ЄУН справи: 336/1727/25
Номер провадження: 1-кп/336/933/2025
іменем України
29 серпня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62024080100001618 від 19.02.2024 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рига Латвійської Республіки, громадянина України, який не має на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , військовослужбовця, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 402 КК України, ч. 4 ст. 408 КК України,
23.06.2023 наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройові частині) № 192 ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду кулеметника 2 відділення 1 взводу роти оперативного призначення оперативного призначення 2 (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат».
Згідно з наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 14.11.2023 № 338 солдата ОСОБА_4 , уважати таким, що з 13.11.2023 приступив до виконання обов'язків за посадою стрільця 1-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, який призначений на цю посаду наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 30.10.2023 № 102 о/с.
Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_6 від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ введено воєнний стан на всій території України.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України с конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 згідно з вимогами ст.ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов'язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
В свою чергу, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Так, 09.12.2023 солдат ОСОБА_4 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 09.12.2023, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, розташоване поблизу АДРЕСА_2 .
Таким чином ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 408 КК України, -дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Крім того, відповідно до обвинувального акту ОСОБА_4 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, за таких обставин.
23.06.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройові частині) № 192 ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду кулеметника 2 відділення 1 взводу роти оперативного призначення оперативного призначення 2 (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат».
Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_6 від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ введено воєнний стан на всій території України.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України с конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 згідно з вимогами ст.ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов'язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до вимог ст.ст. 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов'язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Статтями 29, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник с безпосереднім начальником.
Статтею 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, ще за своїми військовими званнями начальниками є військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.
В свою чергу, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
18 вересня 2023 року, командир 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ капітан ОСОБА_7 , знаходячись в місці тимчасової дислокації командного спостережного пункту 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах в районі АДРЕСА_3 , під час шикування особового складу 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ зачитав бойове розпорядження командира НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ № 124/1дск від 17.09.2023, щодо проведення евакуації тіл загиблих військовослужбовців на лісосмугі « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Після цього солдат ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, з прямим умислом та з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби, з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених вище статутних вимог, відкрито відмовитися виконувати наказ начальника.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел солдат ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України ст.ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкрито, у присутності командира 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ капітана ОСОБА_7 , який відповідно до вимог ст. ст. 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України є для нього начальником за службовим становищем та військовим званням, та інших військовослужбовців зазначеної військової частини, відкрито відмовився виконувати бойовий наказ командира 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ капітана ОСОБА_7 , заступити на лісосмугу «Гаваї» для проведення евакуаційних заходів, наданий на виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ № 124/1дск від 17.09.2023, щодо проведення евакуації тіл загиблих військовослужбовців на лісосмугі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », хоча об'єктивно міг та зобов'язаний був виконати цей наказ.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений свою вину у пред'явлених обвинуваченнях визнав частково.
Показав, що військову підготовку в навчальному центрі проходив лише 3 дні - з вечора 25.06.2023 по 28.06.2023 року. 29.06.2023 він був вже у військовій частині. Він два тижні перебував у військовій частині, у цей час військовослужбовці цієї частини поїхали закордон на навчання, його не взяли. За місяць вони повернулися, отримали бойове розпорядження, та 16.08.2023 він із військовою частиною вже був на території Оріхівського району Запорізької області. 21.08.2023 відбувся перший бойових вихід, під час якого вони потрапили під мінометний обстріл, він отримав поранення. Після лікування 11.09.2023 повернувся до місця дислокації. За цей час змінився ротний командир, якому він надав рапорт, що не має належної підготовки. ОСОБА_4 підтвердив, що 18.09.2023 він отримав бойовий наказ, який відмовився виконувати. Відмову обумовлював станом здоров'я, відсутністю підготовки та страхом за своє життя. Пояснив, що засобами індивідуального захисту, хоча не його особистими, для виконання завдання був забезпечений. Також обвинувачений зазначив, що надалі він проходив військово-лікарську комісію, висновків якої на руки не отримав, однак йому відомо, що за висновками ВЛК обмежень для проходження військової служби не має. Щодо факту самовільного залишення військової частини, пояснив, що після відмови від виконання бойового наказу його доставлено до н.п. Наталівка Запорізького району Запорізької області. 09 грудня 2023 року його підняли серед ночі та сказали збиратися, не пояснивши, куди їдуть. Він зібрав свої особисті речі, залишив місце дислокації військової частини та поїхав додому у м. Чернівці. 24.09.2024 самостійно зателефонував у поліцію, до цього будь-яких дій для повернення до військової служби не вчиняв. Підкреслив, що військову службу на бойовій посаді продовжувати не бажає, дій, направлених на переведення на іншу посаду чи до іншої військової частини, він не вчиняв.
Дослідивши визначений сторонами кримінального провадження обсяг доказів та надавши доказам належну оцінку, суд доходить таких висновків.
Так, вина ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за наведених вище обставин знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду.
Зокрема, свідок ОСОБА_8 показав, що обіймає посаду начальника відділення психологічного забезпечення в/ч НОМЕР_1 НГУ. В грудні 2023 року він був відряджений до пункту тимчасової дислокації по роботі з особовим складом, який відмовився від виконання бойових завдань, та призначений до адміністрації цього пункту. Пункт знаходився у с. Наталівка Запорізького району Запорізької області. ОСОБА_4 на той час вже перебував у цьому пункті, як особа, що відмовилася від виконання бойового завдання. 09 грудня 2023 року, близько 22-00 год., свідок разом із Полупаном - заступником командира зенітно-ракетного дивізіону - помітили ОСОБА_4 у зміненому стані свідомості, що міг бути викликаний дією наркотичних речовин. Тому ОСОБА_4 було віддано наказ для проходження огляду на стан сп'яніння до закладу охорони здоров'я, що знаходиться у м. Запоріжжі. ОСОБА_4 пішов збирати свої речі та потім зник у невідомому напрямку. Свідок вживав заходів щодо розшуку обвинуваченого на прилеглій території, намагався здійснювати телефонні виклики, однак відповіді на ці виклики не отримав. Близько 04:00 год. 10.12.2023 свідок склав рапорт щодо самовільного залишення ОСОБА_4 військової частини. У 2024 році, дату не пам'ятає, свідок перебував на оперативному чергуванні та дізнався, що ОСОБА_4 затримала поліції у м. Чернівці. Свідок додав, що під час спілкування із ОСОБА_4 на пункті тимчасової дислокації по роботі з особовим складом, який відмовився від виконання бойових завдань, ОСОБА_4 висловлював позицію щодо небажання проходження військової служби.
Свідок ОСОБА_9 показав, що у грудні 2023 року він проходив службу на посаді заступника командира дивізіону по роботі з особовим складом. На той момент був відряджений до пункту по роботі з «відмовниками», що розташований у н.п. Наталівка Запорізького району Запорізької області. Одного разу свідок разом із ОСОБА_10 спостерігали незрозумілу поведінку ОСОБА_4 , яка, можливо, була обумовлена станом алкогольного чи наркотичного сп'яніння. ОСОБА_4 був відданий наказ збиратися для проходження огляду на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я. ОСОБА_4 пішов збиратися та зник. Його намагалися розшукати на прилеглій території, телефонували обвинуваченому, але безрезультатно. На ранкове шикування він також не з'явився, і тоді було складено рапорт про самовільне залишення ОСОБА_4 військової частини. Зі слів особового складу ОСОБА_9 відомо, що ОСОБА_4 схильний до вживання наркотичних речовин. Обставини відмови ОСОБА_4 від виконання бойового наказу свідку невідомі.
Також вина обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, підтверджується такими письмовими доказами.
Відповідно до наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 23.06.2023 № 192 солдата запасу ОСОБА_4 , що прибув для проходження служби за призивом під час мобілізації, призначено на посаду кулеметника 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення.
Згідно з наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 14.11.2023 № 338 солдата ОСОБА_4 , уважати таким, що з 13.11.2023 приступив до виконання обов'язків за посадою стрільця 1-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, який призначений на цю посаду наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 30.10.2023 № 102 о/с.
Відповідно до рапорту ст. офіцера відділення психологічного забезпечення секції персоналу ст. лейтенанта ОСОБА_11 від 09.12.2023, 09.12.2023 о 06:45 год. стало відомо про факт самовільного залишення пункту тимчасової дислокації особового складу, який відмовився виконувати бойові завдання (с. Наталівка Запорізького р-ну), солдатом ОСОБА_4 .
З донесення із військової частини НОМЕР_1 НГУ від 09.12.2023 вбачається, що заходи реагування, направлені на встановлення місця перебування ОСОБА_4 , не призвели до позитивних результатів.
Згідно з наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 16.01.2024 № 17 стрільця 1-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_4 виключено з усіх видів забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням пункту тимчасової дислокації, з 09 грудня 2023 року.
Наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 19.01.2024 призначено проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення місця несення служби солдатом ОСОБА_4 .
Відповідно до висновку службового розслідування, що затверджений 19.02.2024 т.в.о командира військової частини НОМЕР_1 , встановлено факт самовільного залишення пункту тимчасової дислокації особового складу, який відмовився виконувати бойові завдання (населений пункт Наталівка, Запорізької області) стрільцем 1-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення солдатом ОСОБА_12 09.12.2023 та відсутності на службі по день складення висновку. Начальнику відділення по роботі з особовим складом секції персоналу запропоновано взяти даний факт до обліку та копію матеріалів службового розслідування направити до відповідальних правоохоронних органів для прийняття правового рішення згідно вимог КПК України.
Згідно з довідкою № 1155 солдат за мобілізацією в/ч НОМЕР_1 НГУ ОСОБА_4 , 1986 р.н., пройшов медичний огляд у медичній (військово-лікарській) комісії ДУ «ТМО МВС України по Харківській області» 10 грудня 2024 року. За рішенням медичної (військово-лікарської) комісії ОСОБА_4 має ряд травм (наслідки вогнепального осколкового сліпого поранення 22.08.2023) та захворювань, що пов'язані із захистом Батьківщини, проходженням військової служби. Визнаний придатним до військової служби.
Проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази у сукупності, суд дійшов висновку про те, що вони логічні, послідовні, за своїм змістом не містять суттєвих протиріч. Підстав сумніватись в їх достовірності суд не встановив. За таких обставин, суд доходить висновку, що сукупність доказів є достатньою для висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за описаних вище обставин.
Перевіряючи правильність кваліфікації діянь обвинуваченого за ч. 4 ст. 408 КК України, суд зазначає таке.
Об'єктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, є порядок проходження військової служби.
З об'єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 297/2178/21, від 30 січня 2024 року у справі № 336/5209/22.
Доводи обвинуваченого щодо самостійного звернення до правоохоронних органів суд відхиляє як такі, що не підтверджені дослідженими у судовому засіданні доказами. Крім того, ця обставина не свідчить про намір ОСОБА_4 повернутися військову службу, адже в судовому засіданні ОСОБА_4 , будучи особою, придатною до військової служби за станом здоров'я відповідно до висновків медичної (військово-лікарській) комісії, заявляв, що не бажає продовжувати військову службу на бойовій посаді, водночас дій, направлених на переведення на іншу (зокрема небойову) посаду чи до іншої військової частини, він не вчиняв.
Отже, враховуючи тривалість залишення військової частини, відсутність підтверджених матеріалами справи даних щодо вчинення ОСОБА_4 дій, направлених на повернення до військової служби (зокрема на іншу, небойову посаду), суд кваліфікує діяння ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 408 КК України як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
На підтвердження вини ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, сторона обвинувачення надала матеріали службового розслідування та в судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_13 .
У матеріалах службового розслідування містяться такі документи:
- рапорт командира 2 роти оперативного призначення 1 батальйону оперативного призначення капітана ОСОБА_14 від 18.09.2023, в якому зазначено, що 18.09.2023, перебуваючи на КСП «ЗОРЯ», що розташований в місті Оріхів Запорізької області, кулеметник 2 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення солдат ОСОБА_4 висловив відкриту відмову від виконання його наказу заступити на лісосмугу «ГАВАЇ» для проведення евакуаційних заходів;
- наказ т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_15 від 27.09.2023 № 1878 про призначення службового розслідування за фактом відмови виконання наказу солдатом ОСОБА_4 ;
- витяг з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) № 192, яким солдата запасу ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду кулеметника 2 відділення 1 взводу роти оперативного призначення оперативного призначення 2 (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат»;
- витяг з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 25.08.2023 № 259, за яким з 18 серпня 2023 року кулеметник 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення солдат ОСОБА_4 уважається таким, що залучений до складу сил та засобів 10 армійського корпусу для виконання бойового (спеціального завдання).
- витяг з бойового розпорядження командира 1 боп НОМЕР_3 броп НГУ від 17.09.2023 № 124/1 дск, відповідно до якого командиру 2 роп надано завдання з метою проведення евакуації тіл загиблих військовослужбовців, призначити наступних військовослужбовців в складі групи проведення евакуації на лісосмузі «Гаваї», а саме:
солдата ОСОБА_4 кулеметника 2 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення;
солдата ОСОБА_16 ( НОМЕР_4 ), стрільця (помічника кулеметника) 1 відділення 2 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення;
молодшого сержанта ОСОБА_17 (Г-142815), стрільця (помічника кулеметника) 1 відділення 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення;
солдата ОСОБА_18 (Г-193192), гранатометника 1 відділення 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення;
- письмові пояснення командира роти капітана ОСОБА_7 , відповідно до яких він 18.09.2023, перебуваючи на КСП 2 РОП (на БТР) 1 БОП «Зоря», що розташований у м. Оріхів Запорізької області, віддав бойовий наказ заступити на лісосмугу «Гаваї» для проведення евакуаційних заходів; після чого він отримав відкриту відмову від виконання наказу від солдата ОСОБА_4 ;
- письмові пояснення солдата ОСОБА_19 , згідно з якими ОСОБА_19 18.09.2023 перебував на КСП 2 РОП (на БТР) 1 БОП «Зоря», що розташований у м. Оріхів Запорізької області, де був свідком того як командир 2 РОП (на БТР) 1 БОП к-н ОСОБА_7 віддав бойовий наказ заступити на лісосмугу «Гаваї» для проведення евакуаційних заходів; після командир 2 РОП (на БТР) 1 БОП к-н ОСОБА_7 отримав відкриту відмову від виконання наказу від солдата ОСОБА_4 ;
- письмові пояснення солдата ОСОБА_4 , в яких зазначено, що він відмовляється виконувати наказ ротного, просить зняти з бойових завдань. Обумовлює потребою з'явитися до ЦНАП, осколковими пораненнями, загибеллю та пораненнями побратимів, психологічним станом, відсутність військового досвіду, невпевненістю, відсутністю заробітної плати;
- службова та медична характеристики солдата ОСОБА_4 ;
- копія військового квитка ОСОБА_4 ;
- висновок службового розслідування, що затверджений 10.10.2023, т.в.о командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_20 . Відповідно до висновку в ході службового розслідування було встановлено факт непокори, а саме відкритої відмови виконати наказ командира 2-роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення капітан ОСОБА_21 солдатом ОСОБА_4 , який мав місце 18.09.2023 р. на КСП 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення «ЗОРЯ», що розташоване в місті Оріхів Запорізької області; службове розслідування за даним фактом вважати закінченим; запропоновано начальнику відділення по роботі з особовим складом секції персоналу взяти даний факт до обліку та направити копію матеріалів службового розслідування до відповідних правоохоронних органів для прийняття рішення відповідно до вимог КПК України.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні показав, що проходить військову службу у частині НОМЕР_1 НГУ. У 2023 році він обіймав посаду гранатометника 2 роти 1 батальйону тієї ж частини. Підрозділи військової частини були дислоковані у АДРЕСА_3 . ОСОБА_4 знає як особу, яка також проходила військову службу. Останній раз свідок бачив обвинуваченого у вересні 2023 року, коли доводили бойову задачу з евакуації поранених побратимів з лісосмуги «Гаваї». Наказ доводив командир роти ОСОБА_7 ОСОБА_4 відмовився від виконання бойового завдання. Причиною відмови є страх. Після відмови від виконання бойового завдання ОСОБА_4 відвезли до пункту дислокації «відмовників» у н.п. Наталіївка. Свідок же з іншими військовослужбовцями виконали цей наказ без втрат, пораненого евакуювали. Замість ОСОБА_4 було залучено іншого військовослужбовця. Також ОСОБА_13 зауважив, що іншим свідком відмови був ОСОБА_22 .
За приписами ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення; 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Згідно зі ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Отже, у даному випадку, саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, полягає у відкритій відмові виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу вчинена в умовах воєнного стану. Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде.
З суб'єктивної сторони відкрита відмова виконати наказ начальника вчинюється тільки з прямим умислом, а інше умисне невиконання наказу може бути вчинене як з прямим, так і непрямим умислом. Ставлення до тяжких наслідків - необережна форма вини.
Обвинувачений у судовому засіданні посилався на те, що причиною відмови від виконання бойового наказу є його недостатня військова підготовка, а також стан здоров'я.
Згідно із ст. 37 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Відповідно до вимог ст.ст. 254, 255 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини. Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини.
Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.
З показань самого обвинуваченого та його письмових пояснень вбачається, що він відмовився виконати наказ, зокрема, через стан свого фізичного та психічного здоров'я.
За довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 1741/23 від 21.12.2023 солдат ОСОБА_4 22.08.2023 під час контрнаступальних дій отримав вибухову травму - вогнепальне осколкове сліпе поранення нижнього передпліччя, грудної клітини справа, бічної стінки живота справа.
Такі ж обставини травми наведені у медичній характеристиці (без номеру та дати), де також зазначено, що стаціонарне лікування ОСОБА_4 у закладах охорони здоров'я та у медичній роті відбувалося до 11.09.2023.
Отже, цілком вірогідним є те, що обвинувачений до 18.09.2023 не відновив здоров'я у тій мірі, яка б надавала можливість успішно виконати бойовий наказ.
Разом з цим, стороною обвинувачення не доведено, що після повідомлення ОСОБА_23 про незадовільний стан здоров'я було проведено його медичний огляд.
Показання свідка ОСОБА_13 суперечать іншим дослідженим доказам - матеріалам службового розслідування, зокрема бойовому розпорядженню 1 боп 3 броп НГУ від 17.09.2023 № 124/1 дск, де не згадаються ні свідок, ні ОСОБА_22 , який, за твердженням ОСОБА_13 , також був очевидцем відмови ОСОБА_4 від виконання наказу. Крім того, відповідно до обвинувального акту та матеріалів службового розслідування ОСОБА_4 отримав бойовий наказ на евакуацію тіл загиблих військовослужбовців, у той час свідок ОСОБА_13 наполягав на тому, що був отриманий наказ на евакуацію пораненого і цей наказ був успішно виконаний.
Отже, суд не може вважати показання свідка ОСОБА_13 як достовірні, у тому числі, щодо мотивів відмови ОСОБА_23 від виконання бойового наказу.
Відеозапис відмови ОСОБА_23 від виконання бойового наказу, яким би могли бути зафіксовані причини відмови, суду не надано.
Таким чином, за установлених судом обставин ОСОБА_23 діяв відповідно до ст.ст. 37, 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно з якими, якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно; військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Також залишилися не спростованими доводи обвинуваченого щодо відсутності належного навчання.
Так, відповідно до показань ОСОБА_4 23.06.2023 він був призваний на військову службу, у навчальному центрі він перебував 3-4 дні, потім був відправлений у військову частину НОМЕР_1 НГУ.
З військового квитка вбачається, що обвинувачений раніше військову службу не проходив, 23.06.2023 він призваний на військову службу на підставі Указу Президента України №254/2023 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та того ж дня частиною НОМЕР_1 НГУ йому записано військову спеціальність «кулеметник» (а.с. 108-111).
Наказ командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) № 192 також свідчить, що ОСОБА_4 23.06.2023 (тобто у день призову на військову службу) зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду кулеметника 2 відділення 1 взводу роти оперативного призначення оперативного призначення 2 (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат» (а.с. 81).
Отже, відомостей про проходження ОСОБА_4 базової загальновійськової підготовки у навчальному центрі чи на базі військової частини НОМЕР_1 НГУ, матеріали справи не містять.
Відповідно до приписів ст. 59 Статут Внутрішньої Служби Збройних Сил України, що затверджений Законом України від 24.03.1999 року №548-ХІV (зі змінами та доповненнями), командир (начальник) зобов'язаний не допускати до участі у бойових діях військовослужбовців з числа призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які не пройшли курс базової загальновійськової підготовки або не мають бойового досвіду.
Таким чином, за установлених судом обставин ОСОБА_23 діяв відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, за якими, якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
З огляду на вищевикладене, стороною обвинувачення не доведено злочинний намір ОСОБА_4 відмовитися від виконання бойового наказу, який би був обумовлений іншими обставинами, ніж стан його здоров'я та відсутність належної військової підготовки, що свідчить про недоведеність суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Таким чином, суд доходить висновку про недоведеність того, що в діях обвинуваченого, є склад інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.
Призначаючи покарання за ч. 4 ст. 408 КК України, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
При призначенні покарання суд відповідно до ст. 65 КК України виходить із ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Обставин, які обтяжують покарання відповідно до приписів ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України визнає непроходження обвинуваченим базової військової служби.
Керуючись наведеним при призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості скоєного, яке закон відносить до особливо тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який раніше не був судимим, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, посередньо характеризується за місцем служби, відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність вищезгаданої обставини, яка пом'якшує покарання, суд доходить до висновку про призначення мінімального покарання, визначеного санкцією ч. 4 ст. 408 КК України.
При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Обвинувачений тримається під вартою з 12.02.2025 на підставі ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.02.2025, якою обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави у розмірі 242 240 гривень. Відповідними судовими рішеннями вказаний запобіжний захід був продовжений. Тому, враховуючи призначення за цим вироком покарання, що належить відбувати реально, суд вважає за доцільне продовжити вказаний запобіжний захід.
За положеннями ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, речові докази та процесуальні витрати відсутні.
Керуючись ст.ст. 373, 374, 395 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та виправдати у зв'язку із недоведеністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення.
Визнати ОСОБА_4 винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з 12 лютого 2025 року.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави в розмірі 242 240 гривень, що обраний відносно ОСОБА_4 , продовжити до набрання вироком законної сили.
Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, а для осіб, які перебувають під вартою, - протягом тридцяти днів з моменту вручення їм копії вироку. Апеляційна скарга подається до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1