іменем України
27.08.2025
Справа № 331/3079/25
Провадження № 2/331/2189/2025
Олександрівський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Фісун Н.В., за участю секретаря Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК КЕШ ТУ ГОУ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В травні 2025року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором №108814 від 27.01. 2020 року в розмірі 20560,00 грн, з яких 4000 грн прострочена сума заборгованості за основною сумою боргу, 16 560,00 грн прострочена заборгованість за процентами.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27.01.2020 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №108814, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Умовами договору було передбачено: сума кредиту 4000 грн, дата надання кредиту 27.01.2020 року, строк кредиту 30 днів, стандартна процентна ставка 2% в день або 730% річних. Відповідачем були зазначені реквізити платіжної картки для перерахування кредитних коштів. 28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» передає (відступає) ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату, а ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» приймає належні ТОВ «Займер» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників. Так, відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10. 2021 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Відповідач умови договору не виконав у зв'язку з чим позивачем на його адресу була надіслана досудова вимога, однак до теперішнього часу сума боргу не повернута.
Ухвалою Олександрівського районного суду м.Запоріжжя 02.06.2025 відкрито провадження по справі та призначено до розгляду у спрощеному провадженні.
05.06.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву , в якому вказав, що позивачем до матеріалів справи долучено індивідуальний договір про надання кредиту та графік до нього, які не містять підпису відповідача. Натомість, ТОВ «ФК КЕШ ТУ Ю ГОУ» просить суд повірити на слово в те, що ОСОБА_1 були підписані всі вищезазначені документи в наданій позивачем редакції, виключно на підставі начебто отриманого відповідачем одного смс - повідомлення. При цьому, матеріали справи не містять ані доказів направлення та отримання смс ідентифікатора, ані того, що мобільний телефон вказаний у Договорі дійсно належить ОСОБА_1 . Тобто перевірити дійсне волевиявлення на укладання договору та погодження його істотних умов є неможливим. Долучена до матеріалів справи довідка про ідентифікацію не є належним та допустимим доказом, адже видана не оператором мобільного зв'язку, а самим ТОВ «ЗАЙМЕР». Отже, кредитний договір № 108814 не містить відомостей про його підписання електронним підписом, одноразовим ідентифікатором, саме ОСОБА_1 . Також зазначає, що не надано достатніх доказів до матеріалів справи того, що саме відповідач погодив всі істотні умови вказаного кредитного договору. При цьому, в матеріалах справи взагалі відсутні докази: реєстрації ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, а також подання заяви про отримання кредиту/відкриття банківського рахунку; отримання ОСОБА_1 : одноразового ідентифікатору та використання його саме для підписання договорів; графіку платежів; умов банківського обслуговування; надання/надсилання відповідачеві його примірник оригіналу Договору, який, за твердженням позивача, між сторонами був укладений; докази того, що одноразовий ідентифікатор був відправлений саме на номер мобільного телефону, який належить відповідачеві.
Окрім цього, позивачем не доведено факту отримання грошових коштів відповідачем від первинного кредитора , в інформаційній довідці яка взагалі не є належним доказом вказана картка НОМЕР_1 - що є неповним номером банківської картки, що унеможливлює перерахування коштів. Ні в змісті кредитного договору, ні в будь-яких інших документах, оформлених при наданні кредитних коштів, всупереч вимог Закону, реквізити повного карткового рахунку відповідача не зазначено. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, в подальшому порушив обов'язок із їх повернення, тобто не виконував або неналежним чином виконував умови кредитного договору №108814 від 27.01.2020 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 .
Також звертає увагу на невірність розрахунків, поданих в обґрунтування позовних вимог. навіть якщо припустити те, що між сторонами було укладено договір та сторони погодили всі істотні умови, то позивачем було збільшено суму відсотків за користування кредитом з 2 400,00грн. (із розрахунку 2% в день*30 днів) до 16 560.00грн. Натомість, вірним розрахунком було 4000,00грн. основного боргу та 2400,00грн. відсотків.
Позивачем не доведено факту надання правничої допомоги у визначеній сумі при підготовці та поданні цього позову.
Таким чином, з урахуванням викладеного та, враховуючи ті обставини, що позивачем не доведено факту підписання відповідачем кредитного договору, а також отримання кредитних коштів, вважають за можливе просити суд відмовити у задоволені позовних вимог./а.с.45-51/.
09.06.2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій вказав, що оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається Відповідач у Відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги. /а.с.53-66/.
12.06.2025 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких прохали суд відмовити у задоволенні позову./а.с.68-71/.
20.06.2025 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів./а.с.74-75/.
04.08.2025 року від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат /а.с.78-80/.
Ухвалою суду 04.08.2025 року у клопотанні про витребування доказів відмовлено./а.с.89/.
У судове засіданні представник позивача не з'явився, в позовній заяві вказав про розгляд справи без виклику сторін та проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача адвокат Бондар І.М. у судовому засіданні заперечує проти задоволення позову, прохає суд відмовити у повному обсязі.
Суд, заслухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані сторонами, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлені факти та відповідні їм правовідносини.
Встановлено, що 27.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №108814 шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором KL7163. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (пункт 6.8 договору).
Згідно з п.п. 1.1, 1.2 договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в сумі 4000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 25.02.2020 року. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання Сторонами.
Відповідно до пункту 1.3 договору за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована.
Згідно з пунктом 1.4 договору кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Відповідачем у кредитному договорі були зазначені реквізити платіжної банківської карти № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів.
Згідно з п.п. 2.1, 2.3 договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору. Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Відповідно до інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» від 25.02.2025 року №1920/02 було перераховано кредитні кошти в сумі 4000 грн за реквізитами вказаної платіжної картки № НОМЕР_1 ./а.с.27/.
28 жовтня 2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників./а.с.20-23/.
Згідно з пунктом 1.2. договору факторингу фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові своє право грошової вимоги до Боржників за Кредитними договорами, зазначеними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10. 2021 року, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 20 560,00 грн, з яких: 4000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 16560.00грн сума заборгованості за процентами./а.с.11/.
13.01.2025 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором №108814 від 27.01.2020 року.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
У ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді, суд зазначає наступне.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Судом встановлено, що договір про надання фінансового кредиту № 108814 від 27.01.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 останнім підписано одноразовим ідентифікатором KL7163, який було надіслано на номер відповідача НОМЕР_2 ./а.с.13/.
Підписуючи договір, позичальник ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЗАЙМЕР». Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Так, укладений між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 договір містить усю необхідну для ідентифікації позичальника інформацію (паспортні дані, РНОКПП, електронну адресу, номер особистого електронного платіжного засобу, адресу проживання) та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «KL7163», відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію». Отже, відповідний договір між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 є укладеним.
Відповідно до Закону кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
З приводу виконання кредитором обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів та виникнення обов'язку щодо погашення заборгованості з боку позичальника, суд зазначає таке.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, згідно з вимогами статей 526, 527, 530 ЦК України банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23) міститься висновок, «що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором».
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Як вбачається з умов договору про надання фінансового кредиту № 108814 від 27.01.202 0року, зокрема пункту 1.4, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Як вбачається із розділу 7 договору, відповідачем зазначено наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_1 .
Факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено листом ТОВ «Платежі онлайн» від 25.02.2025 року №1920/02 про перерахування кредитних коштів в сумі 4000 грн за реквізитами вказаної платіжної картки № НОМЕР_1 , транзакція № 28016-15638-06158./а.с.27/.
Суд вважає зазначені докази належними та такими, що підтверджують факт перерахування позичальнику на вказаний ним рахунок кредитних коштів.
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідач, будучи обізнаним про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати відсотків, не вчиняв дії щодо захисту, на його думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).
Відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, на яку переказано грошові кошти в розмірі 4 000 грн, та яка вказана ним в договорі, йому не належить.
Крім цього, суд вважає, що маючи доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, боржник мав можливість в якості доказу надати суду довідку з банку про неналежність йому вищезгаданої картки, або виписку зі свого рахунку на підтвердження надходження чи не надходження коштів від кредитора на виконання умов укладеного договору, його розміру, а також на підтвердження виконання своїх зобов'язань за даним договором та внесення коштів на погашення заборгованості.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором про надання фінансового кредиту № 108814 від 27.01.2020 року у сумі 4 000 грн, однак належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув кредитні кошти у передбачений договором строк.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна вартість заборгованості становить 20560,00 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 4 000 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 16560,00 грн./а.с.62-66/.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить з наступного.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору про надання фінансового кредиту).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.»
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту №108814 від 27.01.2020 року був погоджений сторонами та становив 30 днів, тобто до 25.02.2020 року.
Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту №108814 від 27.01.2020 року передбачено, що продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 2400 грн , виходячи з розрахунку: 4000 грн (тіло кредиту) х 2% (відсоткова ставка) х 30 днів (строк кредиту).
Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 30 днів до 25.02. 2020 (строк кредитування).
Отже, позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за договором про надання фінансового кредиту № 108814 від 27.01.2020 року в сумі 20560,00грн.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за договором про надання фінансового кредиту № 108814 від 27.01.2020 з відповідача підлягає стягненню 6400 грн, а саме, 4000 грн заборгованість за тілом кредиту, та 2400,00 грн нараховані проценти.
Згідно частини 6 та 7 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.
При подачі позовної заяви ТзОВ ««ФК «КЕШ ТУ ГОУ» просило стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10 500 грн.
На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав договір про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, акт про отримання правової допомоги робіт від 28.07.2025 року, який містить детальний опис робіт та їх вартість, платіжну інструкцію від 28.07.2025 року в розмірі 10500 грн./а.с.14-16,82-83/.
У відзиві представник відповідача прохав суд відмовити у задоволенні витрат на правничу допомогу у зв'язку з ненаданням доказів щодо витрат на суму 10500,00 грн.
Враховуючи, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат, понесених ним на правову допомогу розмірі 10 500 грн, та надано докази сплати судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 2 422, 40 грн, понесені витрати позивача слід стягнути з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме 3267,00 грн витрат, понесених ним на правову допомогу та 754,00 грн - витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.12,13, 76-78, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України,ст.ст.526,626,628,633,638,1048,1054,1056-1ЦК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК КЕШ ТУ ГОУ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (місцезнаходження: вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, м. Київ, 04080, код ЄДРПОУ: 42228158) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №108814 від 27.01.2020 року у розмірі 6 400,00 грн з яких: 4000 грн заборгованість за тілом кредиту, 2400,00 грн заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (місцезнаходження: вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, м. Київ, 04080, код ЄДРПОУ: 42228158) судовий збір у розмірі 754,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3 267,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29.08.2025.
Суддя: Н.В.Фісун