Справа № 943/2452/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/446/25 Доповідач: ОСОБА_2
25 серпня 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Буського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Задвір'я, Буського району, Львівської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого, на обліку у нарколога не перебуває, пееребуває на обліку у лікаря психіатра, інваліда ІІІ групи, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
за участю прокурора - ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_9
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10
оскарженим вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Вирішено питання судових витрат.
Згідно вироку суду, в період часу з 07 год. 30 хв. по 15 год. 15 хв. 01 липня 2020 року, точного часу не встановлено, ОСОБА_6 , перебуваючи на господарстві ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою особистого протиправного збагачення, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, незаконно проник через вікно у приміщення будинку, звідки таємно викрав телевізор марки PHILIPS моделі 32PFL 5606? Dfhnscn. 2600 гривень, два махрові рушники розміром 80х150 см, вартістю по 26,66 гривень, три махрові рушники розміром 60х100 см, вартістю по 20 грн, цифровий супутниковий приймач торгівельної марки Sat-Integral моделі S-1218 HD ABLE, вартістю 250 гривень, ручний ліхтарик торгівельної марки Bailong моделі Polise BL-2804 вартістю 170, 80 гривень, з двома акумуляторними батарейками вартістю 300 гривень, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_9 матеріальної шкоди на загальну суму 3434,12 гривень.
На вказаний вирок захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок Буського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року у справі скасувати та постановити ухвалу, якою закрити провадження у справі.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що на думку захисту є невизначеність позиції суду щодо показів обвинуваченого та неправильна їх оцінка. Показання свідка ОСОБА_11 повинні трактуватись як покази з чужих слів, що є порушенням принципу безпосередності дослідження доказів судом, а отже порушенням вимог ст. 23 КПК України.Висновки дактилоскопічних експертиз є недопустимими доказами внаслідок порушення вимог вилучення та зберігання доказів - дактилокарт.Захист вважає висновок експерта №10/3/1159 від 10 серпня 2020 року недопустимим доказом у справі та просить суд визнати його таким.Про недопустимість висновку свідчить дата пакування дактилокарт у сейфпакет - 08 жовтня 2020 року, оскільки отримання зразків відбитків рук ОСОБА_12 були отримані 06 жовтня 2020 року.Також висновок експерта №10/3/1567 від 09 листопада 2020 року захист вважає недопустимим доказом у справі.
Загалом, версія сторони обвинувачення, що ОСОБА_13 проник до будинку потерпілого через вікно у ванній кімнаті є хибною.
Версію обвинувачення спростовує висновок експерта №10/3/1080 від 14 липня 2020 року, у якому вказано, що слід пальця руки, який був виявлений та вилучений з вікна у ванній кімнаті, скопійований на відрізку прозорої липкої стрічки №1 для ідентифікації особи не придатний. Під час досудового розслідування залишились не ідентифікованими два сліди рук.
Відповідно до висновку експерта 10/3/1080 від 14 липня 2020 року за результатами проведення дактилоскопічної експертизи придатними для ідентифікації є сліди пальців 2, 4, 6, 9, 10, 11 та встановлено, що сліди під №9 та №11 належать потерпілому Гарасиму.
Сліди пальців № 2, 4 залишені ОСОБА_14 (висновок експерта №10/3/1567 від 09 листопада 2020 року). Слід пальця №6 та 10 не ідентифіковані.
Як видно з протоколу огляду місця події від 01 липня 2020 року сліди рук ОСОБА_12 залишені у кімнатах. Під час допиту обвинувачений повідомив, що до крадіжки був у добрих сусідських стосунках з потерпілим Гарасимом, час від часу просив його про послуги по господарству, які той виконував. Орієнтовно за 2-4 доби до крадіжки ОСОБА_15 заходив у дім потерпілого, щоб в черговий раз попросити про послугу. Обійшовши кожну з кімнат, він господаря в домі не виявив та покинув його. Відповідно, заходячи у кожну з кімнат у пошуках потерпілого, він міг торкнутись дверей, стола тощо.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_15 пояснює звідки у домі потерпілого взялись його сліди рук.
Відповідно до показань свідка ОСОБА_16 у якості спеціаліста-криміналіста, сліди рук можуть зберігатись на поверхні більше 4 діб, якщо на це є сприятливі умови: тепло, сухо та чисто. Свідок відмітив, що огляд місця події проводився влітку, було тепло та сухо як на вулиці так і в домі. Свідок зазначив, що у домі було чисто.
Отже, відповідно до показів свідка-криміналіста покази обвинуваченого ОСОБА_12 про походження його слідів рук є цілком логічними, послідовними та правдивими.
За наданих свідком ОСОБА_16 пояснень, сліди рук ОСОБА_12 могли бути залишені обвинуваченим напередодні крадіжки та могли бути вилучені під час огляду місця події.
Захист наполягає, що неідентифіковані сліди рук належать саме злочинцю, якого орган досудового розслідування не знайшов та втратив можливість притягнути до відповідальності. Тому, внаслідок помилки, необґрунтовано та несправедливо до відповідальності притягнутий ОСОБА_13 .
Також, на думку захисту, стороною обвинувачення не встановлений та не доведений мотив вчинення злочину ОСОБА_14 .Викрадені речі не були віднайдені у домі обвинуваченого під час обшуку.
Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання сторони захисту про проведення слідчого експерименту.Просить призначити у справі слідчий експеримент відповідно до поданого клопотання. Допитати у судовому засіданні свідка, експерта криміналіста ОСОБА_16 щодо умов та часу вилучення слідів пальців рук.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого просив призначити у справі новий розгляд судом першої інстанції та зобов'язати провести в ході такого розгляду ряд слідчих дій, зокрема, призначити у справі слідчий експеримент та допитати у судовому засіданні свідка, експерта криміналіста ОСОБА_16 щодо умов та часу вилучення слідів пальців рук.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення обвинуваченого ОСОБА_17 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на підтримку поданої апеляційної скарги, позицію потерпілого ОСОБА_9 та його представника - адвоката ОСОБА_10 , виступ прокурора, які заперечили проти апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_6 не дотримано у повному обсязі.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на позицію, Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Згідно положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положення ст.17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Крім того, ст.62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніві щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, тобто винуватості обвинуваченого, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у відповідності до положень ч.1 ст.92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, на потерпілого.
Статтею 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Згідно вимог ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів з точки зору їх достовірності та достатності для висновків є перш за все завданням суду першої інстанції. Апеляційний суд має перевірити, чи керувався суд першої інстанції під час оцінки доказів принципами, закладеними Конституцією та кримінальним процесуальним законом, а також чи достатньо мотивовані рішення судів про прийняття або відхилення тих чи інших доказів, чи є ці мотиви логічними і чи приймалися судами всі важливі фактори, необхідні для оцінки окремого доказу чи їх сукупності.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за наведених у вироку суду обставин, та правильність кваліфікації його дій є вірним та доводиться належними та допустимими доказами у справі, до яких у сторони захисту під час досудового слідства не було жодних зауважень, які детально описані та дослідженні судом першої інстанції в оскарженому вироку. Дані докази узгоджуються між собою та зібрані у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, і не потребують повторного дослідження, як на цьому наполягає сторона захисту.
Сторона захисту адвокат ОСОБА_7 виклав свою позицію письмово, що долучено до матеріалів справи. Захист обгрунтовує свою позицію тим, що допустимих доказів того, що ОСОБА_6 проник до будинку ОСОБА_9 досудовим розслідування не здобуто. Висновки дактолоскопічної експертизи, щодо залишених слідів ОСОБА_6 в будинку ОСОБА_9 не відповідають дійсності, оскільки його підзахисний був в будинку ОСОБА_9 за два-три дні до події. Окремо звернув увагу, що ОСОБА_6 є офіційно працевлаштованим і не потребує додаткових фінансів і він спроможний собі придбати і рушники, і фонарик, і тюнер.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції повно та правильно, проаналізувавши показання обвинуваченого та потерпілого, свідків сторони обвинувачення, дійшов правильного переконання, що обвинувачений намагається уникнути кримінальної відповідальності, надаючи неправдиві показання суду. Однак, показання як потерпілого ОСОБА_9 так і свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_19 узгоджуються між собою та є логічним і послідовними та відтворюють реальність події.
В суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 не зміг пояснити суду, як саме і при яких обставинах він міг залишити свої відбитки у будинку потерпілого ОСОБА_9 . Проте в суді апеляційної інстанції зазначив, що раніше заходив до ОСОБА_9 , оскільки був в пошуках роботи, тому міг там залишити сліди пальців рук. Потерпілий ОСОБА_9 в своїх показах ствердно пояснив, що ОСОБА_6 не було в його будинку ніколи, тому версія ОСОБА_6 , що за два-три дні до події він був в будинку потерпілого ОСОБА_9 , є неправдивою, колегією суддів розцінюється, як намір уникнути відповідальності за скоєне.
Заявлене клопотання захисником ОСОБА_7 про недопустимість доказу, а саме висновку дактилоскопічної експертизи судом першої інстанції правильно не взято до уваги, оскільки захисником не наведено доводів, які б вказували на порушення вимог КПК України при проведенні такої експертизи.
На переконання колегії суддів , суд першої інстанції, проаналізувавши докази надані стороною обвинувачення, показання самого обвинуваченого, дійшов вірного висновку про доведеність факту вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжки), поєднаному із проникненням у житло, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України) та винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, не можуть бути визнані достатніми підставами для скасування вироку суду, закриття кримінального провадження щодо обвинуваченого, його виправдання чи призначення нового розгляду у суді першої інстанції, оскільки є необґрунтованими, голослівними та не підтверджені належними доказами.
Щодо призначеного судом покарання ОСОБА_6 , то слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Окрім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду, тощо.
Відповідно до статті 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням даних про особу винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Як вбачається із матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_6 перебуває на обліку у лікаря психіатра, є інвалідом 3-ї групи з причин психічного захворювання - біполярного розладу, відповідно до висновку судово-психіатричного комісійної експертизи № 166 від 02.12.2021 р., під час інкримінованих йому дій, ОСОБА_6 не повною мірою міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що, на думку колегії суддів, істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину.
На переконання колегії суддів, за таких обставин до обвинуваченого ОСОБА_6 можливо застосувати положення ст.69 КК України, пом'якшивши покарання за ч. 3 ст. 185 КК України, призначене судом першої інстанції, до 1 року позбавлення волі.
Таке покарання буде необхідне і достатнє для виправлення та запобігання вчинення обвинуваченим ОСОБА_20 нових злочинів у даний час.
Таким чином, апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 підлягає задоволенню частково, а оскаржений вирок щодо ОСОБА_6 - зміні в частині призначення покарання. У решті вирок суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задоволити частково.
Вирок Буського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та засудженим до покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
У решті вирок суду залишити без змін.
Касаційна скарга на рішення суду може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4