Провадження № 22-ц/803/6918/25 Справа № 202/21075/23 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
20 серпня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2024 року у складі судді Марченко Н.Ю. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, треті особи - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Мару 2А», Дніпровська міська рада про визнання відмови неправомірною, визнання права на приватизацію квартири, зобов'язання провести приватизацію безоплатно, в межах залишку неотриманої площі та з викупом надлишкової загальної площі квартири,-
У грудні 2023 року позивачі звернулися до суду з позовом, пред'явленим до Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, визначивши третіми особами ОСББ “Миру 2А» та Дніпровську міську раду, на предмет визнання неправомірною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 серпня 2023 року № 3/16-6916 як органу приватизації державного житлового фонду в безоплатній передачі їм у власність у порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 ; визнання за ними права на приватизацію зазначеної квартири безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири; зобов'язання Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести за ними приватизацію наведеної вище квартири безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивачі перебувають у шлюбі з 07 червня 1991 року. У 2001 році вони частково використали право на безоплатну приватизацію житла, а саме квартири АДРЕСА_2 (наразі м. Дніпро), загальною площею 39,9 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 30 жовтня 2001 року. Вказану квартиру позивачі відчужили на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2004 року.
У червні 2004 року вони вселилися до квартири АДРЕСА_1 , де проживають на час звернення з позовом.
ОСОБА_1 зареєстрував місце проживання у цій квартирі 10 червня 2004 року, а ОСОБА_2 - 27 серпня 2004 року.
Позивачі з 2004 року зареєстровані та постійно проживають у квартирі АДРЕСА_1 .
Власником вказаного житла є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
16 серпня 2023 року позивачі звернулися до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про передання квартири АДРЕСА_1 у приватну спільну сумісну власність у порядку приватизації з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.
31 серпня 2023 року Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради листом (вих. № 3/16-6916) повідомив позивачів про відсутність законних підстав для приватизації квартири АДРЕСА_1 .
Відмову обґрунтовано відсутністю довідки про реєстрацію місця проживання або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб; відсутністю засвідченої належним чином копії ордера на житлове приміщення, або копії про зміну особового рахунку, засвідченої виконкомом районної у місті ради; тим, що позивачі вже реалізували право на приватизацію державного житлового фонду в межах номінальної вартості житлового чека.
Позивачі вважають таку відмову незаконною. Зазначили, що не повною мірою використали право на приватизацію державного житлового фонду, оскільки площа приватизованої у 2001 році квартири є меншою за визначену законом.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2024 року позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа - ОСББ «Миру 2А», Дніпровська міська рада, про визнання права на приватизацію квартири задоволено.
Визнано неправомірною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради як органу приватизації державного житлового фонду від 31 серпня 2023 року № 3/16-6916 у безоплатному переданні у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 ОСОБА_2 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.
Зобов'язано Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради як орган приватизації державного житлового фонду провести за ОСОБА_1 . ОСОБА_2 приватизацію квартири АДРЕСА_1 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.
Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 189-202 Том І).
Рішення суду мотивовано тим, що відмова Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 серпня 2023 року № 3/16-6916 як органу приватизації державного житлового фонду у переданні у власність позивачів у порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 є неправомірною, оскільки суперечить законодавству та порушує право позивачів на приватизацію житла. Суд першої інстанції вважав, що визнання за позивачами права на приватизацію зазначену квартири безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири, а також зобов'язання Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести за позивачами приватизацію зазначеної квартири є належним та ефективним способом захисту їх порушеного права.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Департамент житлового господарства ДМР у серпні 2024 року подав апеляційну скаргу (а.с. 208-229 Том І), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що матеріали справи не містять доказів того, що на час вселення позивачів до квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 мав будь-які дозвільні документи на користування цією квартирою та був її наймачем.
Заява-дозвіл ОСОБА_3 на проживання у квартирі АДРЕСА_1 стосується лише ОСОБА_1 , доказів того, що ОСОБА_2 було надано такий дозвіл, у матеріалах справи немає.
На час вселення до квартири АДРЕСА_1 позивачі все ще були власниками квартири АДРЕСА_2 .
Позивачі не у повному обсязі надали документи для приватизації квартири, не надали документів на підтвердження законності вселення до квартири, зокрема копію ордера на вселення.
Позивач ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у жовтні 2024 року через свого представника - адвоката Рябчука С.В. подав письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначив, що судом першої інстанції в рішенні вірно зазначено, що приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною. У відмові відповідача містяться умови, які суперечать як нормам діючого законодавства, так і усталеній судовій практиці з розгляду аналогічних питань. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін (а.с.7-12 Том ІІ).
Третя особа Дніпровська міська рада, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у жовтні 2024 року подала через свого представника відзив на апеляційну скаргу Департаменту житлового господарства ДМР, в якому повністю погодилась із доводами скаржника, вважає їх обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають нормам діючого законодавства України. Також зазначила, що єдиною підставою для вселення до житлового приміщення є виданий відповідною житлово-експлуатаційною організацією ордер, зокрема, у період 2004-2006 років, на основі якого укладався договір найму за письмовою згодою усіх наймачів, що і підтверджувало правомірне вселення до житла. Позивачами було надано не повний пакет усіх належних документів у відповідності до п.18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, що є підставою для відмови у проведенні такої приватизації. За таких обаствин просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати на відмовити у задоволенні позову (а.с.17-26 Том ІІ).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року апеляційну скаргу Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради - задоволено.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2024 року - скасовано.
В задоволені позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, треті особи: ОСББ «Миру 2А», Дніпровська міська рада, про визнання права на приватизацію квартири - відмовлено.
Не погодившись з постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 ркоу, ОСОБА_1 через свого представника подав касаційну скаргу, за розглядом якої постановою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рябчук С.В., задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року скасовано, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.134-145 Том ІІ).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглядаючи повторно рішення суду першої інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції вважав доведеним, що позивачі у повному обсязі не реалізували своє право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, яке передбачено ст.3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", тому мають право використати залишки житлових чеків для приватизації іншого житлового приміщення державного житлового фонду. Також, приймаючи до уваги Рішення Конституційного Суду України від 10.06.2010 року №15-рп щодо офіційного тлумачення ст.5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", суд вважав доцільним задовольнити позовні вимоги щодо визнання за позивачами права на приватизацію житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 безоплатно в межах залишку недоотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири, та відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 серпня 2023 року № 3/16-6916 як органу приватизації державного житлового фонду у переданні у власність позивачів у порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 визнати неправомірною із зобов'язанням Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради провести за позивачами таку приватизацію квартири.
Колегія суддів повністю повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 жовтня 2001 року, виданого ДП «Агрегат» ВАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» згідно з розпорядженням (наказом) від 30 жовтня 2001 року № 1234, позивачами - подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» була приватизована квартира загальною площею 39,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Право спільної сумісної власності позивачів на це майно було зареєстроване у МБТІ в м. Дніпропетровська у реєстровій книзі за № 335п за номером № 77-156.
Право на безоплатну приватизацію використано кожним із позивачів в обсязі 19,95 кв.м., що підтверджується відмітками в їх паспортах громадянина України (а.с. 12, 13).
В подальшому відповідно до договору купівлі-продажу від 19 серпня 2004 року квартира за адресою: АДРЕСА_3 була позивачами відчужена.
Також судом установлено, що 10 червня 2004 року ОСОБА_1 , а 27 серпня 2004 ОСОБА_4 були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії довіреності від 11 червня 2004 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкіним М.М. та зареєстрованої в реєстрі за №1479, ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_1 переоформити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 , а також представляти інтереси у відповідних органах та організаціях, ЖЕК, ЖЕУ, комунальних службах та підприємствах зв'язку.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 16 жовтня 2006 року № 3933 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 було прийнято від ЗАТ «Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник» у комунальну власність територіальної громади міста на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району.
Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленого 29 жовтня 2021 року ФОП ОСОБА_5 , зазначена квартира є двокімнатною, має загальну площу 57,4 кв.м., житлову площу 32,1 кв.м.
У серпні 2023 року позивачі звернулися до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради з заявою про передачу квартири АДРЕСА_1 у приватну власність у порядку приватизації.
Однак листом Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 серпня 2023 року за вих. № 3/16-6916 позивачам було відмовлено у приватизації зазначеної квартири.
Відмова у приватизації житла мотивовано тим, що:
- відсутня довідка про реєстрацію місця проживання або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб;
- відсутня копія ордера на житлове приміщення, засвідчена належним чином, або копія про зміну особового рахунку, засвідчена виконкомом районної у місті ради;
- позивачі вже реалізували право на приватизацію державного житлового фонду в межах номінальної вартості житлового чека, отримавши 30 жовтня 2001 року квартиру АДРЕСА_3 .
Норми ст.3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлюють, що приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Згідно ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.06.2010 року №15-рп/2010 щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про безоплатну приватизацію житла) в аспекті конституційного звернення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-XII, згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо:
- громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;
- у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла;
- у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду;
- весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.
Отже, безоплатна приватизація державного житлового фонду обумовлюється загальною площею квартири (будинку), в якій постійно проживає наймач та члени його сім'ї, і санітарною нормою загальної площі, що підлягає приватизації, та не обмежується кількістю квартир (будинків) державного житлового фонду, площа яких відповідає зазначеній санітарній нормі. Тому громадяни України мають право використати житлові чеки для приватизації державного житлового фонду у повному обсязі незалежно від того, вкладається в санітарну норму загальна площа однієї чи кількох квартир (будинків).
Тобто, якщо площа займаної квартири (будинку) менша санітарної норми, то громадянин України має право використати залишок житлового чека для приватизації іншої квартири (будинку) державного житлового фонду, наймачем якої він є, або частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Для приватизації державного житлового фонду житлові чеки вважаються використаними повністю, якщо у власність наймача і кожного члена його сім'ї безоплатно передано з державного житлового фонду загальну площу квартири (будинку) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. Так само житловий чек є використаним у повному обсязі один раз, якщо його залишок після безоплатної приватизації житла, площа якого менша санітарної норми, використано для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду (стаття 4, пункт 2 статті 5 Закону) або весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Таким чином, тільки повне використання житлових чеків є фактом реалізації один раз права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого пунктом 5 статті 5 Закону.
Положення пункту 5 статті 5 ЗаконуУкраїни від 19 червня1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Приватизація загальної площів кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленоїсанітарноїнорми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.
Саме таке тлумачення норм чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, висловлене в рішенні Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року №15-рп/2010 за конституційним зверненням громадянки щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла).
Аналогічного висновку дійшли і Верховний Суд України в своїй постанові від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13 та Верховний Суд в своїй постанові від 19 червня 2019 року по справі № 338/347/16-ц.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
У частинах третій, четвертій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Колегія суддів відзначає, що доводи скаржника щодо повного використання права позивачів на приватизацію квартири не знайшли свого підтвердження, адже, приватизуючи квартиру АДРЕСА_2 , кожен з позивачів використав лише частину у розмірі 19,95 кв. м, що підтверджується відмітками у паспортах громадянина України (а.с. 12, 13 Том І) при нормі 13,65 квадратних метрів на одну особу та десяти квадратних метрів додатково на сім'ю.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про визнання за позивачами права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , однак в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.
Відповідно до частин другої, третьої, п'ятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
У Положенні № 396 визначено порядок передання квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), житлових приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.
Згідно з абзацом першим пункту 23 Положення № 396 орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Отже, передання квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.
Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом (частини десята, одинадцята статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
З урахуванням наведених норм органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним, до яких належать:
відсутність у особи права на приватизацію;
заборона приватизувати конкретне приміщення.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).
Відповідно до статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Водночас відсутність ордера на вселення до житлового приміщення в особи, яка зареєстрована в установленому законом порядку у цьому приміщенні, сама собою не впливає на правомірність її вселення.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19, від 10 лютого 2025 року у справі № 552/317/23, провадження № 61-3080св24.
Ненадання заявником органу приватизації ордера на вселення до квартири, яку бажає приватизувати заявник, не може бути єдиною підставою для відмови йому у приватизації житла.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19 (провадження № 61-2708св20) та від 26 лютого 2024 року у справі № 344/12427/21 (провадження № 61-8228св23), від 27 серпня 2024 року у справі № 201/193/22 (провадження № 61-16334св23).
У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 344/12427/21 (провадження № 61-8228св23), за позовом особи про визнання незаконними дій органу приватизації щодо відмови у приватизації житлового приміщення, зобов'язання надати дозвіл на приватизацію та зобов'язання провести приватизацію суди встановили, що хоча особа не є членом сім'ї квартиронаймача, та не включена до ордера на вселення, проте вселилась до спірного житла за згодою наймача, який не заперечує проти приватизації, тривалий час проживає у житловому приміщенні, несе витрати з його утримання, законність її проживання ніким не оспорено, іншого житла не має, тому дійшли висновку про задоволення позову, з чим погодився касаційний суд.
У справі, що переглядається колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вказує на те, що у справах за участі органів державної влади суди повинні перевіряти дотримання принципу належного урядування.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків («Lelas v. Croatia», № 55555/08, ЄСПЛ, від 20 травня 2010 року).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення від 13 грудня 2007 року у справі «Gashi v. Croatia», заява № 32457/05,).
У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Moskal v. Poland», заява № 10373/05,).
Колегія суддів, враховуючи висновки Верховного Суду у даній справі, відзначає, що скаржником не було досліджено та надано уваги всім аспектам як наявності права у позивачів, так і підтвердження правомірності вселення їх до спірної квартири, що порушує принцип належного урядування та здійснення своїх повноважень, зокрема, Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради та що є наслідком визнання відмови позивачам у приватизації квартири незаконною, як це вірно встановив суд першої інстанції, а скаржник не спростував належними та достатніми доказами таких висновків суду.
Також колегія суддів зазначає, що неподання довідки про реєстрацію місця проживання також не може бути підставою для відмови у приватизації житла, тоді як судом першої інстанції вірно встановлено з відомостей з реєстру Дніпровської територіальної громади про те, що позивачі з 2004 року і на час звернення з позовом зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , що відповідач не заперечив та не спростував при розгляді його апеляційної скарги.
Разом з цим доводи скаржника про те, що позивачі не мають права на приватизацію квартири у зв'язку з використанням їх такого права, колегія суддів не приймає до уваги, адже Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради як орган приватизації обґрунтував свою відмову позивачам у приватизації квартири АДРЕСА_1 в межах, неохоплених житловим чеком.
Інші доводи скаржників є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Скаржник не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “20» серпня 2025 року.
Повний текст постанови складено “28» серпня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна