Справа № 560/8651/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
28 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправною та скасування довідки,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі- НАЗК), в якому просив:
-визнати протиправною та скасувати довідку Національного агентства з питань запобігання корупції про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, подано заступником начальника відділу кадрової роботи та державної служби Хмельницької обласної прокуратури, № 369/25 від 16.05.2025 в частині висновку про неподання достовірних відомостей щодо фінансових зобов'язань перед гр. ОСОБА_2 .
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обгрунтуванні апеляційної скарги, скаржником зазначено, що у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей довідка про результати проведення повної перевірки декларації за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки безпосередньо породжує правові наслідки для суб'єкта декларування у вигляді виникнення обов'язку подати декларацію з достовірними відомостями у встановлений такою довідкою строк.
Також апелянт вказав, що предметом доказування у даній справі є законність та обґрунтованість довідки НАЗК, її відповідність Закону України "Про запобігання корупції" та Порядку проведення повної перевірки декларації. Цей предмет доказування відрізняється від предмета доказування у кримінальному провадженні, де вирішується питання про наявність складу кримінального правопорушення та винуватості особи. Адміністративний суд не оцінює наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення, а перевіряє правомірність дій НАЗК як суб'єкта владних повноважень.
При цьому, в апеляційній скарзі зауважено, що відмова у розгляді адміністративної справи на тій підставі, що існує кримінальне провадження, фактично позбавляє позивача ефективного судового захисту від можливих неправомірних дій НАЗК. Довідка НАЗК, навіть якщо вона містить висновки про ознаки кримінального правопорушення, сама по собі не є вироком суду і може бути помилковою. Можливість оскарження цієї довідки в адміністративному порядку є важливим механізмом захисту прав та інтересів особи до того, як її висновки стануть підставою для більш серйозних наслідків.
Звернуто увагу, що жодна норма Кодексу адміністративного судочинства України не містить прямої заборони на розгляд адміністративним судом спорів щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень лише через наявність паралельного кримінального провадження, особливо якщо таке провадження було порушено до винесення оскаржуваного рішення, і, як у нашому випадку, за зовсім іншими підставами.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.03.2024 ОСОБА_1 подав декларацію уповноваженої особи на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що охоплює 2023 рік.
У період з 20.01.2025 по 14.05.2025 Національне агентство з питань запобігання корупції проводило перевірку декларації від 24.03.2024 у зв'язку з отриманням інформації про відображення у ній недостовірних відомостей.
16.05.2025 за результатами проведення перевірки агентство склало довідку № 369/25, в якій зазначено, що ОСОБА_1 при поданні щорічної декларації за 2023 рік вказав недостовірні, неточні відомості та відомості, які не підлягали декларуванню, чим не дотримав вимог підпунктів 2, 3, 7, 8, 8-1, 9 частини 1 статті 46 Закону України "Про запобігання корупції". Недостовірні відомості, зазначені позивачем у декларації, відрізняються від достовірних на загальну суму 1930009,88 грн, що перевищує 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, відтак у діях вказаного суб'єкта декларування встановлено ознаки правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366-2 Кримінального кодексу України.
Вказана довідка оскаржена позивачем в судовому порядку.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, встановлені контролюючим органом під час зазначеної перевірки та відображені в довідці № 369/25 від 16.05.2025 про її результати, зокрема зазначення позивачем недостовірних відомостей у декларації за 2023 рік, що відрізняються від достовірних на суму 1930009,88 грн що перевищує 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, що є ознакою кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366-2 КК України, слугували підставою для початку досудового розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 20.03.2025 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024240010000107.
Отже, на час звернення позивача до адміністративного суду довідка № 369/25 від 16.05.2025 про результати проведення повної перевірки декларації позивача за 2023 рік є частиною матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, а відтак даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За приписами п. 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори та визначена частиною 1 статті 19 КАС України. У той же час, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
З аналізу вищенаведеного слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
З матеріалів справи з'ясовано, що у період з 20.01.2025 по 14.05.2025 Національне агентство з питань запобігання корупції проводило перевірку декларації від 24.03.2024 у зв'язку з отриманням інформації про відображення у ній недостовірних відомостей.
За результатами проведення перевірки агентство склало довідку № 369/25, в якій зазначено, що ОСОБА_1 при поданні щорічної декларації за 2023 рік вказав недостовірні, неточні відомості та відомості, які не підлягали декларуванню, чим не дотримав вимог підпунктів 2, 3, 7, 8, 8-1, 9 частини 1 статті 46 Закону України "Про запобігання корупції". Недостовірні відомості, зазначені позивачем у декларації, відрізняються від достовірних на загальну суму 1930009,88 грн, що перевищує 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, відтак у діях вказаного суб'єкта декларування встановлено ознаки правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366-2 Кримінального кодексу України.
Не заперечуючи доводи скаржника стосовно того, що довідка НАЗК підлягає судовому оскарженню за правилами адміністративного судочинства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом дослідження в межах даної справи є дії та рішення Національного агентства з питань запобігання корупції щодо визначення проведення перевірки достовірності відомостей зазначених в декларації, яка була призначена в межах кримінального провадження.
Верховним Судом в постанові від 23 листопада 2023 року в адміністративній справі №520/25012/21 зазначено, що довідка про результати проведення повної перевірки (її окремі положення), може бути предметом оскарження лише за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи, так як такі правовідносини виникають між суб'єктом декларування та НАЗК лише на стадії завершення перевірки. Це означає, що якщо за наслідками такої перевірки вже вирішується питання про притягнення суб'єкта декларування до певного виду відповідальності, довідка про результати проведення такої перевірки не може бути оскаржена окремо, так як надання оцінки виявленим порушенням належить органу, що безпосередньо вирішує питання про притягнення особи до певного виду відповідальності.
Враховуючи, що перевірка щорічної декларації позивача за 2023р. призначена у зв'язку із кримінальним провадженням №62024240010000107 від 120.03.2025, за фактом декларування недостовірної інформації ОСОБА_1 , колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що дана обставина виключає розгляд цієї справи в рамках адміністративного судочинства.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає «Право на справедливий суд», одним із аспектів якого є право розгляду справи «компетентним судом», «судом встановленим законом» на що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішення.
Так, зокрема в рішенні по справі «Сокуренко і Стригун проти України» суд повторив, що як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно із частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 9 частини першої статті 3КПК України).
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження по справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.