Справа № 449/770/25
"19" серпня 2025 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Борняк Р.О.,
при секретарі Вовк О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бібрської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно,
Позивач звернувся з позовом до суду про визнання права власності на спадкове нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 0,300 га та 1,1226 га, які розташовані на території Перемишлянської міської ради (колишньої Ланівської сільської ради) Львівської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з посиланням на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її біологічний батько ОСОБА_2 , з яким вона проживала однією сім'єю з моменту свого народження до дня його смерті. ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,3000 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ланівської сільської ради (державний акт 111-ЛВ № 016952 від 30.03.2001р.). Окрім цього, ОСОБА_2 шляхом фактичного спадкування, але не оформивши нотаріально прийняв у спадщину земельну ділянку, яка належала його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Ланівської сільської ради площею 1,1226 га. Після смерті ОСОБА_2 вона являється єдиною спадкоємицею його майна за законом, як спадкоємець 4 черги, оскільки його дружина, а її мати ОСОБА_4 померла, окрім неї дітей у останнього не було. В нотаріальному порядку вона не змогла оформити прийняття спадщини, а саме земельних ділянок, незважаючи на те, що зверталась з заявою в нотаріальну контору про прийняття спадщини, зокрема земельних ділянок, але їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, що стосується земельних ділянок - відмовлено, оскільки спадкодавець не прийняв у спадщину земельну ділянку, яка належала його матері ОСОБА_3 , не оформив належним свої спадкові права, а також відсутні оригінали державних актів на право приватної власності на землю.
Представник Бібрської міської ради в судове засідання не з'явився, проте подав відзив на позовну заяву, проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки визнаючи за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1,1226га в порядку спадкування, слід виходити з того, що у випадку, коли спадщина була відкрита до 01.07.2003 ( ОСОБА_3 мати ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та не була ніким із спадкоємців прийнята у визначений законом строк, застосовуються норми положення ч.1 ст.555 ЦК УРСР. Згідно ЦК УРСР передбачено автоматичний перехід спадщини за правом
спадкоємства до держави. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених п.1- 5 ч.1 ст.555 ЦК УРСР не здійснює будь-яких дій щодо прийняття спадщини, спадщина вважається прийнятою державою автоматично. Окрім того, звертає увагу суду на те, що державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,1226га, Перемишлянською райдержадміністрацією оформлено та видано після смерті ОСОБА_3 . Таким чином вважає посилання позивача на державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЛВ 037075, виданий 30.03.2001 року Перемишлянською райдержадміністрацією, як на правовстановлюючий документ - безпідставне.
Відповідно до ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.
Дослідивши письмові докази по справі, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до наступного.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).
Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Свідоцтвом про смерть стверджено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Перемишлянського районного суду від 19 лютого 2025 року, встановлено факт проживання ОСОБА_1 , із померлим ОСОБА_2 , однією сім'єю з 2001 року і до дня його смерті, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 , і що вона є його спадкоємицею 4-тої черги за законом.
Померлий ОСОБА_2 є батьком позивача.
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ №016952, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, яка знаходиться на території Ланівської сільської ради, площею 0,300 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛВ №037075, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку, яка знаходиться на території Ланівської сільської ради, площею 1,1226 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Посилання представника відповідача на те, що державний акт державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЛВ 037075, виданий 30.03.2001 року Перемишлянською райдержадміністрацією нечинним, є безпідставне, оскільки такий державний акт ніким не оспорювався.
Оскільки, за час відкриття спадщини та розгляду справи в суді будь-які інші можливі спадкоємці заяв про прийняття спадщини в держнотконтору не подавали і жодних правовстановлюючих документів на вищезгадане майно чи право його успадкування суду не було пред'явлено, а позивач фактично прийняв спадщину після смерті батька, продовжуючи доглядати за земельними ділянками, тому є підстави визнати за нею право власності на зазначене майно. В судовому засіданні не встановлено підстав, що перешкоджали б в набутті права власності позивачем на спадкове майно.
Відповідно до ст.392 ЦК України - власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
А тому, керуючись ст. ст. 12, 13, 83, 89, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 328, 392 ЦК України, суд -
вирішив:
Позов задоволити. Визнати за ОСОБА_1 , право власності на спадкове нерухоме майно: земельну ділянку загальною площею 0.300 га, відповідно до Державного акту серії ІІI-ЛВ №016952 від 30.03.2001 року та земельну ділянку площею 1,1226 га, відповідно до Державного акту серії І-ЛВ №037075 від 30.03.2001 року, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Бібрської міської ради (колишньої Ланівської сільської ради Перемишлянського району) Львівської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жит. с. Серники, Львівського району Львівської області, ІД НОМЕР_1 .
Відповідач: Бібрська міська рада, м. Бібрка, вул. Тарнавського, 22 Львівського району Львівської області, ЄДРПОУ 04056183.
Суддя Р. О. Борняк