Доманівський районний суд Миколаївської області
вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Вознесенський район Миколаївська область Україна 56400
e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua
Справа № 473/3178/25
Іменем України
26.08.2025смт. Доманівка
Доманівський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді Кривенко О.В.
за участю секретаря с/з Маташнюк О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща.Доманівка, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Технофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики
ТОВ «Фінансова Компанія «ТЕХНОФІНАНС» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 29 квітня 2024 року між ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір позики «Профі» №3125825416-021175, відповідно до якого останній отримав у кредит грошові кошти у сумі 6000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 зі строком повернення до 28.05.2024 року включно. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 22816, 00 грн, з яких: 6000,00 грн.-заборгованість за тілом кредиту; 2436,00 грн.-борг відсотків за кредитом; 11980 ,00 грн.-борг пені; 2400, 00 грн.-борг послуг.
У зв'язку з наведеним, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за вказаним договором, а також стягнути понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 23.07.2025 справа №473/3178/25 передана на розгляд судді Кривенко О.В.
24.07.2025 суд постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи постановив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, направив до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити без його участі та додаткові пояснення у справі. У поясненнях позивач звертає увагу суду, що договір позики №3125825416-021175 був укладений між позивачем та відповідачем 29.04.2024, датою з якої перехідні положення ЦК України не поширюються на дані правовідносини та нарахована пеня є законною, а тому підлягає стягненню в судовому порядку. Також зазначають, що наразі в законодавстві присутня ієрархічна колізія, яка вирішується за допомогою правила lex specialis derogate lege generali (спеціальний закон скасовує дію загального). Листом від Міністерства юстиції за вих. № 758-0-2-08- 19 від 26.12.2008 визначено, що норми законодавства, в разі наявості
колізії визначаються в такий спосіб: Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного Факту). Отже, встановлені в розділах 4, 6 та п.6.3. договору позики, штрафи та пені за невиконання зобов'язань за договором є законними та вимога в позові про стягнення пені в розмірі - 11 980,00 грн підлягає, задоволенню в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву.
11.08.2025 року через систему “Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Вадовської А.В. надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача зазначила, що позовні вимоги визнають частково, а саме: в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000,00 грн. та 2436,00 грн. заборгованості за відсотками, загалом на 8436, 00 грн. Решту позовних вимог відповідач не визнає. Аргументи представника відповідача щодо невизнання позову в частині стягнення 11 980, 00 грн. пені полягають в наступному. Згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Оскільки споживчий кредит був наданий 29.04.2024 p., тобто в період дії воєнного стану, то позивач неправомірно нарахував відповідачеві пеню в розмірі 11 980 грн.
Щодо стягнення 2400, 00 грн. боргу послуг, адвокат Вадовська А.В. зазначає, що вимога позивача про стягнення 2 400 грн. боргу послуг за прострочені комісії, є необґрунтованою, оскільки пункти договору, якими передбачено стягнення цієї комісії є нікчемними в силу не дотримання частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Як вбачається з пункту 2.4. Кредитного договору позичальник сплачує наступні комісії, пов'язані з укладенням, обслуговуванням цього Договору: (1) супроводження договору, (2) надання цілодобової підтримки Позичальнику з приводу виконання умов Договору, (3) обслуговування заборгованості. При цьому в кредитному договорі не конкретизована вартість зазначених у кредитному договорі переліку послуг кредитодавця, які пов'язані з укладенням і обслуговуванням кредиту, що надаються позичальнику та за які позивачем встановлена щоденна комісія. У позовній заяві позивачем зазначена загальна сума боргу послуг 2 400 грн. без конкретизації її складових. Оскільки позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, як і їх надання, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щоденно сплачувати комісію у розмірі 0,1% є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». З урахуванням зазначеного, позовна вимога про стягнення 2 400 грн. боргу послуг не підлягає задоволенню через необґрунтованість.
Крім цього, відповідач та представник відповідача не визнають позов в частині стягнення 5000, 00 грн. на правничу допомогу, аргументують це тим, що на підтвердження надання правничої допомоги позивачем наданий договір №03/01 про надання правової допомоги від 03 січня 2024 року, укладений між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТЕХНОФІНАНС» та адвокатом Кшуташвілі В.О. Згідно пункту 4.1. указаного договору оплата послуг Адвоката здійснюється на підставі наданих актів виконаних робіт. Пунктом 4.2. визначено, що отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. При цьому положення договору не містять відомостей про тарифи за надані послуги. Крім цього, вважає, що наданий позивачем договір про надання правничої допомоги №03/01 взагалі не підтверджує надання правової допомоги у даній
справі. Такий висновок ґрунтується на тому, що кредит відповідачеві був наданий 29 квітня 2024 p., а договір про надання правничої допомоги укладений 03 січня 2024 року, тобто майже за чотири місяці до виникнення кредитних правовідносин. До позовної заяви не долучені акти виконаних робіт, як і докази понесення витрат на правничу допомогу.
13.08.2025 року через систему “Електронний суд» від представника позивача Кшуташвілі В.О. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено наступне.
Пункт 6.1. Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем. Даний пункт виключено відповідно до Закону України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків Фінансових послуг».
На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення.
Кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.
Зважаючи на викладене. неустойка за прострочення відповідачем виконання зобов'язання є правомірною та підлягає задоволенню та стягненню в судовому порядку.
Щодо нарахування послуг за договором кредиту у розмірі 2400, 00 грн. представник позивача не погоджується з наведеними у відзиві доводами, оскільки відповідно до п.2.4. Договору, позичальник сплачує наступні комісії, пов'язані з укладенням, обслуговуванням цього Договору: 2.4.1. Комісія за використання Позики, яка складає 0.1% від Суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки Позичальнику з приводу виконання умов Договору, обслуговування заборгованості (за наявності). Нарахування і сплата комісії за використання проводиться на залишок заборгованості за Позикою. Нарахування комісії за використання здійснюється щоденно протягом дії цього Договору із розрахунку кількості календарних днів у році. Нарахування повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення Позики в повному обсязі. День надання Позики не враховується при нарахуванні комісії за використання, день повернення Позики враховується при нарахуванні комісії за використання. Комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: супроводження договору, надання цілодобової підтримки Позичальнику з приводу виконання умов Договору, обслуговування заборгованості.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням
кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Отже, закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Щодо нарахування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000, 00 грн. представник позивача заазначає, що згідно ч.8 ст.141 ЦПК України сторона має право на відшкодування витрат на правову допомогу. Відповідно до частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, надано копія договору про надання правничої (правової) допомоги №03/01 від 03 січня 2024 року. Також разом з відповіддю на відзив представником позивача надано акт про прийняття-передачу наданих послуг від 12.08.2025 року на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 8000, 00 грн.
19.08.2025 року до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив.
19.08.2025 року від представника позивача надійши додаткові пояснення у справі.
19.08.2025 року від представника позивача, через систему “Електронний суд», надійшла заява про недопустимість участі адвоката як представника.
Ухвалою суду від 20.08.2025 року (повний текст ухвали виготовлено 22.08.2025 року) відмовлено у задоволені заяви про недопустимість участі адвоката як представника.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до вимог ч.1ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Представники сторін направили заяви про розляд справи за відсутності сторін та їх представників.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» та ОСОБА_1 29.04.2024 укладено договір позики «Профі» №3125825416-021175, відповідно до якого останній отримав у кредит грошові кошти у сумі 6000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 зі строком повернення до 28.05.2024 року включно (строком на 30 днів).
Укладений договір позики №3125825416-021175 підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора vHpYD7 про що свідчать умови договору реквізити та підписи сторінсторін (п.12 договору).
Згідно з п. 2.3 за користування позикою позичальник сплачує проценти за користування коштами за фіксованою процентною ставкою. Розмір процентів за користування коштами складає 1,40% від суми позики, що за календарний рік становить 511% річних. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування процентів здійснюється щоденно протягом строку кредитування. День надання позики не враховується при нарахуванні процентів, день повернення позики враховується при нарахуванні процентів.
Відповідно до п.2.1 договору позичальнику надано кредит у розмірі 6000,00 грн. на умовах строковості, оплатності та поверненості, шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 .
На підтвердження факту перерахування коштів по договору позики №3125825416-021175 від 29.04.2024, позивачем до матеріалів справи додано платіжне доручення №9028 від 29.04.2024, платник ТОВ “ФК “Технофінанс», отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу: 1401058472 надання позики згідно договору кредитування №3125825416-021175 від 29.04.2024.
Отже, підписавши договір про споживчий кредит електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідач ОСОБА_1 погодився з умовами договору та прийняв їх, та підтвердив факт укладення договору в електронній формі.
Також, підписуючи договір, відповідач погодився, що сторонами було погоджено у договорі процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування за користування кредитними коштами, враховуючи п.2.3 договору.
Відповідно до п. 2.8. Договору позика надається на споживчі цілі. Сума позики може бути використана позичальником для будь-якої мети, що не заборонена цим Договором або чинним законодавством України. Позичальник підписанням Договору погоджується з тим, що у випадку порушення строків, визначених Графіком платежів, або виконання грошових зобов'язань не в повному обсязі Позикодавець здійснює відповідне коригування грошових зобов'язань Позичальника та нараховує йому штрафні санкції на умовах, визначених цим Договором.
Отже, вимоги позивача про стягнення заборгованості в частині заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000, 00 грн. та борг відсотків за кредитом у розмірі 2436, 00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п.2.4. позичальник сплачує наступні комісії, пов'язані з укладенням, обслуговуванням цього Договору. Комісія за використання позики, яка складає 0,1% від суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки позичальнику з приводу виконання умов договору, обслуговування заборгованості (за наявності). Нарахування і сплата комісії за використання проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування комісії за використання здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку кількості календарних днів у році. Нарахування повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення позики в повному обсязі. День надання позики не враховується при нарахуванні комісії за використання, день повернення позики враховується при нарахуванні комісії за використання. Одноразову комісію за видачу позики у розмірі 1,50% від суми позики, яка нараховується одноразово та підлягає сплаті в момент надання позики шляхом її утримання позикодавцем із суми позики (п.2.4.1-п.2.4.2 договору).
Пунктом 2.5 договору встановлено, що вартість вказаних у п.2.4. договору комісій є фіксованою протягом строку кредитування. Комісії підлягають сплаті у строки, визначені графіком платежів.
Відповідно до укладеного Договору Позики Відповідач повинен був сплачувати заборгованість за графіком.
Суд не погоджується з позовними вимогами щодо стягнення боргу послуг (комісії) у розмірі 2400, 00 грн., оскільки вимога позивача про стягнення 2 400, 00 грн. боргу послуг за прострочені комісії є необґрунтованою, пункти договору, якими передбачено стягнення цієї комісії є нікчемними в силу не дотримання частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо вимог про стягнення боргу послуг у розмірі 2400, 00 грн. у договорі позики №3125825416-021175 від 29.04.2024 р., суд зазначає наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Закон «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону «Про споживче кредитування» після укладення договору про
споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З аналізу постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зроблено висновок, що умова договору, яка передбачає комісію, є нікчемною, оскільки суперечить публічному порядку (стаття 228 ЦК України) і суд може відмовляти в позові про стягнення комісії.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 року в справі №204/224/21 та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 (справа № 496/3134/19) дійшли висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) зазначено, що: "у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до пункту 5 Правил Кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом,
вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.
Натомість у паспорті споживчого кредиту зазначено про сплату позичальником комісії за використання кредиту 0.1% за кожен день строку кредитування.
При цьому в кредитному договорі не конкретизована вартість зазначених у кредитному договорі переліку послуг кредитодавця, які пов'язані з укладенням і обслуговуванням кредиту, що надаються позичальнику та за які позивачем встановлена щоденна комісія.
У позовній заяві позивачем зазначена сума боргу послуг 2 400 грн. без конкретизації її складових, що стосується договору позики.
За такого, враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, як і їх надання, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щоденно сплачувати комісію у розмірі 0,1% є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 11 980,00 грн, суд дійшов наступного висновку.
Позивач у письмових поясненнях до позовної заяви посилається на те, що при стягненні неустойки (пені, штрафів) за даним договором слід використовувати не загальне, а спеціальне законодавство, що регулює безпосередньо відносини щодо споживчого кредитування, тобто Закону України «Про споживче кредитування».
У відповідності до п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (набирав чинності 24.12.2023 +30 днів = 23.01.2024), у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
На договори споживчого кредиту, які будуть укладатися після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом №3498- IX( набрав чинності 24.12.2023+30 днів = 23.01.2024) вимога пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону не поширюється, та нарахування пені не забороняється.
Разом з тим, відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено новими пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця
(позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Законом №21220-ІХ від 15.03.2022 внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до п.6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені ч.4 ст.1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені ч.2 ст.3 Закону. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".
Із зазначеного слідує, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності визначеної статтею 625 ЦПК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24.02.2022 та такі нарахування підлягають списанню.
Отже, позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок пені.
Також відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про правотворчу діяльність» № 3354-ІХ від 24.08.2023 p., який набув чинності 20.09.2023 p., законодавство України структурується від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили (стаття 19 цього Закону).
Стверджуючи про перевагу спеціального закону над загальним, позивач не враховує положення частини 2 статті 4 ЦК України, згідно з якою основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд при розгляді подібних справ. Постанови Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі №183/7850/22; від 27.11.2024 року у справі №759/4324/23; від 09.12.2024 р. у справі №362/985/23; від 11.07.2025 року у справі № 346/277/23 та інших.
З огляду на викладене та положення ЦК України як основного акту цивільного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за пенею в розмірі 11 980, 00 грн є необґрунтованими і до задоволення не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першоїстатті 3 ЦК України.
Відповідно до ч.1ст.5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як передбачено ч.1ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1ст.16 ЦК Українита ч.1ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 11 ЦК Українивстановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дійосіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно достатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
За приписами ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є загальнообов'язковим до виконання сторонами. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1ст. 530 ЦК України).
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною першоюстатті 626 Цивільного кодексу Українипередбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст.1054,1055 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1048 ЦК Українипередбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст.627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із статтями525,526,629 Цивільного Кодексу Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для
виконання сторонами; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до частин 1, 2статті 639 ЦК Українидоговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно статтею1046,1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначеніЗаконом України «Про електронну комерцію».
Згідностатті 3 Закону України «Про електронну комерцію'електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з положеннями частини 1статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 530 ЦК Українивизначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.610 ЦК України,порушенням зобов'язанняє йогоневиконання абовиконання зпорушенням умов,визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТЕХНОФІНАНС» підлягають частковому задоволенню, та стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТЕХНОФІНАНС» підлягає заборгованість за договором позики №3125825416-021175 від 29.04.2024 у розмірі 8436,00 грн, з яких: 6000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 2436,00 грн. борг відсотків за кредитом. В іншій частині позовні вимоги задоволеню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн, тому з
відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 895,56 грн (36,97%).
Вирішуючи, питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд керується положеннями ст.137 ЦПК України.
До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правової допомоги №03/01 від 03 січня 2024 року, та разом з відповіддю на відзив представник позивача, надав акт про прийняття-передачу наданих послуг від 12.08.2025 року, на підставі якого позивач просить стягнути з відповідача 8000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.2, 3 ст.137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відтак, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку відшкодувати позивачу витрати на професійну правничу допомогу, виходячи з пропорційності задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 2957 грн 60 коп (36,97%).
Керуючись ст.ст.4,12,13, 76,81, 206, 211, 247,258,259, 263-265, 354ЦПК України, ст.ст.526,626,628,1050,1054 ЦК України, суд,
Позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ТЕХНОФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТЕХНОФІНАНС» заборгованість за договором позики від 29 квітня 2024 року №3125825416-021175 в розмірі 8 436 (вісім тисяч чотириста тридцять шість) грн 00 коп., з яких: 6000, 00 грн.-заборгованість за тілом кредиту; 2436, 00 грн. борг відсотків за кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТЕХНОФІНАНС» витрати по сплаті судового збору в розмірі 895 (вісімсот дев'яносто п'ять) гривень 56 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 2957 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 60 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 29.08.2025 року.
Суддя : О. В. Кривенко