головуючий суддя у першій інстанції: Дмитрук В.В.
28 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3952/25 пров. № А/857/24868/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі № 140/3952/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
16.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 19.03.2025р. №032150004633 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати зарахувати до страхового стажу та призначити пенсію за віком з дати звернення до органів Пенсійного фонду - 12.03.2025р., відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням періодів навчання:19 вересня 1977 -15 лютого 1978 року, періоди роботи: 23 квітня 1988 -13 червня 1988 року та з 10 травня 1990 по 01 лютого 1996 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.05.2025р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.03.2025р. №032150004633 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
При цьому, суд першої інстанції зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 19 вересня 1977 - 15 лютого 1978 року, періоди роботи 23 квітня 1988 - 13 червня 1988 року та з 10 травня 1990 - 01 лютого 1996 року та повторно розглянути заяву від 12 березня 2025 року, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.05.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 12.03.2025р. ОСОБА_1 у зв'язку з досягненням ним пенсійного віку та наявністю необхідного стажу звернувся за місцем свого проживання з необхідними документами до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява за принципом екстериторіальності направлена для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
19.03.2025р. Рішенням пенсійного органу №032150004633 відмовлено у призначенні пенсії за віком з обґрунтуванням наступних підстав.
Страховий стаж позивача становить 12 років 07 місяці 28 днів.
Результат розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- 19 вересня 1977 - 15 лютого 1978 року навчання, оскільки відсутнє присвоєння кваліфікації;
- 23 квітня 1988 - 13 червня 1988 року, оскільки при звільненні печатка не придатна до читання;
- 10.05.1990 - 01.02.1996 робота в колгоспі, оскільки відсутня довідка про відпрацьовані трудодні та довідка про перейменування колгоспу.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991р. (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
ч.1 ст.8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно ч.1, ч.2, ч.4 ст.24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
ч.ч.1,3 ст.44 Закону країни “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації.
Із змісту оскарженого рішення видно, що до страхового стажу не зараховано періоди навчання позивача: 19.09.1977р. - 15.02.1978р., згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.07.1980р., оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; з 23.04.1988р. - 13.06.1988р., оскільки при звільненні печатка не придатна до читання, 10.05.1990р.-01.02.1996р. відсутня довідка про відпрацювання трудодні та довідка про перейменування колгоспу.
ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637), видно, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
п.3 вказаного Порядку встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
п.2.2 Інструкції «Про затвердження Інструкції про порядок
ведення трудових книжок працівників №58 29.07.1993р. до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
У вказаному переліку відсутні відомості про присвоєну кваліфікацію.
Із змісту записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 25.07.1980р. чітко видно, що першим записом внесено запис про навчання у Володимир-Волинському авто навчальному комбінаті: 19.09.1977р. - 15.02.1978р.
Також, даний факт підтверджується довідкою №52 від 14.04.2025р., філії «Волинського державного обласного навчально-курсового комбінату».
Стосовно вимог до печатки, якою завіряються записи трудової книжки, Інструкція №58 не містить. Заповнюється трудова книжка відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою. Наявність нечіткого відбитку печатки або заповнення трудової книжки чорнилами іншого кольору не є недоліком заповнення трудової книжки і не є підставою вважати про відсутність страхового (трудового) стажу.
Отже, в даному випадку вірним є висновок суду першої інстанції, що період навчання з 19.09.1977р. -15.02.1978р. та роботи 23.04.1988р. - 13.06.1988р. потрібно зарахувати до страхового стажу.
В п 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» передбачає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. При цьому трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідно до абз.1 ч.2 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Покликання пенсійного органу щодо відсутності уточнюючої довідки, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи із страхового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації. Недоліки, які виникли з вини роботодавця при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо пенсійного забезпечення.
Вказані висновки суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 30.09.2021р. у справі №300/860/17, від 21.02.2018р. у справі №687/975/17.
Колегія суддів звертає увагу пенсійного органу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суб'єктом владних повноважень не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, від 17 липня 2018 року у справі №220/989/17.
Стосовно не зарахування страхового стажу (роботи в колгоспі) з 10.05.1990р. - 01.02.1996р., оскільки відсутня довідка про відпрацьовані трудодні позивача та довідка про перейменування колгоспу, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 , встановлено, що з 10.05.1990р. - 01.02.1996р. позивача прийнято в члени колгоспу «Гігант» на посаду тесляра.
Стаж роботи позивача у колгоспі підтверджений документально записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 25.07.1980р.. Записи трудової книжки позивача є чіткими, зрозумілими та не підлягають подвійному тлумаченню, а тому, є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу. Доказів, які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду, який викладений у постановах від 21.06.2019р. у справі №727/384/17 та від 10.12.2020р. у справі №195/840/17, відсутність додаткових відомостей, а саме уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування даного періоду в страховий стаж позивача.
Наявність сумнівів у пенсійного органу відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року справі №127/9055/17.
Згідно п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014р. №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015р. № 40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Питання призначення та перерахунок пенсії на підставі того чи іншого закону (з урахуванням наявного в особи загального та/чи пільгового страхового стажу), є повноваженнями пенсійного органу.
Проте, апеляційний суд надає оцінку діям/рішенням пенсійного органу у разі виникнення спору про правомірність таких дій/рішень.
За правилами абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Звертаючись до суду із цим позовом позивач просить зобов'язати Головне управління ПФУ у Дніпропетровській області провести призначення та виплату пенсії за віком позивачу, з дня звернення (12.03.2025р.).
Зважаючи на вищевикладені обставини, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що з метою захисту порушеного права, в даному випадку необхідно зобов'язати пенсійний орган зарахувати до страхового стажу позивача періоди навчання:19 вересня 1977 - 15 лютого 1978 року, періоди роботи:23 квітня 1988 - 13 червня 1988 року та 10 травня 1990 - 01 лютого 1996 року та повторно розглянути заяву від 12.03.2025р, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
ч.1,ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В ст.9 Конституції України, ст.17, ч.5 ст.19 Закону України від 23.02.2006р. 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005р.) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі № 140/3952/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель