Справа № 600/5201/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Т.М.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
28 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказів, зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати п.22 наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 №298 від 22.10.2023 «щодо визнання безпідставно відсутнім та виключеним зі всіх видів забезпечення майора ОСОБА_2 з 22.10.2023 року» в тому числі зміни внесені п.7 наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 №355 від 16.12.2023 «про внесення змін в п.22 наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 №298 від 22.10.2023 «щодо визнання безпідставно відсутнім та виключеним зі всіх видів забезпечення майора ОСОБА_2 » з 20.09.2023 року» ;
- визнати протиправним та скасувати наказ (з основної діяльності) командира військової частини НОМЕР_1 №446 від 15.12.2023 року «про результати службового розслідування» та відповідно акт службового розслідування щодо причин, умов та обставин, які призвели до відсутності на військовій службі майора ОСОБА_2 »;
- визнати протиправним та скасувати п.3 наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 №191 від 08.07.2023 року про увільнення від займаної посади майора ОСОБА_2 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити дії, прийняти відповідні накази щодо внесення змін у відповідні документи (в т.ч. грошовий атестат), здійснити перерахунок грошового та інших видів забезпечення.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.04.2025 закрито провадження в адміністративний справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування акта службового розслідування щодо причин, умов та обставин, які призвели до відсутності на військовій службі майора ОСОБА_2 .
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.04.2025 позов задоволено частково:
-визнано протиправним та скасовано п.22 наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 №298 від 22.10.2023 «щодо визнання безпідставно відсутнім та виключеним зі всіх видів забезпечення майора ОСОБА_2 з 22.10.2023 року» в тому числі зміни внесені п.7 наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 №355 від 16.12.2023 «про внесення змін в п.22 наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 №298 від 22.10.2023 «щодо визнання безпідставно відсутнім та виключеним зі всіх видів забезпечення майора ОСОБА_2 » з 20.09.2023 року»;
-визнано протиправним та скасовано наказ (з основної діяльності) командира військової частини НОМЕР_1 №446 від 15.12.2023 року «про результати службового розслідування».
В решті позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що Матеріали справи містять копію довідки військової частини НОМЕР_2 згідно якої ОСОБА_1 проходить з 08.10.2021 р. військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України.
Згідно копії свідоцтва про одруження НОМЕР_3 ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 .
Відповідно до копії свідоцтва Серія НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно лікарського свідоцтва про смерть №214 від 28.10.2023 вказано місце смерті ОСОБА_2 АДРЕСА_1 . Причина смерті - атеросклеротична хвороба серця.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.07.2023 р. №188 майор ОСОБА_2 вибув на лікування до військово-медичного клінічного центру Східного регіону міста Дніпро, Дніпропетровської області. Також матеріали справи містять направлення від 05.07.2023 р. №1311 на медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.07.2023 р. №191 відповідно до п. 15 п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 майора ОСОБА_2 , помічника начальника оперативного відділення штабу військової частини НОМЕР_1 увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України. Підставою вказано: наказ командира Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України від 08.07.2023 р. №187.
Також матеріали справи містять копію витягу з наказу командира Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України від 08.07.2023 р. №187 п. 14 якого: відповідно до пп. 14 п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 майора ОСОБА_2 звільнити від займаної посади і зарахувати у розпорядження командира Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України, утримувати у списках особового складу НОМЕР_5 окремої механізованої бригади Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України.
27.07.2023 ВЛК військової частини НОМЕР_6 складено довідку №1595 проведеного огляду за мобілізацією майора ОСОБА_2 , де містяться висновки потреби стаціонарного лікування у неврологічному відділенні КП «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни «ДОР».
31.08.2023 відповідачем складено направлення №134811 на обстеження майора ОСОБА_2 до КП «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни «ДОР».
Згідно виписки №3442/1013 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 вказано період перебування на лікуванні з 31.08.2023 р. по 19.09.2023 року. Вказано про направлення позивача для продовження реабілітаційного лікування до в/ч НОМЕР_1 , потребує ВЛК.
22.10.2023 ТВО начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 складно рапорт про те, що ОСОБА_2 відбув 31.08.2023 р. на лікування. На поточний час місцезнаходження його невідоме, на дзвінки не відповідає, пошукові заходи результату не дали.
Відповідно до п.22 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2023 р. №298 майора ОСОБА_2 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_7 з утриманням у списках військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 22.10.2023 р. Виключено зі всіх видів забезпечення з 22.10.2023 року.
01.12.2023 р. відповідачем складено Акт службового розслідування щодо причин, умов та обставин відсутності майора ОСОБА_2 на військовій службі. Під час службового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 з 31.08.2023 р. по 19.09.2023 р. перебував на лікуванні в КП «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів». Після завершення лікування 20.09.2023 р. ОСОБА_2 в розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув. З 20.09.2023 р. по 26.10.2023 р. місцезнаходження майора ОСОБА_2 було невідоме. Запропоновано внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2023 р. №298, пункт 22 викладено в наступній редакції: « 22. Майора ОСОБА_2 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_7 з утриманням у списках військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 20.09.2023 р. Виключено зі всіх видів забезпечення з 20.09.2023».
15.12.2023 р. командиром військової частини НОМЕР_1 складено наказ №446 про результати службового розслідування, в якому завершено службове розслідування відносно майора ОСОБА_2 . Встановлено фат відсутності майора ОСОБА_2 на військовій службі без поважних причин з 20.09.2023 р. по 26.10.2023 р. Наказано внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2023 р. №298, пункт 22 викладено в наступній редакції: « 22. Майора ОСОБА_2 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_7 з утриманням у списках військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 20.09.2023 р. Виключити зі всіх видів забезпечення з 20.09.2023».
Згідно з п. 7 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2023 р. №355 внесено зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2023 р. №298, пункт 22 викладено в наступній редакції: « 22. Майора ОСОБА_2 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_7 з утриманням у списках військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 20.09.2023 р. Виключити зі всіх видів забезпечення з 20.09.2023».
На переконання ОСОБА_1 вказані накази прийняті на підставі неправдивих висновків щодо причин, умов та обставин, які призвели до відсутності на військовій службі майора ОСОБА_2 . Вважає, що військова частина НОМЕР_1 неправомірно зменшила вислугу років військової служби її чоловіка, яка також має суттєве значення при нарахуванні пенсії по втраті годувальника та наданні інших пільг, гарантій та прав згідно законодавства.
Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ).
За змістом ст.1 Закон № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Положеннями ст. 3 Закону № 2011-XII передбачено, що у разі смерті військовослужбовця під час виконання обов'язків чи несення служби у військовий стан, під час захисту Батьківщини, в зоні бойових дій, члени сім'ї військовослужбовця мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування, в тому числі за постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Статтею 16-1 Закону №2011-XII та підпунктом 2 пункту 4 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 передбачене право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону №2011-XII, яке належить в першу чергу дітям та вдові (дружині) померлого військовослужбовця.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному позивачем п.22 наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 №298 від 22.10.2023, в тому числі зміни внесені п.7 наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 №355 від 16.12.2023, а також наказу (з основної діяльності) командира військової частини НОМЕР_1 №446 від 15.12.2023 року «про результати службового розслідування», колегія суддів вказує на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст.5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (далі -Статут) стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Згідно з ст.45 Статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
У ст.ст. 83, 84 Статуту закріплено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Ч. 3 та ч. 4 ст. 85 Статуту визначено, що службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
За змістом ч.1 ст. 86 Статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджено наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 № 608 (далі Порядок № 608).
Відповідно до п. 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Згідно з п. 5 та п. 6 розділу V Порядку № 608 акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
З матеріалів справи вбачається, що згідно виписки №3442/1013 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 вказано період перебування на лікуванні з 31.08.2023 р. по 19.09.2023 року. Вказано про направлення позивача для продовження реабілітаційного лікування до в/ч НОМЕР_1 , потребує ВЛК.
22.10.2023 р. ТВО начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 складно рапорт про те, що ОСОБА_2 відбув 31.08.2023 р. на лікування. Зазначено, що на поточний час місцезнаходження його невідоме, на дзвінки не відповідає, пошукові заходи результату не дали.
Відповідно до копії свідоцтва Серія НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно лікарського свідоцтва про смерть №214 від 28.10.2023 вказано місце смерті ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 . Причина смерті-атеросклеротична хвороба серця.
Разом з тим, відповідно до п.22 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2023 №298 майора ОСОБА_2 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_7 з утриманням у списках військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 22.10.2023 р. Виключено зі всіх видів забезпечення з 22.10.2023 року.
28.10.2023 наказом №912 командира військової частини НОМЕР_1 призначено службове розслідування для уточнення причин, умов та обставин, які призвели до відсутності на військовій службі майора ОСОБА_2
01.12.2023 відповідачем складено Акт службового розслідування щодо причин, умов та обставин відсутності майора ОСОБА_2 на військовій службі. Під час службового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 з 31.08.2023 р. по 19.09.2023 р. перебував на лікуванні в КП «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів». Після завершення лікування 20.09.2023 р. ОСОБА_2 в розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув. З 20.09.2023 р. по 26.10.2023 р. місцезнаходження майора ОСОБА_2 було невідоме. Запропоновано внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2023 р. №298, пункт 22 викладено в наступній редакції: « 22. Майора ОСОБА_2 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_7 з утриманням у списках військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 20.09.2023 р. Виключено зі всіх видів забезпечення з 20.09.2023».
На підставі вказаного акта від 01.12.2023 р. командиром військової частини НОМЕР_1 15.12.2023 р. складено наказ №446 про результати службового розслідування, в якому завершено службове розслідування відносно майора ОСОБА_2 .. Встановлено факт відсутності майора ОСОБА_2 на військовій службі без поважних причин з 20.09.2023 р. по 26.10.2023 р. Наказано внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2023 р. №298, пункт 22 викладено в наступній редакції: « 22. Майора ОСОБА_2 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_7 з утриманням у списках військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 20.09.2023 р. Виключити зі всіх видів забезпечення з 20.09.2023».
Згідно з п. 7 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2023 р. №355 внесено зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2023 р. №298, пункт 22 викладено в наступній редакції: « 22. Майора ОСОБА_2 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_7 з утриманням у списках військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 20.09.2023 р. Виключити зі всіх видів забезпечення з 20.09.2023».
Отже, як підставно вказано судом першої інстанції, спірним в даній справі є висновки відповідача щодо безпідставної відсутності майора ОСОБА_2 на військовій службі з 20.09.2023 р.
Так, згідно з ст. 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
В особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров'я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов'язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров'я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В особливий період військовослужбовці, які згідно з висновком військово-лікарської комісії мають право на відпустку для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чи визнані непридатними до військової служби, направляються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки або звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), а також для оформлення звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України.
За правилами ч.5 ст.256 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України офіцери та військовослужбовці військової служби за контрактом, за висновком лікаря можуть залишатися для лікування на квартирах (удома). Про результати огляду хворих, характер поданої допомоги і призначення лікар робить відповідні відмітки в медичних книжках та видає довідки про стан здоров'я.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обгрунтовано не взято до уваги висновки відповідача щодо незнання посадовими особами військової частини про місцезнаходження майора ОСОБА_2 після завершення лікування 19.09.2023 р., оскільки згідно вимог ст. 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України відповідач повинен був бути обізнаний про завершення лікування ОСОБА_2 та потребу направлення його у подальшому на ВЛК.
При цьому, в матеріалах службового розслідування та описовій частині акта службового розслідування відсутні доводи та докази щодо неповідомлення військовим закладом охорони здоров'я про вказані обставини.
В той же час, як слідує з матеріалів справи після завершення лікування майор ОСОБА_2 прибув з м. Дніпро до м. Краматорськ за адресою проживання, де очікував направлення на ВЛК.
Про вказані обставини свідчить виписки №3442/1013 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 , де вказано період перебування на лікуванні з 31.08.2023 р. по 19.09.2023 року та про направлення позивача для продовження реабілітаційного лікування до в/ч НОМЕР_1 , потребу ВЛК.
Отже, військова частина НОМЕР_1 мала бути проінформована військовим закладом охорони здоров'я щодо стану здоров'я ОСОБА_2 , потребу продовження реабілітаційного лікування та проходження ВЛК, доказів зворотного суду надано не було.
Однак, відповідачем не наведено належних обґрунтувань та доказів щодо вжитих заходів з розшуку майора ОСОБА_2 після його нез'явлення 20.09.2023 р. з медичного закладу до військової частини.
Акт службового розслідування не містить конкретної інформації та доказів у який спосіб, якими саме посадовими особами та коли здійснювались заходи встановлення місцезнаходження майора ОСОБА_2 .
Єдиним доказом з вказаного приводу є лише рапорт від 22.10.2023 р. ТВО начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 , який не містить достатньої інформації та не може бути беззаперечним доказом для формування висновків щодо відсутності майора ОСОБА_2 на службі без поважних причин. Однак, лише після спливу більш ніж місяця, відповідачем розпочато вжиття заходів для встановлення причин, умов та обставин відсутності майора ОСОБА_2 на військовій службі.
Згідно з ч. 4 ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення злочину чи безпосередньо після вчинення злочину, пов'язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками злочину.
Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, а відповідачем не спростовано, що після завершення 19.09.2023 лікування ОСОБА_2 в/ч НОМЕР_1 не вживались дії щодо призупинення військової служби вказаного військовослужбовця, повідомлення правоохоронних органів про вчинення військовослужбовцем кримінального правопорушення. Згідно листа ТУ ДБР у місті Краматорську від 25.09.2024 р. станом на 25.09.2024 р. в провадженні слідчих відсутні кримінальні провадження відносно ОСОБА_2 . Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.10.2024 р. повідомляється, що на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 01.08.2023 р. по 27.10.2023 р. інформації щодо розшуку (СЗЧ) майора ОСОБА_2 з військової частини НОМЕР_1 не надходило.
Крім того, матеріали справи містять довідку військової частини НОМЕР_1 про доходи ОСОБА_2 за період червень 2022 р. по жовтень 2023 року, відповідно до якої позивачу у вересні та жовтні 2023 р. грошове забезпечення нараховувалось відповідачем.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що службове розслідування, розпочате згідно наказу №912 від 28.10.2023 р., проведено поверхнево та з порушенням Порядку № 608. Відповідачем не з'ясовано усіх обставин відсутності майора ОСОБА_2 на військовій службі, у зв'язку із чим сформовано висновки службового розслідування, які не відповідають фактичним обставинам відсутності військовослужбовця на службі, а тому прийняті оскаржувані рішення на підставі вказаних висновків є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.