Справа № 301/1231/25
2/301/727/25
"26" серпня 2025 р. м. Іршава
Іршавський районний суд Закарпатської області в особі головуючої Пітерських М.О., при секретарі Чийпеш А.П., з участю сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , представників сторін ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Іршава в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледа Петро Миколайович, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності,
ОСОБА_1 звернулася в Іршавський районний суд Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледа П.М., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності.
Позовні вимоги мотивовано тим, що протягом квітня-травня 2025 року ОСОБА_2 в усній формі заявляла ОСОБА_1 , що має намір відчужити житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та зняти позивачку з реєстрації у вказаному будинку, так як вона є єдиним власником цього будинку.
Ці обставини спонукали позивачку звернутися до Центру надання адміністративних послуг Іршавської міської ради з метою підтвердження своїх майнових прав. Тоді їй стало відомо, що власником цілого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є відповідачка ОСОБА_2 .
Підставою виникнення права власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно було видане відповідачці 16.12.2016 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Ожеледою П.М. Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №2445, після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та був чоловіком позивачки та батьком відповідачки.
Зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом позивачка вважала таким, що прийняте всупереч вимог цивільного законодавства, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.
16 грудня 2016 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Ожеледою П.М. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім'я дочки ОСОБА_2 .
Відповідно до вказаного Свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.12.2016 року, спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з житлового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцеві на праві приватної власності, на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Чорнопотіцької сільської ради 01.08.2011 року, на підставі рішення №68 від 26.07.2011 року та зареєстрованого Комунальним підприємством «Іршавське бюро технічної інвентаризації» 21.10.2011 року, в книзі 1, номер запису 91, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 34941699.
ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як на день його смерті проживала та була зареєстрована разом з ним у спадковому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5 одружилися 02 травня 1987 року. Спірний житловий будинок з надвірними спорудами був побудований позивачкою та її чоловіком у період шлюбу, спільною працею та за спільні кошти у 1991 році.
Відповідно до будівельного паспорту, забудовником та головою дворогосподарства був чоловік позивачки, житловий будинок побудований у 1991 році. Відповідно до інвентарної справи, виготовленої 21.06.2011 року КП «Іршавське бюро технічної інвентаризації», у розділі характеристика будинку, господарських будівель та споруд зазначено, що житловий будинок збудований у 1991 році.
Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_5 відкрилася спадщина на частку спірного будинку. Інша частка цього нерухомого майна належить позивачці як співвласнику майна, від якої позивачка не відмовлялася та її не відчужувала.
Житловий будинок побудований подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_1 під час спільного проживання та за спільні гроші, тому є спільною сумісною власністю та частки є рівними.
Відповідачка ОСОБА_2 незаконно набула право власності на спірний житловий будинок, оскільки частка вказаного житлового будинку належить позивачці ОСОБА_1 як співвласнику. Тобто, ОСОБА_2 , як спадкоємець, мала право оформити право власності лише на частку майна. До того ж під час оформлення спадщини відмова від спадщини зі сторони позивачки була лише в частині спадкування частки померлого чоловіка. Відмови ж від своєї частки в спільному майні подружжя позивачка не надавала.
Оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане на ім'я відповідачки, порушує права позивачки як спадкоємиці за законом.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане відповідачці ОСОБА_2 16.12.2016 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Ожеледою П.М., та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1126935621219.
Ухвалою Іршавського районного суду від 20.05.2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено на підготовче судове засідання.
Також ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 20.05.2025 року за клопотанням позивачки ОСОБА_1 витребувано від приватного нотаріуса Ожеледи П.М. копії матеріалів спадкової справи №25/2016, заведеної після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
02 червня 2025 року приватний нотаріус Ожеледа П.М. подав до суду копії матеріалів спадкової справи №25/2016, заведеної 20.04.2016 року після смерті ОСОБА_5 .
02 червня 2025 року приватний нотаріус Ожеледа П.М. подав пояснення щодо позову, в яких зазначив, що 20 квітня 2016 року ним була заведена спадкова справа №25/2016 після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спадкова справа була заведена за заявою дружини спадкодавця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якій вона відмовляється від спадщини та від виділення частки в спільному майні подружжя, бажаючи оформити спадщину - житловий будинок, на ім'я дочки ОСОБА_2 (заява від 20.04.2016 року, зареєстрована в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за №34).
Від спадщини відмовилися також дочки спадкодавця: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (заява від 21.04.2016 року, зареєстрована в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за №35), та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (заява, посвідчена приватним нотаріусом Рацином В.Ф., Іршавського районного нотаріального округу 16.04.2016 року, зареєстрована в реєстрі за №1159, та зареєстрована в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за №36 від 21.04.2016 року).
16 грудня 2016 року була подана заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дочкою спадкодавця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка фактично прийняла спадщину, так як на момент смерті спадкодавця проживала разом з ним (заява від 16.12.2016 року, зареєстрована в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за №168).
Враховуючи, що ОСОБА_2 була єдиним спадкоємцем, ним було видано свідоцтво про право на спадщину за законом 16.12.2016 року, зареєстроване в реєстрі за №2445, на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Приватний нотаріус Ожеледа П.М. просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ухвалою Іршавського районного суду від 21.05.2025 року задоволено заяву представника позивачки ОСОБА_3 про забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 219,6 кв.м., житловою площею 114,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Копію вказаної ухвали для негайного виконання було направлено судом в Іршавський відділ державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
На виконання ухвали суду від 21.05.2025 року з Іршавського відділу ДВС у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 27 травня 2025 року надійшла копія постанови старшого державного виконавця Бобіти Т.В. від 27.05.2025 року про закінчення виконавчого провадження №78154309, по якому накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 219,6 кв.м., житловою площею 114,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Іршавського районного суду від 10.06.2025 року підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та пояснила, що після смерті її чоловіка ОСОБА_5 , як вона, так і інші дві дочки відмовилися від прийняття спадщини на користь відповідачки. Спадщину оформляли у 2016 році. Всі роки сторони жили дружно в будинку за адресою АДРЕСА_1 , до квітня 2025 року, коли відповідачка познайомилася з яким-то чоловіком, якого привела додому у гості і через якого в сім'ї почалися сварки. Під час сварки, відповідачка почала виганяти з будинку позивачку та своїх сестер, вказуючи на те, що будинок належить їй. Після сварки відповідачка пішла з дому і з тих пір проживає в іншому місці, орендуючи квартиру. Після цього позивачка підняла всі документи на право власності на будинок і побачила, що будинок за адресою АДРЕСА_1 , в цілому оформлений на відповідачку. Просила скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, що видано відповідачу, оскільки вважала, що нотаріус при видачі спірного свідоцтва не враховував, що будинок за адресою АДРЕСА_1 , був збудований подружжям ОСОБА_8 під час шлюбу і належав їм на праві спільної сумісної власності, тому до складу спадкого майна за ОСОБА_5 входила тільки частина будинку, а половина будинку належить позивачці. Вважала, що вона помилилася, підписуючи у нотаріуса заяву, оскільки мала намір відмовитися тільки від частки у спадщині за покійним чоловіком, а не від своєї частки у праві власності.
Представник позивачки ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, віикладених у позовній заяві та просила такі задовольнити у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що після смерті батька відкрилася спадщина на будинок за адресою АДРЕСА_1 , який був зареєстрований на праві власності за батьком - ОСОБА_5 . Спадкоємцями першої черги є вдова спадкодавця - позивачка ОСОБА_1 та три дочки спадкодавця, у тому числі, відповідачка.
При оформленні спадщини спадкоємці домовилися між собою, що спадковий будинок перейде у власність відповідачки ОСОБА_9 , тому мати відповідачки та її дві сестри відмовилися від прийняття спадщини на користь відповідачки. При цьому, нотаріус роз'яснював позивачці, що оскільки спадковий будинок був збудований під час шлюбу, вона має право отримати свідоцтво про право власності на частку у цьому будинку. Однак, позивачка відмовилася від отримання свідоцтва про право власності на частину будинку, щоб в майбутньому не витрачати знову кошти оформлення спадщини. Таким чином, у 2016 році право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 , було оформлено на відповідача в цілому. Про це було відомо як позивачці, так і іншим спадкоємцям ОСОБА_5 , оскільки всі документи на майно зберігалися позивачкою дома. Всі ремотні роботи в будинку після оформлення спадщини фінансувалися відповідачкою, як власником. У квітні 2025 року, між сторонами виникла сварка через те, що відповідачка познайомилася з одним чоловіком, якого привела додому у гості і який матері не сподобався. Після сварки з позивачкою, відповідачка зібрала свої речі і переїхала жити в інше місце, де живе по сей день і повертатися жити у спірний будинок наміру не має. Нікого вона з будинку не виганяла та наміру відчужувати будинок, як вказує позивачка, не має. Просила відмовити в позові.
Представник відповідачки ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважав їх безпідставними, оскільки позивачка у 2016 році відмовилася не тільки від спадщини за чоловіком, а і від оформлення частки у праві спільної власності подружжя та отримання Свідоцтва про право власності на частку будинку, про що подала нотаріусу відповідну заяву. Наслідки подачі вказаної заяви нотаріусом позивачці було роз'яснено. Всі ці роки позивачка була обізнана, що власником будинку є відповідачка і тільки, посварившись з дочкою, у квітні 2025 року вирішила оскаржити видане Свідоцтво. Відповідачка з квітня 2025 року у будинку не проживає, з тих пір жодного разу там не була, нікому не чинить ніяких перешкод. Вважав, що підстав для задоволення позовних вимог не має.
Третя особа - приватний нотаріус Ожеледа П.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Пояснив, що після смерті ОСОБА_5 його спадкоємці звернулися до нотаріуса для оформлення спадщини. Вдова спадкодавця - позивачка ОСОБА_1 та її дві дочки подали заяви про відмову від спадщини на користь третьої дочки - відповідачки ОСОБА_2 . Спадкоємці казали, що оскільки відповідачка розлучена та сама виховує двох дітей, батьківський будинок має перейти в її власність. При цьому, нотаріусом позивачці було роз'яснено, що вона має право на виділення своєї частки та отримання Свідоцтва про право власності на частку будинку, оскільки такий набутий спадкодавцем у власність під час шлюбу з позивачкою. Однак, позивачка ствердила, що виділяти частку з будинку та отримувати свідоцтво про право власності на половину будинку не бажає, оскільки вирішила, що будинок має перейти у власність відповідачки в цілому, про що підписала відповідну заяву. У зв'язку з наведеним, відповідачці ОСОБА_2 було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на цілий будинок, що належав спадкодавцю.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази сторін на підтвердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає у задоволенні позовних вимог відмовити, виходячи з таких підстав.
Позивачка ОСОБА_1 просила визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане відповідачці ОСОБА_2 16.12.2016 року, та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 , як спадкоємець ОСОБА_5 , мала право оформити право власності лише на частку будинку, що належав спадкодавцю, оскільки інша частина будинку належала позивачці ОСОБА_1 , як частка у спільній власності подружжя. Стверджувала, що під час оформлення спадщини відмова від спадщини зі сторони позивачки була лише в частині спадкування частки померлого чоловіка ОСОБА_5 , а відмови від своєї частки в спільному майні подружжя позивачка не подавала.
Згідно ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 05.11.2015 року (а.с.53).
Після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледою П.М. була заведена Спадкова справа №25/2016.
Вказана Спадкова справа була відкрита за заявою позивачки ОСОБА_1 .
Згідно матеріалів спадкової справи №25/2016 (а.с.49-70), заповіту спадкодавець ОСОБА_5 не складав, а його спадкоємцями за законом першої черги є його вдова - позивачка ОСОБА_1 та три дочки: відповідачка ОСОБА_2 , а також ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
До складу спадщини входив житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.08.2011 року належав на праві власності в цілому ОСОБА_5 (а.с.63-67).
Згідно матеріалів справи, шлюб між ОСОБА_5 та позивачкою ОСОБА_1 був укладений 02 травня 1987 року (а.с.53), а будинок за адресою: АДРЕСА_1 , побудований у 1991 році, що підтверджується матеріалами будівельного паспорту та інвентарної справи (а.с.23-30).
Отже, будинок за адресою: АДРЕСА_1 , збудований та право власності на нього було зареєстровано за спадкодавцем під час шлюбу з позивачкою ОСОБА_1 .
Спадкоємці за законом першої черги ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відмовилися від прийняття спадщини за покійним батьком, подавши нотаріусу 21.04.2016 року відповідні заяви (а.с.56,58).
Статтями 34, 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Однак, з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні позивачка ОСОБА_1 до нотаріуса не зверталася.
Навпаки, спадкоємець за законом першої черги - позивачка ОСОБА_1 - подала до нотаріуса заяву від 20.04.2016 року, згідно якої відмовилася від прийняття спадщини за чоловіком ОСОБА_5 , а також зазначила, що виділяти частку у спільному майні подружжя зі спадкового майна або майна, яке буде виявлено в майбутньому, та отримувати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя - не бажає.
Текст заяви містить роз'яснення нотаріусом змісту ст. 67 СК України (право на розпорядження часткою у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя) та про право заявниці на отримання свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя та, що відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прйняття.
Заява також містить відомості про роз'яснення нотаріусом вимог ст. 225, 229-231, 233, 1273-1275 ЦК України.
Згідно вказаної заяви, таку заяву ОСОБА_1 подала нотаріусу «усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, без застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею».
Вказана заява позивачки ОСОБА_1 від 20.04.2016 року підписана ОСОБА_1 та посвідчена нотаріусом Ожеледою П.М. (а.с.50).
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтвердила справжність свого підпису на заяві.
У зв'язку з подачею позивачкою ОСОБА_10 заяви про відмову від виділення частки у спільному майні подружжя та отримання свідоцтва про право власності, а також відмови трьох спадкоємців за законом першої черги від прийняття спадщини, приватним нотаріусом Ожеледою П.М. 16 грудня 2016 року відповідачці ОСОБА_2 було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, як єдиному спадкоємцю ОСОБА_5 , яка прийняла спадщину (а.с.69).
Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.12.2016 року, ОСОБА_2 є спадкоємцем всього майна ОСОБА_5 , яке складається з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому.
Вказане Свідоцтво про право на спадщину за законом було зареєстровано в Спадковому реєстрі, а право власності відповідача ОСОБА_2 на будинок за адресою: АДРЕСА_1 - зареєстровано в реєстрі прав на нерухоме майно.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 мала право на спадкування за законом після смерті свого батька ОСОБА_5 та була єдиним спадкоємцем за законом першої черги, що прийняла спадщину. Судом не встановлено обставин, які б давати підстави вважати, що Свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.12.2016 року видано відповідачці ОСОБА_2 з порушенням вимог закону.
Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Оскільки згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.08.2011 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві власності в цілому спадкодавцю ОСОБА_5 , а його вдова - позивачко ОСОБА_1 відмовилася від виділення частки у спільному майні подружжя та отримання свідоцтва про право власності, до складу спадщини за ОСОБА_5 входив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому.
Враховуючи наведене, суд вважає, що Свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.12.2016 року на спадкове майно, яке складається з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому, було видано відповідачці ОСОБА_2 правомірно.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтвердила справжність свого підпису на заяві від 20.04.2016 року, якою вона відмовилася від виділення частки у спільному майні подружжя та отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, однак стверджувала, що помилилася, підписуючи таку заяву.
При цьому як нотаріус, так і відповідачка у судовому засіданні підтвердили, що позивачці було роз'яснено і вона добре розуміла своє право на виділення частки у спільному майні подружжя, але від такого права свідомо відмовилася і бажала, щоб будинок за адресою: АДРЕСА_1 , перейшов у власність відповідачки ОСОБА_2 в цілому.
Судом встановлено, що з часу видачі оспорюваного Свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності на будинок в цілому за відповідачкою, тобто з 16.12.2016 року, всі документи на будинок зберігалися в будинку, де сторони спільно проживали, при цьому всі члени сім'ї знали про те, що власником будинку є відповідачка. З 2016 року позивачка ніяких претензій щодо оформлення права власності на будинок за відповідачкою не мала аж до квітня 2025 року, коли між сторонами виникла сімейна сварка.
Саме після сварки з відповідачкою у квітні 2025 року, позивачка вирішила звернутися до суду, щоб «виправити помилку, якої, на думку позивачки, вона припустилася у 2016 році, оформлюючи право власності на будинок в цілому на відповідачку, з метою уникнення у майбутньому можливих негативних наслідків для себе».
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21).
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).
Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (постанови Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19, від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21, від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22).
Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (постанов Верховного Суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності (частина перша статті 347 ЦК України).
Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства (частина третя статті 12 ЦК України).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц).
Якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 126/2200/20).
У випадку, якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про права на частку в праві спільної сумісної власності, а у подальшому змінила своє рішення та звертається із заявою про видачу такого свідоцтва та про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб'єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопадда 2024 року у справі №532/1550/23.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, що було видано відповідачу на цілий будинок, та скасування державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_2 на цілий будинок за адресою АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 158 ч.9 та ч.10 ЦК України, у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням.
Оскільки підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, суд вважає скасувати заходи забезпечення позову по справі: накладений ухвалою Іршавського районного суду від 21 травня 2025 року арешт на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Керуючись ст. 3, 12 ЦК України, ст. 12, 13, 44, 76-81, 158 ч.9, 263-264 ЦПК України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледа Петро Миколайович, про визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 грудня 2016 року та скасування його реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відмовити.
Накладений ухвалою Іршавського районного суду від 21 травня 2025 року арешт на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 - скасувати.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 29 серпня 2025 року.
Головуюча: М. О. Пітерських