Провадження № 22-ц/803/9169/25 Справа № 202/4266/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Мороз В. П. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
про відмову у відкритті апеляційного провадження
27 серпня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Єлізаренко І.А., Макарова М.О.,
ознайомившись з апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії, -
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2015 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається із: житлового будинку літ. А-3 загальною площею 413,1 кв.м., житловою площею 189,7 кв.м., балкони, ганок літ.а, приямки літ. а1, а2, а3.
31 липня 2025 року Дніпровська міська рада подала через суд першої інстанції апеляційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2015 року, тобто з пропуском передбаченого законом строку.
У поданій апеляційній скарзі Дніпровська міська рада заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, посилаючись на те, що міська рада не брала участі у розгляді справи та про наявність оскаржуваного рішення дізналась з Єдиного державного реєстру судових рішень. В подальшому, 24 липня 2025 року представник міської ради ознайомився з матеріалами справи та отримав копію оскаржуваного рішення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради було залишено без руху з наданням скаржнику десятиденного строку з дня вручення копії ухвали для звернення до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав для поновлення цього строку.
На виконання вказаної ухвали Дніпровська міська рада подала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що вона не брала участі у розгляді справи та про наявність оскаржуваного рішення дізналась з Єдиного державного реєстру судових рішень після того як до міської ради звернулася громадянка ОСОБА_3 , яка просила провести обстеження прибудинкової території (двору) сусідніх будинків за АДРЕСА_2 та просила орган місцевого самоврядування поставити їх на облік як безхазяйне майно. В подальшому, 24 липня 2025 року представник міської ради ознайомився з матеріалами справи та отримав копію оскаржуваного рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи заявника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Прецедентна практика ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).
Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним до судових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією Кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».
Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У пункті 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), застосування правил, передбачених пунктом 13 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, щодо строків оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до 15 грудня 2017 року.
За правилами частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент ухвалення заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2015 року) особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частин першої та третьої статті 294 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент ухвалення заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2015 року) заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судовим рішенням вирішено питання про їх права, інтереси та (або) обов'язки.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частиною третьою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертатися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.
Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку на оскарження, суд має перевірити доводи, викладені у клопотанні, та оцінити докази, надані заявником на підтвердження об'єктивної неможливості своєчасного вчинення таких процесуальних дій, і, з урахуванням обставин (підстав) пропуску строку, зробити мотивований висновок стосовно наявності або відсутності правових підстав для його поновлення.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Сам лише факт подання особою, не залученою до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.
Звертаючись до суду з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2015 року Дніпровська міська рада не надала суду доказів на підтвердження об'єктивної неможливості своєчасного подання апеляційної скарги (більше 10 років) та вжиття всіх необхідних процесуальних дій.
Посилання Дніпровської міської ради на те, що про порушене своє право вона дізналася з листа громадянки ОСОБА_3 , яка просила провести обстеження прибудинкової території (двору) сусідніх будинків за АДРЕСА_2 та просила орган місцевого самоврядування поставити їх на облік як безхазяйне майно, не можуть бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки орган місцевого самоврядування не надав доказів, що на протязі 10 років він вживав необхідних заходів для виявлення безхазяйного майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності.
Саме бездіяльність Дніпровської міської ради призвела до недотримання строків апеляційного оскарження.
Таким чином, наведені причини пропуску строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки вони фактично є аналогічними причинам, які були зазначені у клопотанні про поновлення строку, поданому разом з апеляційною скаргою, яка ухвалою від 06 серпня 2025 року була залишена без руху у зв'язку з необхідністю надання апеляційному суду доказів поважності причин тривалого пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Оскільки Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу 31 липня 2025 року, тобто після спливу більше 10 (десяти) років з дня складення повного тексту судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до положень частин третьої та четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
На підставі викладеного, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2015 року слід відмовити.
Керуючись ст. 357, 358 ЦПК України, суд, -
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2015 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
М.О. Макаров