Провадження № 22-ц/803/4511/25 Справа № 214/9885/24 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
26 серпня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони
заявник- ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року, постановлену суддею Поповим В.В. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного судового рішення відсутні),
До Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла вищевказана заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
У заяві, заявник через свого представника просив суд встановити факт перебування на його утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дочкою його дружини від її попереднього шлюбу та батько якої вихованням та утриманням дочки не займається, що необхідно йому для отримання відстрочки від призову на військову службу.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Заявник ОСОБА_1 оскаржив ухвалу суду в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, заявник, посилаючись на необґрунтованість висновків суду в частині відсутності підстав для розгляду справи в порядку окремого провадження та вказує на те, що метою звернення до суду із заявою є лише встановлення юридичного факту, просить ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку учасників справи в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що заявник у своїй заяві зазначив, що метою встановлення факту самостійного утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дочкою його дружини від її попереднього шлюбу та батько якої вихованням та утриманням дочки не займається є те, що встановлення даного факту пов'язане з реалізацією ним права на відстрочку від призиву на військову службу, оскільки відповідно до абз. 4 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Відмовляючи заявнику у задоволенні заяви про встановлення факту самостійного утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення зазначеного факту, заявнику необхідно для подальшого вирішення правового спору з приводу наявності чи відсутності підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з чим у заявника фактично виникає спір з органом, який вирішує питання надання відстрочки від призову на військову службу, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження. Окрім того, суд виснував, що правовідносини, які складаються між заявником, дитиною, її матір'ю та її рідним батьком врегульовані нормами Сімейного кодексу України та спеціальними законодавчими актами та можуть бути вирішені рішенням суду у цивільній справі при вирішенні у порядку позовного провадження спору.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 2,7 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частиною 1 ст.293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
З аналізу вказаних норм вбачається, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 року у справі №560/17953/21, від 10.04.2019 року у справі №320/948/18, від 08.11.2019 року у справі №161/853/19, від 27.03.2019 року у справі №569/7589/17.
Відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідно його встановлення.
Так, заявник у своїй заяві зазначив, що метою встановлення факту самостійного утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дочкою його дружини від її попереднього шлюбу та батько якої вихованням та утриманням дочки не займається є те, що встановлення даного факту пов'язане з реалізацією ним права на відстрочку від призиву на військову службу, оскільки відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Згідно ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Таким чином, із доводів заяви убачається, що встановлення даного факту заявником пов'язується у можливому порушенні територіальним центром комплектування та соціальної підтримки його прав у майбутньому на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, тобто для подальшого вирішення спору про право.
Разом з тим, із доводів заявника, викладених у поданій заяві не зрозуміло чи порушено його право на відстрочку від призову на даний час та, окрім того, останній не залучив територіальний центр комплектування та соціальної підтримки до участі у справі у якості заінтересованої особи. Більш того, заявником у поданій ним заяві взагалі не зазначеного жодної заінтересованої особи.
При цьому у разі незгоди територіального центру комплектування та соціальної підтримки надати відстрочку від призову під час мобілізації ці дії/бездіяльність можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, а не шляхом подання заяви в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.03.2016 року у справі №6-35863ск15.
Таким чином, встановлення факту самостійного утримання дитини заявнику необхідно для подальшого вирішення правового спору з приводу наявності чи відсутності підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з чим у заявника фактично виникає спір з органом, який вирішує питання надання відстрочки від призову на військову службу, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження.
Окрім того, як правильно зазначив суд першої інстанції правовідносини, які складаються між заявником, дитиною, її матір'ю та її рідним батьком врегульовані нормами Сімейного кодексу України та спеціальними законодавчими актами та можуть бути вирішені рішенням суду у цивільній справі при вирішенні спору у порядку позовного провадження.
Відповідно до ч.1 ст.268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Так, з огляду на те, що заявник є вітчимом для ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вимога про встановлення факту того, що заявник утримує таку дитину не може розглядатися безвідносно до дій (бездіяльності) рідного батька, що, в свою чергу, виключає можливість такого розгляду в окремому провадженні.
Верховний Суд у правовому висновку, викладеному у постанові від 02.10.2024 року у справі №333/7023/23, зазначив, що «у справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матерів дітей, а також для одного батька дитини. З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право».
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішеня суду першої інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Керуючись ст.374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 26 серпня 2025 року.
Головуючий:
Судді: