Справа № 308/1494/24
29 серпня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в м. Ужгород , кримінальну справу №308/1494/24, кримінальне провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023070000000149 від 31.10.2023 р. про обвинувачення
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсон, Херсонської області, громадянина України, українця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , одруженого, не працюючого, з професійно- технічною освітою, має на утриманні 1 неповнолітню дитину, раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
сторона обвинувачення :
за участю прокурора - ОСОБА_4
сторона захисту:
захисника - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_3
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення:
Відповідно до статей 1-3, 6 Конституції України - Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава; суверенітет України поширюється на всю її територію; Україна є унітарною державою; територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною; людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі статтями 17, 19, 65, 68 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом; на території України не допускається розташування іноземних військових баз; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України; кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
24 лютого 2022 року російською федерацію здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України, чим самим розпочато ведення агресивної війни проти України та захоплення її території.
У зв'язку з цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і діє на даний час на підставі Указу Президента України від 06.02.2023 № 58/2023.
У результаті ведення агресивної війни з боку російської федерації проти України, 01.03.2022 збройними формуваннями рф захоплено м. Херсон з встановленням контролю над життєдіяльністю вказаного населеного пункту.
На підтвердження контролю над містом, 03.03.2022, після захоплення міста, окупаційні війська рф захопили приміщення Херсонської ОДА. 25.04.2022, в приміщення Херсонської міської ради за адресою: м. Херсон, проспект Ушакова, 37, увійшли озброєні військовослужбовці РФ, які попередили керівництво та працівників Херсонської міської ради, що управління місцевою адміністрацією переходить під керівництво російської федерації.
В той же час окупаційною владою на тимчасово окупованій території Херсонської області створено систему незаконних органів державної влади, в тому числі правоохоронних.
Зокрема, у тимчасово окупованому м. Херсон окупаційною адміністрацією на базі державної установи "Північна виправна колонія (№ 90)" (код ЄДРПОУ 08564699, м. Херсон, вул. Некрасова, 234) створено незаконний орган з питань виконання покарань - "Управление службы исполнения наказаний по Херсонской области" (далі - "УСИН по Херсонской области"), зареєстрований як юридична особа РФ, який розпочав функціонувати з 01.06.2022 та об'єднав у собі всі установи виконання покарань, які знаходились на тимчасово окупованій території.
Починаючи з 01.06.2022 на службу в незаконний правоохоронний орган - "УСИН по Херсонской области" набрано штат працівників. Зокрема, у червні 2022 року, але не раніше 01 червня 2022 року, прийнято на службу громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обійняв посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу охорони "УСИН по Херсонской области" із присвоєнням спеціального звання - рядовий внутрішньої служби. До кола службових обов'язків ОСОБА_3 входило здійснення контролю за дотриманням режиму утримання ув'язнених на території установи.
Поряд з цим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", до правоохоронних органів, серед інших, належать органи і установи виконання покарань, а також інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. З урахуванням наведеної норми закону можна зробити висновок про те, що незаконно створене "УСИН по Херсонской области" є незаконним правоохоронним органом, створеним на тимчасово окупованій території.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являючись громадянином України, діючи умисно, маючи умисел на допомогу державі-агресору та її незаконним правоохоронним органам, створеним на тимчасово окупованій території, всупереч вимогам діючого законодавства, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, яка розпочалась приблизно о 04 годині ранку 24.02.2022 повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, достовірно знаючи про збройну агресією рф проти України як обставину, яка є загальновідомим фактом, а також достеменно знаючи про факт захоплення частини Херсонської області, в т.ч. м. Херсон, збройними формуваннями рф, у червні 2022 року, з метою переслідування своїх особистих інтересів, зі своїх особистих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, бажаючи надати допомогу державі-агресору та її збройним формуванням з метою завдання шкоди Україні,підтримуючи воєнну агресію та окупаційну політику рф на території України, в порушення вимог Конституції та законів України, добровільно зайняв посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу охорони незаконного "УСИН по Херсонской области", створеного представниками держави-агресора на території м. Херсон, тобто зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючись раніше виниклим корисливим мотивом, у червні 2022 року, але не раніше 01 червня 2022 року приступив до виконання своїх службових обов'язків у незаконному "УСИН по Херсонской области".
Протягом жовтня 2022 року, перед звільненням м. Херсон Збройними силами України, російська окупаційна адміністрація змінила дислокацію "УСИН по Херсонской области" та перемістила його вглиб тимчасово окупованої території Херсонської області. У зв'язку з цим ОСОБА_3 , здійснюючи колабораційну діяльність, у жовтні 2022 року виїхав із м. Херсона за місцем нової дислокації незаконного "УСИН по Херсонской области" (м. Генічеськ, Херсонської області), де продовжив виконувати свої службові обов'язки.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися: у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.7 ст. 111-1 КК України.
Досудове розслідування даного кримінального провадження здійснювалось у спеціальному провадженні згідно ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.01.2024 року.
Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно обвинувального акту згідно до вимог статті 337 КПК України.
Під час здійснення головуючим процесуальних дій по визначенню обсягу та порядку дослідження доказів, обвинувачений ОСОБА_3 , вказав, що свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.7 ст.111-1 КК України визнає. Під час допиту обвинуваченого ОСОБА_3 в судовому засіданні по суті фактичних обставин справи свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті не визнав. По суті обвинувачення пояснив, що росіяни проводили обшука у будинках. В серпні 2022 року до них додому прийшли російськи військові в кількості чотири особи і провели обшук в будинку. Вони подзвонили в дзвінок, батько відкрив їм двері, після чого вони почали проводити обшук будинку в смт. Комишани. Один із росіян передивлявся документи, які йому показувала його мати. Після огляду документів його покликав російський військовий і показав йому його трудову книжку в якій був запис про те, що він працював в сізо на території України і сказав йому, щоб він йшов працювати в колонію « інакше буде погано сімї» , « сімя пошкодує», після чого вдарив його по плечах двічі. Зазначив, що через два дні він прийшов до відділу бухгалтерії в колонії окупаційної влади ,де повідомив про те, що працювати не буде, після чого його покликав військовий та зазначив, що у разі якщо він не приступить до роботи, то його буде відправлено «окопи рити на передову». Зазначив, що документи він не надавав, медичну комісію не проходив. В бухгалтерії йому повідомили перелік документів, які необхідно надати і сказали « вчити обов'язки». Вказав, що через два дні прийшов до колонії де почав проходити практику, йому видали зелену форму і він дивився за ув'язненими три тижні. Зазначив, що близько через два тижні його повідомили про необхідність проходження медичної комісії, надали йому направлення, однак комісію він не проходив. Вказав, що два тижні він проходив практику в колонії та працював там до початку жовтня 2022 року. Вказав, що протягом його перебування в колонії йому російські військові не погрожували. У жовтні 2022 року колонія змінила дислокацію і переїхала разом із засудженими та працівниками в інше місце, а він залишився. Зазначив, що з приводу погроз з боку російської влади він до правоохоронних органів не звертався. Адміністрація колонії складалась з українців. Заробітну плату він не отримував в колонії. Перший місяць перебував на стажуванні у колонії. Вказав, що одяг і зброю йому видали росіяни, працював на своїй посаді позмінно. Вказав , що в період 2014-2015 року звільнився з роботи СІЗО.
Не зважаючи на процесуальну позицію обвинуваченого ОСОБА_3 , в судовому засіданні, його вина у вчиненні кримінального правопорушення за встановлених судом обставин підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.
Як доказ вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення прокурор в судовому засіданні зазначає протоколи допиту свідків ОСОБА_6 від 08.08.2023, ОСОБА_7 від 11.08.2023, ОСОБА_8 від 11.08.2023 та ОСОБА_9 від 14.08.2023 з долученим до них одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 08.08.2023 з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показала, що працювала станом на 24 лютого 2022 року в Північній виправній колонії №90 на посаді сторожа. Вказала, що до вересня 2022 року працювала в місті Херсон. В травні - червні 2022 року начальник установи зібрав працівників і повідомив, що колонія наразі працює під російською федерацією. Заробітна плата виплачувалась російським рублями. В червні - липні 2022 року ОСОБА_3 влаштувався у виправну колонію на посаду молодшого інспектора . В його обовязки входило нагляд за увязненими. Вказала, що з обвинуваченим ОСОБА_3 знайома та впізнає його, оскільки вони разом з ним працювали в колонії і бачила його два - три рази на місяць. Зазначила, що їй невідомо, що відносно ОСОБА_3 здійснювався будь-який тиск або примус, та вказала, що останній повідомляв їй, що його влаштовує заробітна плата.
З протоколу пред'явлення для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_6 від 21.08.2023 року з оптичним диском DVD-R за участі свідка, вбачається, що вказаний свідок впізнала ОСОБА_3 .
В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 11.08.2023 з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показала, що з травня 2022 року вона почала працювати в Північній виправній колонії №90 та працювала там до кінця жовтня 2022 року. На початку літа 2022 року Північна виправна колонія перейшла під підпорядкування окупаційної влади. Вказала, що з обвинуваченим ОСОБА_3 познайомилась на початку літа 2022 року під час його працевлаштування у відділі охорони виправної колонії. Зазначила, що їй невідомо, щодо здійснення відносно ОСОБА_3 будь-якого тиску або примусу. ОСОБА_3 отримував заробітну плату у бухгалтерії колонії.
З протоколу пред'явлення для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_7 від 15.08.2023 року з оптичним диском DVD-R за участі свідка, вбачається, що вказаний свідок впізнала ОСОБА_3 .
В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 11.08.2023 з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показала, що працювала станом на 24 лютого 2022 року в Північній виправній колонії №90 та працювала там до кінця жовтня 2022 року. Вказала, що з обвинуваченим ОСОБА_3 познайомилась в червні 2022 року під час його працевлаштування у відділі охорони виправної колонії. Кілька раз у тиждень вона бачила ОСОБА_3 на робочому місці. Вказала, що ОСОБА_3 отримував заробітну плату в російських рублях в бухгалтерії.
З протоколу пред'явлення для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_8 від 15.08.2023 року з оптичним диском DVD-R за участі свідка, вбачається, що вказаний свідок впізнала ОСОБА_3 .
В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 14.08.2023 з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показав, що працював станом на 24 лютого 2022 року в Північній виправній колонії №90 та працював там до вересня 2022 року. Вказав, що з обвинуваченим ОСОБА_10 знайомий та впізнає його, оскільки вони разом з ним працювали в колонії. В червні 2022 року ОСОБА_3 влаштувався у виправну колонію на посаду молодшого інспектора . Вказав, що ОСОБА_3 добровільно працевлаштувався у виправну колонію , його ніхто не змушував. Про це йому відомо зі слів ОСОБА_3 , який повідомив йому, що найшов обяву по якій влаштувався на роботу.
З протоколу пред'явлення для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_9 від 14.08.2023 року з оптичним диском DVD-R за участі свідка, вбачається, що вказаний свідок впізнала ОСОБА_3 .
Як доказ вини обвинуваченого ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України прокурор в судовому засіданні зазначає показання свідка: ОСОБА_11 .
Так, в судовому засіданні в режимі відео конференції був допитаний свідок зі сторони обвинувачення ОСОБА_11 , яка суду надала покази про те, що з гр. ОСОБА_3 вона в родинних відносинах не перебуває, разом з ним працювали в одній установі червень - липень та зустрічались в караульному приміщенні під час окупації міста. ОСОБА_3 працював в іншій зміні і вони зустрічались в караульному приміщенні під час перезмінки. Зазначила, що вона разом з ОСОБА_3 отримавули зброю та отримували заробітну плату в бухгалтерії в російських рублях, про що розписувались. Зазначила, що ОСОБА_3 працював у відділі охорони. Коли заступали на зміну отримували форму і зброю.Вказала, що з обвинуваченим бачилась кожні два дні, на перезмінках на роботі. Зазначила, що їй невідомо, чи примусово ОСОБА_3 працевлаштувався в колонії. Зазначила, що їй невідомо випадків, щоб там змушували когось працювати, до того ще й зброю видавали. Вказала, що особисто вона пішла працювати в колонію для того, щоб заробити гроші на проживання. Вказала, що бачилась з ОСОБА_3 перед входом у бухгалтерію при отриманні заробітної плати. Вказала, що впізнає ОСОБА_3 за наступними ознаками : худорлявий, чорнявий, відтопирені вуха.
Так, в судовому засіданні був допитаний свідок за клопотанням сторони захисту ОСОБА_12 , яка суду надала показання про те, що що вона являється рідною сестрою обвинуваченого ОСОБА_3 . Вказала, що під час окупації до них додому приходили росіяни з метою перевірки документів і повідомили ОСОБА_3 : « або ти йдеш працювати на нас або з твоїми дітьми буде погано». Зазначила, що про ці обставини їй відомо зі слів батьків та дітей ОСОБА_3 . Зазначила, що вона в травні 2022 року виїхала з міста Херсон, при даній розмові з росіянами вона не була присутня. Зазначала, що під час її перебування на окупованій території до них додому російські військові не приходили, приходили до сусідів. Через тиждень після приходу військових ОСОБА_3 працевлаштувався на роботу, проте гроші не отримував. Всі проживали на одну пенсію батька, який отримував пенсію. Про всі ці обставини ій відомо зі слів батьків та дітей ОСОБА_3 . Особисто вона з ОСОБА_3 не спілкуваласьь. Вона не зверталась в правоохоронні органи України після отримання інформації від батьків.
Оцінюючи покази свідка ОСОБА_12 , яка є рідною сестрою обвинуваченого , суд вважає за необхідне зазначити , що свідок очевидцем події не була і в суді повідомила про факти, які ґрунтуються на поясненні іншої особи, тобто її показання в силу положень ст.97 КПК України є показаннями з чужих слів.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду під час розгляду справи № 725/507/19 у постанові від 20 серпня 2020 року підкреслив, що відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Таким чином, показанням із чужих слів буде твердження про існування певного факту, який особа не сприймала особисто, а дізналася про нього зі слів іншої особи.
Таким чином, показання свідка ОСОБА_12 , є показаннями з чужих слів щодо обставин вчинення злочину ОСОБА_3 , а тому ці показання не можуть бути визнані допустимими з урахуванням положень ст. 97 КПК України, оскільки вона не була очевидцем події.
Оцінюючи покази свідків сторони обвинувачення , суд вважає їх логічними та послідовними, такими, що узгоджуються між собою, не викликають сумнівів в їх достовірності, та враховує, що свідки попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а відтак аналізуючи зміст показань свідків в частині обставин, які вони сприймали особисто, суд визнає їх належними, оскільки вони підтверджують обставини , що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та обставини, які мають значення для кримінального провадження, та допустимими доказами вини обвинуваченого в пред'явленому обвинуваченні.
З аналізу показів свідків у їх сукупності, які є процесуальними джерелами доказів , у розумінні ст. 84 КПК України, підтверджуються обставини того, що обвинувачений вчинив дії спрямовані на добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
Обставин, регламентованих ст. 87 КПК України щодо свідків в ході судового розгляду встановлено не було.
Даних передбачених ч.2 ст. 96 КПК України стороною захисту відносно допитаних під час судового розгляду свідків для доведення недостовірності їх показань надано не було.
Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити ОСОБА_3 у інкримінованому йому злочині.
Сторона обвинувачення не заявляла клопотань про допит інших осіб в якості свідків у кримінальному провадженні.
Аналізуючи покази обвинуваченого, суд сприймає їх як просту лінію захисту від кваліфікації його дій за ч. 7 ст. 111-1 КК України та намагання переконати суд в тому, що він не вчиняв будь-яких протиправних дій.
Покази обвинуваченого не узгоджуються з показами свідків.
Cторона захисту , окрім того, заявляла клопотання про допит в судовому засіданні гр. ОСОБА_13 в якості свідка у кримінальному провадженні.
Судом було задоволено клопотання сторони захисту про допит ОСОБА_13 в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 14.04.2025 року було задоволено клопотання представника свідка ОСОБА_13 - ОСОБА_14 про допит свідка в режимі відеоконференції у кримінальній справі №308/1494/24, кримінальне провадження відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22023070000000149 від 31.10.2023 р. про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.
Зі свого боку суд, сприяючи розгляду справи в розумні строки, зокрема, задовольнив клопотання про допит свідка в режимі відео конференції та неодноразово надсилав свідку ОСОБА_13 повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, які повернулись без вручення адресату, у свідка ОСОБА_13 відсутній зареєстрований профіль в підсистемі відеоконференцзвязку ВКЗ, що унеможливило іі допит в режимі відео конференції , а відтак були вичерпані можливості для допиту вказаного свідка.
Судові засідання неодноразово призначались і відкладались за відсутністю свідка, стороною захисту явка свідка в судове засідання забезпечена не була.
Отже, суд вжив усіх можливих і необхідних заходів для участі свідка ОСОБА_13 в судовому розгляді, однак через його неодноразову неявку до суду був позбавлений можливості провести його допит, а відтак суд вважає наявні підстави для ухвалення рішення з урахуванням наданих сторонами доказів, які він мав можливість безпосередньо дослідити в судовому засіданні.
Судом належним чином були виконані вимоги ч. 6 ст. 22 КПК щодо створення необхідних умов для реалізації, зокрема, стороною обвинувачення та стороною захисту їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора, а обов'язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.
На підтвердження події вчинення кримінального правопорушення та винуватості ОСОБА_3 , у його вчиненні стороною обвинувачення надані суду та безпосередньо у судовому засіданні дослідженні наступні докази :
- Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань сформованого станом на 09.01.2024, відповідно до якого 31.10.2023 року було зареєстровано кримінальне провадження №22023070000000149, правова кваліфікація ч.7 ст. 111-1 КК України.
- Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань сформованого станом на 15.06.2023, відповідно до якого 15.06.2023 року було зареєстровано кримінальне провадження №22023230000000328, правова кваліфікація ч.7 ст. 111-1 КК України.
- список по штатному розпису Установи ВК «Північна виправна колонія №90» Управління служби виконання наказів в Херсонській області станом на 27.07.2022 року, згідно якого ОСОБА_3 працював у відділі охорони на посаді молодшого інспектора 2 категорії , рядовий внутрішньої служби.
- протокол огляду від 03.08.2023 року, який було проведено старшим слідчим в ОВС 1 відділення СВ УСБУ в Закарпатській області ОСОБА_15 відповідно до якого об'єктом огляду є інтернет-ресурс за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 , який має назву «ПРЕДОСТАВЛЕНИЕ СВЕДЕНИЙ ИЗ ЕГРЮЛ/ЕГРИП В ЕЛЕКТРОННОМ ВИДЕ» та містить інформацію щодо юридичних осіб, зареєстрованих у рф. В ході огляду здійснено пошук на вказаному ресурсі із введенням критеріїв пошуку, внаслідок чого встановлено, що серед зареєстрованих юридичних осіб у РФ значиться наступна: "УПРАВЛЕНИЕ СЛУЖБЫ ИСПОЛНЕНИЯ НАКАЗАНИЙ ПО ХЕРСОНСКОЙ ОБЛАСТИ" з юридичною адресою: "РОССИЯ, ХЕРСОНСКАЯ ОБЛ., ХЕРСОНСКИЙ Г.О., ОСОБА_16 , ДРУЖБЫ УЛ., Д. 4". Також наявні інші дані щодо вказаної юридичної особи: "ОГРН: 1229500007637, Дата регистрации: 07.05.2022. Дата присвоения ОГРН: 22.12.2022, ИНН: 9500007610, КПП: 950001001, ВРИО начальника: ОСОБА_17 ". Перейшовши за пунктом меню "получить выписку", отримано PDF-файл з витягом з "ЕГРЮЛ/ЕГРИП", тобто єдиного державного реєстру юридичних осіб РФ, який роздруковано та додано до даного протоколу огляду.
- виписка з єдиного державного реєстра юридичних осіб російської федерації сформованої 03.08.2023 , згідно якої встановлено, що 22.12.2022 року було зареєстровано юридичну особу «УПРАВЛЕНИЕ СЛУЖБЫ ИСПОЛНЕНИЯ НАКАЗАНИЙ ПО ХЕРСОНСКОЙ ОБЛАСТИ» з юридичною адресою: 273003, Херсонська область, Херсонський район, м. Херсон, вул. Дружби, буд.4. Скорочена назва на російській мові « УСИН ПО ХЕРСОНСКОЙ ОБЛАСТИ»
- протокол огляду предмета від 01.08.2023 року, який було проведено старшим оперуповноваженим Херсонського управління ДВБ НПУ ОСОБА_18 в присутності понятих відповідно до якого місцем проведення огляду є підсобне приміщення на території ДУ «Північна виправна колонія №90», котра розташована за адресою: м. Херсон, вул. Некрасова, 234, а об'єктом огляду є надані свідком копії документів. В ході проведення огляду за допомогою принтера були зроблені копії документів, які оглядалися.
- список по штатному розпису Установи ВК «Північна виправна колонія №90» Управління служби виконання наказів в Херсонській області станом на 22.08.2022 року, згідно якого ОСОБА_3 працював у відділі охорони на посаді молодшого інспектора 2 категорії , рядовий внутрішньої служби.
- згода гр. ОСОБА_19 на добровільну згоду на проведення огляду підсобного приміщення за адресою: м. Херсон, вул. Некрасова, 284, де перебуває ВК ««Північна виправна колонія №90».
- Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань сформованого станом на 26.09.2023, відповідно до якого 15.06.2023 року було зареєстровано кримінальне провадження №22023230000000328, правова кваліфікація ч.7 ст. 111-1 КК України.
- Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань сформованого станом на 29.09.2023, відповідно до якого 15.06.2023 року було зареєстровано кримінальне провадження №22023230000000328, правова кваліфікація ч.7 ст. 111-1 КК України.
- Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімком від 21.08.2023 року відповідно до якого свідок ОСОБА_6 серед пред'явлених осіб на фотознімках впізнала особу під фото № 4 , як таку, що є гр. ОСОБА_20 , який раніше працював в «Северная исправительная колония №90». Особу впізнала за сукупністю ознак: великі вуха, вилиці та чорні брови. Впізнання провів старший оперуповноважений відділу оперативних розробок Херсонського управління ДВБ НП України майор поліції ОСОБА_21 . Під час проведення слідчої дії використовувались технічні засоби: відео камера Sony FDR-AX53 з флеш накопичувачем «goodrаm» 16 gb. Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред'являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_6 на фото № 4 зображений ОСОБА_3 . Додаток до протоколу відеозапис.
Cуд бере до уваги, що відеозапис є допоміжним засобом фіксації результатів слідчої дії.
- Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімком від 15.08.2023 року відповідно до якого свідок ОСОБА_7 серед пред'явлених осіб на фотознімках впізнала особу під фото № 4 , як таку, що є гр. ОСОБА_20 , який раніше працював в «Северная исправительная колония №90». Особу впізнала за сукупністю ознак: великі вуха, зачіска, чорняве волося. Впізнання провів старший оперуповноважений відділу оперативних розробок Херсонського управління ДВБ НП України майор поліції ОСОБА_21 . Під час проведення слідчої дії використовувались технічні засоби: відео камера Sony FDR-AX53 з флеш накопичувачем «goodrаm» 16 gb. Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред'являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_7 на фото № 4 зображений ОСОБА_3 . Додаток до протоколу відеозапис.
Cуд бере до уваги, що відеозапис є допоміжним засобом фіксації результатів слідчої дії.
- Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімком від 15.08.2023 року відповідно до якого свідок ОСОБА_8 серед пред'явлених осіб на фотознімках впізнала особу під фото № 4 , як таку, що є гр. ОСОБА_20 , який раніше працював в «Северная исправительная колония №90». Особу впізнала за сукупністю ознак: худорляве обличчя, відтопирені вуха, розріз очей. Впізнання провів старший оперуповноважений відділу оперативних розробок Херсонського управління ДВБ НП України майор поліції ОСОБА_21 . Під час проведення слідчої дії використовувались технічні засоби: відео камера Sony FDR-AX53 з флеш накопичувачем «goodrаm» 16 gb. Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред'являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_8 на фото № 4 зображений ОСОБА_3 . Додаток до протоколу відеозапис.
Cуд бере до уваги, що відеозапис є допоміжним засобом фіксації результатів слідчої дії.
- Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімком від 14.08.2023 року відповідно до якого свідок ОСОБА_9 серед пред'явлених осіб на фотознімках впізнав особу під фото № 4 , як таку, що є гр. ОСОБА_20 , який раніше працював в «Северная исправительная колония №90». Особу впізнала за сукупністю ознак: коротка зачіска, довгі вуха, риси обличчя. Впізнання провів старший оперуповноважений відділу оперативних розробок Херсонського управління ДВБ НП України майор поліції ОСОБА_21 . Під час проведення слідчої дії використовувались технічні засоби: відео камера Sony FDR-AX53 з флеш накопичувачем «goodrаm» 16 gb. Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред'являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_9 на фото № 4 зображений ОСОБА_3 . Додаток до протоколу відеозапис.
Cуд бере до уваги, що відеозапис є допоміжним засобом фіксації результатів слідчої дії.
- протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 08.08.2023 року, який було проведено старшим оперуповноваженим в ОВС 2 сектору 1 відділу ГВЗНД УСБУ в Херсонській області ОСОБА_22 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії мобільним телефоном марки «iPhone 11 Pro Max» із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск.
- протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 11.08.2023 року, який було проведено старшим оперуповноваженим в ОВС 2 сектору 1 відідлу ГВЗНД УСБУ в Херсонській області ОСОБА_22 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії мобільним телефоном марки «iPhone 11 Pro Max» із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск.
- протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 11.08.2023 року, який було проведено старшим оперуповноваженим в ОВС 2 сектору 1 відідлу ГВЗНД УСБУ в Херсонській області ОСОБА_22 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії мобільним телефоном марки «iPhone 11 Pro Max» із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск.
- протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 14.08.2023 року, який було проведено старшим оперуповноваженим в ОВС 2 сектору 1 відідлу ГВЗНД УСБУ в Херсонській області ОСОБА_22 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії мобільним телефоном марки «iPhone 11 Pro Max» із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск.
- Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімком від 24.04.2025 року відповідно до якого свідок ОСОБА_11 серед пред'явлених осіб на фотознімках впізнала особу під фото № 3 , як таку, що є гр. ОСОБА_20 , з яким вона працювала у «УСИН по Херсонской области'з червня по липень 2022 року. Особу впізнала за сукупністю ознак: форма обличчя, волосся, очима, бровами та віком. Впізнання провів слідчий в ОВС 1-го відділення слідчого відділу Управління СБ України в Закарпатській області ОСОБА_23 . Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред'являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_11 на фото № 3 зображений ОСОБА_3 .
Аналізуючи вищезазначені письмові докази, досліджені в ході судового розгляду , зокрема протоколи слідчих дій, суд визнає їх належними та допустимими доказами, складені відповідно до вимог КПК України
Окрім того, суд зазначає, що вимоги до оформлення протоколу, який фіксує хід і результати проведення процесуальної дії визначені в ст. 104 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюютьнаявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною 1 статті 86 КПК України передбачено, що доказ вважається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Таким чином, досліджені письмові докази суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України , а безпосередньо порушень вимог ст.ст. 87,99 КПК України, судом не встановлено та сторонами не доведено, дослідженими доказами в їх сукупності підтверджуються, як дата, час, місце, так і спосіб вчинення злочину, тобто обставини встановлені ст.91 КПК України. При цьому , надані у ході судового розгляду показання свідків кореспондуються з даними відображеними у протоколах , письмових доказах та узгоджуються між собою цілком і повністю в повній мірі.
Судом досліджені документи, які характеризують особу обвинуваченого:
-Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому зазначено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Херсон, Херсонська область, Україна.
Відповідно, обвинувачений ОСОБА_3 , є громадянином України, досягнув віку кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 7 ст. 111-7 КК України, а відтак є суб'єктом кримінального правопорушення.
- Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 16.08.2023 року вбачається, що обвинувачений ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_24 з 23.02.2013 року;
- Згідно витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження встановлено, що на утриманні обвинуваченого ОСОБА_3 перебуває двоє неповнолітніх дітей - ОСОБА_25 ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_26 ІНФОРМАЦІЯ_5
- Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 16.08.2023 року № 343064637 за гр. ОСОБА_3 не значиться зареєстрованих об'єктів права власності.
-згідно довідки про судимість №62-06092023/21210, відомостей щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до кримінальної відповідальності чи судимостей немає.
Даний доказ буде враховано судом як обставина, яка характеризує особу обвинуваченого.
- довідка №90 від 18.08.2023 року, згідно якої ОСОБА_3 на обліку в Херсонській міській психоневрологічній поліклініці не перебуває;
- довідка №560 від 23.08.2023 року КНП «Херсонського обласного закладу з надання психіатричної допомоги» ХОР Наркологічний центр, згідно якої ОСОБА_3 на обліку не перебуває;
Отже, суд визнає здобуті по даній справі докази допустимими, оскільки вони отримані в порядку, встановленому КПК України. Доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено.
Стороною захисту в судовому засіданні не заявлено про недопустимість доказів.
За змістом статей 86-87 КПК України, ключовою умовою визнання доказів недопустимими є встановлення факту їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому, зібрані таким шляхом докази не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатись суд при ухваленні судового рішення, оскільки це порушує право особи на справедливий судовий розгляд.
Перевірка доказів на їх допустимість є однією з найважливіших гарантій забезпечення прав і свобод людини в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. З огляду на це, суд має детально аналізувати надані сторонами докази на предмет їх допустимості.
Судом було вжито передбачені законом заходи для допиту усіх свідків, зазначених стороною обвинувачення та захисту, а також досліджені всі докази надані учасниками кримінального провадження.
Згідно ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів.
Згідно ст. 84 КПК України:
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому ним Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно ст.370 КПК України, судове рішення ухвалюється судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду.
Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, в рішенні «Коробов проти України» ЄСПЛ зазначив, що при оцінці доказів Суд як правило застосовує критерій доведеності вини поза розумним сумнівом, та така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Доводи обвинуваченого, що він виконував покладені окупаційною владою обов'язки, не добровільно, а через погрози, фізичну розправу, фізичне насильство, що виключає кримінальну відповідальність за ч. 7 ст. 111-1 КК України, суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.
У кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України.
Доводи обвинуваченого та сторони захисту стосовно того, що ОСОБА_3 зайняв посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу охорони "УСИН по Херсонской области", що створена представниками держави-агресора рф на тимчасово окупованій території м. Херсон Херсонської області, не добровільно, а через фізичний та психічний примус з боку окупаційних військ країни-терориста рф, суд вважає необґрунтованими.
Фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, передбачених ст. 111-1 КК, відповідно до статей 39 і 40 КК України.
Суду не надано доказів, що обвинувачений ОСОБА_3 виконував покладені окупаційною владою обов'язки, перебуваючи на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу охорони "УСИН по Херсонской области", під безпосереднім впливом:
а) фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування - в розумінні ст. 127 КК, тобто спричинення сильного фізичного болю, побої, мучення тощо з певною метою);
б) фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов: такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави, цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами та при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Шкала видів шкоди відсутня, але є один виняток - шкода життю людини завжди є більш значною, ніж шкода, не пов'язана з посяганням на життя людини; при цьому життя однієї людини не може цінуватися вище, ніж життя іншої.
При цьому, пояснення допитаних в судовому засіданні свідків об'єктивно вказують на добровільність дій ОСОБА_3 .
Ніяких об'єктивних даних, які б свідчили про те, що до ОСОБА_3 застосовувалися заходи фізичного та/або психічного примусу, внаслідок застосування якого ОСОБА_3 виконував покладені окупаційною владою обов'язки, перебуваючи на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу охорони "УСИН по Херсонской области", суду не надано.
З досліджених судом доказів, зазначених вище, встановлено, що ОСОБА_3 діяв добровільно. Докази, що його примушували до зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території за встановлених вище судом обставин, відсутні.
Правові підстави вважати, що встановлені судом обставини вчинення ОСОБА_3 зазначених вище дій не є кримінальним правопорушенням, у суду відсутні.
Дослідивши наведені вище докази, суд не знайшов підтвердження того, що ОСОБА_3 був вимушений зайняти зазначену вище посаду та діяв під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли іноземну державу - росію. Так, показаннями свідків підтверджується саме добровільне зайняття ОСОБА_3 зазначеної посади та за відсутності фізичного чи психічного примусу.
Зібрані у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_3 добровільно, будучи громадянином України, зайняв посаду в незаконних органах, створених на тимчасово окупованій території, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК. Суспільна небезпечність його дій полягала в допомозі агресору створити вертикаль незаконних органів влади. При цьому збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а також вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, тиску чи примусу, на що посилається ОСОБА_3 та його захисник, належними і допустимими доказами не підтверджено.
У частині 7 ст. 111-1 КК України передбачено відповідальність за вчинення громадянином України добровільного зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Суспільна небезпечність таких дій полягає в тому, що особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади, яка є основою функціонування державного механізму загалом. Саме така форма колабораційної діяльності порівняно з іншими, передбаченими в частинах 2 та 5 цієї статті, визнається законодавцем найбільш суспільно небезпечною.
З огляду на формулювання диспозиції ч. 7 ст. 111-1 КК України, сам факт добровільного зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою.
Наявність владних повноважень органу та спрямованість його діяльності є визначальними ознаками під час ідентифікації місця роботи колаборанта як органу влади. Під посадою в незаконному правоохоронному органі необхідно розуміти посаду в такому органі, що створений під час окупації, яка передбачає діяльність як працівника правоохоронного органу (у розумінні ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»).
Суд вважає, що вказівки сторони захисту про застосування до обвинуваченого психічного та фізичного примусу не є конкретизованими. Зокрема, захист не зазначає, у чому саме полягав фізичний примус, та не називає будь-яких осіб, які здійснювали на обвинуваченого тиск і за яких обставин.
Крім того, матеріали справи не містять того, що ОСОБА_3 постійно перебував під психічним примусом. На цих підставах суд відхиляє такі доводи сторони захисту.
Твердження захисника про можливе вчинення ОСОБА_3 діяння: у стані крайньої необхідності; в умовах виправданого ризику; внаслідок застосування до засудженого психічного та/або фізичного примусу, є лише гіпотетичним.
Натомість суду не надано доказів, що ОСОБА_3 , будучи громадянином України, вчинив дії, що ставляться йому у провину, під безпосереднім впливом фізичного примусу, унаслідок якого він не міг керувати своїми вчинками, чи психічного примусу за умови, що такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала йому чи охоронюваним законом його правам або правам інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці).
Разом з цим, надані прокурором докази і досліджені протоколи допиту свідків в порядку ч. 11 ст. 615 КПК України об'єктивно вказують на добровільність дій ОСОБА_3 .
Жодних об'єктивних даних, які б свідчили про те, що до ОСОБА_3 з боку будь-кого з осіб держави-агресора застосовувався фізичний та/або психічний примус, внаслідок застосування яких/якого він вчинив інкриміновані йому дії, суду не надано.
Крім того, суд зауважує, що досліджені докази свідчать, що ОСОБА_3 діяв добровільно, а будь-які докази про примушування його до вчинення таких дій, за встановлених вище судом обставин, відсутні.
Не залишилося поза увагою суду й те, що воєнний напад на Україну, окупація території Херсонської області та встановлення на цій території окупаційних органів влади мали відкритий характер, а тому ОСОБА_3 , будучи громадянином України, до звільнення у жовтні 2022 року обіймав посаду молодшого інспектора в правоохоронному органі, а тому з огляду на його вік та достатній життєвий досвід, очевидно, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.
Зазначене, а також факт добровільного звільнення його з посади, є підтвердженням невимушеності його поведінки, відсутності будь-якого примусу стосовно нього . Отже, його дії були цілком добровільними.
Заслухавши покази обвинуваченого ОСОБА_3 , покази свідків, перевіривши надані стороною обвинувачення докази, оцінюючі кожний досліджений в судовому засіданні доказ окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів -з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України у відповідності до критерія доведеності вини “ поза розумним сумнівом».
Окрім того, у відповідності до ч.4 ст.95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Отже, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з'ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.
Отже, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази у їх сукупності, суд вважає повністю доведеним висунуте ОСОБА_3 обвинувачення за ч.7 ст. 111-1 КК України.
Недопустимості доказів згідно вимог ст.ст. 87-89 КПК України судом не встановлено. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи судом встановлено також не було.
Дії ОСОБА_3 суд кваліфікує, як добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбачене ч.7 ст. 111-1 КК України.
Згідно ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно - небезпечного діяння, яке містить склад злочину, який передбачено цим Кодексом.
Кримінальна відповідальність передбачає законно обґрунтований обов'язок обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена КК України, піддатися осуду з боку держави і бути покараним у повній відповідності із законом.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.
Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання виправлення засудженого.
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Обвинувачений на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, будь-яким психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності на той час не страждав, не страждає на такі і в теперішній час, поводиться адекватно. Тому суд визнає його осудним та відповідальним за скоєне.
Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_27 від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану на території України», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до тепер.
Відповідно до ч. 7 ст. 111-1 КК України добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України - карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 .
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 відповідно до статті 66 КК України не встановлено.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 судом згідно статті 67 КК України - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Щодо призначення покарання.
При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року “ Про практику призначення кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
Відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, вчинений умисно та особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, не працює та суспільно-корисною працею не займається, згідно довідки №90 від 18.08.2023 року ОСОБА_3 на обліку в Херсонській міській психоневрологічній поліклініці не перебуває, згідно довідки №560 від 23.08.2023 року КНП «Херсонського обласного закладу з надання психіатричної допомоги» ХОР Наркологічний центр ОСОБА_3 на обліку не перебуває, наявність обставин, що обтяжують покарання та відсутність обставин, що пом'якшують покарання.
Зважаючи на положення статті 50 КК України якою встановлено, що «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами», на положення статті 65 КК України, якою встановлено, що «особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень», враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який вчинив даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли у здійсненні громадянином України дій, спрямованих на добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, відсутність пом'якшуючих та наявність обтяжуючих обставин покарання, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбачене ч.7 ст. 111-1 КК України у вигляді позбавлення волі на певний строк з призначенням додаткового покарання, визначеного санкцією ч. 7 ст. 111-1 КК України як обов'язкового, у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах, та з призначенням додаткового покарання, визначеного санкцією ч. 7 ст. 111-1 КК України як альтернативне, у виді конфіскації всього майна, яке є його особистою власністю.
Крім того, суд зауважує, що відсутність відомостей щодо виявлення у винного майна на час розгляду справи само по собі не є підставою незастосування конфіскації майна, оскільки майно, яке підлягає конфіскації, може бути виявлено при виконанні вироку.
Також, призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч.1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч.2 ст.52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.
При цьому, визначаючи розмір основного призначеного покарання, суд враховує той факт, що ОСОБА_3 як громадянин України, вчинив злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинив цей злочин умисно, а тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливе без реального відбування покарання, а тому положення ст. 75 КК України не застосовує.
З огляду на вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, з огляду на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, висловлену у постанові від 29.01.2024 у справі № 183/184/23 (провадження № 51-5942км23) суд, при призначенні покарання ОСОБА_3 не вбачає підстав для застосування положень ст.69 КК України і призначає покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбути реально.
Підстав для застосування до ОСОБА_3 вимог ст.ст.69, 75 КК України суд не вбачає з огляду на особу обвинуваченого, який скоїв кримінальне правопорушення в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність .
Дане остаточне покарання (позбавлення волі), на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Саме таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Призначаючи додаткове покарання суд виходить із наступного.
При призначенні виду додаткового покарання суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 02 лютого 2022 року у справі №344/16025/18, в якій він зазначив, що рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов'язане вчинення кримінального правопорушення.
При визначенні виду додаткового покарання суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 30.01.2025 у справі № 644/4388/23 (провадження № 51-4564км24), за якою той факт, що обвинувачений за колабораційну діяльність (ч. 7 ст. 111-1 КК) під час окупації займав посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, свідчить про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права займатися правоохоронною діяльністю та працювати в правоохоронних органах.
Оскільки відповідно до пред'явленого обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_3 під час окупації займав посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу охорони незаконного "УСИН по Херсонской области", створеного представниками держави-агресора на території м. Херсон, тобто зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, то суд визнає за необхідне призначити ОСОБА_3 додаткове покарання, яке позбавляє його права займатися правоохоронною діяльністю.
Тому суд призначає додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням правоохоронної діяльності в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності, а також займатися правоохоронною діяльністю на строк 13 (тринадцять) років.
Висновок в частині призначеного основного і додаткового покарання узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 слід рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 05.02.2024 року о 15 год. 48 хв.
Вирішуючи питання про зарахування до строку відбування покарання обвинуваченому терміну попереднього ув'язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, суд вважає зарахувати ОСОБА_3 строк його попереднього ув'язнення у період з 15 год. 48 хв. 05.02.2024 року по день набрання даного вироку законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід
Відповідно до абз. 8 п. 2 ч. 3 та абз. 13 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та мотиви його ухвалення.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 29.07.2025 щодо обвинуваченого ОСОБА_3 в межах кримінального провадження продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком до 25.09.2025 року включно.
Цивільний позов не заявлявся.
Процесуальні витрати
Згідно ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухва-лою.
Питання про судові витрати судом вирішується відповідно до ст. 124 КПК України.
У відповідності до ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на з алучення експерта.
Матеріали кримінального провадження не містять документально підтвердженні витрати держави на проведення експертиз.
Речові докази і арешт майна
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України.
Згідно ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
Згідно п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України, документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Речові докази відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження
Частиною 4статті 174 КПК України визначено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 369-371, 373-376 КПК України, суд , -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 14 ( чотирнадцять) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням правоохоронної діяльності в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності, а також займатися правоохоронною діяльністю на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна в дохід держави.
Строк відбування покарання рахувати з моменту його фактичного затримання, з 05.02.2024 року о 15 год. 48 хв.
Зарахувати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в строк відбуття призначеного покарання термін попереднього ув'язнення з 15 год. 48 хв. 05.02.2024 року, (затримання на підставі ухвали слідчого судді від 09.01.2024 р.) до вступу вироку в законну силу з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі на підставі ст. 72 ч. 5 КК України.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 початок строку відбування додаткового покарання обраховувати з моменту відбуття основного покарання.
Запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою - в той же строк із моменту отримання його копії.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1