСОБА_5 у встановленому законом порядку.
Відповідачам на склад сім'ї 3 особи було закріплено квартиру АДРЕСА_5 , яка після капітального ремонту складалася з двох кімнат площею 17.7 кв.м. та 12.7 кв.м., кухні площею 5.4 кв.м з обладнаним на її площі туалетом - 0.9 кв.м. Загальна площа квартири АДРЕСА_5 становила 36.7 кв.м.
Після самовільно перепланування будинку, позивач з сім'єю крім приміщень загальною площею 57.2 кв.м. самовільно зайняв і спірну кімнату площею 17.7 кв.м. і ставить питання про визнання недійсними рішення про надання сім'ї ОСОБА_5 житла та ордеру в частині включення до складу квартири цієї кімнати. Такі дії позивачів не грунтуються на законі.
Окрім цього, позивачі просять врахувати правову позицію, сформовану у постанові Верховного суду від 24 серпня 2023 року по справі №456/5027/19.
Крім того, відповідно до Відповіді Львівської міської ради від 25.06.2013 року зазначається: «Так, на підставі п. 35 рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова від 13.05.1980 №134 «Про надання житлової площі» ОСОБА_5 видано ордер від 21.08.1980 №455 гр. на право заняття 2-х кімнат загальною площею 30,4 кв.м. (12,70 кв.м. та 17,70 кв.м), кухні з комунальними вигодами на сім'ю з трьох осіб (чоловік - ОСОБА_5 (основний квартиронаймач), дружина - ОСОБА_7 та син - ОСОБА_8 ) в окремій квартирі АДРЕСА_2 .
На підставі п. 29 зазначеного вище рішення виконавчого комітету ОСОБА_6 видано ордер від 21.08.1980 №449 на право заняття 1-ї кімнати загальною площею 18,50 кв.м., кухні зі всіма комунальними вигодами на сім'ю з чотирьох осіб в окремій квартирі АДРЕСА_6 .
На момент розгляду заяви дверний проріз між кімнатами площами 12,70 кв.м. і 17,70 кв.м., які згідно ордеру належать до квартири АДРЕСА_5 , відсутній.
Згідно висновку експертного дослідження від 28.09.2011 №19/11с, проведеного ПП «Юридично-експертна компанія «Юрекс» (експерт - Сеник Н.В.), «дверний проріз між приміщеннями, що позначені під літ. 1-5 та 1-6 на поверховому плані будинку АДРЕСА_3 , виготовленому 10.06.1948, замурований» та згідно наданої на дослідження копії поверхового плану житлового будинку АДРЕСА_3 , що виготовлена станом на 10.06.1948, дверний проріз з приміщення під літ. 1-6 площею 12,30 кв.м. у приміщення під літ. 1-5 площею 17,35 кв.м. існував від 10.06.1948 (дата виготовлення поверхового плану до 26.01.1981 (дата погашення поверхового плану), а тому існував станом на жовтень 1979 року та травень 1980 року».
Крім цього, згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки від 10.06.2013 №2180, підписаної паспортистом ОСОБА_9 і директором ЛКП «Балатон 409» Моравським А.О., гр. ОСОБА_7 належить окрема квартира загальною площею 30,40 кв.м., вбиральні площею 0,90 кв.м. і кухнні площею 5,40 кв.м. (основний квартиронаймач - чоловік гр. ОСОБА_7 - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Цим також підтверджено, що гр. ОСОБА_7 та членам її сім'ї належать дві житлові кімнати площами 12,70 кв.м. і 17,70 кв.м.
За період з 1980 року по 1997 рік, тобто, року видачі гр. ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_6 від 24.02.1997 №50961, гр. ОСОБА_6 здійснено добудову приміщень до квартири АДРЕСА_4 без оформлення необхідних для документів та без оформлення права на землекористування.
Зокрема, забудовником надано лише витяг із протоколу рішення міжвідомчої комісії при Шевченківському виконкомі від 19.04.1989 №9 (параграф №7) щодо надання дозволу на прибудову зовнішніми розмірами 8,80м*6,40м. до квартири АДРЕСА_6 , де будуть розміщені комунальні вигоди, кладова площею 9,90 кв.м., тамбур (коридор) площею 4,50 кв.м. та житлова кімната. В цокольному поверсі дозволено, за рахунок заявника, побудувати гараж площею 30,40 кв.м. і підвали площами 3,90 кв.м., 9,60 кв.м. та 6,40 кв.м.). Внаслідок наведеного вище, площа квартири АДРЕСА_4 збільшилася до 124,6 кв.м.
Слід зазначити, що витяг із протоколу рішення міжвідомчої комісії при виконкомі районної адміністрації не є дозвільним документом на виконання будівельно монтажних робіт.
Рішенням виконавчого комітету ЛМР від 16.05.1996 №222 затверджено Положення про порядок розгляду питань з самовільного будівництва у м. Львові, що стосується громадян і службових осіб. Однак, гр. ОСОБА_6 не звертався в районну адміністрацію стосовно узаконення самовільної прибудови та надбудови.
Так, в листі Шевченківської районної адміністрації від 26.07.2010 №4-36-Ш-525 зазначено, що міжвідомчою комісією при адміністрації не розглядалось питання про надання дозволу гр. ОСОБА_6 на прибудову та надбудову до квартири АДРЕСА_6 .
На підставі розпорядження голови Шевченківської районної адміністрації від 20.02.1997 №161 «Про передачу квартир у власність мешканцям району», затвердженого розпорядженням виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.02.1997 №114, квартира АДРЕСА_6 , загальною площею 124,60 кв.м., з коморою в підвалі площею 42,80 кв.м. передача у приватну власність ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . На дану квартиру видано свідоцтво на право власності від 24.02.1997 №50961.
Таким чином, за результатами розгляду Вашого звернення повідомляємо, що відповідно до наявних документів, немає підстав для зайняття гр. ОСОБА_6 та членами його сім'ї кімнати площею 17,70 кв.м. Розпорядження районної адміністрації від 20.02.1997 №161 та, відповідно, свідоцтво на право власності від 24.02.1997 № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 124,60 кв.м. з коморою в підвалі площею 42,80 кв.м. видано при наявності факту самовільно виконаних робіт.
Відповідно до рішення від 13.02.1979 року №76 «Про передачу РБУ по поточному ремонту житлового фонду Львівського міськжитлоуправління будинку АДРЕСА_3 » вирішено: 1. Передати ремонтно-будівельному управлінню по поточному ремонту житлового фонду в аренду аварійний будинок АДРЕСА_3 для проведення в ньму ремонту та обладнання гуртожитку для працівників рембуддільниці РБУ Шевченківського району. 2. Зобов'язати РБУ по поточному ремонту виготовити проектно-технічну документацію на проведення ремонтних робіт та погодити в установленому порядку.
Поняття «майно» посідає центральне місце у статті 1 Першого протоколу до Конвенції. За допомогою методу автономного тлумачення Європейський суд з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ) розробив таке розуміння майна, яке «може значно відрізнятися від змісту, що вкладається у нього в національних правових системах держав-учасниць Конвенції» або, як зазначив Суд, «є незалежним від формальної класифікації в національному праві». «Майном може бути або «наявне майно», або активи, включно з правом вимоги, щодо яких заявники можуть стверджувати, що вони мають принаймні «правомірне очікування» отримати можливість ефективної реалізації майнового права». Поняття «правомірне очікування» в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції було вперше застосоване Судом у справі “Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland» і надалі розвивалося у його практиці. Варто зауважити, що в науковій літературі, а також у національній судовій практиці для позначення явища, яке досліджується, застосовуються різні терміни, а саме: «законні очікування», «правомірні очікування», «легітимні очікування».
«Правомірне очікування» є видом майна, тому для повної характеристики конструкції, яка є об'єктом дослідження, необхідно розглянути ознаки останнього, які поширюються на перше, для якого вони є загальними. Так, ОСОБА_10 . Карнаух виділяє такі ознаки майна, як: 1) змістова характеристика (економічна цінність, яка більш-менш точно може бути виражена в грошовому еквіваленті); 2) галузева належність (є цивільним за своєю природою) та 3) визначеність (належність особі майнового права).
Таким чином, Відповідачі не могли здійснювати приватизації чи набувати права власності на майно без будь-яких правових підстав, оскільки право на володіння та користування даним майном належить позивачу.
Відтак, вважає, що у Позивача у відповідності до ст. 387 Цивільного кодексу України наявне право: Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Отже право власності Відповідачів слід скасувати через відсутність правових підстав їх вселення в спірну кімнату, дана кімната була виділена Позивачу.
З врахуванням вищевикладеного, змушені звернутися до суду.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова Єзерського Р.Б. від 20 вересня 2024 року, цивільну справу за позовом адвоката Крета Олега Ігоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про скасування права власності на квартиру - закрито, у зв'язку із набранням законної сили рішення суду, ухваленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року, ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2024 року про закриття провадження вказаної цивільної справи - скасовано та направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
17 січня 2025 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу №466/5515/24 передано до розгляду судді Ковальчуку О.І.
Представник позивача, адвокат Крет О.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ЛМР Качмар Ю.Ю. в судовому засіданні позов частково заперечив, зазначивши, що права ЛМР вказаним рішення не будуть порушені, а тому у вирішенні спору покладався на розсуд суду.
Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів, адвокат Жаровський К.К. в судовому засіданні позов заперечили, зазначивши, що у вказаних правовідносинах вже приймалися рішення суддями, які набрали законної сили. Обставини після прийняття рішень не змінились, а тому просили у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 грудня 2008 по справі №2-187/2008р., у задоволенні позову ОСОБА_7 , ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ; Виконавчого комітету Львівської міської ради, Шевченківської рай адміністрації м. Львова, РБУ Львівського міськжитлуправління, ЛОКП «БТІ та ЕО» про визнання недійсним розпорядження про приватизацію квартири АДРЕСА_6 , свідоцтва про право власності на вказану квартиру, реєстраційного посвідчення на вказану квартиру, усунення перешкод та виселення, стягнення моральної шкоди - відмовлено, а також відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 ; виконкому Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації м. Львова про визнання недійсним розпорядження, свідоцтва про право власності на квартиру та ордеру частково недійсним.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 квітня 2009 року, апеляційну скаргу ОСОБА_7 , ОСОБА_1 відхилено, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 грудня 2008 року залишено без змін.
Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 січня 2018 року по справі №466/6027/17 встановлено, що з матеріалів цивільної справи №2-187/2008р., яка була оглянута в судовому засіданні та змісту ухваленого в ній рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 грудня 2008 року, зокрема, вбачається, що позивачі ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 є співвласниками п'ятикімнатної кватири АДРЕСА_6 та до складу їхньої квартири входить також житлова кімната площею 17,7 кв.м яка позначена під літерою 1-7, дверний отвір в яку зі своєї квартири пробила відповідача ОСОБА_7 . З огляду на вищенаведене суд не приймає до уваги відповідачки ОСОБА_7 про те, що спірна кімната площею 17,7 кв.м повинна належати її сім'ї відповідно до рішення виконкому Шевченківської районної Ради народних депутатів м Львова №134 від 13 травня 1980 року «Про надання житлової площі» та виданого їх сім'ї згідно цього рішення ордеру №455.
Також, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21.02.2025 по справі №466/1711/24, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 за участю Львівської міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом, а саме надати йому доступ до другої кімнати, зазначеної в ордері, зобов'язати відповідачів не перешкоджати у користуванні другою кімнатою; надати йому дозвіл на знесення замурованого відповідачами проходу до кімнати №2 в квартирі АДРЕСА_2 - відмовлено.
Згідно вищевказаного рішення від 21.02.2025 по справі №466/1711/24, суд дійшов висновку, що відповідачі на законних підставах є власниками квартири АДРЕСА_6 , а також про відсутність підстав для надання позивачу ОСОБА_1 доступу до другої кімнати квартири, якою законно володіють відповідачі, жодне право позивачів не порушено.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставинам, встановленим рішеннями Шевченківського районного суду м.Львова від 24 грудня 2008 по справі №2-187/2008р, від 24 січня 2018 року по справі №466/6027/17, від 21.02.2025 по справі №466/1711/24, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, які набрали законної сили.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо ~ свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч.1 ст.345 ЦК України, фізична особа або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна, що є в комунальній власності.
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Так, в судовому засіданні встановлено та підтверджено змістом рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 грудня 2008 по справі №2-187/2008р., що квартира АДРЕСА_6 Розпорядженням ЛМР №114 від 24.02.1997 була передана сім'ї ОСОБА_12 у приватну власність та видано відповідне свідоцтво про право власності на квартиру в цілому. Позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсним вказане Розпорядження в частині передачі у власність кімнати площею 17,7кв.м, яка на думку позивача має належати до квартири АДРЕСА_5 , що перебуває у їх користуванні. Проте, судом відмовлено у задоволенні вказаних вимог, оскільки жодних порушень чинного законодавства при передачі квартири АДРЕСА_4 у приватну власність сім'ї ОСОБА_12 допущено не було, кімната площею 17,7кв.м. являлась складовою квартири АДРЕСА_4 , яка надавалась сім'ї ОСОБА_12 і перебувала у їх користуванні з 1980 року (а.с.59).
Отже, як вже неодноразово встановлено рішеннями суду, відповідачі на законних підставах є власниками квартири АДРЕСА_6 .
Таким чином, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження свої вимог про скасування права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в частині незаконної приватизації кімнати площею 17,7 м.кв. та визнання за позивачем права власності на кімнату площею 17,7 м.кв., а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними.
Відтак, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б обґрунтовано підтверджували існування обставин, про які зазначає у позовній заяві у розрізі процесуального закону. Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновок суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати, понесені ОСОБА_1 відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позовної заяви адвоката Крета Олега Ігоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про скасування права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в частині незаконної приватизації кімнати площею 17,7 м.кв., що була надана ОСОБА_5 згідно ордеру, та визнання за позивачем права власності на кімнату площею 17,7 м.кв., що була надана ОСОБА_5 згідно ордеру, яку незаконно приватизували відповідачі - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_8 .
Відповідач: Львівська міська рада, ЄДРПОУ - 04055896, м. Львів, пл. Ринок, 1.
Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_9 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_9 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_9 .
Відповідач: ОСОБА_4 , АДРЕСА_9 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення виготовлено 28 серпня 2025 року.
Суддя О. І. Ковальчук