ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/9270/25
провадження № 2-а/753/222/25
26 червня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Котвицького В.Л., за участю секретаря судового засідання Іващенко Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
У травні 2025 року до суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_1 , є членом добровольчого формування територіальної громади. Жодних повісток в період повномасштабного вторгнення окупанта на територію України від ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач не отримував, місце проживання не змінював з 15.01.1993. Фактичне місце проживання позивача співпадає з місцем реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 .
24.04.2025 ОСОБА_1 , намагаючись розрахуватись своєю банківською карткою, дізнався про обмеження у використанні грошових коштів. Після чого зайшов в особистий кабінет банку і побачив, що його рахунки арештовані у пропонується сплатити 37 700, 00 грн. за виконавчим провадженням НОМЕР_3.
25.04.2025 ОСОБА_1 , через застосунок Дія, дізнався що відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4, проте серед матеріалів виконавчого провадження відсутній виконавчий документ. Із постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 від 22.04.2025 встановлено, що стягувачем є ІНФОРМАЦІЯ_1 .
26.04.2025 адвокатом позивача - Сергієнко Н.О. скеровано запити до Дарницького ВДВС у м. Києві ЦМУ щодо підстав відкриття виконавчого провадження та до ІНФОРМАЦІЯ_1 про витребування адміністративної справи Станом на 02.04.2025, в порушення строку, регламентованого частиною 2 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відповідей не надходило ані від Дарницького ВДВС у м. Києві ЦМУ, ані від ІНФОРМАЦІЯ_1 на адвокатські запити.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 впевнений, що не порушував правила військового обліку, в тому числі не змінював адресу своєї реєстрації з 1993 року, майже щодня перевіряє поштову скриню на наявність поштових повідомлень, тому не згоден з Постановою №100 від 30.01.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення і вбачає в діях ІНФОРМАЦІЯ_1 суперечливу поведінку.
На думку позивача, зазначена постанова винесена безпідставно та з істотним порушенням прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою судді від 19.05.2025 у справі відкрито провадження в порядку спрощеного провадження та призначено справу до судового розгляду з повідомленням сторін.
До суду 15.05.2025 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовних вимог не визнав зазначивши, що 28.10.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою єдиного Національного оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта», цінним листом з описом вкладення направлено повістку №849079 про виклик на 07.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , зазначене поштове відправлення повернулось відправнику з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням №0610200889897 та трекінгом з сайту «Укрпошта», однак ОСОБА_1 на зазначену дату та час не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. На підставі викладеного, відповідач наполягає на обґрунтованості та правомірності ухваленої постанови №100 від 30.01.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 , а тому просить суд відмовити у задоволенні позову, як у необґрунтованому.
У судове засідання учасники судового засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Судом встановлено, що згідно протоколу №100 про адміністративне правопорушення від 30.01.2025, 22.01.2025 о 11:05 год., встановлено, що 28.10.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 за допомогою єдиного Національного оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта», цінним листом з описом вкладення направлено повістку № 849079 про виклик на 07.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянина ОСОБА_1 , зазначене поштове відправлення повернулося відправнику з відміткою, що «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням № 0610200889897 та трекінгом з сайту «Укрпошта» однак ОСОБА_1 в зазначену дату та час не з'явишся, про причини неявки не повідомив, у зв'язку із цим не дотримався вимог абз. 2 ч. 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п.З додатка 2 «Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів; України № 1487 від 30.12.2022 р. в частині неявки за викликом па 07.11.2024 року згідно повістки № 849079 до ІНФОРМАЦІЯ_1 без поважних причин, тим самим не виконав свій військовий обов'язок, чим скоїв правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
На підставі вказаного протоколу, постановою №100 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 30.01.2025,винесеної заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн.
У подальшому, 22.04.2025 заступником начальника відділу Дарницького ВДВС у м. Києві УМУЮ (м.Київ) Лапанашвілі П.Ю. відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з виконання постанови №100 від 31.01.2025 про стягнення з ОСОБА_1 34 000,00 грн. на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, позивач зазначає, що він перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_1 , є членом добровольчого формування територіальної громади. Жодних повісток в період повномасштабного вторгнення окупанта на територію України від ІНФОРМАЦІЯ_1 він не отримував, місце проживання не змінював з 15.01.1993. Фактичне місце проживання позивача співпадає з місцем реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 .
Лише, 24.04.2025 ОСОБА_1 , намагаючись розрахуватись своєю банківською карткою, дізнався про обмеження у використанні грошових коштів. Після чого зайшовши в особистий кабінет банку побачив, що його рахунки арештовані та йому пропонується сплатити штраф у розмірі 37 700, 00 грн. за виконавчим провадженням НОМЕР_3.
У подальшому, 25.04.2025 ОСОБА_1 , через застосунок Дія, дізнався що відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4, проте серед матеріалів виконавчого провадження відсутній виконавчий документ. Із постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 від 22.04.2025 встановлено, що стягувачем є ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд, дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII(далі - Закон № 2232-XII).
Так, згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2).
На виконання вимог частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у ІНФОРМАЦІЯ_2; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідні районні (міські) ІНФОРМАЦІЯ_2), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_2, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Водночас правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулюєЗакон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII(далі - Закон № 3543-XII).
Відповідно до абзацу 2 частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XIIгромадяни зобов'язані з'являтися за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти ІНФОРМАЦІЯ_2 у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників ІНФОРМАЦІЯ_2), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2002 № 352 (далі - Положення № 352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_2 за формою згідно з додатком 17. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до пункту 1 «Положення про ІНФОРМАЦІЯ_2», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154(далі - Положення № 154), ІНФОРМАЦІЯ_2 є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
На виконання пункту 9 Положення № 154 ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Отже, саме на ІНФОРМАЦІЯ_2 законодавцем покладено обов'язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.
Водночас, військовозобов'язані чи резервісти повинні прибути за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити ІНФОРМАЦІЯ_2 про поважність причин не прибуття за повісткою.
Як встановлено судом із матеріалів справи, спірною постановою по справі про адміністративне правопорушення № 100 від 30.01.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн у зв'язку з порушенням вимог пункту 5 частини 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Підставою для прийняття оспорюваного рішення стало неприбуття позивача, як військовозобов'язаного належним чином повідомленого про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 07.11.2025 для уточнення військово-облікових даних.
Відповідно до ст. 235 КУпАП, ІНФОРМАЦІЯ_2 розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені ІНФОРМАЦІЯ_2 розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники ІНФОРМАЦІЯ_2.
Статтею 210 КУпАП передбачено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Зокрема, порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1).
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3).
Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до статті 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Водночас, згідно до п. 82 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Постанова №270), рекомендовані листи з позначкою «Повістка ІНФОРМАЦІЯ_2» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ІНФОРМАЦІЯ_2». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ІНФОРМАЦІЯ_2», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодного доказу, що ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомляв належним чином ОСОБА_1 про необхідність з'явитися на розгляд справи про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, зокрема вказаних доказів не надано відповідачем на підтвердження правомірності винесення спірної постанови не надано доказів, які б підтверджували надіслання та повернення позивачу повістки про явку останнього до відповідача, у тому числі довідку форми ф-20, в якій би було зазначено причину повернення повістки. Крім цього, матеріали справи не містять доказів виконання працівником об'єкта поштового зв'язку самого факту вкладення до абонентської поштової скриньки, яка належить позивачу повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ІНФОРМАЦІЯ_2»; докази виконання обов'язку вкладення до абонентської скриньки, що закріплена за адресою позивача повідомлення, на якому зазначена дата такого повідомлення для відліку трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку про те, що адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ІНФОРМАЦІЯ_2». Також, не встановили особу працівника об'єкта поштового зв'язку, прізвище якої повинно бути зазначено в Довідці форми ф-20, для встановлення самого факту доведення виконання працівником установи зв'язку його обов'язку згідно п.82 Постанови №270.
При цьому, суд констатує, що позивач заперечує факт належного інформування його щодо прибуття до відповідача, а відповідач належними та допустимими доказами такий факт перед судом не довів, а відтак, суд вважає, що відсутні підстави вважати про порушення позивачем як військовозобов'язаним правил військового обліку, що визначає склад адміністративного правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Разом з тим, суд зауважує, що згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас слід вказати, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, в супереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, суб'єкт владних повноважень у цій справі, який виніс оскаржувану постанову не виконав обов'язок доказування правомірності оскаржуваної постанови, оскільки, суду не надав жодних доказів на підставі яких винесено оскаржувану постанову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд приходить до висновку, що оскільки відповідач не довів дотримання ним порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності за відсутністю в матеріалах справи доказів належного сповіщення позивача про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 у визначений день та годину, а відтак відсутні правові підстави для визнання позивача таким, що скоїв адміністративне правопорушення, що є наслідком скасування оскаржуваної постанови № 100 від 30.01.2025, як таку, що не відповідає вимогам КУпАП України, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 слід закрити. Крім цього, суд зазначає, що ефективним та достатнім способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача у даній справі є скасування спірної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, позовна вимога позивача щодо зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 видалити помітку «Порушення правил військового обліку» в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, як передчасна, оскільки вказана вимога є елементом виконання рішення суду, за наслідками скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано: копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1862141 від 02.04.2025; Договір про надання правової допомоги №18/03 від 18 березня 2025 року; Протокол №2 погодження договірної ціни від 18.03.2025 року до Договору про надання правової допомоги №18/03 від 18 березня 2025 року; Акт №14/05-1 виконаних робіт від 14.05.2025 року.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Виходячи з аналізу вказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 справі №520/6658/21).
Відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу позивача до суду не подав, лише у відзиві на позов зазначив, що заперечує проти стягнення на користь позивача правничої допомоги у сумі 12 000,00 грн., оскільки вважає вказаний розмір правничої допомоги завищеним та необґрунтованим.
Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 2, 5, 9, 72-76, 243, 245, 250, 286 КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову №100 від 30.01.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп., а також витрати на правову допомогу у розмірі 12 000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з моменту проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 07.07.2025.
Суддя В.Л. Котвицький