27 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/4150/25 пров. № А/857/25457/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І
Запотічного І.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року (головуючий суддя Желік О.М.) про закриття провадження у справі № 380/4150/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною,
17.03.2025 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з вимогами: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати ОСОБА_1 нарахованої суми пенсії за вислугу років за період з лютого 2023 року по березень 2024 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити виплату ОСОБА_1 нарахованої пенсії за вислугу років за період з лютого 2023 року по березень 2024 року однією сумою.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 року закрито провадження у справі.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того що правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою належних позивачу заборгованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №380/20701/23 сум пенсії, та, як наслідок, неналежним виконанням відповідачем зазначеного вище судового рішення. Тобто заявлені у цій справі вимоги позивача стосуються виконання судового рішення у справі №380/20701/23. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, не підлягають розгляду в окремому позовному провадженні.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що спір у справі, яка розглядається, хоч і виник між тими ж сторонами, однак стосується іншого предмета та інших підстав.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції і необхідність залишення її без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №380/20701/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено повністю шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.07.2023 №27 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10, ЄДРПОУ 13814885) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ч. 1 ст. 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 10.02.2023, виходячи з вислуги років - 26 років 10 місяців 15 днів.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №380/20701/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області здійснено призначення позивачці пенсії з 10.02.2023. Відповідна обставина підтверджується як протоколом призначення пенсії, так і протоколом перерахунку пенсії з 01 квітня 2024 року.
Також Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області надано розрахунок на доплату (виплату утримання пенсії), з якого видно, що ОСОБА_1 нараховано заборгованість пенсії за період з лютого 2023 року по березень 2024 року в сумі 134929,00 грн., та повідомлено позивача листом від 18.02.2025 №3683-3485/К-54/8-1300/25, що виплата коштів, нарахованих на виконання рішення суду, буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, після виділення їх на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів з Державного бюджету України.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так зі змісту позовної заяви убачається, що позивачка у цій справі заявила позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати ОСОБА_1 нарахованої суми пенсії за вислугу років за період з лютого 2023 року по березень 2024 року та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити виплату ОСОБА_1 нарахованої пенсії за вислугу років за період з лютого 2023 року по березень 2024 року однією сумою.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що звернувшись до суду із вказаним адміністративним позовом, вимоги позивача стосуються виконання судового рішення у справі №380/20701/23.
Крім цього, у позовній заяві позивач чітко стверджує, що на звернення представника позивача щодо виконання рішення №380/20701/23 відповідач листом №1200-5902-8/56429 від 09.04.2023 повідомив, що рішення суду виконано - призначено пенсію з 10.02.2023 згідно з протоколом, сформованим 28.03.2024 року. Втім пенсію ОСОБА_1 виплачено лише з квітня 2024 року, а за період з лютого по березень 2024 року складено розрахунок на доплату, однак нарахованої суми не виплачено.
Так, враховуючи конституційні принципи, зокрема вимоги статті 129-1 Конституції України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій відповідача, які вчинені на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, а обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Водночас, колегія суддів констатує, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, отже у таких правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, про що вказував постанові від 27 червня 2023 року у справі № 160/18740/22 Верховний Суд.
Отже, суд апеляційної інстанції з аналізу позовних вимог даного позову та підстав, що зазначені у такому погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що вимоги позивача не підлягають розгляду в межах окремої справи за правилами адміністративного судочинства, а можуть бути вирішені на підставі відповідної заяви, ст.383 КАС України (в діючій редакції).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Отже, закриття провадження в адміністративній справі з наведених підстав можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за результатами розгляду тотожного позову, в якому збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, проте як таких, що роблять можливим пред'явлення позову. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі № 11-257заі18, тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Тобто достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України є одночасна сукупність наступних умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність рішення (постанови) чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.
Відтак, зіставляючи предмет і підстави позовів у справі №380/20701/23, рішення у якій набрало законної сили та у справі, що розглядається з того самого фактичного предмету спору (право позивача на отримання пенсії за вислугу років) і між тими самими сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їхню тотожність, а відтак наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України
Аналогічного висновку щодо правозастосування в подібних спірних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 20.10.2022 у справі № 580/2491/22, від 10.11.2022 у справі № 420/18232/21 та від 15.12.2022 у справі № 120/10267/21-а, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в окремій ухвалі викладено обґрунтування протиправності невиконання судового рішення, що набрало законної сили, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі № 380/4150/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосереднього до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний