Справа № 626/1997/24
провадження № 1-кп/632/53/25
26 серпня 2025 року м. Златопіль
Златопільський міськрайонний суд Харківської області у складі колегії: головуючого судді - ОСОБА_1 , суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора - ОСОБА_5 , неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , їх законних представників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , захисників - адвокатів ОСОБА_12 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024221090000205 від 23 лютого 2024 року щодо неповнолітніх обвинувачених:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Піщанка Берестинського району Харківської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 ,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Черенщина Зачепилівського району Харківської області, зареєстрований та фактично проживає: АДРЕСА_3 ,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Харкова, зареєстрований та фактично проживає: АДРЕСА_4 ,
яким висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -
У Златопільському міськрайонному суді Харківської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024221090000205 від 23 лютого 2024 року щодо неповнолітніх: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пп. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, яке надійшло у провадження суду на підставі ухвали Харківського апеляційного суду від 28 травня 2024 року.
Під час судового засідання, яке відбулося 26 серпня 2025 року, прокурором у порядку ч. 3 ст. 331 КПК України заявлені клопотання про продовження щодо неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що на даний час судовий розгляд кримінального провадження не завершено, ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані слідчим суддею при обранні та продовженні під час судового розгляду запобіжного заходу неповнолітнім обвинуваченим, не зменшились і не зникли. Зокрема, на думку прокурора, неповнолітні обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 можуть переховуватись від суду, оскільки розуміючи тяжкість кримінального покарання за вчинений злочин (обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пп. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, що поєднано з умисним позбавленням життя людини) можуть залишити місце свого мешкання, у тому числі шляхом виїзду за межі району, області, країни, враховуючи відсутність стійких соціальних зв'язків. Також на думку прокурора, на сьогодні, в контексті з тим, що 24 лютого 2022 року РФ розпочала військову агресію проти України, існує реальна можливість спрощеного режиму перетину кордону, зокрема для осіб, які не досягли повноліття, та отримання дозволу на проживання в багатьох країнах світу. Також прокурор звернув увагу, що з огляду на обставини та характер вчинених кримінальних протиправних дій (злочин, за яким обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 висунуто обвинувачення був вчинений цими особами за попередньою змовою групою осіб з хуліганських мотивів), є певна ступінь ймовірності впливу обвинувачених на свідків сторони обвинувачення, які ще не допитані судом, враховуючи, що останні проживають в одному населеному пункті з обвинуваченими. Крім того, перебуваючи під вартою, неповнолітні обвинувачені не мають можливості спілкуватися між собою, оскільки перебувають у різних камерах, що запобігає впливу обвинувачених один на одного.
Також прокурор звернув увагу на дані, що характеризують особу кожного обвинуваченого, зокрема, зазначивши про те, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 хоча і мають постійні місця проживання, де проживали із родиною, однак, на думку сторони обвинувачення, не мають міцних соціальних зв'язків, які б забезпечили їх належну процесуальну поведінку, про що свідчить вчинення ними дій, що призвели до смерті людини. Зокрема, з урахуваннях даних, що характеризують обвинувачених, наданих під час попереднього судового розгляду і які не змінилися дотепер є достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватися від суду.
Таким чином прокурор вважає, що виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання неповнолітніми обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків, та запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, про які зазначено вище.
Під час судового розгляду прокурор просив клопотання задовольнити, оскільки вважає мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою законними і обґрунтованими. Проти задоволення клопотань сторони захисту заперечував, так як ризики, які були підставою для застосування щодо обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшились та продовжують існувати і їм можна запобігти лише шляхом продовження щодо неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Неповнолітній обвинувачений ОСОБА_6 його законний представник ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_12 проти задоволення клопотання прокурора заперечували.
Зокрема, захисник ОСОБА_12 зазначив, що ризик переховування є явно надуманим стороною обвинувачення, про що він неодноразово проголошував під час продовження строків запобіжного заходу, оскільки його підзахисний ніколи не мав наміру здійснювати будь-які дії з метою переховування від суд, детально розповів про вчинене під час судового розгляду. Ризик впливу на свідків також не відповідає дійсності, оскільки його підзахисний, в силу свого розвитку не зможе вчиняти таких дій.
Також захисник ОСОБА_12 зазначив, що ОСОБА_6 є неповнолітнім, на сьогодні йому 15 років, раніше не судимий, має постійне місце мешкання, де проживав разом із матір'ю та бабусею, які здійснювали належний догляд за дитиною, та створили всі умови для повноцінного розвитку та навчання, та спроможні забезпечити належну процесуальну поведінку, що у сукупності свідчить про наявність тісних родинних зав'язків. Перебування його підзахисного в умовах слідчого ізолятора негативно впливає на його психічну свідомість. Вкотре наголосив, що надані під час судового розгляду стороною обвинувачення письмові докази, що досліджені судом, свідчать про те, що діям його підзахисного надана невірна кваліфікація. Тяжкість покарання не може бути єдиною підставою застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою щодо неповнолітнього.
При цьому захисник ОСОБА_12 заявив клопотання про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, із врахуванням вищенаведених доводів, оскільки вважає, що наявним ризикам можливо запобігти шляхом обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, який забезпечить належну процесуальну поведінку його підзахисного.
Законний представник обвинуваченого ОСОБА_9 підтримала доводи захисника ОСОБА_12 .
Неповнолітній обвинувачений ОСОБА_7 , його законний представник ОСОБА_10 та захисник ОСОБА_13 проти задоволення клопотання прокурора заперечували.
Зокрема, захисник ОСОБА_13 зазначив, що його підзахисний є неповнолітнім, раніше не судимий, має постійне місце мешкання, де проживав разом із матерію та бабусею, які здійснювали належний догляд за дитиною та створили всі умови для повноцінного розвитку та навчання, та спроможні у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 , що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язки. Вкотре наголосив, що його підзахисний був затриманий через 7 днів, і за цей час не вчиняв спроб щодо переховування, а навпаки, як після затримання, так і в суді детально розповів про вчинене, що у сукупності свідчить про те, що ОСОБА_7 не мав та не має на меті вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду, доводи сторони обвинувачення жодним доказом не підтверджені. В силу свого розвитку його підзахисний не зможе здійснювати вплив на свідків. Тяжкість покарання не може бути єдиною підставою застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою до неповнолітнього. На час продовження запобіжного заходу стороною обвинувачення не надано відомостей про нові ризики, які б свідчили про необхідність тримання під вартою його підзахисного, а відтак на думку сторони захисту на сьогодні відсутні підстави для подальшого тримання його підзахисного під вартою.
При цьому захисник ОСОБА_13 заявив клопотання про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, із врахуванням вищенаведених доводів, оскільки вважає, що наявним ризикам можливо запобігти шляхом обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, який забезпечить належну процесуальну поведінку його підзахисного.
Законний представник обвинуваченого ОСОБА_10 підтримала думку захисника ОСОБА_13 .
Неповнолітній обвинувачений ОСОБА_8 його законний представник ОСОБА_11 та захисник ОСОБА_14 проти задоволення клопотання прокурора заперечували.
Зокрема, захисниця зазначила, що ОСОБА_8 є неповнолітнім, раніше не судимий, має постійне місце мешкання, де проживав разом із матерію та вітчимом, які здійснювали належний догляд за дитиною та створили всі умови для повноцінного розвитку та навчання, та спроможні у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку її підзахисного, а відтак має місце наявність міцних соціальних зав'язків. При цьому захисник також звернув увагу, що мати його підзахисного є війсковозобов'язаною, а тому перетинання кордону є неможливим. Також захисник зазначила, що її підзахисний під час судового розгляду правдиво розповів про всі деталі вчиненого, він не вдавався і не планує удаватися до дій, спрямованих на уникнення суду. Ризик впливу на свідків є неможливим, із врахуванням рівня розвитку її підзахисного та неспроможності вчиняти такі дії, враховуючи, що на сьогодні навіть сторона обвинувачення не може встановити місце знаходження свідка, якого необхідно допитати, більш того свідок сторони обвинувачення, допит якого, ще не здійснений судом не є безпосереднім свідком. На думку сторони захисту, наведені факти у сукупності, свідчать, що на сьогодні відсутні підстави для подальшого тримання її підзахисного під вартою. Тяжкість покарання не може бути єдиною підставою застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою до неповнолітнього.
Щодо посилань прокурора, щодо можливості її підзахисного впливати на інших обвинувачених, то захисник, зазначила, що на сьогодні вже допитані обвинувачені, тому таке обґрунтування стороною обвинувачення ризику впливу на інших обвинувачених є явно неспроможнім.
При цьому захисник ОСОБА_14 заявила клопотання про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, із врахуванням вищенаведених доводів, оскільки вважає, що наявним ризикам можливо запобігти шляхом обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, який забезпечить належну процесуальну поведінку її підзахисного.
Законний представник обвинуваченого ОСОБА_11 підтримала думку захисника ОСОБА_14 .
Заслухавши прокурора, обвинувачених, їх законних представників та захисників, дослідивши документи, подані в обґрунтування клопотань, суд доходить таких висновків.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно із вимогами ст. 492 КПК України за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим Кодексом. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у статті 177 цього Кодексу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд, зобов'язаний встановити, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, про що також зазначено у статті 492 КПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
27 лютого 2024 року неповнолітнім ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення- злочину, передбаченого п. п. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України
27 лютого 2024 року неповнолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 були затримані на підставі ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
28 лютого 2024 року - під час досудового розслідування, щодо цих осіб, кожного окремо, був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Підставою прийняття такого рішення слідчим суддею стала наявність обґрунтованої підозри у вчиненні неповнолітніми обвинуваченими ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 кримінального правопорушення - особливо тяжкого злочину, передбаченого п. п. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, яка підтверджувалася зібраними у кримінальному провадженні доказами, метою - запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1, 3 ст. 177 КПК України, а саме - переховуванню від органу досудового розслідування та суду; незаконному впливу на свідків, а також впливу підозрюваних на співучасників кримінального правопорушення, щоб вони не надавали викривальних показів.
12 квітня 2024 року неповнолітнім підозрюваним ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 повідомлено про зміну підозр, та остаточно повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення- особливо тяжкого злочину, передбаченого п. п.7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
На підставі ухвал Красноградського районного суду Харківської області від 18 квітня 2024 року неповнолітнім ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , щодо кожного окремо, а неповнолітньому ОСОБА_8 , ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 19 квітня 2024 року - продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Підставою для прийняття таких рішень слідчим суддею стала наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 кримінального правопорушення - особливо тяжкого злочину, передбаченого п. п. 7, 12 ч.2 ст.115 КК України , яка підтверджувалася зібраними у кримінальному провадженні доказами, метою - запобігання ризикам, для обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , передбаченим пунктами 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зміст яких наведений вище.
На підставі ухвал Красноградського районного суду Харківської області від 23 травня 2024 року та Златопільского (раніше-Первомайського) міськрайонного суду Харківської області від 20 червня 2024 року та 15 серпня 2024 року, 26 вересня 2024 року, 20 листопада 2024 року , 16 січня 2025 року, 10 березня 2025 року,17 квітня 2025 року, 09 червня 2025 року та 03 липня 2025 року - щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, останній раз по 31 серпня 2025 року, включно.
Підставою для прийняття такого рішення стала наявність висунутого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 кримінального правопорушення - особливо тяжкого злочину, передбаченого п.п. 7,12 ч. 2 ст. 115 КК України; метою - запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зміст яких наведений вище.
На сьогодні, питання продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою вирішується на новій процесуальній стадії кримінального провадження - стадії судового розгляду провадження, яке здійснюється у Златопільському міськрайонному суді Харківської області.
При цьому, суд приймає до уваги, що обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і у сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні.
З огляду на викладене, суд на даній стадії судового провадження не може робити висновок щодо обґрунтованості підозри (обвинувачення) шляхом надання оцінки доказам у справі, наданих стороною обвинувачення, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Відповідно до п. 175 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Враховуючи наведені вище критерії, на обґрунтованість висунутого обвинувачення для вирішення питань у цій стадії кримінального провадження, вказує те, що в результаті проведеного досудового розслідування неповнолітнім ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 було повідомлено про підозру, а згодом висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - особливо тяжкого злочину, передбаченого п.п. 7,12 ч. 2 ст. 115 КК України - умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого за попередньою змовою групою осіб - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з хуліганських мотивів.
Водночас суд враховує, що ризик у контексті кримінального провадження означає певну ймовірність того, що особа вчинить дії, які перешкоджатимуть судовому розгляду або створять загрозу суспільству. Зокрема, ризик втечі має оцінюватися з урахуванням чинників, пов'язаних із характером особи, її моральними якостями, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та всіма видами зв'язку з країною, в якій ця особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною при оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). Тяжкість обвинувачення сама по собі не є підставою для утримання особи під вартою. Однак таке обвинувачення у поєднанні з іншими обставинами може настільки підвищити ризик втечі, що його неможливо відвернути без взяття особи під варту.
Отже, щодо наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, суд вважає необхідним зазначити таке.
Неповнолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який неповнолітнім може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років.
Ризик переховування від суду обумовлюється, зокрема, можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними наслідками, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
Указом Президента України № 64/2022 на території України починаючи з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.
Суд зазначає, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою, зокрема, суд керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Суд також приймає до уваги, що з 24 лютого 2022 року для громадян України, які не досягли повноліття, існує реальна можливість спрощеного режиму перетину кордону, а відтак, існує певна ймовірність того, що неповнолітні обвинувачені з метою уникнення кримінальної відповідальності, можуть вдатися до відповідних дій, оскільки реальна загроза покарання у вигляді позбавлення волі може спонукати людину, вживати всі можливі заходи, спрямовані на уникнення від кримінальної відповідальності.
Отже, суд наголошує, що ризик переховування в умовах воєнного стану, який діє в Україні, є досить вагомим.
Водночас обставини, на які посилаються неповнолітні обвинувачені, їхні законні представники та захисники, викладені вище у позиціях цих осіб, у даному випадку не є такими стримуючими факторами, що свідчать про відсутність перешкод для відправлення правосуддя, а також не доводять можливість належного виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов'язків у разі застосування до них більш м'яких запобіжних заходів. Зокрема, посилання сторони захисту на те, що підзахисні не вчиняли дій щодо переховування після скоєння протиправних діянь, суд оцінює таким чином: обвинуваченим не було відомо про повний обсяг встановлених органом досудового розслідування обставин кримінального правопорушення, у якому їх обвинувачують, та про можливі негативні наслідки для них. Відтак, очевидно, на той час у них не було підстав для переховування.
Разом із тим, суд бере до уваги, що з перебігом судового розгляду дійсно зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Тому кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підставу для втручання в право особи на свободу. Водночас це не означає, що з перебігом судового розгляду зменшується саме ризик переховування, адже йдеться про зменшення ризиків загалом (наприклад, зменшення ризику впливу на свідків після їх допиту). На думку суду, наближення до стадії завершення з'ясування обставин у справі може підвищувати ймовірність ризику переховування. Наразі судом досліджено письмові докази, проведено допит неповнолітніх обвинувачених і триває стадія допиту свідків, тому поведінка обвинувачених не є для суду передбачуваною. Відтак, доводи сторони захисту про те, що обвинувачені не мають наміру переховуватися від суду, суд визнає непереконливими. Таким чином, аргументи захисників не спростовують установлених судом обставин і не доводять відсутності зазначеного ризику
Отже, суд вважає, що сукупність наведених чинників свідчить про певну ступінь ймовірності того, що неповнолітні обвинувачені можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду, а відтак наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України є явно обґрунтованим.
Надаючи оцінку ступеню ризику, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд бере до уваги, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків необхідно враховувати передбачену КПК процедуру отримання показань від таких осіб. Зокрема, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду - усно під час допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). При цьому суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або показаннями, отриманими у порядку, визначеному ст. 225 КПК, тобто допитаними на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Водночас суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, а також посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК)
Отже, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому суд також враховує, що на час розгляду зазначеного клопотання допит всіх свідків безпосередньо судом ще не проведено. З урахуванням клопотання сторони захисту суд вирішив, що порядок дослідження доказів у справі необхідно розпочати з дослідження письмових доказів, а допит свідків провести після допиту обвинувачених. Відтак, з огляду на обсяг висунутого обвинувачення, ступінь тяжкості та характер кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що існує певна ступень імовірності спроб обвинувачених незаконно впливати на свідків з метою переконання або примушення їх до надання показань у вигідному для них аспекті.
За таких обставин, з урахуванням того, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, суд доходить висновку, що існує певна ступень ймовірності того, що обвинувачені можуть впливати на свідків обвинувачення, яких суд ще не допитав. Зокрема, це може виражатися у спонуканнях свідків до зміни показань, перекручуванні фактів, спотворенні обставин, які їм достовірно відомі, що є допустимим з точки зору рівня розвитку неповнолітніх обвинувачених.
Таким чином, доводи захисників обвинувачених, самих обвинувачених та їхніх законних представників про те, що обвинувачені не будуть впливати на свідків і не мають такої можливості, не переховуватимуться від суду та не ухилятимуться від виконання його процесуальних рішень, а також твердження захисників щодо наявності у неповнолітніх постійного місця проживання, де вони мешкали разом із рідними, створення всіх умов для повноцінного розвитку та навчання, а також того, що батьки обвинувачених можуть їх утримувати, контролювати, здійснювати належний постійний догляд за своїми неповнолітніми дітьми й гарантувати належну процесуальну поведінку обвинувачених, не є переконливими та не можуть запобігти встановленим судом ризикам.
Суд вважає, що відсутність на цей момент фактів незаконного впливу на свідків, втечі обвинувачених - з метою переховування жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ними таких дій у майбутньому. Фактична належна процесуальна поведінка обвинувачених та відсутність фактів спроб, передбачених ст. 177 КПК України, зумовлені в першу чергу дієвістю обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Отже, розглядаючи питання про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , суд переконаний, що на цей момент залишаються достатні підстави вважати, що неповнолітні обвинувачені, опинившись на волі, можуть: ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення, а також існує певна ступень імовірності спроб незаконного впливу на свідків сторони обвинувачення. впливати на свідків обвинувачення.
Також, суд на виконання вимог ст. 178 КПК України приймає до уваги дані про особу неповнолітніх обвинувачених:
Так, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше не судимий, навчався у Красноградського ліцею № 4 Красноградської міської ради Харківської області, де характеризувався посередньо, зокрема, мав слабку мотивацію для навчання, проживав постійно разом із родиною, які намагалися здійснювати належний догляд за дитиною та створити всі умови для повноцінного розвитку та навчання, зараз навчається у комунальному закладі «Дергачівський ліцей № 4». . Об'єктивних даних про наявність міцність соціальних зв'язків за місцем проживання та можливість забезпечення родиною належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 у розпорядження суду, як і будь-яких об'єктивних медичних застережень щодо неможливості перебування неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, не надано.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимий, навчався у Красноградського ліцею № 2 Красноградської міської ради Харківської області, де характеризувався посередньо, мотивація для навчання низька, постійно проживав разом із родиною, які намагалися здійснювати належний догляд за дитиною та створити всі умови для повноцінного розвитку та навчання, наразі навчається у комунальному закладі «Дергачівський ліцей № 4». Об'єктивних даних про наявність міцних соціальних зв'язків за місцем проживання та можливість забезпечення родиною належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 у розпорядження суду, як і будь-яких об'єктивних медичних застережень щодо неможливості перебування неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, не надано.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , раніше не судимий, навчався у Красноградського ліцею № 4 Красноградської міської ради Харківської області, де характеризувався посередньо, зокрема, під час навчання потребував постійного догляду, постійно проживав разом із матерію та вітчимом, які намагалися здійснювати належний догляд за дитиною та створити всі умови для повноцінного розвитку та навчання, зараз навчається у комунальному закладі «Дергачівський ліцей № 4». Об'єктивних даних про наявність міцність соціальних зв'язків за місцем проживання та можливість забезпечення родиною належної процесуальної поведінки ОСОБА_8 у розпорядження суду, як і будь-яких об'єктивних медичних застережень щодо неможливості перебування неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, не надано.
Таким чином, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, вивчивши наявні дані, що характеризують кожного з обвинувачених, їхні соціальні зв'язки та репутацію, а також обставини інкримінованого їм кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що ці обставини об'єктивно свідчать про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, вчиняти незаконний вплив на свідків у цьому кримінальному провадженні, допит яких ще не проведено судом.
Щодо існування ризику впливу обвинувачених один на одного, суд вкотре наголошує, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні завершено. За його результатами зібрано відповідні докази, які надали підстави для висунення обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Обвинувачені вже надалі під час судового розгляду покази. Відтак, жодних об'єктивних даних на підтвердження ризику незаконного впливу одного обвинуваченого на іншого у цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення, як і раніше, суду не надано. Отже, наявність зазначеного ризику є явно необґрунтованою.
Крім того, суд звертає увагу, що у цій справі існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.
Визначення таких прав, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (справа «Летельє проти Франції»).
При цьому, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Отже, щодо питання, чи можливо запобігти наявним ризикам шляхом застосування інших запобіжних заходів, суд, враховуючи характеристики обвинувачених, а також дані про їхні місця проживання, рід занять, майновий стан, соціальні зв'язки та зв'язки з країною, в якій вони піддаються кримінальному переслідуванню, вважає, що застосування більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім для усунення наявних ризиків.
Неможливість застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у виді особистого зобов'язання пов'язана з тим, що особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом. Відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України, однією з умов виконання особистого зобов'язання є зобов'язання обвинуваченого не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований або перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду.
Таким чином, застосування особистого зобов'язання не є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченими їхніх процесуальних обов'язків, оскільки у цьому випадку вони можуть вчинити дії, спрямовані на подальше переховування від суду або вплив на свідків.
Неможливість застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до суду не надходили письмові зобов'язання від осіб, які б поручилися за виконання обвинуваченими покладених на них обов'язків відповідно до ст. 194 КПК України та зобов'язалися за необхідності доставити їх до суду на першу вимогу.
Неможливість застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вигляді домашнього арешту пов'язана з тим, що домашній арешт дійсно полягає в обмеженні свободи пересування обвинувачених, але на думку суду, такий запобіжний захід не є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченими їхніх процесуальних обов'язків, оскільки існує висока ймовірність, що обвинувачені матимуть можливість ужити дій, спрямованих на подальше переховування від суду чи вплив на свідків у цьому кримінальному провадженні.
За сукупності наведених обставин суд вважає, що відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи на цьому етапі зможуть забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема: прибуття за кожною вимогою до суду, належну процесуальну поведінку, запобігання наведеним вище ризикам.
Таким чином, суд, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, враховуючи наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та оцінюючи всі обставини в сукупності, зокрема: вагомість наявних відомостей про вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими, сукупність наявних на цей момент відомостей щодо особи кожного з обвинувачених, відсутність медичних даних, які б підтвердили неможливість їх перебування під вартою, вважає, що на цьому етапі судового провадження жоден інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку неповнолітніх обвинувачених.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про необхідність продовження щодо неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (кожного окремо) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Отже, клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підлягає задоволенню.
Також, як наголошував суд, утримання неповнолітніх обвинувачених під вартою є виправданим, оскільки цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення права на особисту свободу.
Суд враховує, що неповнолітнім обвинуваченим висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення проти життя особи, що спричинило смерть людини.
Відповідно до положень п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, на цій стадії судового провадження суд не визначає розмір застави у даному кримінальному провадженні, що також зазначено в ухвалі від 28 лютого 2024 року про обрання запобіжного заходу. Це пов'язано з тим, що неповнолітнім обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 висунуто обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з хуліганських мотивів за попередньою змовою групою осіб.
Суд не ігнорує аргументи, наведені захисниками неповнолітніх обвинувачених. Проте у цьому випадку суд доходить висновку, що ці аргументи не переважають суспільний інтерес, який полягає у:встановленні істини у справі, запобіганні створенню перешкод у її розгляді, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинувачених, виконанні процесуальних рішень у справі.
Крім того, вони не спростовують висновків суду щодо існування на цій стадії судового розгляду певного рівня ймовірності спроб обвинувачених переховуватися від суду або незаконно впливати на свідків сторони обвинувачення.
Отже, клопотання захисників неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт та їхні доводи не можна визнати такими, що ставлять під сумнів наведені вище висновки суду.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні зазначених клопотань.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176 - 178, 314, 315, 369 КПК України, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, - задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, строком на шістдесят днів, тобто по 24 жовтня 2025 року, включно, в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, строком на шістдесят днів, тобто по 24 жовтня 2025 року, включно, в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якому висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, строком на шістдесят днів, тобто по 24 жовтня 2025 року, включно, в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.
У задоволенні клопотань захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту щодо неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - відмовити.
Копію ухвали вручити неповнолітнім обвинуваченим, їх захисникам, законним представникам та прокурору негайно після її проголошення та направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для осіб, які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їм копії судового рішення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3